|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Організація облікових номенклатур
Облікова номенклатура — це перелік господарських фактів про форми функціонування майна — засоби господарства — та капіталу — джерела утворення зазначених засобів, про господарські операції, а також результати господарської діяльності, які мають бути відображені в бухгалтерському обліку. Сукупність об'єктів бухгалтерського обліку визначається змістом господарської діяльності конкретного господарства, вимогами управління і потребами в інформації, контролі та оцінюванні діяльності на підставі аналізу. Історично склалося так, що обсяг робіт з бухгалтерського обліку в умовах ручної праці збільшувався поступово. Поява нової облікової номенклатури сприймалася механічно, і оформлення її здійснювалося за методом аналогії. Значний обсяг бухгалтерської інформації потребує наукової організації облікового процесу і — навіть в умовах ручної праці — розроблення облікової номенклатури. Що ж до організації бухгалтерського обліку в умовах його автоматизації, то без розроблення облікових номенклатур сама автоматизація стає неможливою. На підприємствах облікова номенклатура формується залежно від фактичних умов організації, технології та інших факторів. Складнішим є розроблення її в новоутворених господарствах, оскільки треба визначити перелік об'єктів господарювання, які підлягають документуванню. Облікові номенклатури на цих об'єктах розробляють з урахуванням досвіду діючих господарств. Під час розробки облікових номенклатур особливу увагу приділяють даним первинного, вторинного та кінцевого оформлення. До даних первинного оформлення відносять первинні відомості, наприклад видачу грошей з каси, матеріалів зі складу (комори), наявність матеріальних цінностей на складі під час інвентаризації тощо. Даними вторинного оформлення є відомості, які отримують уже після первинної реєстрації в облікових реєстрах даних первинного оформлення, наприклад розрахунки розподілу загальновиробничих, загальногосподарських витрат тощо. До даних кінцевого оформлення належать показники бухгалтерського балансу та звітності. Облікова інформація характеризується складною будовою. Мінімальною структурною одиницею, яка не підлягає подальшому смисловому поділу, є реквізит. Розрізняють два види реквізитів: реквізити-ознаки та реквізити-основи. Перші характеризують якісну, а другі — кількісну сторону об'єктів обліку — господарських фактів, явищ і процесів. Прикладом реквізитів-ознак може слугувати номер документа, назва матеріалу, постачальника і т. ін., а реквізитів-основ — кількість матеріалів, що надійшли, сума тощо. Реквізити-ознаки і реквізити-основи самостійного економічного значення не мають, тому для повної характеристики об'єкта обліку використовують їх поєднання. Кожний реквізит-основа разом з кількома реквізитами-ознаками утворюють інформаційну сукупність, котру називають економічним показником (наприклад один рядок предметної частини будь-якого документа). Один або кілька економічних показників утворюють носій економічної інформації — документ. Ураховуючи різноманітність та велику кількість об'єктів формування облікових номенклатур, їх слід вибирати за топологічною ознакою бухгалтерського обліку (основні засоби, матеріали, оплата праці, виробництво, продукція, гроші тощо) окремо для кожного технологічного етапу: первинного, поточного та підсумкового обліку. З кожної топологічної дільниці бухгалтерського обліку та на кожному етапі складають перелік облікових номенклатур. Деякі особливості вибору останніх виникають в умовах використання персональних комп'ютерів (ПК), оскільки при цьому доводиться вирішувати два організаційних питання: вибір облікових номенклатур та кодування. Особливістю розроблення облікових номенклатур у такому разі є створення системи довідкової та нормативної інформації. Облікові номенклатури розробляє бухгалтерія під керівництвом головного бухгалтера. До цієї роботи залучають також працівників планового, фінансового та інших відділів, спеціалістів інших служб господарства. Формування облікових номенклатур — важливий момент організації бухгалтерського процесу, їх наявність сприяє ліквідації дублювання в обліку, обґрунтованому вибору первинних документів, облікових реєстрів, формуванню документообігу, документопотоків, розв'язанню інших питань бухгалтерського обліку. Організація первинного обліку починається з вивчення складу облікових номенклатур. Насамперед визначаються господарські факти, які слід відобразити в системі бухгалтерського обліку та зафіксувати в первинних документах — носіях обліково-економічної інформації. На склад облікових номенклатур впливають система звітності, об'єкти проміжного контролю їх формування. Тому, перш ніж почати розроблення облікових номенклатур первинного обліку, слід ознайомитись із системою фінансової державної та внутрішньої звітності. Для того, щоб визначити перелік облікових номенклатур з кожного топологічного підрозділу бухгалтерського обліку (обліку коштів, матеріалів, основних засобів тощо), складають перелік усіх об'єктів, які мають бути зафіксовані в первинних документах (таблиці 3.2 і 3.3). При розробленні облікових номенклатур первинного обліку потрібно там, де це можливо, укрупнювати одиниці вимірювання. Це дасть змогу зменшити кількість носіїв і обсяг облікової роботи. Після визначення облікової номенклатури переходять до вибору носіїв облікової інформації. Організація поточного обліку також починається з вивчення складу облікових номенклатур, які слід відобразити, проте вже в системі облікових реєстрів та різних розрахункових формах. Розробляючи облікові номенклатури поточного обліку, передусім визначають склад господарських фактів — явищ і процесів (господарські операції). В основу розробки складу номенклатур поточного обліку покладено систему показників внутрішньої та зовнішньої звітності, план рахунків, класифікацію об'єктів, визначених нормативними актами та методичними рекомендаціями. За своєю технікою вибір облікових номенклатур поточного обліку аналогічний вибору їх на етапі первинного обліку. За кожним топологічним підрозділом обліку складають докладний перелік тих об'єктів, які становлять інтерес з погляду управління економікою на відповідному етапі обліку. Формувати облікові номенклатури поточного обліку складніше, ніж первинного. Таблиця 3.2 ПЕРЕЛІК ОБЛІКОВИХ НОМЕНКЛАТУР З ОБЛІКУ МАТЕРІАЛІВ
* Даний перелік не є вичерпним. За своїм змістом облікові номенклатури поточного обліку бувають двох видів: прості (тобто такі, які в майбутньому не будуть деталізовані) і складні (які треба далі деталізувати). Наприклад, планом рахунків не передбачається поділ рахунку «Основні засоби» як об'єкта обліку на докладніші, тобто не передбачені субрахунки. Проте типова класифікація потребує поділу основних засобів за галузями, видами та іншими ознаками. Тому на цій дільниці розроблення, наприклад облікових номенклатур, починають із встановлення груп, визначених згідно з інструкцією. Далі визначають підгрупи, субпідгрупи, але вже з огляду на потреби конкретного господарства. Нарешті, складають перелік облікових номенклатур з кожної підгрупи, субпідгрупи або за іншими ознаками (табл. 3.4). Таблиця 3.4 ПЕРЕЛІК ОБЛІКОВИХ НОМЕНКЛАТУР ПОТОЧНОГО ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ *
"Дані наведено для промислової галузі (розріз — склад господарських засобів). Потім визначають облікові номенклатури господарських операцій з обліку основних засобів. Вони можуть бути трьох видів: надходження, передача в межах підприємства, вибуття. З кожного виду операцій добирають показники вищого рівня групування, а далі групи поділяють на підгрупи відповідно до потреб управління основними засобами. Орієнтовний перелік облікових номенклатур основних засобів наведено в табл. 3.5. Таблиця 3.5 ПЕРЕЛІК ОБЛІКОВИХ НОМЕНКЛАТУР ПОТОЧНОГО ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ (РОЗРІЗ — РУХ)
Отже, перелік облікових номенклатур поточного обліку — це своєрідний перелік об'єктів обліку та їхнього руху за ознаками виду засобів, їхніми джерелами та процесами. Ця робота тісно переплітається з групуванням об'єктів обліку за різними ознаками. Аналогічно виконують роботу з визначення облікових номенклатур поточного обліку на інших топологічних підрозділах — матеріалів, коштів, продукції тощо. Облікова номенклатура поточного обліку є основою майбутнього робочого плану рахунків. На кожному підприємстві (у господарстві) затверджений державними органами єдиний план рахунків має бути деталізований для поточних потреб управління. Конкретизація здійснюється відповідно до технологічних та організаційних особливостей того чи іншого господарства. Під час розроблення робочого плану рахунків використовують єдиний план рахунків, інструкцію щодо його застосування, різні нормативні акти, які стосуються окремих об'єктів обліку (основних засобів, матеріалів, продукції тощо). Далі складають систематизований перелік об'єктів поточного обліку. Кожному об'єкту, групі, підгрупі, субпідгрупі присвоюють порядковий номер. Виходячи з порядкового номера об'єкта найбільшої підгрупи, номерів груп, установлюють номер для кожного об'єкта і записують його в перелік. Якщо, наприклад, порядковий номер останнього об'єкта в основних засобах у найбільшій субпідгрупі буде 100 або вище, але не більше 999, то номер першого за списком об'єкта в першій групі, першій підгрупі й першій субпідгрупі буде 111 001, другого об'єкта, відповідно, — 111 002 і т. п. Цей номер буде також номером для побудови аналітичного обліку і разом з тим інвентарним (табл. 3.6). Організація підсумкового (узагальнюючого) обліку починається з виявлення складу облікових номенклатур, які мають бути відображені у відповідних підсумкових носіях облікової інформації. Ці номенклатури являють собою систему показників, що характеризують стан та зміну стану господарських фактів — явищ і процесів, — а також активів, пасивів, затрат, доходів і результатів діяльності. Формування показників залежить від багатьох факторів, які впливають на організацію підсумкового обліку. Важливим чинником є звітність, яку має подати та чи інша господарська система, періодичність цієї звітності, строки її подання, джерела одержання інформації. За цими ознаками номенклатуру підсумкового обліку поділяють на певні групи. Так, за характером розрізняють фінансову та внутрішньогосподарську номенклатуру. Такий поділ номенклатури є першим фактором, який впливає на її вибір. За змістом номенклатура поділяється на статистичну, оперативну та бухгалтерську; за періодичністю складання — на поточну та річну. При цьому до періодичної відносять разову, місячну, квартальну, піврічну та дев'ятимісячну. Цей поділ має певне значення при організації підсумкового обліку. Облікові номенклатури звітності поділяють на два види: директивні та розрахункові. Значну роботу з організації підсумкового обліку виконують для внутрішньогосподарських, виробничих та інших підрозділів. Організація зовнішньої звітності залежить насамперед від вимог, поставлених до неї державними органами та контрагентами: банками, кредиторами. Основними нормативними документами, що визначають обсяг робіт з організації підсумкового обліку як звітності, є Положення про бухгалтерський облік і звітність в Україні, Інструкція зі складання звітності. Крім того, слід мати також методичні рекомендації щодо заповнення окремих показників звітності. Господарство повинно бути забезпечене цими нормативними та методичними документами. Контроль за їх наявністю здійснюють у спеціальному описі. Формуючи облікові номенклатури підсумкового обліку, слід пам'ятати, що в окремих випадках звітні дані господарства заносять у зведену консолідовану звітність асоціації, фірми. Тому номенклатуру підсумкового обліку формують з урахуванням цієї вимоги. При цьому виокремлюють номенклатуру, яка використовуватиметься лише для складання зведеного звіту і внутрішніх потреб господарства. Власне вибір облікової номенклатури здійснюється, як і для первинного або поточного обліку, проте має деякі особливості. Облікові номенклатури підсумкового обліку як система фінансової звітності регламентовані законодавчими актами та стандартами бухгалтерського обліку. Тому кожну таку номенклатуру вибирають, переглядаючи ці нормативні акти. Номенклатуру або показники внутрішньої звітності формують відповідно до потреб управління кожного структурного підрозділу залежно від характеру діяльності та інших характеристик. Відправним моментом у цьому процесі є організація внутрішньогосподарського поділу підприємства. Внутрішня звітність формується для потреб управління, оцінювання діяльності відповідного підрозділу. При розробленні зазначеної номенклатури слід виходити з конкретних завдань, поставлених перед підрозділом. Під час розроблення облікової номенклатури підсумкового обліку слід ураховувати ще одну особливість: номенклатура тісно пов'язана з нормуванням і плануванням, бюджетуванням, контролем та аналізом. Саме тому до складу облікової номенклатури підсумкового обліку (звітності), крім фактичних даних, мають входити також планові, нормативні, кошторисні та інші аналогічні показники, а також показники відхилення від них як в абсолютному, так і у відносному вираженні. Облікові номенклатури підсумкового обліку для зовнішньої і внутрішньої звітності формують за топологічними ознаками. У всіх випадках формування номенклатури внутрішньої звітності слід додержувати затверджених у державних нормативних актах показників, щоб уникнути зайвої роботи на рівні господарства в цілому. Після вибору номенклатури обліку переходять до організації вибору і розроблення носіїв її інформації. Організація носіїв облікової інформації потребує додержання трьох особливостей бухгалтерського обліку як процесу формування доказів. Перша особливість полягає в тому, що кожний господарський факт — явище або процес — має бути насамперед зафіксований на носії як доказ, тобто як документ, що його закріплено в спеціальному законодавчому акті — Положенні про документи та документообіг у бухгалтерському обліку. Основою для записів у бухгалтерські облікові реєстри можуть бути лише оформлені згідно з цим Положенням документи. Друга особливість — усі господарські факти — явища та процеси — з первинних документів, тобто доказів про їхню реальність, підлягають обов'язковому запису (реєстрації) і нагромадженню в облікових реєстрах. Це означає, що останні після того, як у них буде зроблено записи про відповідні господарські факти та виконано потрібні математичні процедури (додавання, віднімання та визначення нового стану об'єкта обліку), стають автоматично носіями облікової інформації. Третя особливість бухгалтерського обліку полягає в тому, що облік як процес не закінчується визначенням нового стану об'єкта в облікових реєстрах. Підсумкові дані мають бути перенесені з облікових реєстрів у звітні форми, які після заповнення їх, автоматично стають носіями облікової (підсумкової, звітної) інформації та, відповідно, доказами. Отже, характерні особливості бухгалтерського обліку як технологічного процесу визначають три види способів формування облікової інформації: документи (докази), облікові реєстри, звітні форми. Зауважимо, проте, що документи формуються не лише на першому етапі, а й на етапах поточного та підсумкового обліку. Наприклад, на етапі поточного обліку створюються первинні документи про розподіл витрат на управління, різні бухгалтерські довідки тощо. Слід ураховувати також, що на етапі первинного обліку способами доказовості облікових даних і інформації є здебільшого документи, на другому — облікові реєстри, на третьому — звітні форми. Як уже зазначалося, основу технології відображення і вибору носіїв облікової інформації на всіх етапах формують облікові номенклатури. Важливими факторами при цьому є вид, склад, інформаційна місткість, складність тощо. Вибір носіїв облікової інформації залежить від наявності технічних засобів, організаційної та обчислювальної техніки. Як відомо з курсу «Теорія бухгалтерського обліку», в умовах ручної обробки інформації матеріальними носіями даних та інформації є паперові, а в разі використання обчислювальної техніки, особливо ПК, — технічні (відео- і машинограми, дискети тощо). Проте завжди господарські факти — явища та процеси — мають бути відображені за допомогою документів, передбачених законодавчими актами. Під час організації технології та вибору носіїв облікової інформації слід орієнтуватися на раціоналізацію облікового процесу. Раціональними вважають носії інформації, які орієнтовані на контрольно-аналітичні процеси та є простішими, не потребують складних процедур обробки. Вибору носіїв облікової інформації сприяє те, що багато паперових носіїв розробляють централізовано: типові форми документів, облікові реєстри (наприклад журнально-ордерної форми обліку тощо), звітні форми. Деякі форми документів визначено нормативними актами, наприклад, касові документи — правилами ведення касових операцій. Якщо типових або уніфікованих документів немає, їх розробляють на підприємствах відповідно до діючих положень, інструкцій та рекомендацій. Як було зазначено, основним видом носіїв облікової інформації на етапі первинного обліку є документ (доказ). До бухгалтерських документів ставлять такі вимоги: наявність обов'язкових спеціальних реквізитів, забезпечення контролю за господарськими фактами, виготовлення звітних даних, зручність обробки, чіткість, компактність тощо. На вибір матеріальних носіїв документів впливають наявність технічних засобів, обчислювальних машин, методика сприйняття первинних даних (ручним, машинним, автоматичним способами тощо). До цієї роботи, крім бухгалтерів, залучають працівників інших служб — фінансистів, постачальників, плановиків. Вибір форм первинних документів, як уже зазначалося, полегшує наявність типових і уніфікованих форм, виготовлених різними центральними органами — банками, фінансовими органами і т. ін. Якщо типових або уніфікованих форм первинних документів немає, їх розробляють на підприємстві, погоджуючи з органами Міністерства статистики України. Основним напрямом удосконалення форм первинних документів є їх уніфікація та стандартизація. Крім того, цьому сприяють заміна разових документів накопичувальними, застосування документів багаторядкових і тривалого використання, реєстрація операцій безпосередньо в реєстрах, створення комплексних документів. Зменшення кількості документів скорочує облікову процедуру. В умовах використання комп'ютерів, функціонування АРМБ первинні дані слід формувати, в основному, безпосередньо на технічних носіях (терміналах, дисплеях), широко впроваджувати автоматичну фіксацію первинних даних, вилучати постійні реквізити і використовувати бази даних (БД) та розподілені бази даних (РБД). Для того, щоб одержати облікову інформацію, сформувати різні показники про результати господарської діяльності, потрібні дані, зафіксовані на носіях первинної облікової інформації — документах, які надалі слід помістити відповідно до їхнього економічного змісту та вимог управління в облікові реєстри поточного обліку: відомості, журнали, журнали-ордери, машинограми тощо. Облікові реєстри є основними, проте не єдиними способами відображення облікової інформації поточного обліку. Крім облікових реєстрів, на цьому етапі формують реєстри розрахункового характеру, наприклад розрахунок розподілу витрат на управління, визначення транспортно-заготівельних витрат, амортизації основних засобів тощо. Тобто застосовують нові носії — розрахункові таблиці. У процесі поточного обліку складають також різні бухгалтерські довідки, наприклад про виправлення помилок, відображення в обліку результатів інвентаризації, що мають індивідуальний характер. Таким чином, на етапі поточного обліку використовують три види форм відображення облікової інформації: облікові реєстри, розрахункові таблиці та бухгалтерські довідки. Перенесення запису господарських операцій з носіїв первинного обліку — документів — до облікових реєстрів має здійснюватись відповідно до заздалегідь встановлених правил. Ці правила визначаються способом ведення записів, характером бухгалтерського проведення, ступенем деталізації або укрупнення об'єкта обліку тощо. Співвідношення цих ознак визначає форму облікових реєстрів, послідовність та спосіб записів. Співвідношення різних облікових реєстрів, їхня структура, способи і послідовність записів, прийоми узагальнення кінцевих результатів (показників) визначають форму поточного і власне бухгалтерського обліку. Тому вибір форм поточного обліку — це практично вибір форм бухгалтерського обліку. У будь-якому разі форми облікової інформації поточного обліку мають забезпечувати отримання необхідних даних для управління тими чи іншими об'єктами господарювання, здійснення контролю за станом та рухом господарських фактів — явищ і процесів — для аналізу діяльності й реальної оцінки результатів роботи. Вибір форм відображення облікової інформації для поточного обліку здійснюється в розрізі топологічних підрозділів обліку — основних засобів, матеріалів, оплати праці, а також видів форм (облікові реєстри, розрахункові таблиці, бухгалтерські довідки). Цей вибір полегшується тим, що з окремих форм обліку (наприклад журнально-ордерної, таблично-автоматизованої тощо) або видів розрахункових таблиць (розрахунок амортизації) розробляють типові або уніфіковані форми. Якщо з окремих форм не розроблені типові або уніфіковані варіанти або в економічній літературі немає будь-яких рекомендацій, то їх розробляють у самому господарстві відповідно до державних стандартів. У всіх випадках розроблені облікові реєстри мають повністю відповідати вимогам управління, контролю, аналізу для реальної оцінки результатів роботи. Поточний облік пов'язаний з виконанням великої кількості розрахунків. Розрахункові таблиці мають індивідуальний характер. Методика і техніка їх розроблення така сама, як і в разі вибору первинних документів. Значна частина розрахункових таблиць рекомендована в централізованому порядку. Разом з тим часто їх розробляють безпосередньо на підприємствах. Значний вплив на форми поточного обліку мають показники звітності. Для того, щоб з даних поточного обліку без додаткової роботи можна було заповнити форми звітності, під час розроблення форм поточного обліку попередньо вибирають показники звітності. На цьому етапі готують два види носіїв: звітні форми та розрахункові таблиці. Звітні форми фінансової звітності розробляють на основі господарської діяльності (промисловість, сільське господарство, будівництво, торгівля тощо). Для цього з альбомів типових форм вибирають відповідні форми звітності. Усі форми внутрішньої звітності на підприємствах розробляють за загальною методикою, яку було розглянуто. Відібрані зразки формують у робочі альбоми: окремо за видами — первинні документи, облікові реєстри, звітні форми — та за кожним топологічним підрозділом — облік основних засобів, облік матеріалів, облік оплати праці тощо. Робочі альбоми форм мають єдину структуру: титульний лист, перелік звітних форм, самі форми, методичні вказівки щодо їх заповнення. В умовах використання ЕОМ облікові реєстри та звітні форми складають за заданою програмою і видають на технічних носіях (відео- і машинограмах тощо). Значна їх частина, особливо допоміжних, зовсім не видається на дисплей або друкуючий пристрій, хоч за допомогою оператора-бухгалтера це може бути здійснено. Загальні питання методики та техніки складання форм звітності викладені в додатках до цих форм. Проте там не враховані специфічні особливості конкретного господарства. Наприклад, господарство може мати в складі підрозділи, які не є типовими для нього, промислове підприємство — торговельні точки тощо. У робочих інструкціях конкретизуються служби, посадові особи, строки, методика формування та деякі інші питання. Робочі інструкції сприяють поліпшенню й упорядкуванню робіт зі складання звітних форм. Значна кількість носіїв — первинних документів і реєстрів — типові й уніфіковані. Якщо типових або уніфікованих форм немає, розробляють власні форми. При цьому керуються такими загальними вимогами і методичними рекомендаціями: а) розташовують поряд реквізити, які заповнює або обробляє одна особа, графи реквізитів, що перебувають у арифметичній і логічній залежності, графи тексту та коду тощо; б) довідкові дані розміщують на зворотному боці документа; в) додержують вимог законодавчих актів. Необхідно також визначити належність документа до топологічної структури обліку, характер, призначення, склад потрібних документів, рух у процесі обробки, осіб, які повинні взяти участь в обробці, кількість примірників. Комплекс робіт з визначенням змісту форми носіїв облікової інформації умовно можна поділити на такі етапи: • визначення основних характеристик майбутньої форми; • вибір необхідних реквізитів; • попереднє проектування зон розміщення інформації; • вибір форми розміщення реквізитів у зони; • компонування елементів інформації в ланки, а ланок — у зони; • монтаж форми в цілому; • креслення ескізу; • розрахунок загальної площі та вибір формату; • редагування; • оформлення. Наприклад, під час розроблення лімітно-забірної карти на першому етапі визначають призначення документа, місце і час його складання, спосіб відображення господарських операцій, складання та обробки. Зміст другого етапу розроблення —це вибір реквізитів, які поділяють на дві групи: що обробляються (кількість, ціна тощо) та які не обробляють (назва, підпис тощо). Усі реквізити, що обробляються, становлять такі чотири підгрупи: групувальні, довідкові, кількісні, вартісні. До групувальних належать номенклатурний номер, вид операції, до довідкових — назва підприємства, номер картки, період, на який виписують документ (наприклад лімітно-забірна картка). Кількісні реквізити — це позначення одиниці, ліміт і дата видачі тощо. До вартісних належать ціна за одиницю, загальна вартість. До реквізиту, що не обробляють, відносять підпис. Для кожної групи реквізитів на формі відводиться окрема зона. У процесі розміщення реквізитів слід ураховувати такі особливості: • послідовність розміщення їх має бути такою, яка передбачена для введення в комп'ютер; • логічний і арифметичний зв'язок їх; • зручність запису; • легкість для читання. Загальну площу аркуша розраховують обчисленням його довжини (горизонтально) та висоти (вертикально). Довжина аркуша складається з розміру його бічних полів, підсумку розмірів граф (рубрик) та товщини всіх вертикальних ліній. Такий розрахунок роблять на одному з «поверхів» форми. Аналогічний розрахунок виконують за шириною аркуша. Перед тим, як остаточно окреслити форму макета документа, потрібно скоригувати розміщення окремих елементів реквізитів на аркуші. Після визначення розміру бланка попередньо викреслюють у кожній зоні кожний елемент. Потім вибирають форму розміщення реквізитів і формат. Застосовують такі форми розміщення реквізитів: а) анкетну (аркуш ділять на дві частини — ліву та праву: у лівій частині розміщують реквізити, а в правій — відповіді, записи на бланку); б) зональну (документ розділяють на зони горизонтальними та вертикальними лініями); в) табельну, або табличну (у кожній зоні носія утворюється таблиця з графами по вертикалі та рядками по горизонталі); г) комбіновану. В умовах використання ПК та функціонування АРМБ первинний документ може бути зафіксований як на людиночитаному, так і на машиночитаному носії, що потребує автоматизації всіх операцій процесу документування первинної облікової інформації. У першому випадку необхідно створити і машиночитаний носій первинних даних, у другому — обидві властивості задовольняються єдиним носієм. Документування первинної облікової інформації в умовах використання АРМБ — процес функціонально неоднорідний і реалізується виконанням таких функцій: реєстрація, тобто фіксація первинних даних на паперовому носії з одночасним реєструванням на машинному; передавання, тобто послідовне проходження первинного документа (для відображення його даних) реєстрації і формування, формування, тобто послідовне агрегування (доповнення) первинного документа необхідними реквізитами. Носії первинних облікових даних повинні забезпечити можливість: фіксації первинних даних на місцях виконання їх за допомогою ПК; збереження даних носієм у вигляді, в якому їх було на ньому зареєстровано, протягом установленого строку без спеціальних засобів захисту і відновлення; сприйняття зареєстрованих даних на місцях їх використання. Суттєвими характеристиками організації підготовки машинного носія є: - умовна реєстрація первинних даних на машинному носії; умови передавання машинного носія; - властивості носія, використання машиночитаного носія як первинних даних; - інформаційний зміст машинного носія. Порядок оформлення машиночитаних первинних документів при використанні АРМБ має забезпечувати встановлення персональної відповідальності за юридичну правочинність їх, достовірність і точність облікових даних. Машиночитаний первинний обліковий документ повинен містити відомості, давати змогу одночасно ідентифікувати всі його реквізити: найменування, номер, дату, місце здійснення, зареєстровані в ньому господарські операції, осіб, відповідальних за створення документа, тощо. Найменування документа, зміст господарських операцій фіксують у документі за допомогою кодів і довідкової інформації. Допускається не фіксувати в машиночитаному документі характеристики господарських операцій, що являють собою виробничу інформацію, яка створюється на основі нормативно-довідкової інформації або за допомогою розрахунків. Підписи осіб, відповідальних за складання машиночитаних первинних документів, можуть бути замінені спеціальним кодом (паролем). Мова коду конкретної особи має бути зареєстрована в установленому порядку. На підприємствах розробляють порядок створення машиночитаних документів, регламентуючи: порядок оформлення (реєстрації") та послідовність їх проходження; склад інформації, яку реєструють на кожному АРМ; способи автоматизації інформації документа та умови, що забезпечують правильність і достовірність авторизації. Машиночитані первинні облікові документи використовують на підприємствах, не перетворюючи їх у людиночитану форму. Разом з тим передбачають можливість створення паперових копій такого документа. При цьому на них має бути вказівка про те, що це копії. Для надання паперовій копії юридичної сили її затверджують підписом. У разі введення даних з машиночитаних документів на екрані дисплея можуть мати місце три варіанти відображення і розміщення реквізитів: — реквізити заповнюються на зразку документа; — заповнюються послідовно розміщені реквізити бухгалтерського документа; — висвічується форма (зразок) документа і внизу — його реквізити; останні потім автоматично переносяться у форму документа. Завершальний етап розроблення являє собою остаточне компонування всіх елементів певного документа та викреслення його на міліметровому папері в натуральну величину. Це дає змогу визначити майбутній формат документа. Організація забезпечення формами паперових носіїв інформації здійснюється: а) централізовано; б) через придбання бланків у магазинах; в) способом виготовлення бланків на замовлення в друкарнях. Для того, щоб не допустити зривів у роботі, потрібно заздалегідь спланувати необхідну кількість бланків на рік та своєчасно подати замовлення у відповідні організації, друкарні. Для нормального функціонування бухгалтерії треба мати приблизно 5—6-місячний запас бланків. За способом зберігання носії облікової інформації поділяються на звичайні і суворої звітності. Звичайні паперові носії облікової інформації зберігаються і обліковуються як канцелярське приладдя. Документи (форми) суворої звітності нумерують друкарським методом і комплектують. Наказом (розпорядженням) керівника призначається відповідальна особа. Машиночитані бухгалтерські документи (на дискетах) разом з описом у людиночитаній формі передають у спеціальній упаковці, яка забезпечує захист їх від пошкодження та організацію доступу до них.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.023 сек.) |