Порівняння бухгалтерського обліку і обліку з метою оподаткування

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Тема 1. ПОДАТКОВИЙ ОБЛІК ЯК ПІДСИСТЕМА БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ.

1.1.Законодавчо-нормативне регулювання податкового обліку. Характеристика предмету та об’єктів податкового обліку.

1.2. Види штрафних санкцій за порушення податкового законодавства, порядок їх нарахування та відображення в обліку

Законодавчо-нормативне регулювання податкового обліку. Характеристика предмету та об’єктів податкового обліку.

З введенням в дію Податкового кодексу України поняття – „податковий облік” набуває нового значення.

Податковий облік - це система групування інформації для визначення податкової бази за податками та зборами на підставі первинних документів, згрупованих в відповідності з порядком, передбаченим діючим податковим законодавством.

Система податкового обліку - це система, яка надає інформацію державним податковим органам та керівництву підприємства про порядок нарахування та сплати податкових платежів.

Схему структури нормативно-правового регулювання обліку і звітності в оподаткуванні підприємства наведено на рис.1.1.

Рис. 1.1 Структура нормативно-правового регулювання обліку і звітності в оподаткуванні підприємства в Україні.

Національна концепція розвитку системи податкового обліку повинна базуватись на таких принципах:

ü обов”язковість ведення податкового обліку, що випливає з класичних принципів побудови системи оподаткування в цілому, визначених Податковим кодексом України;

ü гармонізація бухгалтерського та податкового обліку полягає в забезпеченні балансу інтересів широкого спектра користувачів звітності. Методика розрахунків податкових сум та документальне оформлення податкових відносин мають базуватись на основах класичного бухгалтерського обліку, а не навпаки;

ü правова взаємоузгодженість систем бухгалтерського та податкового обліку, який передбачає, що норми податкового законодавства повинні знаходити відображення в правилах бухгалтерського обліку, і навпаки;

ü прозорість та стабільність при удосконаленні системи податкового обліку випливає з того, що податковий облік на сучасному етапі призводить до ускладнення систем обліку на підприємствах. Існуюча податкова методика розрахунку результатів господарювання суб”єктів господарювання ускладнює процедуру розрахунку податкових зобов”язань. Крім того, часта зміна і впровадження додаткових облікових процедур потребує від платників податків збільшення штату працівників і витрат на оплату праці;

ü послідовність та регулярність застосування норм і правил оподаткування - податковий облік повинен здійснюватись платниками податків самостійно, тобто облікові процедури повинні реалізовуватись послідовно і регулярно від одного податкового періоду від іншого;

ü документування - підставою запису в регістрах податкового обліку є наявність первинних документів, якими оформляються відповідні факти фінансової діяльності суб”єктів господарювання;

ü вартісне вимірювання- вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій оцінці;

ü збалансованість інтересів платників податків і держави - недопущення переважання контрольної та фіскальної функцій податків над усіма іншими, оскільки це призводить до ігнорування державою інтересів суб”єктів господарювання та водночас запобігання завищенню витрат та заниженню доходів підприємств з метою мінімізації податкових зобов”язань.

Податковий облік ведеться з метою формування повної та достовірної інформації про порядок обліку господарських операцій, що були проведені платником протягом звітного періоду з метою оподаткування, а також забезпечення інформацією внутрішніх та зовнішніх користувачів для контролю за вірністю нарахування, повнотою та своєчасністю перерахування податків до відповідних бюджетів.

Головне завдання податкового обліку - сформувати повну та достовірну інформацію про те, як врахована для цілей оподаткування господарська операція.

Порядок ведення податкового обліку встановлюється Податковим кодексом України та наказом про облікову політику. Вся сукупність питань облікової політики для цілей оподаткування поділяється на методичні та організаційно-технічні способи ведення податкового обліку.

Методичні - це способи формування інформації для правильного нарахування податків та зборів.

Організаційно-технічні - це способи організації технологічного процесу податкового обліку, які визначають:

ü організацію роботи бухгалтерського підрозділу в частині податкового обліку (або податкової служби та порядок її взаємодії з бухгалтерською службою);

ü склад, форму та способи формування аналітичних регістрів податкового обліку;

ü організацію документообігу, порядок зберігання документів, податкової звітності та регістрів податкового обліку.

На рис.1.2 представлені складові інформаційної бази оподаткування підприємства.

		Інформаційна база обліку розрахунків за податками та зборами
	Документи, що містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення		Форми систематизації даних податкового обліку за звітний (податковий) період, які згруповані відповідно до вимог податкового законодавства		Складається платником податків за даними облікової бази обліку розрахунків за податками

Рис. 1.2 Інформаційна база обліку розрахунків за податками та зборами

Предметом податкового обліку, як однієї із складових бухгалтерського обліку, являється господарська діяльність підприємства. Однак, податковий облік направлено, в першу чергу, на нарахування та сплату податків. Тому і предмет податкового обліку необхідно розглядати в більш вузькому розумінні.

Об'єктом оподаткування (тобто те, що обкладається податком) є дохід (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість певних товарів, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб тощо.

Бухгалтерський і податковий облік мають різні цілі. Бухгалтерський облік має на меті надання достовірної інформації про фінансовий стан підприємства для потенційного інвестора, податковий облік виконує фіскальні і регуляторні функції.

У деяких зарубіжних країнах бухгалтерський облік є основою для складання податкової звітності. Так, у Литві бухгалтерський облік має забезпечувати процес своєчасного та достовірного складання податковоїта статистичної звітності.

У Франції, Німеччині, Бельгії діє податковий режим, при якому річна публічна фінансова звітність слугує базою для оподаткування.

У країнах ЄЕС система бухгалтерського обліку є джерелом складання декларації про прибуток.

В Україні спостерігаються розбіжності між фінансовим та податковим обліком, але введення в дію Податкового кодексу України має призвести до їх гармонізації (табл.1.1).

Таблиця 1.1

Порівняння бухгалтерського обліку і обліку з метою оподаткування

Крім того, податковий і фінансовий облік дещо відрізняються за первинними документами: наприклад, різні відомості вартості об’єктів амортизації, нарахування амортизаційних відрахувань, податкова накладна – у оподаткуванні і товарно-транспортна накладна – у фінансовому обліку тощо.

Аналогічно існують відмінності і за обліковими регістрами та звітними документами. Податкові реєстри призначені для систематизації та накопичення інформації, яка міститься в первинних документах, аналітичних даних з оподаткування для відображення в податкових деклараціях (звітних розрахунках). Так, з метою оподаткування можуть або повинні застосовуватися для реєстрації інформації: Єдиний реєстр податкових накладних, реєстр (книга) обліку витрат, відомості або реєстр (книга) обліку доходів, реєстр отриманих і виданих податкових накладних, книга обліку доходів і витрат платника єдиного податку, інші реєстри (як, наприклад безнадійної та сумнівної заборгованості згідно статті 159 ПКУ) тощо, аналогів яким у фінансовому обліку взагалі не встановлено чи не вимагається.

Суттєвою відмінністю є призначення бухгалтерської і податкової звітності. Якщо за даними першої можна охарактеризувати фінансовий стан суб'єкта господарювання, то за даними другої, яка складається платником податків, виходячи з даних для оподаткування, можна охарактеризувати стан розрахунків з бюджетом за відповідними податками, зборами (обов’язковими платежами). Трудомісткість ведення обліку для цілей оподаткування та складання податкової звітності пов’язані, перш за все, з великою кількістю розбіжностей між даними бухгалтерського обліку та даними, які формуються за правилами оподаткування.

З 01.01.2011 р. в Україні для цілей оподаткування було введено в дію Податковий кодекс. За структурою Податковий кодекс України складається з 20 розділів, кожен з яких в минулому являли собою практично окремий закон або інший нормативно-правовий акт (податок на прибуток підприємств,податок на доходи фізичних осіб, податок на додану вартість, акцизний податок, екологічний податок, плата за землю тощо).

Сфера дії Податкового кодексу України регулює відносини, що виникають у встановленні, справлянні, адмініструванні податків та зборів і, зокрема:

- визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні,

- платників податків та зборів, їх права та обов'язки,

- порядок адміністрування податків та зборів,

- компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю,

- відповідальність за порушення податкового законодавства тощо.

Внаслідок прийняття Податкового кодексу України відбулися зміни в адмініструванні податків та зборів, які характеризуються як позитивні і, зокрема:

· серед повноважень контролюючих органів не передбачено можливості визначення суми податкового зобов’язання непрямими методами (метод економічного аналізу, спостереження, аналогії, контроль за витратами та доходами платників податків-фізичних осіб).

· під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення правомірності рішення контролюючого органу покладається на такий контролюючий орган, а не на платника податку (ст. 56.4);

· зменшено штрафні санкції з 5% до 3% у випадку виправлення самостійно виявлених помилок у шляхом подання уточнюючого розрахунку. У разі виправлення помилок в поточній декларації стягується штраф у розмірі 5%. Важливим є те, що подання уточнюючого розрахунку є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки;

· знижено суми штрафних санкцій за порушення при нарахуванні, утриманні та сплаті податків у джерела виплати. Згідно з ПКУ сума штрафу залежить від регулярності порушень упродовж 1095 дні, зокрема:

· 25% - при першому порушенні;

· 50% - при повторному порушенні;

· 75% - при третьому та кожному наступному порушенні.

Однак, при цьому не визначено, за якими ознаками порушення вважатиметься першим, повторним, третім або наступним.

· зменшено штрафні санкції при порушенні строків сплати податкового зобов’язання:

· 10% - при затримці до 30 днів включно;

· 20% - при затримці понад 30 днів;

· штрафні санкції за порушення податкового законодавства, вчинені з 1 січня до 1 червня 2011 року, тобто, протягом перехідного періоду, застосовуються в розмірі, що не перевищує 1 грн. за кожне порушення.

Не застосовуватимуться штрафні санкції за порушення, вчинені з 1 квітня 2011 року по 1 вересня 2011 року щодо податку на прибуток підприємства.

Проте, наряду з позитивними спостерігається низка змін, які платники податків - суб’єкти підприємництва характеризують, як негативні.

Так, запроваджено штрафні санкції за завищення суми бюджетного відшкодування, від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість в залежності від регулярності порушень упродовж 1095 днів, тобто штрафи застосовуватимуться навіть при відсутності факту заниження податкових зобов’язань, зокрема:

- 25% - при першому порушенні;

- 50% - при повторному порушенні;

- 75% - при третьому та кожному наступному порушенні.

		Класифікація податків та зборів

Рис. 1.3 Класифікація податків та зборів за різними ознаками

Податковим кодексом запроваджено поняття фактичної податкової перевірки, яка здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності щодо дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) тощо. Тривалість фактичної перевірки не може перевищувати 10 діб.

Податковим кодексом України встановлено систему податків та зборів в Україні можна класифікувати за певними ознаками, окремі з яких наведені на рис.1.3.

Класифікація податків та зборів здійснюється в залежності від рівня і компетенції державних структур, які їх встановлюють; за формою оподаткування; за економічним змістом об’єкта оподаткування; за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня) або джерела сплати; в залежності від способів встановлення ставок оподаткування; в залежності від встановленого порядку використання; за суб’єктом оподаткування.

В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів визначено Податковим кодексом України (статті 9, 10)

До загальнодержавних податків належать податок на додану вартість; акцизний податок, податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; екологічний податок, плата за землю, мито; державне мито та інші встановлені статтею 9 ПКУ.

Загальнодержавні податки, збори та прийняті Верховною Радою України та стягуються в обов’язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються. Основним загальнодержавним податкам будуть присвячені окремі лекції (теми) в курсі дисципліни «Податковий облік та звітність в оподаткуванні».

Місцеві податки та збори налічують 5 видів платежів. Сьогодні в Україні існує 2 види місцевих податків та 3 — місцевих зборів, які закріплені статтею 10 ПКУ.

До податків і зборів належать: податок на нерухоме майно та єдиний податок; збір за місця для паркування транспортних засобів; збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, туристичний збір. Місцеві податки та збори, механізм їх справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених розділом XII Податкового кодексу України про зазначені місцеві податки та збори.

За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі. Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов’язку сплати податку на іншу особу — на споживача продукції.

Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об’єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном.

До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки (наприклад, податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, плата (податок) за землю, тощо.

Непрямі податки встановлюються на окремі товари (роботи, послуги) і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів (робіт, послуг), а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на них. Непрямі податки ще називають податками на споживання. Оскільки платниками непрямих податків є споживачі (покупці) і самі податки включаються до ціни товарів (робіт, послуг), то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.

До непрямих податків належать податок на додану вартість, акцизний податок, мито.

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на: прибуткові податки; майнові податки; податки на споживання; податки на різні дії.

Прибуткові податки стягуються з доходів (прибутків) фізичних та юридичних осіб.

Майнові податки застосовуються при оподаткуванні рухомого та нерухомого майна, а також на використання різних ресурсів — землі, води, корисних копалин тощо.

Податки на споживання сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.

Податки на різні дії стягуються за оформлення юридичних чи господарських актів, з фінансових операцій, реалізації продукції тощо.

За джерелом сплати податки поділяються на ті, які сплачуються за рахунок собівартості, ціни, доходу, прибутку.

Залежно від суб’єкта платника податки поділяються на податки з юридичних, фізичних осіб та змішані податки, що передбачають платника і юридичну, і фізичну особу (наприклад, податок з власників транспортних засобів, земельний податок і т.п.). При цьому змішані податки можна розділити на:

а) податки, які обумовлені наявністю певних матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);

б) податки, що визначаються видом діяльності платників (податок на додану вартість, акцизний податок.

Для ведення синтетичного обліку заборгованості (зобов’язань) за податками, зборами до бюджетів Планом рахунків бухгалтерського обліку передбачені наступні синтетичні рахунки:

рахунок 64 “Розрахунки за податками й платежами”

рахунок 17 «Відстрочені податкові активи»

рахунок 54 «Відстрочені податкові зобов’язання»

рахунок 55 «Інші довгострокові зобов’язання»

рахунок 98 «Податок на прибуток»

Відповідність і взаємозв’язок між рахунками бухгалтерського обліку податків, зборів та видами зобов’язань і окремих витрат ілюструється в табл.1.2.

Таблиця 1.2

Поиск по сайту: