Методичні рекомендації до практичного заняття. Одним із напрямків ефективного управління підприємством є розподіл повноважень з прийняття рішень між різними управліннями

Одним із напрямків ефективного управління підприємством є розподіл повноважень з прийняття рішень між різними управліннями. Такий розподіл можливий при організації роботи центрів відповідальності.

Облік за центрами відповідальності – це така облікова система, яка забезпечує відображення, накопичення, аналіз і надання інформації про витрати та результати по підрозділах підприємства з метою контролю і оцінки їх діяльності. Центри відповідальності організуються шляхом делегування відповідним підрозділом підприємства певних повноважень і відповідальності.

У цьому зв’язку розрізняють такі типи центрів відповідальності:

1. Центр витрат, керівник якого відповідає (контролює) тільки витрати підрозділу.

2. Центр прибутку, керівник якого відповідає (контролює) не тільки витрати, а й доходи підрозділу.

3. Центр інвестицій, керівник якого відповідає (контролює) як витрати і доходи, так і інвестиції у власні активи.

Основними принципами організації системи обліку за центрами відповідальності є:

- визначення контрольованих статей витрат і доходів за умови, що менеджер (керівник) повинен відповідати тільки за ті витрати і доходи, які він може контролювати і на величину яких може впливати;

- персоніфікація облікових документів, тобто зазначення в документах керівника, який відповідає за конкретні статті витрат і доходів;

- обов’язок керівництва центру складати кошториси (бюджети) на певний період і подавати звітність про фактичні витрати та результати в розрізі цих кошторисів (бюджетів).

- Кошторис є головним інструментом управлінського обліку, який дає змогу контролювати діяльність центру витрат.

- Кошторис – це по суті фінансовий план відповідального підрозділу підприємства. Він повинен включати тільки контрольовані статті витрат, тобто статті, на величину яких керівник підрозділу має реальну можливість впливати.

По закінченні звітного періоду складається Звіт про виконання кошторису; який включає перелік контрольованих статей, суму витрат за кошторисом, фактичні витрати і відхилення (економія чи перевитрати). Наявність даних про відхилення дає змогу реалізувати принцип управління за відхиленнями.

Аналіз відхилень має відповідати на питання:

- яка різниця між фактичними та стандартними витратами;

- чому виникла ця різниця.

Відхилення від стандартів виявляють наприкінці місяця розрахунковим шляхом і відображають у звітах за центрами відповідальності із зазначенням причин їх виникнення. Розрахунок відхилення здійснюється для окремих статей з визначенням факторів, які зумовили ці відхилення.

Звіти, які використовуються для оцінки центру прибутку, набувають форми звіту про прибуток. Оскільки, такі центри оцінюються за показником валового прибутку, у звіті наводиться інформація про показники, на підставі яких такий прибуток розраховується:

1) чиста виручка від продажу (тобто без ПДВ);

2) виробнича собівартість реалізованої продукції;

3) валовий прибуток (1-2).

При цьому до складу чистої виручки включається не тільки реалізація на сторону, а й так звана умовна реалізація (тобто відпуск продукції іншим центрам відповідальності даного підприємства за внутрішніми (трансфертними) цінами).

У деяких випадках звітність центру прибутку може бути розширена до показника операційного прибутку, тобто прибутку, який зменшується на величину операційних витрат, що відносяться до даного центру. Зокрема це стосується частини витрат на збут і адміністративних витрат, особливо коли їх певну частину можна ув’язати з конкретним підрозділом. Однак через те, що більша частина централізованих операційних витрат не має прямого зв’язку з конкретними підрозділами, їх доводиться розподіляти непрямим шляхом, а це призводить до викривлення показника операційного прибутку підрозділу. Тому вважається більш доцільним доводити до центрів прибутку тільки прямі операційні витрати і оцінювати їх діяльність за показником остаточного доходу:

Остаточний дохід = Валовий прибуток – Прямі операційні витрати (3.14)

Центр інвестицій можна розглядати як сукупність центру витрат і центру прибутку, для нього однаковою мірою прийнятними є ті самі обліково-аналітичні інструменти (або їх комбінації), що і до центрів відповідальності перших двох видів.

Для того щоб оцінити відносну ефективність роботу центрів інвестицій, у західній практиці використовують спеціальні аналітичний показник (ROA) - «віддача активів», або «рентабельність активів»:

ROA = Прибуток / Активи (3.15)

Показник ROA можна розширити й поглибити за змістом, як що визначати його як добуток показників рентабельності продажів і обороту активів:

ROA = (Операційний прибуток / Чиста величина продажів) х (3.16)

(Чиста величина продажів / Середні операційні активи)

Трансфертна ціна (ТЦ) – це умовна ціна на продукцію (Послуги) одного підрозділу (центру відповідальності), яка передається іншому підрозділу того ж підприємства.

У разі, коли продукція (послуги) підрозділу повністю споживаються всередині підприємства, величина ТЦ має чисто облікове значення і не впливає на фінансовий стан підприємства в цілому. Проблема тут полягає тільки у встановленні «справжньої» ціни, за якою буде складатися звітність, щоб результати діяльності були правильно виміряні й оцінені.

Метод трансфертного ціноутворення має спонукати менеджера кожного підрозділу приймати рішення, оптимальні для всього підприємства. Тому критеріями виробу трансфертного ціноутворення є:

- сприяння узгодженню мети;

- мотивація керівництва;

- сприяння автономії підрозділу за умов децентралізації управління.

Загальне правило визначення трансфертної ціни, що відповідає цим критеріям, можна визначити формулою:

Мінімальна Дійсні Альтернативні (3.17)

трансфертна = витрати + витрати

ціна

Дійсні витрати містять додаткові прямі змінні витрати на одиницю продукції та інші дійсні витрати, які виникатимуть у підрозділі лише в результаті продажу всередині підприємства.

Альтернативні витрати відображають вигоду, яку підрозділ витрачає внаслідок внутрішнього продажу одиниці продукції. Це означає, що за наявності альтернативи реалізації продукції або послуг іншим підприємствам трансфертна ціна має відшкодувати економічні витрати підрозділу, яких він зазнає внаслідок відмови від цієї альтернативи.

Однак за умов, коли підрозділ може купувати і продавати на зовнішньому ринку, ТЦ перестає бути суто обліковим інструментом і виражає відносини підрозділів не тільки між собою, а й з підприємством у цілому:

Існують три основних методи визначення величини ТЦ:

1) ТЦ, основні на ринкових цінах;

2) ТЦ, в основу яких кладуть витрати (собівартість), зокрема змінні витрати, повні витрати, «собівартість плюс» (наприклад, 120% повних витрат або 175% змінних витрат);

3) Договірні ТЦ.

Поиск по сайту: