Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

Вивчаючи тему, особливу увагу слід приділити таким питанням, як економічна роль калькулювання, його види і методи, особливості калькулювання в одно-, багатопродуктовому виробництвах. Калькулювання передбачає вирішення таких методичних питань:

- встановлення об’єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць;

- вибір системи калькулювання продукції.

Калькулювання – це процес визначення собівартості певного об’єкта витрат, а об’єктом витрат є предмет або сегмент діяльності, що потребує окремого вимірювання, пов’язаних з ним витрат. Собівартість об’єктів витрат визначають за допомогою системи виробничого обліку. На першій стадії витрати об`єднують за однорідними елементами: матеріали, зарплата. Потім їх відносять до конкретних об`єктів витрат. При цьому прямі витрати можна віднести на окремі об`єкти на підставі первинних документів, а непрямі розподілити між об`єктами витрат пропорційно до величини відповідного показника (пряма зарплата, машино-години).

Вибір системи виробничого обліку залежить від технології і організації виробництва. Впровадження системи передбачає:

- побудову організаційної структури підприємства;

- формування документопотоків;

- вибір відповідної системи калькулювання продукції;

- підхід до постійних виробничих витрат;

- вибір відповідного методу контролю витрат.

Організаційна структура підприємства визначає функції окремих підрозділів, а також впливає на документопотоки. Наступним етапом упровадження виробничого обліку є вибір системи калькулювання продукції. Система калькулювання визначається характером продукції, досить часто виділяють дві системи калькулювання: за окремими замовленнями та за постійно повторюваними процесами виробництва. В межах кожної із цих систем можна здійснювати калькулювання за повними виробничими витратами або тільки за змінними витратами. Процес упровадження системи виробничого обліку показано на схемі (рис. 5).

Рис. 5 Впровадження системи виробничого обліку

За будь-якої діяльності процес калькулювання передбачає вибір:

- об`єкта витрат;

- прямих витрат, що підлягають розподілу між об`єктами витрат;

- бази розподілу непрямих витрат.

Після вибору бази розподілу непрямих витрат обчислюють ставку розподілу цих витрат.

Ставка розподілу – це відношення суми непрямих витрат до загальної величини бази їх розподілу.

(3.1)

Якщо розподіл накладних витрат проводиться із застосуванням заздалегідь визначеної ставки, тоді:

(3.2)

Вище зазначений порядок розподілу накладних витрат може привести до викривлення собівартості продукції. Має місце тенденція завищення собівартості відносно простих виробів, що випускаються у значній кількості, та зниження собівартості більш складних виробів, що випускаються невеликими партіями. Тому виникла потреба у більш реалістичних підходах до розподілу накладних витрат. Такою системою виступає калькулювання на основі аналізу діяльності (операції).

Калькулювання на основі діяльності – система калькулювання, що передбачає спершу групування накладних витрат за видами діяльності (процесами, операціями), а потім розподіл їх між видами продукції (робіт, послуг), виходячи з потреби останніх у відповідних видах діяльності. Залежно від характеру виробничої діяльності розрізняють дві системи калькулювання: калькулювання за замовленнями і калькулювання за процесами.

Калькулювання за замовленнями – система калькулювання собівартості продукції на основі обліку витрат за кожним індивідуальним виробом або за окремою партією виробів. Досить детально порядок калькулювання за замовленнями розглядається в бухгалтерському обліку. Калькулювання за процесами – система собівартості продукції на основі групування витрат у межах окремих процесів або стадій виробництва. Ця система характерна для масового серійного виробництва. При калькулюванні за процесами використовують різні методи:

- метод середньозваженої собівартості;

- метод ФАЙФО.

Калькулювання за процесами значно полегшується при використанні стандартних (нормативних) витрат.

На собівартість продукції впливають різні фактори, і одним із них є брак продукції. Брак, що виникає у процесі виробництва, поділяють на нормальний (нормативний) та понаднормовий. Нормальний брак – це брак, що очікується за нормальних умов виробництва. Понаднормовий брак – це брак, що виникає внаслідок порушення нормальних умов виробництва. В бухгалтерському обліку сума фактичних втрат від браку відображається спеціальними бухгалтерськими проводками.

Нормальні витрати включають до собівартості продукції, а понаднормові витрати списують як витрати звітного періоду.

Оскільки поведінка витрат визначається залежністю від обсягу виробництва, визначають показники, що його характеризують. Виробнича потужність – це верхня межа обсягу виробництва при даному реально існуючому обсязі виробничих ресурсів. При характеристиці поведінки витрат необхідно передбачити, що виробничі потужності будуть постійними, тому що поведінка витрат може змінюватися при зміні виробничих потужностей. Постійні витрати своєю поведінкою відрізняються від змінних витрат. Постійні витрати залишаються незмінними всередині релевантного рівня обсягу виробництва, але постійними вони будуть тільки всередині обмеженого періоду часу.

При плануванні виробничої діяльності часто застосовують аналіз, який базується на дослідженні співвідношення: витрати – обсяг – прибуток. Аналіз виразу “витрати – обсяг – прибуток” – це аналіз поведінки витрат, в основі якого лежить взаємозв`язок витрат, виручки, обсягу виробництва та прибутку. Цей взаємозв`язок формує основну модель фінансової діяльності підприємства незалежно від його розмірів та обсягу виробництва і дозволяє проводити короткострокове планування та оцінку альтернативних рішень. Взаємозв`язок, про який сказано вище, може бути виражений формулою:

(3.3)

Аналіз цього взаємозв`язку дозволяє визначити обсяг виробництва, який необхідний для покриття всіх витрат, як змінних, так і постійних. Визначають і маржинальний прибуток як перевищення виручки від реалізації над всіма змінними витратами, пов`язаними з даним обсягом продаж:

(3.4)

Для забезпечення отримання маржинального прибутку підприємства встановлюють ціни з урахуванням попиту на ринку на свою продукцію. В цих умовах особливого значення набуває процес калькулювання собівартості виробів, тому що необхідно розрахувати таку собівартість, яка змогла б дати оптимальний розмір прибутку. Для цього необхідно вибрати оптимальну взаємодію окремих елементів різних систем обліку, щоб забезпечити реалізацію поставлених цілей. Зміст такої комбінованої системи повинен формуватись тільки після аналізу різних методів. Такий підхід дозволяє контролювати зміни витрат як внутрішнього, так і зовнішнього характеру.

Підходи до формування витрат, розподіл накладних витрат – це коло питань, які відносяться до комерційної таємниці підприємства. Після вивчення різних підходів і методів калькулювання формують альтернативний підхід до вибору системи обліку витрат.

Альтернативною системою в сучасних умовах, можна вважати систему “директ-кост” в поєднанні з системою “стандарт-кост”. Суть взаємоув`язки двох систем розкривається на схемі, яку наведено автором сучасних розробок нових напрямків організації обліково-

аналітичної роботи підприємства Петренко С.Н. (рис.6)

		Елемент системи “директ-кост”
		Планування постійних витрат по центрам відповідальності

Рис. 6 Синтезована система обліку витрат

Функціонування синтезованих систем повинно бути орієнтовано на конкретні завдання підприємства та різні управлінські рішення.

Питання для самоконтролю

1. Об’єкти витрат. Наведіть приклади.

2. Виробничий облік. Порядок його впровадження.

3. У чому полягає сутність калькулювання за замовленнями?

4. Методи розподілу накладних витрат.

5. З якою метою обчислюють і використовують показник маржинального доходу?

6. Моделі калькулювання змінних витрат.

7. У чому полягають сутність та переваги калькулювання на основі діяльності?

Завдання до самостійної роботи

Поиск по сайту: