Методичні рекомендації до практичного заняття

У вітчизняній практиці, яка традиційно орієнтована на облік повних витрат, застосовуються позамовний, попередільний і попроцесний (простий) методи.

Сутність позамовного методу полягає в тому, щовсі прямі основні витрати обліковують у розмірі встановлених статей за окремими виробничими замовленнями, які видають на заздалегідь визначену кількість даного виду продукції. Решту витрат обліковуються за місцями їх виникнення і включають до собівартості окремих замовлень відповідно до встановленої бази їх розподілу.

Попередільний метод застосовується на підприємствах з однорідною за вихідною сировиною і характером технології масовою продукцією, яка виготовляється в результаті послідовних процесів, кожний з яких (або група яких) складає окремий самостійний переділ (фазу, стадію) виробництва.

Сутність попередільного методу полягає в тому, що всі або деякі прямі витрати відображають в поточному обліку не за видами продукції, що виготовляється, а за переділами виробництва (навіть, якщо з одного переділу можна отримати кілька видів продукції).

Одним із різновидів попередільного методу є простий, або одно передільний метод.

Сутність цього методу полягає в тому, що фактичні витрати обліковують за встановленими статтями витрат на весь випуск продукції. Середню собівартість одиниці продукції визначають діленням усіх виробничих витрат (витрат за кожною статтею) на кількість готової продукції.

Основними елементами нормативного методу є:

· попереднє визначення нормативної собівартості одиниці продукції на початок звітного періоду, яка береться за основу обчислення фактичної собівартості;

· поточний облік прямих витрат за статтями калькуляції й окремими видами продукції за чинними нормами та відхиленнями від норм;

· поточний облік зміни норм у розрізі статей витрат і окремих видів продукції;

· калькулювання фактичної собівартості окремих видів продукції через алгебраїчне додавання нормативної собівартості на початок місяця з відхиленнями від норм (плюс перевитрати, мінус економія), також зі змінами норм на одиницю продукції.

Під зведеним обліком витрат розуміють весь комплекс робіт, пов'язаний із групуванням в обліку витрат за видами продукції, цехами, переділами і в цілому по підприємству в розрізі встановлених статей витрат, по розмежуванню витрат між товарним випуском і незавершеним виробництвом.

З цією метою складають відомості зведеного обліку витрат на виробництво, які є, по суті, балансом витрат за звітний період і водночас оборотними відомостями по синтетичних рахунках виробництва.

Метод стандарт-кост полягає в тому, що для прийняття рішень краще мати інформацію про нормативні витрати, ніж про фактичні, оскільки перш являють собою майбутні, цільові витрати, а другі – минулі витрати, на які вже не можна вплинути.

Загальна схема функціонування системи калькуляції собівартості з нормативними витратами наведена на рис.8.

Рис. 8. Загальна схема обліку нормативних витрат за методом стандарт-кост.

Метод нормативного розподілу постійних витрат є перехідним від методів калькулювання повної до калькулювання неповної собівартості продукції. Цей метод ґрунтується на таких принципах:

· чітке розмежування в собівартості змінних і постійних витрат;

· визначення нормативного рівня діяльності підприємства і його підрозділів;

· включення у собівартість продукції постійних витрат залежно від фактичного досягнутого рівня діяльності;

· відображення в обліку додаткових витрат через зниження рівня діяльності або зниження витрат у зв’язку з підвищенням ефективності виробництва.

Для кожної секції або центру відповідальності встановлюють нормальний рівень діяльності у відповідних одиницях роботи, а калькулювання організовують виходячи з таких передумов:

1) роздільний облік змінних і постійних витрат;

2) нормальному рівню діяльності відповідає певна сума змінних постійних витрат;

3) постійні витрати відносяться на собівартість продукції відповідної секції за коефіцієнтом розподілу (), який визначається за співвідношенням фактичного рівня діяльності () до нормального ():

(3.2)

4) відповідно, сума постійних витрат, що відноситься на собівартість (), визначається за формулою:

Фактична сума постійних витрат секції, (3.3)

5) різниця між фактичною сумою постійних витрат і сумою, яка відноситься на собівартість секції, списується на збільшення або зменшення загального результату по підприємству.

У результаті такого списання постійних витрат собівартість одиниці продукції залишається стабільно, тобто не залежить від зміни обсягу діяльності.

Якщо традиційний підхід до методів обліку витрат був спрямований на удосконалення калькулювання та контроль витрат за окремими видами готової продукції, то ринковий підхід до методів обліку основну увагу зосереджує на забезпеченні у кожному звітному періоді контролю за розміром витрат, обсягом готової продукції та результатом від її реалізації здійснюється ланцюгова залежність:

Калькулювання собівартості продукції за цими методами відбувається на рівні прямих (змінних) витрат, а постійні витрати розглядаються як єдине ціле і не відносяться на конкретний вид продукції, а включаються до фінансового результату в період їх виникнення. Відповідно залишки незвершеного виробництва оцінюються лише за змінними витратами.

Необхідно ознайомитися з особливостями та перевагами основного представника «ринкових» методів обліку витрат – методу директ-кост (директ-костинг).

Директ-костинг – це система управлінського обліку, яка базується на класифікації витрат на змінні та постійні і включає в себе облік витрат за їх видами, місцями виникнення й носіями, облік результатів виробничої діяльності, а також аналіз витрат і результатів для прийняття управлінських рішень.

Метод (система) директ-костинг має два варіанти:

- простий директ-костинг, заснований на використанні в обліку даних тільки про змінні витрати;

- розвинутий директ-костинг, при застосування якого до собівартості разом із змінними витратами включаються також прямі постійні витрати на виробництво та реалізацію продукції.

Простий директ-костинг базується на таких принципах:

· витрати розподіляються на постійні та змінні;

· собівартість продукції обчислюється лише за змінними витратами;

· визначається маржа зі змінної собівартості (маржинальний дохід) як різниця ціни реалізації та змінної собівартості.

Використання методу (системи) директ-костинг усуває необхідність розподілу накладних витрат, розширює аналітичні можливості обліку, спостерігається процес тісної інтеграції обліку й аналізу.

Отже, основними рисами простого директ-костингу є:

По-перше, класифікація витрат на змінні та постійні, що зумовлює облік та планування собівартості продукції тільки у частині змінних витрат. Постійні ж витрати списують безпосередньо на фінансові результати. За змінною собівартістю оцінюються також залишки готової продукції та незавершене виробництво.

По-друге, використання показника маржинального доходу.

Маржинальний дохід – це різниця між доходом від реалізації продукції та змінними витратами. Він покриває загальні постійні витрати, тобто:

Маржинальний дохід =Обсяг продажу – Змінні витрати,

і відображає внесок сегмента (продукту, підрозділу) у покриття постійних витрат та формування прибутку підприємства.

Незважаючи на простоту застосування простого директ-костингу та його аналітичні можливості, він має і певні недоліки, зокрема:

· в оцінці залишків незавершеного виробництва та готових виробів беруть участь лише змінні витрати, у зв’язку з цим залишки оцінюються не повністю, що суперечить бухгалтерським та податковим правилам більшості країн;

· у разі зниження цін з метою досягнення привілейованого положення ринку за окремими виробами виникає загроза, що маса неподільних постійних витрат може бути не покрита маржею, бо підприємство потрапить в зону збитків;

· серед постійних витрат є такі, що можуть бути прямо віднесені на окремі вироби.

Спроба подолання цих недоліків спричинила появу методу розвинутого директ-костингу, в основу якого такий підхід до калькулювання собівартості продукції, за якого частина постійних витрат (специфічні постійні витрати) може бути віднесена прямо без умовного розподілу на відповідні вироби, їх групи, центри відповідальності, сегменти діяльності.

Ознайомитися з етапами розрахунку чистого доходу підприємства за методом розвинутого директ-костингу можна за такою схемою:

І етап