Тема3.1.Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни

Терміни і термінологія. Лексика за сферою вживання. Термінологічна і професійна лексика, її відмінність від загальновживаної. Функції та структурно-граматичні особливості слів-термінів. Джерела,походження,способи творення термінологічної лексики.

& Прочитайте

[1] –с. 32-34; [2]- с. 63—73; [4]-с. 56-57; [7]-с. 131-143; [10]-с. 44-52.

Ñ Методичні вказівки

Лексика – це сукупність слів будь-якої мови, а також сукупність слів певної сфери вживання (професійної, офіційно-ділової, наукової, виробничо-технічної).

Словниковий склад сучасної української літературної мови формувався протягом тривалого історичного часу. Лексика сучасної української літературної мови не однорідна за походженням. Виділяють корінну і запозичену лексику.

Корінна лексика – це слова, які успадкувала українська мова з індоєвропейської мовної єдності, праслав’янської мови, а також створені на власному мовному ґрунті. Вона складає приблизно 90% від загальної кількості слів. Наприклад: мати, брат, око (індоєвропейський лексичний фонд); свідок, пам’ять, правда (спільнослов’янська лексика); гречка, снігур, смородина, кішка (спільносхіднослов’янська лексика).

Крім корінних слів, у лексичному складі української мови певне місце займають запозичення з інших мов (близько 10% усього її словникового складу). Наприклад: місто, хвороба, кишеня (з польської); левада, огірок, м’ята (з грецької); козак, шаровари, табун, отара, гарбуз (з тюркських мов).

Своєрідним різновидом запозичень в українській мові є кальки. Калька – це слово або вислів, скопійовані засобами української мови з іншої мови, тобто значуща частина оригіналу буквально перекладена і яка займає в перекладі таке ж місце, як і в оригіналі. Наприклад: відмінник, співробітник під впливом російських отличник, сотрудник.

Серед запозичених слів-термінів виділяють пласт інтернаціоналізмів – міжнародних слів, які вживають з тим самим значенням не менше, ніж у трьох неспоріднених мовах, і які мають греко-латинську основу. Наприклад: конус, перпендикуляр, штраф, аванс.

При використанні запозиченої лексики варто керуватися такими правилами:

1. Не вживати слів, які мають українські відповідники (не в термінологічному значенні), напр.:

аргумент – підстава, мотив, доказ, обґрунтування;

авторитет – повага, пошана, вага;

економія – ощадливість, заощадження;

компенсація – відшкодування, оплата, покриття.

2. Іншомовні слова повинні бути зрозумілими для тих, хто їх слухає або читає, напр.:

апелювати – звертатися;

домінувати – переважати;

координувати – погоджувати;

лімітувати – обмежувати.

3. Вживати слова точно, відповідно до значення. Тоді не доведеться іронічно-жартівливо уточнювати: «Це не ринок, це – базар». Зауважимо, що обидва із використаних слів – запозичені. Чи можна замінити слово сервіс українським о бслуговування? Ні, оскільки значення його ширше. Перше пов’язане з діяльністю підприємств та організацій щодо побутового обслуговування на певній території, а друге називає дії, пов’язані із задоволенням чиїх-небудь потреб, запитів.

4. Не вживати в одному контексті і запозичене слово, і український відповідник – зупинити вибір на одному з них, наприклад:

патент – авторське свідоцтво;

санкція – непорушна постанова.

Використання сучасної української літературної мови в різноманітних сферах суспільного життя зумовлює функціонально-стильове розрізнення її лексичного складу і виділення двох груп лексики – загальновживаної та лексики обмеженого вживання.

Загальновживана лексика – це слова, які використовують усі носії мови незалежно від рівня освіти, фаху, місця проживання тощо. Насамперед це назви життєво необхідних для кожної людини понять, які зв’язані з побутом, суспільним життям, виробничою діяльністю тощо. Загальновживана лексика стилістично нейтральна (міжстильова), тому вільно, без будь-яких обмежень уживається в усіх функціональних стилях мови.

Лексика обмеженого вживання співвіднесена зі сферами суспільного життя та функціональними стилями мови. ЇЇ поділяють на:

- розмовну лексику, тобто слова, поширені у розмовному варіанті усного літературного мовлення. З погляду стилістичного забарвлення розмовна лексика не однорідна. Вона включає: а) слова, які не мають додаткового семантичного чи стилістичного навантаження і сприймаються як звичайні в словниковій системі української мови, напр.: ватман (ватманський папір); б) слова з додатковим стилістичним навантаженням (іронічним, жартівливим, фамільярним відтінком), напр.: професор «центральний процесор комп’ютера», проїхати «не почути або не зрозуміти сказаного».

У системі розмовної мови існують також слова, які сприймають як знижені, згрубілі або й вульгарні. Вони перебувають на периферії літературної мови і переходять у розряд позалітературних. Наприклад: облом, бомж, чмо, бидло, козел, прокол. Їх вживання навіть в усному мовленні ділових людей – факт неприпустимий. Зауважимо, що велика кількість такого типу слів – це прямі запозичення з російської мови.

- книжну лексику, тобто слова, що вирізняються на тлі стилістично нейтральної та розмовної лексики літературної мови вузькою сферою вживання і вносять у спілкування відтінок офіційності, урочистості, науковості. Порівняймо книжні слова усвідомлювати, вирушити зі стилістично нейтральними розуміти, піти чи розмовними кумекати, вшитися. Її активно використовують у функціональних стилях, пов’язаних з виробничо-професійною, науковою, суспільно-політичною, офіційно-діловою сферами. Переважно вони мають писемну форму вияву (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний стилі). Книжна лексика властива, звичайно, і тим стильовим різновидам усного літературного мовлення, що тематично і структурно зближуються зі стилями писемного мовлення, наприклад, лекція, доповідь, повідомлення, виступи на зборах, ділових нарадах, конференціях тощо.

До книжної лексики належать також особливі поетичні слова, напр.: розмай, вітровіння, приваба, надхмар’я (художній стиль).

Мова професійного спілкування передбачає широке використання виробничо-професійної та науково-термінологічної лексики.

Виробничо-професійна лексика – це слова чи словосполучення, які пов’язані з певною сферою виробництва (назви процесів виробництва, знарядь праці) та професії. Спеціальні слова та вислови, притаманні мові певної професійної групи, називають професіоналізмами. Виділяють науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні професіоналізми. Звичайно вони виступають як неофіційні, розмовні, а тому часто емоційно забарвлені синоніми-еквіваленти до усталеної професійної номенклатури чи слів-термінів і виходять за межі літературної мови. Наприклад, у мові працівників банківсько-фінансової сфери можна почути професіоналізми зняти касу, підбити (прикинути) баланс; користувачі персональних комп’ютерів материнську плату називають мама, а клавіатуру клава; у друкарів та журналістів помилка – це ляп.

Професійна лексика тісно пов’язана зі спеціальною термінологією окремих галузей науки, техніки, освіти. Вони мають велику кількість спільних елементів, але між ними є й істотні відмінності. При детальній диференційованості назв окремих предметів, їх частин та видових понять у професійній лексиці немає назв для широких категорій однакових чи подібних реалій, а кожна назва за своїм походженням і структурою звичайно ізольовані від інших, виникають стихійно на власній мовній основі, не мають чіткого наукового визначення. У термінології слова, що означають близькі поняття, становлять утворення від однакових коренів, галузеві терміни переважно творяться свідомо, часто з використанням іншомовних слів та словотворчих засобів.

Професіоналізми здебільшого застосовують в усному неофіційному мовленні, у писемній мові вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклети, інструкції, поради). Взагалі в офіційно-діловому та науковому стилях професіоналізми використовують з певним застереженням. Чим вищою буде мовна культура і більш організованим колектив, тим рідше з’являтимуться професіоналізми, особливо в діловому мовленні.

Науково-термінологічна лексика – один з основних лексичних компонентів таких функціональних стилів писемного мовлення, як науковий, офіційно-діловий, публіцистичний. Усі слова, які належать до термінологічної лексики, об’єднуються в мові загальною назвою «термін».

Термін – слово або словосполучення, що виражає чітко окреслене поняття певної галузі науки, культури, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя. Від слова термін утворено слово термінологія, яке означає сукупність термінів з усіх галузей знання (або з однієї галузі знання). Науку, що вивчає українську термінологію, називають термінознавством.

Термін – це спеціальне слово, яке має дефініцію. Конкретний зміст поняття, визначеного терміном, стає зрозумілим лише завдяки цій дефініції – лаконічному, логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі.

Характерні ознаки терміна:

а) належить до певної термінологічної системи;

б) наявність дефініції (визначення);

в) однозначність в межах однієї терміносистеми;

г) точність;

д) стилістична нейтральність;

е) відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми;

є) відсутність експресивності, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків.

Значення термінів зафіксовано в спеціальних словниках, довідниках, і відповідно їх потрібно вживати лише в тій формі та в тому значенні, яке подано у словниках.

G Зверніть увагу!

Від ХVІІІ ст. активно вживається слово номенклатура (від лат. nomenklatura – перелік, список). Воно стає поширеним після того, як шведський ботанік К. Лінней створює класифікацію рослин. Упродовж наступних століть це слово перетворюється у фактичний дублет термінології. Усе ж потрібно чітко розмежовувати ці поняття. В основі терміна лежить загальне поняття, а в основі номенклатурної назви – одиничне. Сьогодні під номенклатурними назвами розуміють: 1) сукупність номенів, тобто назв; 2) сукупність умовних символів, графічних позначок, що нерідко складаються з цифр та букв; 3) сукупність термінів без дефініцій; 4) сукупність міжнародних (греко-латинських) назв на позначення видів та елементів у біології, хімії, медицині тощо. Номенклатурою є серійні назви машин, приладів, верстатів, продукції, що випускається, назви рослин, звірів, найменування організацій, підприємств, географічних назв і т. ін.

? Запитання для самоконтролю:

1. Поясніть зміст поняття «лексика».

2. На які групи за походженням поділяємо лексику сучасної української літературної мови?

3. Якими правилами слід керуватися при використанні запозиченої лексики?

4. Поясніть відмінність між загальновживаною лексикою та лексикою обмеженого вживання.

5. Яку лексику називаємо виробничо-професійною, а яку науково-термінологічною?

6. Що таке терміни? Назвіть характерні ознаки терміна.

7. Чим відрізняються слова-терміни від загальновживаних слів?

Тема3.2. Спеціальна термінологія та професіоналізми (відповідно до напряму підготовки)

Правила вживання термінів. Терміни і професіоналізми. Творення професіоналізмів. Фразеологічні одиниці,кліше та використання їх у мовленні. Джерела походження фразеологізмів. Сфери вживання.

& Прочитайте

[1]-с. 34-37, [2]-с.63-66; [4]-с. 56-58; [7]-с.131-143; [10]-с.44-52.

Ñ Методичні вказівки

У діловому мовленні до використання термінів ставляться такі вимоги:

- термін повинен вживатися тільки з одним значенням у зафіксованій у словнику формі: закритий склад – а не зачинений склад;

- при користуванні терміном слід суворо дотримуватися правил утворення від нього похідних форм: акт (документ), акта, актувати, актований, але акт (процес), акту;

- не рекомендується вживати в діловому і науковому стилях російський чи інтернаціональний варіанти, якщо в українській мові є власний усталений термін: не справка, а довідка; не час, а година; не відзив, а відгук;

- при наявності кількох варіантів (український чи іншомовних, загальновживаних чи неологізмів) у діловому стилі слід вибирати той термін, який не має експресивних або емоційних відтінків, тобто кодифікований варіант, що зрозумілий для більшості, напр.: не процент, а відсоток;

- терміни слід відрізняти від професіоналізмів, використання яких у діловому мовленні неприпустиме, бо вони базуються на метафоричних асоціаціях, невідомих для більшості, тому провокують двозначність: липовий баланс, дебет кредит обганяє.

Загальнонаукові терміни – це слова, що набули значного поширення: найменування предметів, якостей, ознак, дій. Вони прості, доступні, не мають спеціального змісту: ідея, закон, документ, охорона.

Вузькоспеціальні терміни позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, напр. економічної: інвестиційні ресурси, комерційний банк, обіг коштів, прибуток-нетто, надкомпенсація тощо.

За структурними моделями терміни поділяють на:

- однокомпонентні: валюта,бюджет, податок, підприємництво;

- двокомпонентні: норма вартості, кон’юктура ринку, виробничі фонди, обіговий капітал, ринкова інфраструктура;

- трикомпонентні: вартісна будова капіталу, валютні фонди підприємства;

- багатокомпонентні аналітичні: фонд оплати праці підприємства, повна відновна вартість основних фондів.

Вирізняють такі способи творення термінів:

- суфіксальний:

-нн(я) – оподаткува нн я;

-ість – рентабельн ість;

-ач – підсилюв ач;

-ств(о) – казначей ств о;

-аці(я) – індекс ація;

нульовий суфікс – обіг.

- префіксальний:

над – над прибуток;

пере – пере виробництво;

не – не пружний;

проти – проти струм;

анти – антидемпінг.

- осново – та словоскладання:

держава-монополія;

високоприбутковий;

супермаркет;

прем’єр - міністр.

- абревіація:

лавсан, піар, рація, біоніка.

Основу фахового мовлення становить термінолексика. Нею послуговуються усі фахівці у своєму повсякденному мовленні.

Термінологія – це сукупність термінів певної наукової галузі, тісно пов’язана зі сферою науки. До термінології, в якій закодована історія і культура народу, висувають певні вимоги: вона повинна бути національна за формою і міжнародна за змістом. Тому основу кожної термінології становлять власне національні слова (вина, закон, покарання, право, суд, справа тощо), хоч чималу частку посідають і запозичення (амністія, вердикт, юриспруденція, юстиція і под.).

Правнича термінологія – це сукупність номінацій, що позначають правові явища і поняття, притаманні правничим наукам, до яких належать: законодавство, судочинство.

Сучасна українська термінологія, яка пройшла складний шлях, - це цілісна система. Системність виявляється у певних класифікаційних ознаках, особливостях сполучуваності термінів, у співвіднесеності їх з відповідними науковими поняттями, а також у виділенні певних тематичних груп, ядра і периферії.

Ядром юридичної терміносистеми є суто правнича лексика, периферією – терміни інших терміносистем, дотичні до правознавства. До таких термінів, зокрема, належать:

- назви державних органів (комітетів, комісій);

- законодавчі акти;

- слова на позначення дипломатичних стосунків, адміністративно-господарської діяльності.

Базова лексика складається з простих слів-термінів: грабунок, розбій, убивство, арешт, майно, кошти, зброя, вирок, суд; складних: правочинний, правознавство, держмито, капремонт, судмедексперт; складених або термінів-словосполучень: адміністративний кодекс, кримінальне право, місця позбавлення волі, судова експертиза, протокол допиту, попереднє слідство.

До периферії належать терміни:

- загальнонаукові (орієнтир, план, завдання, роль, посилення, обґрунтування);

- суспільно-політичні (виборча кампанія, депутатський запит, журналістське розслідування, бюрократ, волевиявлення, партія, паспортна система);

- військові (майор, зброя, набої, генерал, автомат, танк);

- економічні (менеджмент, дилер, дистриб’ютор, податки, кредит, дебет, платежі);

- торговельні (ціна, оптова торгівля, закупівля, продаж);

- медичні (токсикоз, наркотик, алкогольне отруєння, ін’єкція, розтин);

- технічні (телефон, автотранспорт, сигнал, апаратура, технічне обладнання).

У правничому контексті можуть широко функціонувати загальновживані слова.

Сучасний етап розвитку правничої терміносфери має такі особливості:

- активно функціонують словосполучення: резонансний злочин, замовне вбивство, касетна справа, злочинна група, розбійний напад, контактний телефон;

- в офіційне мовлення перейшло чимало загальновживаних слів, які набули переносного значення: дах ( бути «під дахом»), коридор (митний коридор);

- розширилося значення слів у словосполученнях: кримінальний авторитет; організована злочинність; відмивання грошей.

- засвідчено появу нових термінів на позначення понять, невідомих раніше: федеральний розшук; транснаціональна злочинність; правозахисна група, виконавчий директор, група особливого ризику;

- активно функціонують іншомовні слова англо-американського походження: омбудсмен, коп, шоп, харитативний, апріорний та ін.

- з’явились інновації, утворені від абревіатур: еспе, есбеіст, уерпіст, унсовці, нашівці тощо.

Отже, термін – це одиниця мови, яка виражає специфічне поняття конкретної сфери професійного спілкування, що характеризує та ідентифікує її. Під специфічним слід розуміти поняття, властиві лише певній галузі комунікації.

Правнича термінологія – необхідна складова частина кожного документа, а тому вона є важливим чинником досконалості системи законодавства України. Як правильно: вогнепальна чи вогнестрільна зброя, посадова чи службова особа, вимагання чи вимагательство? Ці та інші варіанти термінів свідчать про невиробленість, неуніфікованість та до певної міри недосконалість багатьох правничих термінів на ґрунті калькування російських, без урахування багатозначності, українських відповідників (угон, попередження, запобігання, термін, строк, сплив, неустойка, поклажа, багаж та ін.). Хоча загалом юридична термінологія – достатньо розвинена система термінолексики, є одним із найдавніших пластів у мовному багатстві української мови.

Фразеологізми – це стійкі мовні вислови, які відтворюються в готовому вигляді, містять сконденсовану колоритно-стилістичну семантику, наприклад: накивати п’ятами (утекти), тримати язика за зубами (мовчати), прикусити язика (не сказати зайвого). Отже, фразеологізм можна визначати як нерозкладне словосполучення, що складається з двох або більше компонентів, постійних за складом і значенням, що становить собою граматичне ціле. Наприклад, вислів «комар носа не підточить» означає дуже ретельно, акуратно щось зробити. У реченні такий вислів виконує одну синтаксичну функцію («Документи різні підготуйте, щоб і комар носа не підточив» - вислів виконує роль обставини).

Правнича сфера багата на влучні вислови, наприклад: «Винний страхається, а невинний непереймається»; «Закон не вогонь – водою не заллєш»; «Правда із дна моря виринає, а неправда потопає».

Стійкі словосполучення поділяються на три класи:

- фразеологічні зрощення (ідіоми) – зміст виразу яких ніяк не співвідноситься зі значенням слів, що входять до його складу (погріти руки, залишитися з носом, народитись у сорочці);

- фразеологічні єдності – загальний зміст яких можна зрозуміти, виходячи зі значення головного слова (тримати язик за зубами, накивати п’ятами, попасти пальцем у небо);

- фразеологічні сполучення – стійкі мовні звороти, які характеризуються самостійністю складових елементів, але замкнутий тип зв’язку не дозволяє віднести їх до вільних словосполучень (справа честі, храм науки, колінчастий вал).

Джерелами фразеологізмів є:

- прислів’я і приказки: «Друзі пізнаються в біді», «Не спитавши броду, не лізь у воду», «Не кажи «гоп» поки не перескочиш»;

- вислови професійного походження: «Сім разів відміряй, а один раз відріж» (із мови шевців). «На точці замерзання» (із мови фізиків);

- біблійні вислови: «Ахіллесова п’ята»; «Гордіїв вузол»; «Яблуко розбрату»;

- крилаті вислови, тобто вислови із художніх творів: «Мертві душі» (Гоголь); «Світ ловив мене та не впіймав» (Сковорода);

- іншомовні нетранслітеровані вислови: «Veni,vidi, vici» (лат.) – «Прийшов, побачив, переміг».

В українській мові також існує чимало фразеологізмів із правничої сфери: «За праве діло стій сміло»; «Не страшний суддя, а страшна стаття»; «Не шукай в інших правди, якщо у тебе її немає»; «Суд правду знайде» та інші.

У правничій сфері існують і так звані крилаті фрази – висловлювання видатних людей: учених, письменників, громадських діячів на теми права, порівняймо: «Несправедливий закон не створює права»; «Найбільше заохочення злочину – беззаконність» (Ціцерон); «Своєю силою закони зобов’язані правам» (Гельвецій); «Законодавча влада – серце держави, влада виконавча – її мозок» (Ж.Ж. Руссо) та ін.

G Зверніть увагу

Проблемні аспекти у розвитку терміносистеми права:

1. Варіантність у використанні термінів, насамперед у законодавчих і підзаконних актах.

2. Використання калькованих, переважно з російської мови, термінів, які не відповідають системі української мови.

3. Значне засилля іншомовної термінолексики в українській мові за наявності національних відповідників.

4. Надмірність у вживанні складноскорочених слів.

5. Двозначність у трактуванні закону через значеннєву недосконалість термінолексики.

6. Неузгодженість в роботі комісій з правничої термінології.

? Запитання для самоконтролю

1. Які вимоги до використання термінів ставляться у діловому мовленні?

2. Чим відрізняються слова-терміни від слів-професіоналізмів?

3. Назвіть способи творення термінів.

4. Розкрийте поняття «правнича термінологія».

5. Що таке фразеологізми? Наведіть приклади.

6. Назвіть джерела походження фразеологізмів.

7. Наведіть приклади фразеологізмів із правничої сфери.

Тема 3.3. Типи термінологічних словників (відповідно до фаху)

& Прочитайте

[1]-с. 38-39, [10]-с. 66-69.

Ñ Методичні вказівки

Лексикографія – розділ мовознавства, об’єктом якого є вивчення принципів систематизації слів та фразеологічних зворотів, укладання словників.

Словник – це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому,тематичному тощо). У ньому з’ясовуються або значення мовних одиниць, або наводиться інформація про поняття, які позначаються цими словами, або подається переклад слів тією чи іншою мовою.

Словникам належить надзвичайно важлива роль у нашому житті. Вони є показником культури народу, бо фіксують знання, якими володіє суспільство. Словники виконують дві важливі функції: інформативну (прилучають до знань) і нормативну (допомагають оволодіти мовними нормами).

Залежно від призначення, лексичного матеріалу і способів його опрацювання розрізняють словники енциклопедичні та філологічні, або загальномовні.

Предметом опису енциклопедичних словників є поняття, філологічних – слово. Енциклопедичні словники – це словники, в яких описують предмети, явища, події, розповідають про видатних діячів науки, техніки, мистецтва, культури. Енциклопедичні словники поділяються на загальні та спеціальні (тематичні). До загальних енциклопедичних словників належать «Український Радянський енциклопедичний словник» (т. 1 – 3; 1986 – 1987), «Енциклопедія українознавства» (т. 1-10; 1991-2006), до спеціальних - «Юридична енциклопедія» (К., 2005) та ін.

Оскільки слово може характеризуватися з різних позицій, то філологічні словники поділяються на тлумачні, перекладні, історичні, етимологічні, орфографічні, словники наголосів, іншомовних слів, синонімічні, діалектологічні, інверсійні тощо.

Тлумачний словник розкриває значення слова, характеризує його граматичні й стилістичні властивості, подає типові словосполучення та фразеологічні звороти з певним словом. Прикладом може слугувати «Словник української мови» (в 11 т.; 1970 – 1980). Він містить 135 тис. слів. Проте ця лексикографічна праця потребує доопрацювання, бо укладалася в іншу епоху і має чимало слів, що зникли із сучасної мови, адже поняття, які вони позначали, втратили сенс. У 2001 р. вийшов «Великий тлумачний словник української мови» (автор, керівник проекту В.Бусел). Цей словник містить 175 тис. слів, а його перевидання 2007 р. – аж 225 тис. Він найбільший і найповніший дотепер.

Словник іншомовних слів за суттю – різновид тлумачного словника. Він розкриває значення іншомовного слова, подає етимологічну довідку. Зразок такого словника – «Словник іншомовних слів» (за ред. акад. О. Мельничука, 1986 р.).

Орфографічний словник подає перелік слів, а також словоформ у нормативному написанні. Відомі такі орфографічні словники: «Навчальний правописний словник української мови» (за ред. акад. Д. Баранника та Д.Руденка, 1997), «Орфографічний словник» (за ред. проф. А. Свашенко, 1997), «Словник з правопису та слововживання» С.Головащука (1989), «Орфоргафічний словник української мови» (укладачі – С.Головащук і М.Пещак, 1999), «Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики» (укладачі В. Бусел та інші, 2003).

Словники слововживання містять стислі поради щодо того, які саме слова чи словосполучення найдоцільніше вживати для передання потрібного змісту, в ньому зроблено певні застереження про неправильне або небажане, невдале використання тих чи інших слів у певних значеннях, у тому чи іншому контексті. Прикладом таких словників можуть бути: С. Головащук «Українське літературне слововживання: Словник-довідник» (К., 1995); Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О.Сербенська, З.Терлак «Словник з культури мови» (К., 2005).

Орфоепічний словник слугує довідником правильної літературної вимови. У словниках такого типу слова або їх частини, вимова яких не збігається з написанням, подається у транскрипції. Наприклад, «Орфоепічний словник» М.Погрібного (К., 1989), «Орфоепічний словник української мови» (в 2 т.; укладачі – М. Пещак та ін. – К., 2001).

Акцентологічні словники – це словники, в яких подане нормативне наголошування слів: С.Головащук «Складні випадки наголошення: Словник-довідник» (К., 1995), і його ж «Словник наголосів» (К., 2003).

Безумовно, в одному параграфі неможливо охарактеризувати всі словники, якими можна послуговуватися для оволодіння мовними нормами. Їх перелік поданий у бібліотеках, бібліографічних покажчиках тощо.

Термінологічні словники містять систему термінів певної галузі науки, техніки, мистецтва. Вони бувають загальні та вузькоспеціальні; крім того, можуть бути перекладними і тлумачними або й комбінованими. Зразком загального перекладного термінологічного словника є названі правничі словники: «Юридичний словник» (за ред. Б. Бабія. – К., 1980), у 90-х роках – «Російсько-український словник юридичних термінів» В. Драюка та С. Журавльової, «Словник юридичних термінів (російсько-український) Й.Андерша та В.Винника; словник комбінованого типу – «Російсько-українсько-англійський словник правничої термінології» С.Воробйової, Ю.Зацева, Н.Соломашенко та ін.

В етимологічних словниках пояснюється походження слів, розкривається їхнє первинне значення, історичний розвиток; в діалектних зібрана лексика територіальних діалектів, з’ясовується значення і характер поширення діалектних слів; історичні словники подають лексику і фразеологію певного історичного періоду, зібрану на основі писемних пам’яток; в інверсійних лексику розміщено за алфавітом у зворотньому порядку, тобто за кінцевими літерами; у словниках міжслівних зв’язків подано антоніми, синоніми, омоніми, пароніми; у фразеологічних словниках пояснюється значення фразеологізмів, подаються синонімічні та антонімічні відповідники.

Зупинимося на юридичних словниках детальніше.

Цікавим і своєчасним для юристів-практиків був «Юридич­ний Словник-довідник», виданий у Києві 1974 р. Упорядники - академіки Б. Бабій і В. Корецький.

У 80-х роках побачили світ «Юридичний словник» (за ред. Б. Бабія), у 90-х — «Російсько-український словник юридичних термінів» В. Драюка та С. Журавльова, «Словник юридичних термінів (російсько-український)» Й.Андерша та В.Винника, «Російсько-українсько-англійський словник правничої термінології» С. Воробйової, Ю. Зайцева, Н. Соломашенко, 1996 р.; «Юридичний словник-довідник» (за ред. Ю. Шемчушенка). Ще одне видання сучасного зразка — словник-довідник «Українське державотворення: невитребуваний потенціал» (за ред. О. Мироненка. – К., 1997). У цьому самому році з’явився «Короткий словник юридичних термінів». Він доданий до підручника О.Михайленка «Основи правознавства» (К., 1997). Значно розширює пізнавальний інтерес до галузі права «Юридична енциклопедія» (К., 1998, 1999), вихід якої триває.

Серед вузькогалузевих словників привертає увагу «Словник термінів і понять, що вживаються у чинних нормативно-правових актах України», виданий у Києві 1999 р. Це перша лексикографічна спроба систематизувати терміни та поняття, що містяться у чинному законодавстві України. Словник налічує 4351 термін і поняття з 29 тис. нормативних актів, що значно спрощує використання їх на практиці, бо вони відповідають чинним правовим актам. Фактично це видання — універсальна довідкова основа з усіх галузей права.

На жаль, галузевих словників поки що небагато: «Фінансово-правовий словник» (укл. В.Безугла, О. Василик, Л. Воронова та ін. — К., 1993); «Конституційне право: опорні конспекти: словник-довідник» (В. Молдован, В. Мелащенко. — К., 1996); «Стислий тлумачний словник судово-медичних та судово-психіатричних термінів» (укл. А. Лісовий, К. Лісовий, Ю. Томіна, К. Чопівська, Запоріжжя, 1994); «Судово-медична травматологія» (К., 1994).

Серед перекладних дво- і багатомовних юридичних словників на увагу заслуговують «Русско-украинский словарь юридической терминологии» (за заг. ред. акад. Б. Бабія. — К., 1985), «Російсько-українсько-англійсько-німецький юридичний словник» (В. Гончаренка, В. Залевської, І. Кучеренка та ін. — К.,1995), а також уже згадані.

З-поміж комбінованих (перекладних і тлумачних) юридичних словників вирізняється сучасне авторитетне видання «Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери» (К., 1998). Його укладачі — відомі вчені-мовознавці С. Єрмоленко, В. Єрмоленко, К. Ленець, Л. Пустовіт. Цей словник має близько 85 тис. слів, перекладених і пояснених. Дуже цінні додатки, що містять зразки оформлення ділових документів, правописні рекомендації, зокрема написання великої та малої літер у власних і загальних назвах. Наведена таблиця назв держав, їх столиць, а також валют, міжнародні штрихові коди.

Багатомовний словник такого самого типу – «Російсько-українсько-англійський словник правничої термінології: Труднощі слововживання», який уклали С. Воробйова, Ю. Зайцев, Н.Соломашенко (К., 1994).

Про двомовні перекладні словники ми вже згадували. Це «Юридичний словник» (за ред. Б.Бабія), «Російсько-україн­ський словник юридичних термінів» В. Драюка та С. Журавльова, «Словник юридичних термінів (російсько-український)» Й. Андерша та В. Винника.

? Запитання для самоконтролю

1. Словники як джерело фіксації мовної норми.

2. Класифікація словників і їх роль у нашому житті.

3. Назвіть види філологічних словників.

4. Які є види енциклопедичних словників?

5. Охарактеризуйте юридичну лексикографію.

6. Назвіть сучасні юридичні словники.

Тема3.4. Точність і доречність мовлення. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми. Вибір синонімів

Багатозначні слова. Синонімічний вибір слова. Словники синонімів та паронімів. Правила користування. Пароніми та омоніми у мові фаху.

Складноскорочені слова. Абревіатури та графічні скорочення. Абревіатури загальновживані та вузькоспеціальні у тексті (граматичні форми).

& Прочитайте

[1]-с. 39-47, [2]-с. 74-76; [5]-с. 250-252; [7]-с. 143-158; [10]-с.163-170.

Ñ Методичні вказівки

Важливою комунікативною особливістю мови є її точність. Під точністю мови розуміють передусім точність слововживання, тобто правильний вибір слова і доречне його вживання у відомому для всіх значенні і у відомих для всіх словосполученнях, а також точне відтворення фразеологізмів.

Точність слововживання – важлива, одна з визначальних ознак мовної культури та мовної майстерності. Вона є передумовою повного взаєморозуміння між тим, хто говорить або пише, і тим, хто слухає або читає, а це, в свою чергу, і становить суть мовного спілкування. Точність слововживання передбачає чіткість і зрозумілість висловлювання, оскільки неправильний вибір слова породжує неточність, а то й двозначність висловлювання.

Багато помилок, які трапляються в усному або писемному мовленні, породжені невмінням користуватися багатозначними словами, синонімами, термінами.

Відомо, що в мові слів набагато менше, ніж існує у свідомості понять, котрими оперує людина. Якби кожне поняття відображалося в окремому слові, то словниковий склад мови став би настільки громіздким, що спілкування за допомогою мови стало б неможливим. Однак цього не відбувається тому, що в мові одне слово здатне позначати кілька понять, тобто мати кілька значень, отже, бути багатозначним або полісемічним.

Усі значення багатозначного слова становлять його семантичну структуру. Семантична структура слова постійно змінюється, оскільки окремі слова змінюють семантичний обсяг: вони звужують або розширюють свої значення.

Процес розширення значень слова відбувається в мові значно активніше, ніж зворотній процес – їх звуження. Кількість слів буває різною. Наприклад, до слова іти одинадцятитомний «Словник української мови» подає 30 основних синонімів, до слова брати – 22, дати – 13 та ін.

Однак багатозначним слово є лише у словнику. Той, хто слухає, або читає текст, сприймає слово саме в тому значенні, яке має той, хто говорить або пише. Тобто контекст завжди конкретизує значення слова. Інколи для того, щоб багатозначне слово стало однозначним, достатньо мінімального контексту – варто лише додати до цієї лексеми одне слово. Для іменника – це найчастіше прикметник, для дієслова – залежне слово.

Слова, що мають близьке або тотожне значення, називаються синонімами.

Синоніми урізноманітнюють наше мовлення, роблять його багатим, неодноманітним, надають йому виразності, чіткості, емоційності, образності.

Стилістичні синоніми – це близькі за значенням слова, які різняться за сферою вживання (процент – відсоток; доказ – аргумент), або відтінками значень (вештатися, чвалати, кульгати, шкандибати). Наприклад: вештатися – ходити туди-сюди, в різних напрямках, блукати, бродити де-небудь; плентатися – йти, їхати, пересуватися повільно, важко ступаючи, утворюючи шум, шарудіння, брести, тарабанитися, плутатися; кульгати – шкандибати, маючи укорочену або хвору ногу, чи ледве йти, шкандибати, шкутильгати, кривуляти; шкандибати – кульгати, шкутильгати, дибати, кривуляти.

Бувають контексти, в яких можна один синонім замінити іншим. Однак подібну операцію потрібно робити завжди обережно, щоб уникнути можливих помилок і неточностей. Адже здебільшого синоніми – це не тотожні вислови, а лише близькозначні слова. І якими близькими вони б не були, у їх значенні завжди є різниця. Цю відмінність між синонімами слід відчувати, щоб уживати слово доречно.

Розглянемо два слова доказ і аргумент. Як засвідчують словники, слово доказ має такі значення: 1) незаперечний довід або факт, який підтверджує істинність чого-небудь; підтвердження, аргумент; 2) предмет або обставина, що підтверджують чиюсь провину (СУМ, т.2, с.350); слово аргумент означає: 1) підставу, доказ, які наводяться для обґрунтування, підтвердження чого-небудь; 2) мат. незалежна змінна величина (там само, с.57). Отже, збіг значень цих слів лише частковий. Оскільки кожне слово багатозначне, то семантична структура кожного з них накладається не повністю. Звичайно, з математичним значенням це слово не матиме синоніма у слові доказ.

У правничій сфері зафіксована синонімія між такими словами: адвокат – захисник, оборонець (оборонник), речник; аварія – катастрофа; авдитор – прокурор; аномалія – ненормальність, відхилення, викривлення, неправильність, патологія, анормальність; анонімний – безіменний; апеляція – оскарження; бандит – гангстер, нальотчик, грабіжник, розбійник; бешкет – дебош, хуліганство; безчинство – розбій, насильство, насилля, сила; божевільний – безумний, психічнохворий, душевнохворий, ненормальний, причинний, навіжений, шалений, біснуватий, помішаний; вартовий – вартівник, чатовий, караульний, страж, конвойник, конвойний, конвоїр; ватажок – провідник, отаман, ватаг, вожак, батько; винний – винуватий, провинний та ін. (подано за: Словник синонімів української мови: У 2 т. – К., 1999).

Більшість синонімів допустима, зазвичай, у розмовному, неофіційному мовленні. В документації слід добре зважати, якому із синонімів надати перевагу (і чи надавати перевагу синоніму взагалі). Адже кожне слово-відповідник накладається лише одним значенням або кількома на значення вихідного слова. Крім того, чимало із названих слів є термінами, а оскільки це так, то відповідником до кожного з них в офіційному стилі може бути лише таке слово, семантична структура якого повністю збігається із семантичною структурою основного слова-терміна. Кожне зі значень багатозначного слова може мати свої синонімічні ряди. Наприклад: бити: 1) стукаючи, робити удари по чому- небудь, об що-небудь (гамселити, гатити, гепати, дубасити, кресати, молотити, мостити, садити, ударяти, бацати); 2) завдавати ударів, побоїв кому -небудь (побивати, гамселити, гатити, лупити, лушпарити, мотлошити, товкти, трощити, чухрати, шматувати); 3) з особливою силою діяти на органи чуття людини; про запах, світло, звук і т. ін.)

Точність слововживання порушується нерідко через незнання значень слів-паронімів – близьких за звучанням, але відмінних за написанням і значенням лексем. Наприклад: дружний (згуртований, одностайний) і дружній (доброзичливий, прихильний); виклад (письмова чи усна розповідь) і викладання (читання лекцій, ведення уроків); досвідчений (що має знання, великий життєвий досвід) – освічений (що має освіту, здобув великі знання).

Звукові оболонки паронімів можуть розрізнятися:

- окремими звуками: афект (емоційний стан) – ефект (наслідок якихось дій, сильне враження);

- кількома звуками одночасно: місто (великий населений пункт) – місце (чимось зайнятий простір);

- суфіксами: корисливий (користолюбний) – корисний (який дає користь);

- префіксами: кислий (смакове відчуття) – розкислий (м’який, млявий);

- кількома компонентами одночасно: методика (сукупність прийомів проведення якоїсь роботи) – методологія (вчення про науковий метод пізнання або про різні методи в окремих науках).

Паронімами можуть бути синонімічні слова: лицар-рицар; антонімічні: кепський (поганий, недобрий) – лепський (хороший, гарний); словами однієї тематичної групи: калина (кущоподібна рослина) – малина (кущоподібна рослина).
Абревіація належить до безафіксного словотворення, вона поєднує два способи – скорочення та складання. Твірною основою для абревіатур є переважно словосполучення: райвно – районний відділ народної освіти, демблок – демократичний блок, НЕП – нова економічна політика, СНД – Співдружність Незалежних Держав тощо.

Уживання великої букви у скорочених назвах установ, закладів, організацій, утворених з частин слів, залежить від того, чи пов’язується назва з адресною функцією:

а) складноскорочення пишуться з великої літери, якщо вони є власними назвами, тобто виконують адресну функцію і вживаються на позначення установ: Держкіно, Міненерго, Укратом, Промінвестбанк;

б) з малої літери пишуться складноскорочення, якщо вони є родовими назвами: держадміністрація, облвиконком, міськрада.

Запис абревіатур залежить від того, чи збереглися вони у свідомості їх носіїв як абревіатури. Так, великими літерами пишуться абревіатури, які не відмінюються (СНД, СІЛА, ГЕС, ТЕЦ, МТС, ВНЗ), і малими, якщо вони відмінюються і перетворилися у звичайні слова-корені, за допомогою яких будуються нові слова (неп, бо за часів непу, непман, непівська модель економіки).

При комбінованому записі деяких абревіатур в одному слові поєднуються два способи словотвору (ДонНТУ: Дон – складноскорочення від власної назви Донецький і НТУ – невідмінювана абревіатура від національний технічний університет), або поступового переходу абревіатур до розряду звичайних слів, коли вони починають відмінюватися, що й підкреслюється додаванням закінчення (СНІДу).

G Зверніть увагу

Запам’ятайте значення таких паронімів:

Вимисел – те, що вигадане, Домисел – здогад, заснований на

створене уявою. припущеннях, міркуваннях.

Відносини – стосунки, взаємини, Відношення – зв'язок між одиницями-

зв’язки з ким-небудь. поняттями (числами, словами) у мате-

матиці, мовознавстві, філософії, архітек-

турі.

Відпуск – видача, продаж чого-небудь. Відпустка – звільнення на певний час від

роботи, навчання.

Декваліфікація – втрата професійних Дискваліфікація – позбавлення спорт-

знань, навичок. смена або команди за грубе поруше-

ння правил права брати участь у зма-

ганнях.

Допускати – дозволяти комусь брати Припускати – вважати за ймовірне, мож-

участь у чомусь. ливе що-небудь.

Уява – здатність змальовувати, ство- Уявлення – відомості про що-небудь,

рювати або відтворювати когось або розуміння поняття.

що-небудь у думках, свідомості; фантазія.

? Запитання для самоконтролю

1. Як Ви розумієте поняття точність мовлення? В який спосіб можна її досягти?

2. Назвіть причини порушення смислової точності мовлення.

3. Які слова називаються синонімами? На які групи вони поділяються?

4. Назвіть приклади синонімів у правничій сфері.

5. Які слова називаються багатозначними? Яку найбільшу кількість значень може мати багатозначне слово?

6. Наведіть приклади слів-паронімів і розкрийте значення кожного з них.

Поиск по сайту: