Господарські міністерства (відомства) як органи господарського керівництва. 2 страница

Господарське законодавство має складну, багатоступеневу побудову, воно складається з великої кількості нормативно-правових актів різної юридичної сили, що регулюють господарські відносини. У своїй сукупності ці нормативно-правові акти складають систему господарського зако­нодавства.

Система господарського законодавства — це розташування господарсько-правових актів, які складають господарське законодавство, у відповідному порядку, з урахуванням їх зв'язків і власти­востей.

Систематизувати господарське законодавство можна за різними критеріями: а) за юридичною силою актів, які регулюють господарські правовідносини (вертикальна систе­матизація); б) за предметом правового регулювання: за видами і характером господарської діяльності, галузями і сферами народно­го господарства (економіки) тощо.

За юридичною силою нормативних актів система господарських нормативно-правових актів складається з:

· норм Конституції України;

· законів України;

· постанов Верховної Ради України;

· указів Президента України;

· актів Кабінету Міністрів України;

· відомчих нормативних актів, що видаються компетентними міністерствами та відомствами;

· регіональних нормативних актів, що приймаються органами місцевого самоврядування відповідно до делегованих державою повноважень та встановленого порядку;

· локальних нормативних актів, що приймаються (укладаються) безпосередньо суб'єктами господарювання або їх засновниками.

Джерелом господарського права можуть бути і міжнародні дого­вори України (універсальні, міжнародних організацій, двосторонні), ратифіковані Верховною Радою України або укладені за її згодою, які внаслідок цього стають частиною національного законодавства України.

Своєрідним джерелом права є звичаї ділового обігу, в т. ч. міжнародні торговельні звичаї.

ГК України в ст. 38 визначає основні засади застосування правил професійної етики у конкуренції, що можуть використовуватися при укладенні договорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання.

1.5. Проблеми вдосконалення господарського законодавства.

Господарське законодавство України на сьогоднішній день характерне наявністю у ньому великої кількості недоліків: застарілих, колізійних норм, а також прогалин, що зумовлено розвитком в Україні ринкових від­носин, які ще не отримали належного законодавчого врегулювання. Звичайно, великим плюсом правового регулювання господарських відносин було прийняття ГК України та ЦК України, проте виникла необхідність усунення колізій між їх положеннями (щодо господарських това­риств, в т.ч. акціонерних; правового режиму цінних паперів, особливо похідних; форм власності та ін.).

Зазначені обставини зумовлюють необхідність вдосконалення гос­подарського законодавства, яке відбувається за чотирма основними напрямами:

· вдосконалення господарського законодавства щодо його змісту. Цей напрям передбачає необхідність врегулювання нових для господарської системи України відносин (у господарських організаціях корпоративного типу; холдингових компаніях; господарських товариствах пуб­лічних - державної та комунальної - форм власності) та врегулю­вання традиційних (наприклад, договірних) відносин на нових за­садах шляхом прийняття нових або внесення відповідних змін до чинних нормативних актів; завданням цього напряму є також за­безпечення адекватності правового регулювання відносин у сфері господарювання з врахуванням динаміки розвитку ринкових від­носин і відповідно - прийняття нових редакцій законів, прийнятих на початку запровадження ринкових відносин (початок 90-х років XX століття);

· вдосконалення господарського законодавства щодо його правової форми. Цей напрям передбачає: а) істотне посилення ролі закону як основного джерела регулювання господарських відно­син, що відповідає положенням Конституції України (ст. 92) та ст. 5 ГК України; б) зменшення ролі відомчих нор­мативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпе­чується контролем з боку Міністерства юстиції України у формі державної реєстрації таких актів та набуття ними чинності за умови такої реєстрації (Постанова Кабінету Міністрів України віл28.12.1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів держав­ної виконавчої влади»); в) підвищення ролі локальних нормативних актів (установчих і внутрішніх правових документів суб'єктів гос­подарювання), які самостійно (але в межах, не заборонених зако­ном) визначають напрями своєї діяльності, внутрішню структуру, порядок використання прибутку та інші питання;

· вдосконалення господарського законодавства щодо його си­стеми. Цей напрям передбачає: а) вирішення проблем, пов'язаних з прийняттям Господарського та нового Цивільного кодексів (усу­нення колізій між низкою норм цих кодексів; приведення усього масиву господарського законодавства у відповідність до Госпо­дарського кодексу; б) інкорпорацію господарського законодавства (видання систематизованих збірок господарського законодавства) за предметним критерієм; в) консолідацію господарського законо­давства (прийняття замість кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид господарських відносин, - одного, який до­зволяє усунути колізії в регулюванні певної категорії господарських.

· гармонізація законодавства України з найдосконалішими міжнародними стандартами регулювання відносин у сферу госпо­дарювання, законодавством міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна (включаючи й Європейський Союз). Так, Законом України від 18.03.2004 р. «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства Укра­їни до законодавства Європейського Союзу» та підзаконними нормативно-правовими актами (Указом Президента України від 30.08.2000 р. «Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 02.06.2002 р. № 190 «Про погодження Рекомендацій з найкращої практики корпоративного управління для акціонерних товариств України», Положенням про Центр європейського та порівняльного права, затв. наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2003 р. № 68/5 та ін.) передбачена низка заходів, спрямованих на забезпе­чення реалізації цього напряму вдосконалення вітчизняного зако­нодавства.

На вдосконалення господарського законодавства спрямована державна регуляторна політика, що має здійснюватися у відповід­ності до Закону України від 11.09.2003 р. «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Закон визначає:

· принципи державної регуляторної політики (адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість та вра­хування громадської думки);

· основні етапи та елементи державної регуляторної політики (підготовка аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проек­тів регуляторних актів; їх відкриті обговорення; відстеження ре­зультативності регуляторних актів; перегляд регуляторних актів; систематизація регуляторних актів; оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності), а також основні засади її здійснення (єдиний підхід до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регулятор­них актів; недопущення прийняття регуляторних актів, які є не­ послідовними або не узгоджуються чи дублюють чинні регулято­рні акти; викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним до розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регулятивного акта);

· систему та повноваження регуляторних органів – Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, Верховної Ради Автоном­ної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;

· особливості здійснення регуляторної діяльності (а) щодо положень нормативних документів (стандартів, державних норм та правил, технічних умов тощо), (б) в умовах воєнного, надзвичайного стану та оголошення зони надзвичайної екологічної си­туації;

· відповідальність за порушення порядку регуляторної діяль­ності.

З метою вдосконалення державного регулювання господарської діяльності для забезпечення гарантування конституційного права кожного громадянина на підприємницьку діяльність, недопущення порушення цього права, Указом Президента України від 3 вересня 2007 року № 816/2007 схвалена Концепція вдосконалення державного регулювання господарської діяльності. Вона передбачає протягом 2007-2008 років підготовку пропозицій та забезпечення прийняття доповнень до ГК і ЦК України та інших, прийняття Податкового кодексу, прийняття Закону України „Про ринковий нагляд”, внесення змін і доповнень до більше десяти чинних законів тощо.

Значну роль у вдосконаленні господарського законодавства ві­діграють господарські суди, які в процесі розгляду господарських справ:

· виявляють прогалини, колізії, застарілі норми в чинному господарському законодавстві;

· узагальнюють практику розгляду господарських справ (спорів);

· Вищий господарський суд (правонаступник Вищого арбіт­ражного суду України) на підставі узагальненої судової практики видає оглядові та інформаційні листи, а Президія Вищого господарського суду України відповідно до ч. 2 ст. 44 За­кону України «Про судоустрій» дає роз'яснення з питань засто­сування господарськими судами законодавства при вирішенні гос­подарських справ (які враховуються не лише госпо­дарськими судами нижчих ланок, а й суб'єктами господарювання, органами господарського керівництва, іншими учасниками госпо­дарських правовідносин); вносить в установленому порядку пропозиції щодо змін чинного законодав­ства; приймає рішення про звернення до Конституційного суду України з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України стосовно відповідності її положенням окремих норм гос­подарського законодавства.

Не зважаючи на те, що офіційно судові рішення не є джерелом права, во­ни фактично виконують таку роль у певних випадках (зокрема, у разі наявності прогалин у нормативних актах, що регулюються господарські відносини). Йдеться про рішення вищих судових інстанцій щодо певних категорій справ та вищезгаданих роз'яс­нень, які враховуються судами нижчих ланок та суб'єктами гос­подарювання в разі виникнення спорів з таких категорій справ.

Контрольні запитання

1. Визначте поняття господарської діяльності?

2. Які види господарської діяльності Ви знаєте?

3. Дайте визначення поняття господарського права.

4. Які види господарських правовідносин є в організації та проведенні господарської діяльності?

5. Які види господарських правовідносин не регулюються господарським правом?

6. Які види господарсько-правових норм Ви знаєте?

7. Як систематизовано господарське законодавство України?

8. Які господарські правовідносини регулюють локальні нормативно-правові акти?

9. Яким чином має вдосконалюватися господарське законодавство України?

Тема 2. Правове регулювання підприємницької діяльності

2.1. Поняття та ознаки підприємницької діяльності

Як уже зазначалось, господарська діяльність відповідно до положень ГК України поділяється на такі два види: підприємницька (комерційна) господарська діяльність та некомерційна господарська діяльність. Легітимне визначення поняття „підприємництво”, сформульовано в ст. 42 ГК України: „підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку”.

У ст. 44 ГК України закріплені принципи (основи) підприємницької діяльності, а саме:

· вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

· самостійного формування підприємцем програм діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

· вільного найму підприємцем працівників;

· комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

· самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд;

· вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом.

Для визначення поняття "підприємницька діяльність" ("під­приємництво") необхідно передусім виявити його характерні ознаки. Вони позначаються в літературі по-різному. Так, деякі економісти найважливішими ознаками підприємництва називають ризик, мобільність, динамічність підприємницьких дій, інші додають до цих ознак ініціативу, відповідальність, актив­ний пошук рішень.

Вчені-юристи виділяють такі основні ознаки підприємницької діяльності:

Перша ознака підприємницької діяльності - її ініціативність і самостійність, що відображається в нормі ст. 43 ГК України. Зміст цієї ознаки пояснюється в літературі по-різному. Так, в економічній літературі суть ознаки самостій­ності і незалежності господарюючих суб'єктів вбачається в тому, що кожна людина, ставши підприємцем, вирішує самостійно всі питання діяльності свого підприємства, виходячи з економічної вигоди і ринкової кон'юнктури. В юридичній літературі, на думку одних учених, термін "самостійність" підкреслює той факт, що втручання в підприємницьку діяльність органів влади й управління можливе лише у встановлених законом межах. Інші вчені під ініціативністю розуміють те, що підприємець починає діяльність на свій розсуд. На думку третіх, ознака ініціативності і самостійності вказує на вольове джерело підприємницької діяль­ності, оскільки суб'єкти самі ініціюють цю діяльність в норматив­но-явочному порядку і самостійно, тобто своєю владою і в своїх інтересах, здійснюють її.

Ініціативність і самостійність - це зорієнтована на дії природа самореалізації підприємців. Підприємці активно обирають ініціа­тиву. Вони свідомо ставлять себе у таку ситуацію, коли вони персонально відповідальні за успіх або невдачу справи.

Друга ознака підприємницької діяльності - творчий та інно­ваційний характер, що виявляється у пошуку нових можливос­тей, орієнтації на нововведення. Підприємець діє й оцінюється як незалежний і значною мірою такий, що покладається на самого себе, інноватор.

Чимало зарубіжних учених вважають, що інноваційний харак­тер є найважливішим, що характеризує підприємництво, зважаю­чи на його соціальну перспективу, інновація є центральною характеристикою підприємця. У сучасній зарубіжній літературі інновація (нововведення) розуміється як основна функція процесу підприємництва.

Третя ознака підприємницької діяльності – систематичність (регулярність, професійність, постійність).

Учені-економісти інколи не вважають систематичність харак­терною ознакою підприємництва, а, навпаки, відносять її до короткочасних, тактичних способів дії, що здебільшого вписують­ся у відносно короткотривалі угоди. Учені-юристи одностай­но визнають ознаку систематичності необхідною рисою підпри­ємництва, однак називають її по-різному. Деякі вчені називають постійність, інші підкреслюють професійну основу діяльності, треті підкреслюють її регулярний характер. Всі ці характеристики разом утворюють систематичність.

Четверта ознака підприємницької діяльності - ризиковий характер, тобто перекладення на підприємця тягаря передбачення несприятливих наслідків (збитків) і вжиття заходів щодо їх превенції або усунення, не пов'язане з винною поведінкою підприємця.

П'ята ознака - цільове спрямування на отримання при­бутку. Деякі автори підкреслюють, що метою підприємницької діяльності є одержання не прибутку взагалі, а саме підприємниць­кого прибутку. Підприємницьким прибутком в літературі називається особливий вид доходу, винагороди за заповзятливість, специфічну творчу активність у сфері приватного бізнесу. Вважається, що прибуток підприємця складається з двох елемен­тів: звичайного прибутку ділової людини та надлишку над зви­чайним прибутком. Другий елемент і є підприємницьким доходом (прибутком) у вигляді форми суспільної винагороди за інновацій­ний пошук, новаторство у виробництві. Мету одержання прибутку як ознаку підприємницької діяль­ності визнають як законодавець, так і вчені (майже одностайно).

Шоста ознака - самостійна юридична відповідальність. Мається на увазі те, що підприємці зобов’язанні дотримуватися чинного законодавства і їх відповідальність не обмежується якимось одним видом юридичної відповідальності, а є такою, яка поєднує усі її вияви.

Сьома ознака підприємницької діяльності - соціально відпо­відальний характер. Соціальна відповідальність розуміється як суспільна відповідальність, тобто очікування того, що компанії мають діяти в інтересах суспільства і робити свій внесок у вирішення суспільних і соціальних проблем. Важливим тут є розуміння підприємцями необхідності здійснювати свою діяльність вживаючи всіх заходів для мінімалізації негативного впливу на навколишнє середовище (екологічний аспект).

2.2. Види підприємницької діяльності

Для характеристики підприємницької діяльності важливо не тільки визначення її характерних рис, а й родової належності та класифікації.

Найпоширеніша точка зору така: підприємництво є видом госпо­дарської діяльності. Багато хто із учених (як економістів, так і юристів) вважає підприємництво видом господарської діяльності. Так, В. В. Лаптєв вважає підприємницьку діяльність професійною господарською діяльністю. В. С. Мартем'янов включає підпри­ємницькі відносини в господарські відносини. На думку В. К Мамутова, підприємництво - це один з видів господарювання, його особливий режим, для якого характерна спрямованість на одержання прибутку. Н. І. Клейн вважає, що підприємницька діяльність є вужчим поняттям, ніж господарська.

Підтвердження таких точок зору знаходимо у ч.2 статті 3 ГК України, де сказано, що господарська діяльність з метою одержання прибутку є підприємництвом, а без мети одержання прибутку - некомерційною.

Одна з найбільш розгорнутих класифікацій типів підприємництва запропонована В.В.Терешкіним.

За кругом суб'єктів підприємництво поділяється на індивідуальне (колективне) підприємництво громадян та підприємництво юридичних осіб.

За параметром юридичного статусу носія розрізняють підприємництво, що здійснюється власни­ком, і підприємництво на основі делегованих власником повнова­жень.

За фазами виробничого циклу виділяють виробниче, комер­ційне та фінансове підприємництво.

За критерієм масштабу підпри­ємництва та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік розрізняють такі його різновиди, як мале, середнє та велике (ч.7 ст. 64 ГК України).

За ступенем новизни, наявності творчого елементу пропону­ється розрізняти інноваційне (новаторське), імітаційне (як ініціативне запозичення нововведень) та рутинне (репродуктивне) підприємницт­во.

З точки зору суспільного блага підприємництво, на думку В.В.Терешкіна, може мати як конструктивний, так і деструктивний характер.

У зв'язку із чинним правовим порядком та практикою можна говорити про законне та незаконне підприємництво.

2.3. Суб’єкти підприємницької діяльності та коло осіб, яким забороняється займатись підприємницькою діяльністю.

Важливе значення має визначення суб'єкта підприємницької діяльності.

З юридичної точки зору для характеристики суб'єкта підпри­ємницької діяльності в Україні як суб’єкта господарювання найважливішим є факт його легітимації, тобто державного підтвердження законності його входження в підприємницьку сферу і заняття підприємницькою діяльністю, що посвідчується фактом його державної реєстрації, а в окремих випадках також ліцензуванням і патентуванням певних видів діяльності.

Ст. 55 ГК України визначає, що суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб’єктами господарювання є:

1. господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2. громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Суб’єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах, мають статус юридичної особи. Вони мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

Отже, суб’єктами господарювання можуть бути громадяни та юридичні особи, які легітимно здійснюють господарську діяльність.

Правовий статус юридичної особи суттєво відрізняється від пра­вового статусу громадянина — суб'єкта підприємницької діяль­ності. По-перше, юридичною особою є організація, тобто колек­тивне утворення, що характеризується наявністю організаційної єдності. Організаційна єдність виявляється насамперед у визна­ченій установчими цілями юридичної особи внутрішній структурі, ієрархії, підлеглості органів управління, що складають цю структу­ру, а також чіткій регламентації відносин між усіма її складовими.

По-друге, юридична особа має відокремлене майно, базою для формування якого є майно, що передається засновником під час її створення. Тому юридична особа несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями, крім випадків, встанов­лених законодавчими актами та установчими документами юридич­ної особи – суб’єкта підприємництва. Її правоздатність має цільовий характер. Вона може мати права і нести обов'язки, що відповідають цілям її діяльності, передбаченим в установчих документах. Для досягнен­ня статутних цілей юридична особа може здійснювати будь-який вид діяльності, що не суперечить установчим документам і не заборонений законом.

Відповідно до роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'яза­них із визнанням угод недійсними" від 12.03.99 р. № 02-5/111, правоздатність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскіль­ки визначається спеціальними цілями її діяльності (ч. 1 ст. 26 ЦК України) відповідно до закону та/або установчих документів юридичної особи.

Підприємницькою діяльністю мають право займатися юридич­ні особи комерційні і некомерційні організації, причому діяльність некомерційних організацій спрямована на створення і підтримання необхідних умов діяльності господарюючих суб’єктів.

В основному, підприємницьку діяльність здійснюють комер­ційні юридичні особи, основною ціллю діяльності яких є одер­жання прибутку. Отже, будь-яка комерційна організація є суб'єк­том підприємницької діяльності, у той час як не всякий суб'єкт підприємництва є комерційною організацією.

Здійснення підприємницької діяльності некомерційними ор­ганізаціями (споживчими кооперативами, суспільними або релі­гійними організаціями, установами, добродійними та іншими фондами) у цілому не відповідає цілям їхньої діяльності, оскільки для них одержання прибутку не є основною метою. Вони діють для досягнення соціальних, добродійних, культурних, освітніх, наукових і управлінських цілей, із метою охорони здоров'я громадян, розвитку фізичної культури і спорту, задоволення духовних та інших нематеріальних потреб громадян, захисту прав, законних інтересів громадян і організацій, вирішення спорів та конфліктів, а також в інших цілях, спрямованих на досягнення суспільних благ. Однак це не виключає можливості участі у підприємницькій діяльності некомерційних організацій. Вони мо­жуть здійснювати підприємницьку діяльність, якщо вона служить меті створення некомерційної організації, і одержувати прибуток, необхідний їм для реалізації їхніх статутних цілей.

До другої групи суб'єктів належать громадяни, які здійс­нюють підприємницьку діяльність без створення юридичної осо­би. Це найпростіша форма підприємництва, що здійснюється від свого імені, на свій ризик громадянами, які відповідають усім майном, що належить їм на праві приватної власності, за своїми обов'язками у сфері підприємництва (за винятком майна, на яке відповідно до закону не може бути поширене стягнення). Вимоги кредиторів фізичної особи - суб'єкта підприємництва задоволь­няються за рахунок належного їй майна, на яке може бути звернене стягнення. Перелік майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Він стосується громадян та підприємців. На від­міну від інших форм підприємництва ця форма підприємництва не припускає створення юридичної особи, об'єднання майна і внесків осіб, а ґрунтується на приватному господарюванні.

Обов'язковою вимогою до індивідуальних підприємців є дер­жавна реєстрація - в результаті саме державної реєстрації вони набувають статусу суб'єктів підприємництва. Якщо громадянин не пройшов державну реєстрацію як суб'єкт підприємництва, хоча фактично займається підприємницькою діяльністю, то він не набуває статусу підприємця. Закон пов'язує виникнення статусу підприємця не з фактичним заняттям підприємництвом, а з державною реєстрацією як суб'єкта підприємництва. Навіть більше, якщо громадянин займається підприємницькою діяль­ністю без реєстрації, то вона порушує чинне законодавство і до неї можливе застосування правових санкцій.

Особливістю цієї категорії громадян є те, що вони можуть здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи винятково як суб'єкти підприємництва. Більш того, можли­вість здійснювати підприємницьку діяльність є однією зі складо­вих елементів правоздатності громадян. ЦК України в статті 10 називає у змісті правоздатності громадян право здійснювати підприємницьку та іншу не заборонену законодавс­твом діяльність.

Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності. Отже, не можуть бути суб'єктами підприємництва особи, визнані у вста­новленому порядку недієздатними (внаслідок душевної хвороби або слабоумства) або обмежено дієздатними (внаслідок зловжи­вання алкогольними напоями або наркотичними речовинами).

Таким чином, підприємцями можуть бути особи, які досягли віку цивільного повноліття - 18 років, із яким закон пов'язує настання повної дієздатності (єдиним винятком є досягнення повної дієздатності до досягнення 18 років особами, які вступили у шлюб або одержали згоду батьків або опікунів на підприємництво).

Чинним законодавством і, насамперед, Конституцією України (ч.2ст. 42) обмежується підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.92 р. заборонено безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю керівни­кам, заступникам керівників державних підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого самоврядування.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян:

· Військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

· Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.

· Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

2.4. Умови здійснення підприємницької діяльності. Порядок державної реєстрації суб’єктів підприємництва.

Однією з основних умов здійснення підприємницької діяль­ності є її державна реєстрація, тобто підтвердження права входження суб'єктів господарювання у господарський оборот. Для позначення вищевказаної процедури вживається поняття легітимації (в основ­ному, у зв'язку з державною реєстрацією суб'єктів підприємниць­кої діяльності). Поряд із державною реєстрацією елементом легітимації підприємництва є ліцензування певних видів господарської діяльності, а також патентування, оскільки без нього участь суб'єктів підприєм­ництва в більшості сфер економіки найчастіше виявляється не­можливою.

Встановлені державою і закріплені в законодавстві необхідні вимоги проходження певних процедур, як-то, державної реєстра­ції, ліцензування і патентування певних видів підприємництва, - є умовами здійснення підприємництва.

Головною умовою здійснення всіх видів підприємницької діяльності є державна реєстрація суб'єктів підприємництва, а певних видів діяльності – ліцензування. Ліцензу­вання регулює Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р., а також численні відомчі нормативні акти, що визначають особливості ліцензування відповідних видів діяльності.

Поиск по сайту: