Господарські міністерства (відомства) як органи господарського керівництва. 7 страница

· типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

· договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договірне мають права наполягати на зміні його змісту.

Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.

Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв’язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов’язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг).Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зміст господарського договору становлять істотні умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору також істотними є зобов’язання сторін у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов’язкових для сторін нормативних документів, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому ст. 189 ГК України, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію(роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Укладення господарського договору передбачає встановлення господарсько-договірних відносин та визначення змісту господарського зобов’язання. Відповідно до ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов’язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг),яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним(таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

За попереднім договором суб'єкт господарювання зобов’язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.

У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється відкладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.

Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.

Договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення. Держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників.

Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа. Ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами. Спори, пов'язані з укладенням договору за державним замовленням, втому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку.

Виконавець державного замовлення звільняється від обов’язку укладення державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.

До укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

Договірне оформлення організаційно-господарських зобов'язань може здійснюватися учасниками господарських відносин як на основі вільного волевиявлення сторін, так і на основі примірних договорів, якщо укладання таких договорів передбачено відповідними нормативно-правовими актами. Спрощений спосіб укладання організаційно-господарських договорів не допускається.

Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов’язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду невизначено інше.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни(розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Контрольні запитання

1. Визначте поняття „господарське зобов’язання” і його роль у господарській діяльності.

2. Назвіть підстави виникнення та види господарських зобов’язань.

3. В чому особливості принципів виконання зобов’язань?

4. Перелічіть і поясніть способи забезпечення виконання зобов’язань.

5. В чому полягають підстави припинення господарського зобов’язання?

6. За яких підстав господарське зобов’язання може бути визнано недійсним та його наслідки?

7. Визначте поняття „господарський договір”. Його функції.

8. Яким чином класифікуються господарські договори?

9. В якому порядку укладається господарський договір?

Тема 6. Юридична відповідальність за порушення господарського законодавства.

6.1. Поняття та ознаки господарсько – правової відповідальності.

Здійснюючи господарську діяльність більшість учасників господарських правовідносин заінтересо­вана в правомірній поведінці - як власній, так і своїх контрагентів (партнерів). Це відповідає і моральним засадам суспільства, і прагма­тичному ставленню до будь-якої справи, адже застосування будь-якої юридичної (в т. ч. господарсько-правової) відповідальності тягне для правопорушника негативні наслідки. Проте відсутність правопорушень - це ідеальний, а не реальний стан суспільного (в т. ч. економічного) життя.

Причини порушення господарсько - правових норм різні:

· низька правосвідомість частини учасників господарського життя, зумовлена нерідко відсутністю правових знань і навичок захисту власних інтересів;

· наявність вад у чинному законодавстві (колізій, прогалин, застарілих норм, нестабільності), що, як наслідок, не забезпечує адекватного сучасному стану економічних відносин правового ре­гулювання;

· прийняття необґрунтованих нормативно-правових актів без відповідного прогнозування результатів їх застосування та збалан­сованого врахування найбільш типових інтересів основних учас­ників господарського життя;

· неправомірна поведінка (в т. ч. зловживання своїм станови­щем) посадових осіб уповноважених державних органів (податко­вих, контролюючих тощо) та органів місцевого самоврядування щодо учасників господарського життя, які змушені застосовувати самозахист, нерідко при цьому порушуючи його межі;

· нестабільність господарського життя, особливо поява в ньо­му непередбачуваних явищ (у т. ч. різкі зміни в правовому регу­люванні);

· безпечність, некомпетентність частини учасників господар­ського життя, в результаті чого приймаються рішення (зобов'я­зання), укладаються договори, заздалегідь приречені на невдачу;

· та інші чинники.

Відтак правопорушення у сфері господарювання — це звичайне (хоча і небажане) явище. Часом наявність типових правопорушень у певних сферах господарського життя свідчить про негаразди в правовому регулюванні та/або правозастосовній діяльності упов­новажених органів держави і відповідно - спонукає до оптимізації державного втручання в економіку країни.

Втім, правопорушення має здебільшого деструктивний вплив і на економіку в цілому, і на майновий стан учасників господарського життя. Одним з найбільш ефективних (за сучасного стану: економіки, правосвідомості учасників господарського життя, державного регу­лювання економічних процесів» ролі громадських організацій в еко­номічному житті) засобів дотримання господарського правопорядку є відповідальність за господарські правопорушення.

У сфері господарювання застосовується специфічний вид юри­дичної відповідальності, що іменується господарсько-правовою відповідальністю чи господарсько-правовими санкціями.

Господарсько-правовій відповідальності притаманні як загаль­ні (родові, характерні для будь-якої юридичної відповідальності), так і специфічні (видові) риси.

До родових ознак слід віднести:

· юридична підстава - закон (проте не в усіх випадках);

· фактична підстава застосування господарсько-правової від­повідальності - правопорушення; зміст - негативні наслідки, що зазнає порушник (застосову­ються до порушника);

· можливість застосування державного примусу для покла­дення на порушника господарсько-правової відповідальності.

Водночас зазначені риси юридичної відповідальності в госпо­дарських правовідносинах проявляються специфічно.

Так, юридичною підставою господарсько-правової відповідаль­ності може бути не лише закон (нормативно-правовий акт уповно­важених органів держави), а й укладений з дотриманням вимог закону договір (ч. 1 ст. 216 ГК України), в т. ч. засновницький - як установчий документ.

Підставами виникнення зобов'язань і відповідальності за їх невиконання може бути і договір, в якому конкретизуються передбачені законом штрафні санкції (якщо закон встановлює межу - мінімальну чи максимальну, чи не забороняє сторонам самостійно визначати розмір чи різновид певних санкцій) або встановлює не передбачені законом санкції за конкретні пору­шення договірних зобов'язань (за відсутності відповідних забо­рон у законі).

Правопорушення як фактична підстава юридичної відповідаль­ності в господарському праві також має свої особливості. Відомо, що класичним складом правопорушення є сукупність чотирьох елементів: протиправної поведінки; негативних наслідків такої по­ведінки; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та на­станням негативних наслідків; вини правопорушника. Проте в гос­подарському праві наявність всіх чотирьох елементів є необхідною для застосування, як правило, однієї форми відповідальності — відшкодування збитків. В інших випадках досить наявності лише протиправної поведінки, а у разі застосування штрафних санкцій - ще й вини. Відповідно до ГК України (ч. 2 ст. 218) закріплюється принцип презумпції вини: учасник господарських відносин пови­нен нести відповідальність за порушення встановлених законом або договором зобов'язань, якщо не доведе, що (1) ним вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарського правопору­шення або (2) належне виконання договірних зобов'язань вияви­лося неможливим внаслідок дії непереборної сили (незвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності).

Сама протиправна поведінка як основний елемент складу гос­подарського правопорушення може виражатися у конкретному факті (недостача поставленої продукції) або в такому, що визна­ється законом негативним, загальному результаті господарської діяльності (порушення ліцензійних умов, перевищення лімітів природокористування, наприклад).

Господарсько-правова відповідальність, як і будь-яка інша юридична відповідальність,⁷ забезпечується державним примусом. Однак цей примус може проявлятися по-різному: явно (винесення господарським судом рішення про стягнення з порушника договірних зобов'язань штрафних санкцій та/або збитків) або прихова­но (відмова кредитора прийняти та оплатити продукцію неналеж­ного асортименту; відмова від пролонгації договору на новий тер­мін з огляду на порушення іншою стороною договірних зобов'я­зань протягом строку дії договору).

Характерними ознаками господарсько-правової відповідальності є:

· сфера застосування - господарські правовідносини (госпо­дарсько-майнові та/або господарсько-організаційні);

· юридична підстава - акти господарського законодавства та господарські договори (передбачена в законі та/або договорі);

· фактичні підстави - господарське правопорушення, склад якого залежить від виду (форми) господарсько-правової відпові­дальності;

· презумпція вини порушника та особливість визначення вини(про що мова йтиме далі);

· суб'єктами господарсько-правової відповідальності є учасники господарських правовідносин (суб'єкти господарювання, суб’єкти господарсько - організаційних повноважень, засновники та учасни­ки господарських організацій, власники майна суб'єктів господа­рювання; контрагенти суб'єктів господарювання за господарськи­ми договорами);

· спрямованість господарсько-правової відповідальності пе­реважно на майнову базу порушника і лише в окремих випадках - на особу порушника (примусова реорганізація та примусова лік­відація);

· змістом господарсько-правової відповідальності є заходи впливу (санкції) - майнової (відшкодування збитків, штрафні санк­ції, конфіскація) та/або організаційної (призупинення дії або ану­лювання ліцензій, скасування відомостей державної реєстрації, примусова реорганізація та ін.) спрямованості, що відбиваються на економічних інтересах порушника;

· порядок застосування - залежно від виду та форми господар­сько-правової відповідальності: а) судовий або претензійно-позов-ний (статті 222-223 ГК України), б) безпосередньо кредитором в оперативному порядку (статті 235-237 ГК України), в) спеціаль­ний - уповноваженими органами – (ст. 238 ГК України)4

· застосовується за принципом вини (відшкодування збитків, сплата неустойки), та і незалежно від вини (господарсько-адміністративний штраф, оперативно-господарські санкції).

Отже, господарсько-правова відповідальність - це майново-організа­ційні за змістом і юридичні за формою заходи впливу на економіч­ні інтереси учасників господарських правовідносин у разі вчинення ними господарського правопорушення у сфері господарювання.

6.2. Види господарсько-правової відповідальності

Господарсько-правова відповідальність – різноманітна і виражається через господарсько-правові санкції, які класифікуються за такими ознаками.

За критерієм змісту впливу- на грошові (сплата неустойки, господарсько-адміністративний штраф, відшкодування збитків) та натуральні (заміна неякісної продукції на якісну).

За критерієм безпосередньої спрямованості - на майнові (конфіскація, сплата неустойки, відшкодування збитків, господар­сько-адміністративний штраф) та організаційні (господарсько-орга­нізаційні, оперативно-господарські санкції).

За характером порушених відносин - на: а) санкції, щозастосовуються у горизонтальних відносинах, тобто між рівнопра­вними суб'єктами господарювання (сплата неустойки або опера­тивно-господарські санкції, відшкодування збитків, оперативно-господарські санкції); б) санкції, що застосовуються у вертикаль­них відносинах, тобто між компетентним державним органом та суб'єктом господарювання (планово-госпрозрахункові санкції, адміністративно-господарські санкції); в) універсальні санкції, що застосовуються і в горизонтальних, і у вертикальних відносинах (відшкодування збитків).

Залежно від виду порушених відносин - на: санкції, що за­стосовуються в договірних відносинах (відшкодування збитків, штрафні, оперативно-господарські) і санкції, що застосовуються в позадоговірних відносинах (відшкодування збитків, адміністратив­но-господарські санкції).

Залежно від інституту господарського законодавства, (статті 224-257 ГКУкраїни),норми яких передбачають застосування господарсько-правової відповідальності, розрізняють:

· відповідальність за порушення антимонопольно - конкурентного законодавства;

· відповідальність у сфері капітального будівництва;

· відповідальність у галузі зовнішньоекономічної діяльності;

· відповідальність у галузі транспорту;

· відповідальність на ринку цінних паперів;

· та ін.

6.3. Функції та підстави господарсько-правової відповідальності

Господарсько-правова відповідальність як інструмент впливу на протиправну поведінку суб’єктів господарювання і важлива складова господарського правопорядку виконує важливі функції.

Функції господарсько-правової відповідальності — це напрям­ки її дії, той господарський результат, що настає в результаті застосування господарсько-правової відповідальності.

Господарсько-правовій відповідальності притаманні як загальні (притаманні для будь-якої юридичної відповідальності), так і спеціа­льні функції (є характерними переважно для господарсько-правової відповідальності). До категорії перших належать попереджувально-стимулююча, штрафна (функція покарання за правопорушення), до категорії других - компенсаційно-відновлювальна, інформацій­на, сигналізаційна.

Попереджувально-стимулююча функція господарсько-правової відповідальності (як і будь-якої юридичної) проявляється в тому, що не лише застосування господарсько-правової відповідальності, а й сама загроза її застосування примушує учасників господарсь­ких правовідносин (насамперед суб'єктів господарювання) діяти правомірно, аби уникнути негативних наслідків в результаті засто­сування такої відповідальності. Ця функція однаковою мірою при­таманна всім видам та формам господарсько-правової відповіда­льності (господарсько-правовим санкціям).

Штрафна функція (функція покарання за вчинене правопорушення) незначною мірою характерна для господарсько-правової відповідальності, хоча в певних випадках відіграє значну роль (сплата штрафної неустойки, яка передбачає і сплату суми не­устойки, і повного відшкодування збитків; в окремих випадках це можуть бути господарсько-адміністративні штрафи за заборонені законом дії у сфері економічної конкуренції, якщо вони створили лише загрозу обмеження конкуренції на ринку, не завдавши шкоди її учасникам).

Компенсаційно-відновлювальна функція - як провідна (на наш погляд) в системі функцій полягає у відновленні порушеного пра­вопорядку й усуненні наслідків неправомірної поведінки суб'єкта господарювання. Завдяки застосуванню господарсько-правової відповідальності неправомірна діяльність припиняється, деформо­вані господарські зв'язки нормалізуються, спричинена шкода ком­пенсується, порушені права відновлюються, обов'язки виконують­ся, нездійснені платежі спрямовуються за призначенням, неправо­мірно отримані доходи вилучаються і т. ін. Ця функція притаманна усім видам та формам господарсько-правової відповідальності, але найбільше - відшкодуванню збитків, штрафним санкціям (сплаті неустойки).

Сигналізаційна функція — проявляється в тому, що застосування до суб'єкта господарювання господарсько-правової відповідальнос­ті є сигналом для нього про необхідність поліпшення своєї роботи з метою уникнення в майбутньому втрат від застосування такої відповідальності, а для контрагентів такого господарюючого суб'єк­та - сигналом про необхідність зважити доцільність продовження з ним договірного зв'язку або розірвання існуючого.

Роль інформаційної функції полягає в інформуванні учасників господарського життя про негаразди в діяльності їх партнерів (як­що до останніх застосовуються господарсько-правові санкції кон­тролюючими органами, контрагентами тощо), а відтак - в доціль­ності корегування своїх відносин з ними. Застосування таких санкцій до самих учасників господарського життя надає їм відповідну інформацію про можливі негаразди у власній діяльності (і відповід­но - необхідності її поліпшення) або порушення їх прав та закон­них інтересів (якщо санкції застосовуються неправомірно) і необ­хідності вжиття відповідних заходів.

Господарсько-правова відповідальність настає лише за наявності відповідних підстав. Розрізняють юридичні та фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.

Юридичні підстави - той правовий документ, що характеризує певну поведінку суб'єкта господарювання як протиправну і передбачає за неї форму і розмір відповідальності: такими підставами в господарському праві є закон і договір.

Фактичні підстави - це ті життєві ситуації, що характеризу­ються законом або договором як неправомірні. Такі ситуації іме­нуються складом господарського правопорушення.

Своєрідність господарсько-правової відповідальності полягає в тому, що склад господарського правопорушення залежить від виду такої відповідальності.

Якщо мова йде про відшкодування збитків, то склад правопо­рушення включає чотири елементи (умови відповідальності):

протиправну поведінку - тобто таку поведінку господарюючо­го суб'єкта, що суперечить вимогам закону або договору;

наявність збитків - втрати або пошкодження майна, зайвих (додаткових) витрат суб'єкта господарювання і неотриманого при­бутку (якщо закон не забороняє його стягувати); при цьому необ­хідно довести не лише наявність збитків, але й їх розмір;

причинний зв'язок між протиправною поведінкою і завданими збитками: при цьому враховується лише необхідний (а не випад­ковий) причинний зв'язок;

вину - в господарському праві про її наявність свідчать два еле­менти: а) наявність у суб'єкта господарських відносин реальної мож­ливості діяти правомірно і попередити настання негативних наслідків (збитків) і б) неприйняття ним усіх необхідних заходів щодо недо­пущення протиправної поведінки і попередження настання збитків

6.4. Форми господарсько-правової відповідальності

Розрізняють різні форми господарсько-правової відповідальності - залежно від характеру та спрямованості впливу, механізму реаліза­ції, фактичних підстав застосування. В юридичній літературі немає єдиної точки зору щодо кількості форм господарсько-правової від­повідальності. У ГК України законодавець закріпив лише чотири форми гос­подарсько-правової відповідальності, назвавши їх видами госпо­дарсько-правових санкцій: відшкодування збитків, штрафні санк­ції, оперативно-господарські санкції, адміністративно-господарські санкції. При цьому проявами адміністративно-господарських санк­цій, відповідно до ГК України, є санкції майнового характеру (вилучення майна/прибутку, що за своїми правовими наслідками подібне до конфіскації; адміністративно-господарські штрафи) та організацій­ного характеру (зупинення дії або анулювання ліцензій, скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання та ін.). Крім того, перелік адміністративно-господарських санкцій, перед­бачених ст. 239 ГК України, є відкритим, а відтак - доцільною буде характеристика форм господарсько-правової відповідальності за критерієм способу впливу на протиправну поведінку суб’єктів господарювання. З огляду на це розглянемо такі форми господарсько -правової відповідальності.

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учас­ника господарських правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника.

Ця форма відповідальності передбачається як ГК України (статті 224-229), так і ЦК України (статті 623-624, глава 82), численними законами, в т. ч. Законом України від 06.04.2000 р. «Про майнову відповідальність за пору­шення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів».

Позитивні риси і недоліки цієї форми господарсько-правової відповідальності:

· позитивні риси: є універсальною (застосовується і в горизон­тальних, і у вертикальних відносинах, договірних та позадоговір­них); передбачається законом, а, отже, не потребує спеціальної згадки про неї в договорі;

· недоліки: складна для застосування форма господарсько-правової відповідальності: а) важко довести факт наявності збитків, їх обсяг (збитки можуть виникнути через значний проміжок часу; до того, ж існуючі методики визначення складу і розміру збитків є недо­сконалими); б) необхідно довести наявність всіх чотирьох елементів складу правопорушення - протиправну поведінку особи, що заподі­яла збитки; наявність збитків, їх склад і розмір; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяними збитками; вину пору­шника (питання доведення вини порушника постає у тих випадках, коли він намагається довести відповідно до ч. 2 ст. 218 наявність підстав, що виключають його відповідальність).

Поиск по сайту: