Господарські міністерства (відомства) як органи господарського керівництва. 8 страница

Склад збитків визначається статтями 224—225 ГК України. Це: 1) вартість втраченого, пошкодженого або знище­ного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; 2) додат­кові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; 3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; 4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Слід мати на увазі, що в господарському праві застосовується як принцип повного відшкодування збитків, так і обмеження засто­сування цього принципу, що відбувається шляхом: а) заборони стя­гувати певну складову збитків (за порушення зобов'язань за дого­вором підряду на капітальне будівництво з відповідальної сторони можуть бути стягнуті збитки, що виразилися у зроблених другою стороною витратах, у втраті або пошкодженні її майна - ч. 2 ст. 322 ГК України); б) заборони стягувати збитки взагалі (у разі застосування ви­ключної неустойки); в) обмеження іншим шляхом (відповідно до ст. 325 Кодексу торговельного мореплавства, відповідальність судно­власника за його договірними обмежується щодо будь-яких вимог, крім викликаних втратою або пошкодженням життя, встановленою цим кодексом сумою, розмір якої залежить від місткості судна).

При визначенні розміру збитків застосовуються такі правила визначення їх розміру:

а) у разі задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, зазвичай (якщо інше не перед­бачено законом або договором) враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення вимоги;

б) у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, враховуються ціни, що існували на день подання до суду від­повідного позову про стягнення збитків.

Проте суд може задовольнити вимогу про відшкодування збит­ків, виходячи з конкретних обставин, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду. Сторони господарського зобов'язання мають право за взаєм­ною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсотко­вих ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визна­чений законом.

Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися мето­дики визначення розміру відшкодування збитків у сфері гос­подарювання, проте досі такий документ Урядом не розроблений. Через відсутність відповідного документа Кабінету Міністрів Ук­раїни може застосовуватися схвалена 21 грудня 1999 р. Держав­ною комісією Ради Міністрів СРСР з економічної реформи Тимча­сова методика визначення розміру шкоди (збитків), яка завдана порушенням господарських договорів. Водночас, слід підкресли­ти, ця методика є застарілою, оскільки була розрахована на умови господарювання за планово-розподільчої економіки.

У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками гос­подарських відносин кожний з них зобов'язаний відшкодувати збитки суб'єктові, якому завдано збитків, відповідно до вимог статті 196 ГК України та статей 543-544 ЦК України (якщо, наприклад, завдання збитків покупцеві за договором поставки було завдано в результаті невиконання контрагентами постачальника договірних зобов'язань).

Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути у порядку регресу збитки з третіх осіб. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єк­тів господарювання або стягнути збитки з винних працівників під­приємства відповідно до вимог законодавства про працю.

ГК України встановлює особливості відшкодування збитків у разі порушення грошових зобов'язань (ст. 229), передбачаючи, що: 1) учасник господарських відносин у разі порушення ним грошо­вого зобов'язання не звільняється від відповідальності через не­можливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завда­ні невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до встановлених законом вимог; 2) обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бу­ти проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встановле­но законом; 3) у разі висунення вимог щодо відшкодування збит­ків в іноземній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий еквівалент суми збитків у гривнях за офіційним курсом На­ціонального банку України на день висунення вимог.

Відшкодування збитків застосовується в претензійно-позовному порядку.

Сплата неустойки (штрафні санкції).

Назва цієї форми відповідальності не уніфікована, оскільки зако­нодавець по-різному її визначає:

неустойка в широкому розумінні - традиційне визначення, що застосовувалося старим ЦК УРСР (статті 179-180, 204) і передба­чається новим ЦК України (статті 549-552,624);

штрафні санкції (поняття, що використовується в господарсь­ко-правовій літературі, в Господарському кодексі (статті 230-234) і включає неустойку у вузькому розумінні, неустойку - штраф, неустойку - пеню.

Аналіз згаданих положень ГК України і ЦК України дозволяє зробити висновок про змістовну ідентичність понять неустойки за ЦК України і штрафних санкцій за ГК України.

Неустойка (штрафні санкції) - це визначена законом або до­говором грошова сума, яку боржник сплачує кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

Позитиви і негативи штрафних санкцій (неустойки):

· позитиви: швидкість (скорочений строк позовної давності - шість місяців) та зручність застосування (незалежно від наявності збитків);

· негативи: обмежена сфера застосування - лише договірні від­носини.

Види неустойки (штрафних санкцій):

· за юридичними підставами: законна (передбачається в законі), договірна (передбачається в договорі), законно-договірна (перед­бачається в законі, і розмір її коригується договором в межах, незаборонених законом);

· за співвідношенням стягнення неустойки та відшкодування збитків: залікова (стягується неустойка, а збитки - в частині, непокритій неустойкою); альтернативна (на вибір кредитора стягу­ється неустойка або відшкодовуються збитки); виключна (стягується лише неустойка, збитки не підлягають відшкодуванню); штрафна (стягується неустойка і повністю відшкодовуються збитки). ЦК України передбачається штрафна неустойка, якщо інше не передбачено законом та договором (ч. 2 ст. 552). Водночас ГК України закріплює традиційне (таке, що передбача­лося ще в ЦК України УРСР і широко застосовується в зарубіжному зако­нодавстві) правило, відповідно до якого загальним правилом є за­стосування залікової неустойки, якщо інше не передбачено зако­ном або договором (ст. 232).

Форми неустойки (штрафних санкцій):

· в процентному відношенні до суми порушеного зобов'язання незалежно від строку прострочення (наприклад, 20% вартості по­ставленої продукції, що не відповідає вимогам щодо її якості);

· в процентному відношенні до суми порушеного зобов'язання залежно від строку прострочення (наприклад, 0,1% несплаченої суми за кожний день прострочення);

· в твердій сумі (застосовується рідко через інфляційні процеси в економіці);

· в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Неустойка стягується в претензійно-позовному порядку. ГК України (ст. 233) передбачає можливість зменшення розміру штрафних санкцій судом у разі, якщо: 1) належні до спла­ти штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками креди­тора (при цьому має враховуватися ступінь виконання зобов'я­зання боржником, майновий стан сторін, їх майнові та інші інтере­си, що заслуговують на увагу); 2) якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Оперативно-господарські санкції - це передбачені законодав­ством заходи економічного впливу кредитора на господарюючого суб'єкта-боржника (правопорушника), спрямовані на попередження або зменшення втрат кредитора від порушень боржника.

Характерні риси цих санкцій:

· застосовуються лише в господарсько-договірних відносинах;

· застосовуються на розсуд кредитора;

· передбачаються законом або договором;

· мета застосування - захист інтересів кредитора;

· виражаються переважно у заходах організаційного харак­теру;

· юридичні підстави застосування - договір; фактичні підстави - невиконання (неналежне виконання до­говірних зобов'язань).

Відкритий перелік оперативно-господарських санкцій, що їх сторони можуть застосовувати з відповідною фіксацією в догово­рі, передбачений ч. 1 ст. 236 ГК України:

· одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це —у разі порушення зобов'язання другою стороною;

· відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналеж­ним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

· відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, при­пинення видачі банківських позичок тощо;

· відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття по­дальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредито­ром за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

· встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додат­кових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції(робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

· відмова від встановлення на майбутнє господарських відно­син із стороною, яка порушує зобов'язання.

Планово-госпрозрахункові санкції - це передбачені чинним за­конодавством заходи економічного впливу на господарюючого суб'єкта в зв'язку з порушенням ним планових нормативів і плано­вих завдань:

· підвищення тарифу (розміру плати) за понадлімітне викорис­тання природних ресурсів, електроенергії;

· позбавлення пільг (наприклад, податкових) у зв'язку з пору­шенням умов їх надання;

· виключення із звітності даних про продукцію, виготовлену з порушенням ДСТ (державних стандартів), ДБНП (державних бу­дівельних норм та правил);

· віднесення на прибуток, що залишається у розпорядженні гос­подарюючого суб'єкта, недонарахованої амортизації у випадках дострокового списання основних фондів (за винятком передбаче­них законом випадків вимушеного списання).

Механізм застосування: планово-госпрозрахункові санкції за­стосовуються самим суб'єктом господарювання — правопорушником, а у разі, якщо він цього не зробить,— компетентними органа­ми, що виявили факт правопорушення.

Підстави застосування планово-госпрозрахункових санкцій: юри­дичні - закон; фактичні — протиправна поведінка.

Адміністративно-господарські санкції - це заходи організа­ційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припи­нення правопорушення суб'єктом господарювання та ліквідацію його наслідків, що застосовуються уповноваженими органами держав­ної влади або органами місцевого самоврядування у передбачених законом випадках.

Характерні риси цих санкцій:

· застосовуються у вертикальних відносинах;

· юридичні підстави застосування - закон (у т. ч. гл. 27 ГК України),фактичні — неправомірна поведінка;

· відкритий перелік таких санкцій передбачений ст. 239 ГК України;

· порядок застосування - здебільшого адміністративний (за рі­шенням компетентних органів), у ряді випадків — судовий;

· У разі застосування санкцій законом (у т. ч. ст. 249 ГК України) перед­бачаються гарантії прав суб'єктів господарювання, зокрема: а) право на оскарження до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій; б) право на відшкодування в передбаченому законом порядку збитків, завданих у зв'язку з непра­вомірним застосуванням адміністративно-господарських санкцій;

· спеціальні строки застосування таких санкцій: відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути за­стосовані протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення, якщо інше не перед­бачено спеціальними законами (зокрема, ст. 42 Закону «Про за­хист економічної конкуренції»).

Залежно від характеру спрямування адміністративно-господар­ські санкції можуть бути господарсько-організаційними та адміні­стративно-майновими.

Господарсько-організаційні санкції - це передбачені законом заходи організаційного впливу (обмеження) на суб'єкта господа­рювання, що застосовуються компетентними державними орга­нами або за їх ініціативою судом у передбачених законом випадках.

До них належать:

· обмеження або призупинення діяльності господарюючого су­б'єкта до усунення виявлених в його діяльності недоліків (у разі недотримання вимог екологічного законодавства, санітарно-епідеміо­логічних правил - ст. 246 ГК України);

· призупинення дії ліцензії (патенту);

· скасування ліцензій (ст. 21 Закону від 01.06.2000 р. «Про лі­цензування певних видів господарської діяльності»);

· скасування державної реєстрації (ст. 248 ГК України);

· примусова реорганізація (в зв'язку з допущеним суб’єктом підприємницької діяльності - монополістом на ринку певного товару - монополістичного правопорушення - частини 3-5 ст. 40 1К);

· застосування антидемпінгових заходів (ст. 244 ГК України);

· припинення експортно-імпортних операцій (ст. 245 ГК України);

· зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання (ст. 243 ГК України);

· застосування індивідуального режиму ліцензування;

· примусова ліквідація (у разі скасування державної реєстрації;скасування ліцензій, якщо вся діяльність господарської організації ліцензується; визнання суб'єкта підприємницької діяльності банк­рутом, якщо після погашення його боргів у нього не залишилося майна, необхідного для продовження своєї попередньої діяльності

Механізм застосування господарсько-організаційних санкцій залежить від їх різновиду: а) адміністративний порядок (за рішен­ням компетентних органів) передбачений щодо більшості санкцій, в т. ч. таких, як: тимчасове призупинення діяльності суб’єкта гос­подарювання до усунення виявлених порушень; призупинення дії та скасування ліцензій; застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індиві­дуального режиму ліцензування; примусова реорганізація; б) су­довий порядок - передбачається щодо скасування відомостей дер­жавної реєстрації та примусової ліквідації.

Адміністративно - майновими санкціями є передбачені законом заходи майнового впливу на порушника, що застосовуються ком­петентними державними органами (щодо конфіскації - судом) у передбачених законом випадках. До таких санкцій належать: гос­подарсько-адміністративний штраф; господарська конфіскація; безоплатне вилучення майна з метою його знищення; стягнення зборів (обов'язкових платежів) та ін.

Господарсько-адміністративний штраф - це грошова сума, що сплачується до державного бюджету суб'єктом господарю­вання - правопорушником у передбачених законом випадках.

Форми господарсько-адміністративного штрафу:

· в процентному або кратному відношенні до суми порушення;

· в певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян.

Застосовується: а) лише у вертикальних відносинах, б) за по­становою компетентних органів (антимонопольних - за порушення антимонопольного та конкурентного законодавства, санітарно-епідеміологічної служби - за порушення санітарно-епідеміоло­гічних вимог, державних органів контролю за цінами - за пору­шення державної дисципліни цін і т. ін., в) без дотримання претензійного порядку, г) за наявності лише протиправної поведінки (фактична підстава), д) юридична підстава - закон.

Конфіскація — це безоплатне вилучення в доход бюджету майна (коштів) суб'єкта господарювання - правопорушника у випадках, прямо передбачених законом.

Випадки застосування конфіскації:

· визнання недійсним господарського зобов'язання як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 208);

· здійснення комерційним банком забороненої законом ви­робничої діяльності (ст. 48 Закону «Про банки і банківську діяль­ність);

· у сфері ціноутворення (зокрема, щодо підприємств-монополістів, ціни на продукцію яких регулюються державою) та в де­яких інших випадках;

· у сфері антимонопольно-конкурентного регулювання; так, відповідно до ст. 253 ГК України, підлягає безоплатному вилученню до Державного бюджету України прибуток (доход), незаконно одер­жаний суб'єктами підприємницької діяльності в результаті пору­шення статей 29 (зловживання монопольним становищем на ринку),30 (укладення антиконкурентних угод) і 32 (актів недобросовісної конкуренції);

· у сфері оподаткування; так, відповідно до ст. 240 ГК України, підля­гають вилученню в доход відповідного бюджету прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення вста­новлених законодавством правил здійснення господарської діяль­ності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподатку­вання; крім того, з порушника стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному роз­мірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції – у трикратному розмірі вилученої суми.

Юридичною підставою застосування конфіскації є лише закон; фактичні підстави - протиправна поведінка, а у випадку виконан­ня зобов'язання, визнаного недійсним як такого, що завідомо су­перечить інтересам держави та суспільства, - ще й вина (прямий умисел) порушника.

Конфіскація застосовується в судовому порядку за позовами компетентних органів (податкових, контрольно-ревізійних тощо).

До конфіскації подібний такий різновид адміністративно-господарських санкцій, як вилучення майна (товарів), що непра­вомірно виготовлене чи неправомірно використовується, з метою його знищення. Можливість застосування подібних заходів впливу на правопорушника передбачена конкурентним законодавством. Так, відповідно до ст. 254 ГК України і ст. 25 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції», у разі встановлення факту непра­вомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки або факту копіювання виробів заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про вилучення в судовому порядку товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого суб'єкта господарювання як у виробника, так і у продавця. Вилучення таких товарів (копій виробів іншого суб'єкта господарювання) в установленому Урядом порядку за­стосовується у разі, якщо можливість змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання не може бути усунена іншим шляхом.

Контрольні запитання

1. Визначте поняття і назвіть підстави господарсько-правової відповідальності.

2. Назвіть і поясніть принципи господарсько-правової відповідальності.

3. Які форми господарсько-правової відповідальності Ви знаєте?

4. В чому відповідальність такої форми господарсько-правової відповідальності, як відшкодування збитків?

5. Хто і в яких випадках застосовує такий вид господарсько-правової відповідальності, як оперативно-господарські санкції?

6. Які адміністративно-господарські санкції застосовують органи державного управління?

Тема 7. Вирішення та розгляд господарських спорів.

7.1. Досудове врегулювання господарських спорів.

Відповідно до статті 5 Господарсько – процесуального кодексу України (далі ГПК України) сторони господарських договорів та зобов’язань можуть застосовувати заходи досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених цим кодексом, а також за домовленістю між собою, якщо це обумовлено договором.

Досудове врегулювання господарських спорів відбувається шляхом пред’явлення претензій.

Порядок пред'явлення претензії.

Підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

У претензії зазначаються:

1) повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред'являється; дата пред'явлення і номер претензії;

2) обставини, на підставі яких пред'явлено претензію;

3) докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти;

4) вимоги заявника;

5) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;

6) перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватись до претензії із зазначенням про це у претензії. До претензії про сплату грошових коштів може додаватися платіжна вимога-доручення на суму претензії.

Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії.

В тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців.

Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребуються у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п'яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами.

При розгляді претензії підприємства та організації в разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести судову експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.

Підприємства та організації, що одержали претензію, зобов'язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника.

Про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі.

У відповіді на претензію зазначаються:

а) повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дають відповідь, та підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку дається відповідь;

б) коли претензію визнано повністю або частково, - визнана сума, назва, номер і дата розрахункового документа на перерахування цієї суми чи строк та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;

в) коли претензію відхилено повністю або частково, - мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи, що обґрунтовують відхилення претензії;

г) перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.

Коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові повинно бути повернуто оригінали документів, одержаних з претензією, а також надіслано документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії.

Відповідь на претензію підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Якщо претензію про сплату грошових коштів, до якої додано платіжну вимогу-доручення, визнано повністю або частково, у платіжній вимозі-дорученні зазначається визнана сума.

Платіжні вимоги-доручення виконуються установами банків у порядку, встановленому Національним банком України.

За необґрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 процентів від списаної суми.

Досудове врегулювання спорів, що виникають у разі зміни та розірвання господарських договорів.

Підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

7.2. Господарські суди в Україні.

Спори, що виникають між сторонами господарських договорів та зобов’язань, відповідно до законодавства України розглядаються в господарських судах.

Відповідно до статті 19 Закону України „Про судоустрій” господарські суди є спеціалізованими судами у системі судочинства України.

Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України. Вищими судовими органами спеціалізованих господарських судів є Вищий господарський суд України. Судова палата у господарських справах також діє у складі Верховного Суду України.

Порядок звернення суб’єктів господарювання до господарського суду, строки та порядок розгляду судами господарських спорів визначаються положеннями ГПК України від 6 листопада 1991 року (Розділи I, IV, VII-XI).

Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Порушення справ у господарському суді

Господарський суд порушує справи за позовними заявами:

· підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів;

· державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;

· прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;

· Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника.

Справи, підвідомчі господарським судам.

Господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизації державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

Поиск по сайту: