Господарські міністерства (відомства) як органи господарського керівництва. 4 страница

Право довірчої власності було започатковано 19.06.2003 р. (шля­хом внесення відповідних змін до нового ЦК України) у зв'язку з прийняттям двох законів: «Про іпотечне кредиту­вання, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сер­тифікати» (19.06.2003 р.) і «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомі­стю» (19.06.2003 р.). Відповідно до ч. 2 ст. 316 ЦК України право довірчої власності визнається особливим видом права власності, яке виникає на підставі закону, договору управління майном. Проте, відповідно до вищезазначених законів, таке право виникає лише на підставі відповідного договору (договору управління майном), що укладається власником відповідного майна - установником; упра­вителем (довірчим власником) як стороною за договором може бути належним чином створена організація - фінансова установа (ст. 1 Закону «Про іпотечне кредитування...», ст. 1 Закону «Про фінансово-кредитні механізми...»); управитель як довірчий влас­ник розпоряджається довірчим майном лише у визначених зако­ном та договором межах (ст. 26 Закону «Про іпотечне кредиту­вання...», ст. 8 Закону «Про фінансово-кредитні механізми...»), а за власними зобов'язаннями (не пов'язаними з управлінням довір­чим майном) відповідає майном, що належить йому на загальному праві власності. Відтак, право довірчої власності у сфері господа­рювання є похідним (його встановлення залежить від первісного власника майна - установника), обмеженим (межі використання довірчої власності встановлюються законом та договором) та додат­ковим правовим титулом майна (встановлюються зазвичай на дого­вірних засадах зі створеною відповідно до закону господарською організацією, що має власне майно).

Право господарського відання (ст. 136 ГК України), порівняно з правом власності, є більш обмеженим і передбачає можливість володіння, користування і розпорядження закріпленим на цьому правовому титулі майном на розсуд суб'єкта цього права (підпри­ємства), але в межах закону і затвердженого власником майна ста­туту підприємства. Суб'єкт права господарського відання за своїми зобов'язаннями відповідає усім майном, що закріплене за ним на цьому правовому режимі, і може бути суб'єктом банкрутства. На такому правовому титулі майно закріплюється за: державними (ч. З ст. 73, ст. 74 ГК України) та комунальними (ч. З ст. 78 ГК України) унітарними підприємствами, що діють з метою отримання прибутку; унітарними комерційними підприємствами, що ство­рюються господарськими товариствами, кооперативами, громад­ськими та релігійними організаціями, громадянами.

Право оперативного управління (ст. 137 ГК України) також є похідним від права власності, але ще більш обмеженим, ніж право господарського відання. Суб'єкт права оперативного управління може володіти, користуватися і розпоряджатися закріпленим за ним майном лише за його цільовим призначенням, самостійно розпоряджаючись закріпленими за ним коштами (державні уста­нови) та іншим майном, крім основних фондів (казенне підприєм­ство). Суб'єкт права оперативного управління відповідає за своїми зобов'язаннями лише майном, яким має право розпоряджатися. Якщо такого майна не вистачає для покриття його боргів, то субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями суб'єкта права опера­тивного управління несе власник майна (щодо казенних підпри­ємств - держава). Цей правовий титул використовується щодо ка­зенних підприємств (ч. З ст. 73, ч. З ст. 76 ГК України), унітарних некомерційних підприємств (ч. З ст. 78 ГК України), а також щодо унітарних некомерційних підприємств, які створюються господар­ськими товариствами, кооперативами, громадськими та релігійними організаціями, громадянами.

Певну специфіку правового режиму використання майна зумовлює те, що власність виступає у різних формах.

Залежно від суб'єкта права власності розрізняють такі форми права власності:

· право державної власності, суб'єктом якого є народ України, Українська держава, Автономна Республіка Крим, які реалізують його через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим;

· право комунальної власності, суб'єктом якого є територіальні
громади, які реалізують його через органи місцевого самоврядування;

· право колективної власності, суб'єктом якого є господарські
організації корпоративного типу та об'єднання громадян;

· право приватної власності, суб'єктом якого є громадяни
України, громадяни інших держав, особи без громадянства.

Також є ряд особливостей при використанні природних ресурсів, об’єктів інтелектуальної власності, цінних паперів у господарській діяльності.

Контрольні запитання

1. Що є основою правового режиму майна суб’єкта господарювання?

2. Які є джерела формування майна суб’єкта господарювання?

3. Визначіть правовий режим майна, закріпленого за суб’єктом господарювання на праві власності.

4. Які повноваження суб’єкта господарювання на майно, закріплене за ним на праві повного господарського відання?

5. Які повноваження суб’єкта господарювання на майно, закріплене за ним на праві оперативного управління?

6. Які умови використання права інтелектуальної власності суб’єкта господарювання?

7. Назвіть фонди суб’єкта господарювання за даними бухгалтерського обліку?

8. Які особливості складу і використання майна господарських товариств?

Тема 4. Правовий статус суб’єктів господарювання.

4.1. Поняття, ознаки та види суб’єктів господарських правовідносин.

Поняття суб'єкта господарського права обґрунтоване теорією господарського права, яка виходить з того, що суб'єктами господарського права є учасники господарсь­ких відносин.

Згідно з ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господа­рювання є:

· суб'єкти господарювання,

· споживачі,

· органи державної влади та органи місцевого самовря­дування, наділені господарською компетенцією,

· громадяни, громадські та інші організації, які висту­пають засновниками суб'єктів господарювання чи здійсню­ють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Таким чином, усіх вищезазначених суб'єктів можна розглядати як суб'єктів господарського права.

Найбільшу і найважливішу для господарської діяль­ності групу суб'єктів господарського права складають суб'єкти господарювання. Тому саме їх правовому статусу приділяється головна увага у цій темі.

Згідно ч. 1 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учас­ники господарських відносин, які здійснюють господарсь­ку діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (су­купність господарських прав та обов'язків), мають відок­ремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'я­заннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Наведене визначення дає підстави виділи­ти наступні ознаки суб'єкта господарювання:

по-перше, цей суб'єкт є учасником господарських відносин;

по-друге, він безпосередньо здійснює господарську діяльність;

по-третє, він наділений господарською компетенцією (сукупністю господарських прав і обов'язків), яку реалі­зує при здійсненні господарської діяльності, набуваючи при цьому нових прав і обов'язків. Цю ознаку суб'єкта гос­подарського права в літературі ще називають госпо­дарською правосуб'єктністю. Суб'єкт господарського пра­ва має засновану на законі можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов'язання, виступати у судових органах. Правосуб'єктність суб'єкта господарювання доктринально визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідноси­нах прав і обов'язків; по-четверте, він має відокремлене від інших суб'єктів (в тому числі і від власника) майно; по-п'яте, він несе відповідальність за своїми зобов'я­заннями у межах закріпленого за ним майна.

Суб'єктами господарювання згідно з ч. 2 ст. 55 ГК України є:

1. господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, ко­мунальні та інші підприємства, створені відповідно до Гос­подарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в ус­тановленому законом порядку;

2. громадяни України, іноземці та особи без громадян­ства, які здійснюють господарську діяльність та зареєст­ровані відповідно до закону як підприємці.

Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юри­дичної особи, що визначається цивільним законодавством та ГК України. Вони мають право відкривати свої філії, представницт­ва, інші відокремлені підрозділи без створення юридич­ної особи.

4.2. Загальна характеристика підприємств.

Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності (ст. 62 ГК України).

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності(підприємство колективної власності);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;
підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колективна засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Відповідно до ч.7 ст. 63 ГК України, підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньо облікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п’яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Щодо організаційної структури підприємства, то воно може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає)керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом)відповідно до закону.

На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про колективні договори.

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами.

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України, іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

4.3. Загальна характеристика деяких видів підприємств.

Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство".

Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.

Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

Законом можуть бути визначені особливості статусу керівника державного унітарного підприємства, в тому числі встановлено підвищену відповідальність керівника за результати роботи підприємства.

Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном, яке закріплюється за ним на праві господарського відання.

Статутний фонд державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації цього підприємства як суб’єкта господарювання. Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених законами.

Державне комерційне підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік.

Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України. Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондів державного комерційного підприємства, використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану. Списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів державного комерційного підприємства можуть проводитися лише за згодою органу, до сфери управління якого входить дане підприємство.

У разі зміни керівника державного комерційного підприємства обов'язковим є проведення ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства в порядку, передбаченому законом.

Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:

законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції(робіт, послуг) виступає держава;

за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.

Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства.

Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням.

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг),на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.

Найменування казенного підприємства повинно містити слова "казенне підприємство".

Казенне підприємство здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно входить.

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень. Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.

Джерелами формування майна казенного підприємства є:

· державне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його створення;

· кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції(робіт, послуг) підприємства;

· цільові кошти, виділені з Державного бюджету України;

· кредити банків;

· частина доходів підприємства, одержаних ним за результатами господарської діяльності, передбачена статутом;

· інші джерела, не заборонені законом.

Казенне підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.

Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство)або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Статутний фонд комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації його як суб'єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду комунального унітарного підприємства встановлюється відповідною місцевою радою. Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова "комунальне підприємство" та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство. Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.

Комунальне унітарне підприємство очолює керівник підприємства, що призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

Збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.

4.4. Загальна характеристика господарських товариств.

Господарські товариства відповідно до ч.1 ст. 79 ГК України - це підприємства або інші суб’єкти господарювання створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку. Як загальне правило, бо господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Правове становище господарських товариств регулюється ГК України (статті 79-92), ЦК України (статті 113-162), Законом України від 19.09.1991 р. «Про господарські товариства» з наступними змінами і доповненнями..

З приведеного поняття можна визначити такі ознаки господарського товариства:

- створення на добровільних засадах;

- створення як юридичними особами, так і громадянами;

- створення товариства поєднане з об’єднанням майна осіб, які його створюють;

- господарське товариство створюється з метою отримання прибутку.

Господарські товариства залежно від складу учасників, наявності або відсутності їх відповідальності за боргами товариства і згідно з ч. 1 ст. 80 ГК України і ч. 2 ст. 1 Закону «Про госпо­дарські товариства» поділяються на п’ять видів:

· акціонерне товариство (АТ),

· товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ),

· товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ),

· повні товариства (ПТ),

· командитні товариства (КТ).

Акціонерне товариство - це так зване товариство ка­піталів. Особливості його правового статусу виражає виз­начення «акціонерне». Ці особливості обумовлені акціо­нерним способом формування і функціонування статутно­го фонду товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд (слід відзначити, що в ЦК України терміну «ста­тутний фонд» господарського товариства відповідає термін «статутний капітал»), поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій (ч. 2 ст. 80 ГК України).

З цього визначення випливають особливості акціонер­ного товариства, які обумовлюють специфіку його юридич­ного статусу.

По-перше, статутний фонд акціонерного товариства (АТ) має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам. Мінімальний розмір статутного фонду АТ встановлено у розмірі, не менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заро­бітної плати, діючої на момент створення товариства.

По-друге, акціонерне товариство має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товари­ства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товари­ство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що вип­ливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фон­ди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах, визначених Законом України від 23 лютого 1991 р. «Про цінні папери та фондовий ринок», іншими актами про фондовий ринок.

По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі влас­ників іменних цінних паперів і набувають статусу акціо­нерів. Права та обов'язки акціонерів визначені ст. 116,117 ЦК України, ст. 88 ГК України, ст. 10,11 Закону «Про господарські товари­ства».

По-четверте, особливою ознакою акціонерного товари­ства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають (точніше - несуть ризик збитків) за зобов'я­заннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товари­ство належить до товариств з обмеженою відповідальністю. Юридичний статус акціонерного товариства характери­зується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення господарських об'єд­нань (участі в існуючих об'єднаннях). Акціонерне товари­ство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівни­ка та реалізувати інші права власника дочірнього підприє­мства.

Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку та товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в Торгово-промисловій палаті України.

За способом функціонування акцій і відповідно до ч. 1 ст. 81 ГК України вони можуть бути відкритими (ВАТ) та закритими (ЗАТ) акціонерними товари­ствами. Поділ АТ на відкриті і закриті містить також Закон України «Про господарські товариства».

Поиск по сайту: