Працездатність людини та чинники, які впливають на її динаміку

Відповідно до ГОСТ 12.4.061-88, працездатність – здатність людини до активної діяльності, до праці певного виду, що характеризується можливістю виконання роботи та функціональним станом організму в процесі роботи.Іншими словами, працездатність являє собою здатність людини до праці певного виду, яка визначається рівнем її фізичних, психофізіологічних й інтелектуальних можливостей, а також станом здоров’я та рівнем професійної підготовки.

Студенти повинні знати, що відповідно до ДСТУ ISO 9000-2001, ефективність – співвідношення між досягнутим результатом і використаними ресурсами, результативність – ступінь реалізації запланованої діяльності та досягнення запланованих результатів.

Ефективність трудової діяльності людини в значній мірі залежить від двох головних чинників: навантаження та працездатності.

Загальне навантаження формується взаємодією елементів умов праці, а ефективність – узгодженням їх з можливостями людини та наявності певної працездатності.

Психомоторну працездатність можна визначити, як величину функціональної здатності організму, яка характеризується якістю та кількістю роботи, що виконується за певний час при максимально інтенсивному напруженні.

Рівень працездатності людини залежить від умов праці, стану здоров’я, ступеня тренованості, мотивації до праці та інших чинників. Зокрема, стан працездатності оцінюється поточним функціональним станом ЦНС, нервово-м’язового апарату, серцево-судинної та інших систем організму, які забезпечують дану конкретну діяльність. Зокрема, в період посиленої розумової праці коло обіг крові мозку збільшується у 8-10 разів.

Потрібно розрізняти працездатність і продуктивність праці. Ця відмінність аналогічна відповідно потенції й актуалізації.

Продуктивність праці характеризується кількістю продукції, виробленою в одиницю часу. У першому наближенні зміна працездатності відображається на зміні продуктивності праці. Проте зміна продуктивності праці безпосередньо відображає лише зміну у виконанні визначеного завдання, а не зміну здатності до його виконання. Продуктивність залежить не тільки від працездатності, але й від бажання виконувати роботу.

Працездатність і продуктивність праці разом характеризуються результативністю (результатом роботи), зокрема якістю та кількістю продукції. Тому інтегральним показником працездатності можуть бути дані з продуктивності праці та якості продукції.

Очевидно, працездатність є динамічною характеристикою, тобто змінюється в часі (на протязі робочої зміни). Дійсно, працездатність на протязі робочого дня об’єктивно має декілька фаз (ми пропонуємо сутність фаз в авторській інтерпретації):

1. Фаза наростаючої працездатності (від декількох хвилин до 1,5 год при фізичній праці, та до 2-2,5год – при розумовій). За рахунок збільшення обсягів фізіологічних процесів покращуються психофізіологічні показники та результати праці.

2. Фаза насичення (високої стійкої працездатності) маєтривалість 2-3 год в залежності від ступеня нервово-емоційного напруження, фізичної тяжкості та гігієнічних умов праці. Покращення умов праці (санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, соціально-психологічних, естетичних), спричиняє стабільність фізіологічних функцій організму та продовження стійкої працездатності у певному індивідуальному режимі. Покращення характеру праці (проста чи складна робота, розумова, фізична чи комбінована робота, кваліфікована чи некваліфікована робота) також продовжує фазу насичення.

3. Фаза зниження працездатності, яка пов’язана з виникненням та прогресуванням втоми. Стомлювання – це стан, який об’єктивно супроводжується зменшенням функціональних можливостей людини, збільшенням тривалості виконання операцій, зростання числа помилок, переривів у роботі, спостерігається значна емоційна напруга. Суб’єктивно стомлювання проявляється розладжуванням функцій пам'яті (мнемонічних процесів), уваги та мислення, виникає млявість, головна біль, порушення сну.

4. Фаза короткотермінового підвищення працездатності, так званий кінцевий порив (перед самим кінцем роботи). Ця фаза виникає при позитивній мотивації.

Для підтримання оптимального темпу роботи та високого рівня працездатності доцільні регламентовані перерви та мікропаузи, між операціями та діями, які складають сумарно 9-10% робочого часу. Найвищий рівеньпрацездатності реєструється, як правило, з 8 до 12 годин і з 14 до 17 годин, а найнижчий – з 12 до 14 годин і з 3 до 4 годин. Найвища працездатність приходиться, як правило, на вівторок, середу та четвер, а найменша – у понеділок, п’ятницю.

За джерелами студенти повинні розглянути питання, пов’язані з гігієною фізичної та розумової праці, зокрема режими праці та відпочинку в залежності від характеру роботи, кількісними методами визначення здатності при виконанні механічної роботи, раціональною організацією фізичної та розумової праці, ергономічними вимогами до організації розумової праці, шляхами оптимізації фізичної та розумової праці.

Відзначимо, що вимоги для організації продуктивної розумової праці такі: оптимальна температура в приміщенні +(18-20) відносна вологість 50-70%, швидкість руху повітря 0,2м/с, штучне освітлення 150 лк (потужність настільної лампи розжарювання повинна бути 60-75 Вт), тулуб повинен бути розташований на відстані 3 см від стола, обидва передпліччя злегка опираються у стіл під час писання, очі розташовані на відстані 25-30 см від предметів праці. Оптимальним є природне розсіяне світло. Забарвлення стін має бути ясним, жовто-зелених відтінків.

________________________________________________________________________________

6. Санітарно-гігієнічні вимоги до планування та розміщення виробничих і допоміжних приміщень.

Розміщення території підприємства. Згідно вимог СН 245-71 («Санитарньїе норми проектирования промьішленньїх предприя-тий») та ДСН 173-96 («Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів») промислові підприємства розміщують на території населених пунктів у спеціально виділених промислових районах або за межами населених пунктів на деякій відстані від них (в залежності від викиду шкідливих речовин).

Між підприємством та житловим районом створюється санітарно-за-хисна зона, тобто територія між місцями виділення в атмосферу вироб­ничих шкідливостей та житловими чи громадськими будівлями, ширина якої залежить від класу підприємств, виробництв і об'єктів (табл. 3). Санітарними нормами встановлено п'ять класів підприємств, вироб­ництв і об'єктів в залежності від потужності підприємства, умов техноло­гічного процесу, характеру та кількості викидів в навколишнє середови­ще шкідливих речовин та речовин, що мають неприємний запах, чи шкід­ливих фізичних впливів, а також з урахуванням передбачуваних заходів щодо зменшення їх несприятливого впливу на довкілля.

Таблиця 3

Поиск по сайту: