АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Пожежна сигналізація. Засоби пожежогасіння

Читайте также:
  1. Автомобільні транспортні засоби за своїм призначенням
  2. Види електромагнітних випромінювань, їх джерела, нормування та засоби захисту від їх негативного впливу
  3. Види публічного мовлення. Мистецтво аргументації. Техніка і тактика аргументування. Мовні засоби переконування
  4. Визначте загальний смисл тексту, виділіть його смислові частини, ключові слова, терміни, морфологічні і синтаксичні засоби.
  5. Виражальні засоби міжтекстовості та способи їх виявлення
  6. Вібрація: її джерела, нормування та засоби захисту від її негативного впливу
  7. Вості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але
  8. Говорячи про засоби соціальної комунікації, необхідно зазначити, що вони пройшли кілька досить важливих етапів свого розвитку.
  9. Додаткові електрозахисні засоби для роботи в електроустановках
  10. Електрозахисні засоби (ЕЗЗ)
  11. ЗАГАЛЬНІ ЗАХОДИ ТА ЗАСОБИ НОРМАЛІЗАЦІЇ ПАРАМЕТРІВ МІКРОКЛІМАТУ
  12. Засоби боротьби зі статичною електрикою

Виявлення та гасіння пожежіє важливою складовою у справі забезпечення пожежної безпеки. Для своєчасного здійснення заходів з евакуації людей, включення стаціонарних установок пожежогасіння, виклику пожежників тощо, вибухопожежонебезпечні об'єкти обладнуються системами пожежної сигналізації, запуск яких може здійснюватись автоматично або вручну.

Система пожежної сигналізації повинна швидко виявляти місця виникнення пожежі, надійно передавати сигнал на приймально контрольний прилад і до пункту прийому сигналів про пожежу, перетво­рювати сигнал про пожежу у сприйнятливу для персоналу об'єкту, що захищується, форму, вмикати існуючі стаціонарні системи пожежога­сіння, забезпечувати самоконтроль функціонування.

До складу будь-якої системи пожежної сигналізації входять пожежні сповіщувачі, приймальний прилад та автономне джерело електроживлення.

Пожежний сповіщувач (ПС) - це пристрій для формування сигналу про пожежу. В залежності від способу формування сигнали ПС бува­ють ручні та автоматичні.

Ручний сповіщувач являє собою технічний пристрій (кнопка, тум­блер тощо), за допомогою якого особа, яка виявила пожежу, може пода­ти повідомлення на приймальний прилад або пульт пожежної сигналіза­ції. Ручні сповіщувачі встановлюються всередині приміщень на відстані 50 м, а поза межами приміщень - на відстані 150 м один від одного.

Автоматичний пожежний сповіщувач системи пожежної сигналі­зації встановлюється в зоні, яка охороняється, та автоматично подає сигнал тривоги на приймальний прилад (пульт) при виникненні одно­го або кількох ознак пожежі: підвищенні температури, появи диму або полум'я, появі значних теплових випромінювань.

Сповіщувачі за видом контрольованого параметра поділяються на теплові, димові, полум'яневі (світлові), комбіновані. За видом зони, автоматичні сповіщувачі поділяються на точкові (найбільш чисельна група) та лінійні. Точкові сиовіщувачі контролюють ситуацію в місці розташування сповіщувача і, таким чином, сигнали від них є адресни­ми, з точним визначенням місця пожежі. Лінійні ПС реагують на виникнення фактора пожежі впродовж певної безперервної лінії, при цьому спрацювання будь-якого ПС у шлейфі не дає інформацію про конкретне місце пожежі.

За видом вихідного сигналу сповіщувачі поділяються на дискретні та аналогові.

Дискретні ПС у більшості випадків можуть бути в одному з двох станів: у черговому режимі (нормальний режим) та в режимі «Триво­га» (в деяких ПС є також стан «Несправність», наприклад, в лінійних активних сповіщувачах). До такої групи належить більшість сиовіщу-вачів. Аналоговий ПС - це перетворювач, вихідний сигнал якого є безперервною монотонною функцією параметра, що контролюється. Такий сповіщувач у відповідності з визначенням ПС не є функціо­нально завершеним вузлом і може працювати тільки зі станцією пожежної сигналізації, яка приймає вихідний сигнал аналогового ПС і, після порівняння його з певним, програмно встановленим порого-вим значенням, приймає рішення про визначення або невизначення фактора, що контролюється, пожежонебезпечним.

За кількістю можливих спрацьовувань ПС поділяють на одноразо­ві та багаторазові. Більшість ПС, що випускається, є багаторазовим. Одноразові ПС в наш час застосовуються у виключних випадках, наприклад, як запобіжники, що вимикають подачу живлення на певну установку у разі виникнення пожежі.

ПС за способом реагування на параметри, що контролюються, поділяються на максимальні та диференційні. Сповіщувач макси­мального типу формує сповіщення про пожежу у разі перевищення за певний період часу встановленого значення контрольованого параме­тра. Пожежний сповіщувач диференціііного типу формує сповіщення про пожежу в разі перевищення за певний період часу встановленого значення швидкості зміни контрольованого параметра. Приймально-контрольні прилади пожежної та охоронно-пожежної сигналізації -це складова частина засобів пожежної та охоронно-пожежної сигналі­зації, що призначена для прийому інформації від пожежних (охорон­них) сповіщувачів, перетворення та оцінки цих сигналів, видачі пові­домлень для безпосереднього сприймання людиною, подальшої пере­дачі повідомлень на пульт централізованого спостереження (ГІЦС), видачі команд на включення сповіщувачів і приладів керування системи пожежогасіння і димоїшдалення, забезпечення перемикання на резервні джерела живлення у разі відмови основного джерела. Вибір типу окремих елементів, розробка алгоритмів і функцій систе­ми пожежної сигналізації виконується з урахуванням пожежноїнебезпеки та архітектурно-планувальних особливостей об'єкта.

Способи і засоби гасіння пожеж. Комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі, що виникла, називається пожежогасінням. Основою пожежогасіння є примусове припинення процесу горіння. На практиці використовують декілька способів припинення горіння, суть яких полягає у приведеному нижче.

Спосіб охолодження ґрунтується на тому, що горіння речовини можливе тільки тоді, коли температура її верхнього шару вища за тем­пературу його запалювання. Якщо з поверхні горючої речовини відве­сти тепло, тобто охолодити її нижче температури запалювання, горін­ня припиняється.

Спосіб розбавлення базується на здатності речовини горіти при вмісті кисню у атмосфері більше 14-16% за об'ємом. Зі зменшенням кисню в повітрі нижче вказаної величини полуменеве горіння припи­няється, а потім припиняється і тління внаслідок зменшення швидко­сті окислення. Зменшення концентрації кисню досягається введен­ням у повітря інертних газів та пари із зовні або розведенням кисню продуктами горіння (у ізольованих приміщеннях).

Спосіб ізоляції ґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до речовини, що горить. Для цього застосовують різні ізолюю­чі вогнегасні речовини (хімічна піна, порошок та інше).

Спосіб хімічного гальмування реакцій горіння полягає у введенні в зону горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етил, фреон та інше), які при попаданні у полум'я розпадаються і з'єднують­ся з активними центрами, припиняючи екзотермічну реакцію, тобто виділення тепла. У результаті цього процес горіння припиняється Спосіб механічного зриву полум'я сильним струменем води, порошку чи газу.

Спосіб вогнеперешкоди, заснований на створенні умов, за яких полум'я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менший за критичний.

Реалізація способів припинення горіння досягається використан­ням вогнегасних речовин та технічних засобів. До вогнегасних нале­жать речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створювати умови для припинення горіння. Серед них найпоширені­шими є вода, водяна пара, піна, газові вогнегасні суміші, порошки, пісок, пожежостійкі тканини, тощо. Кожному способу припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних засобів. Наприклад, для охолоджування використовують воду, водні розчини, снігоподіб­ну вуглекислоту; для розбавлення горючого середовища - діоксид вуглецю, інертні гази, водяну пару; для ізоляції вогнища - піну, пісок; хімічне гальмування горіння здійснюється за допомогою брометилу, хладону, спеціальних порошків.

Коротку характеристику основних вогнегасних речовин почнемо з води, яка є найбільш розповсюдженим засобом припинення горіння. Вона має порівняно малу в'язкість, легко просочується в щілини та шпарини горючої речовини. При цьому вода поглинає велику кількість тепла завдяки випаровуванню (для випаровування 1 кг води витрача­ється 2258,5 кДж тепла) і утворює парову хмару, що в свою чергу перешкоджає доступу кисню до речовини, що горить. Крім того, пере­творюючись на пару, вода збільшується в об'ємі приблизно у 1700 разів. Змішуючись із горючими газами, що виділяються при горінні, пара розводить їх, утворюючи суміш, не здатну до горіння. У вигляді потуж­них струменів, воду можна також застосовувати для механічного збит­тя полум'я. Завдяки високій технологічній стійкості води (розкладення на кисень та водень відбувається при температурі 1700°С) її можна використовувати для гасіння більшості горючих матеріалів та рідин. Застосування розчинів змочувачів, які зменшують поверхневий натяг води, дає можливість зменшити її витрати на гасіння деяких матеріалів на 30-50%. Воду для гасіння використовують як у компактному так і у розпиленому стані. Компактні струмені води звичайно застосовують у випадках, коли неможливо близько підійти до осередку горіння, напри­клад, при пожежі на великій висоті, на складах лісових матеріалів і т.ін. Дальність, на яку б'є компактний струмінь, досягає 70-80 м. Для отри­мання компактного струменю використовують ручні та лафетні стволи. Значно більший вогнегасний ефект спостерігається при застос­уванні води у дрібно розпиленому стані. У такому вигляді її можна використовувати навіть для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, оскільки туманоподібнахмара дрібно розпиленої води ізолює поверхні рідин від проникнення кисню. І хоча вода у компактному стані є добрим електропровідником, що створює певну небезпеку під час гасіння пожеж електроустаткування під напругою, в топко розпи­леному етапі вода може використовуватись для гасіння електроуста­новок, тому що в такому етапі електричний опір води різко зростає.

Не рекомендується гасити водою цінні речі, обладнання, книги, документи та інші предмети, що приходять під впливом води до непридатного стану.

Інколи для гасіння вогню застосовують пару. Сутність гасіння пожежі полягає у зменшеннівмісту кисню у повітрі. Концентрація пари у повітрі 30-35% по об'єму викликає припинення горіння. Крім того, пара частково охолоджує предмети, що погано вентилюються.

Піна –цс колоїдна дисперсна система, яка складається із дрібних бульбашок, заповненихгазом. Стійки бульбашок утворюються із роз­чинів поверхнево активних речовин і стабілізаторів, склад яких обумо­влює стійкість піни.За способом створення і складом газової фазипіни поділяють па хімічні та повітряио-механічні. Хімічна піна отри­мується в результаті взаємодії кислотного та лужного розчинів у руч­них вогнегасниках або хімічних піногенераторах. Повітряно-мехаиічна піна утворюється за допомогою спеціальних піногенераторів із вод­них розчинів піноутворювачів. Піна має досить низьку теплопровідність. Вона здатна перешко­джати випаровуванню горючих речовин, а також проникненнюпарів, газів, теплового випромінювання.Оскільки основою піниє вода, вона також має охолоджувальні властивості. Важливимихарактеристика­ми піниє її стійкістьі кратність - відношенняоб'єму пінидо об'єму піноутворючої рідини. Низькократними пінами вогонь гасять, голов­ним чином, наповерхнях. Для гасіннярідин застосовують піни середньої кратності(до 100). Для об'ємного гасіння, витиснення диму, ізоляції технологічних установок від вплину теплових потоків вико­ристовують іиісокоіфптпу піну (100-150 та більше).

Вуглекислий газ (СО7) безбарвний, не горить, при стисканні під тиском 3,5 МІІа (35 кг/см2) перетворюється у рідину, що називається вуглекислотою, яка зберігається і транспортується у стальних бало­нах підтиском. За нормальних умов вуглекислота випаровується, при цьому з 1 кг кислоти отримується 509 л газу.

Для гасіння пожеж вуглекислоту застосовують у двох станах: у газоподібному та у вигляді снігу. Сніжинки вуглекислоти мають тем­пературу– 79°С. При надходженні у зону горіння вуглекислота випаровується, сильно охолоджує зону горіння та предмет, що горить, і зменшує процентний вміст кисню. В результаті цього горіння припи­няється.

Вуглекислота не електропровідна. Застосовують її для гасіння електроустановок, що знаходяться під напругою, а також для гасіння цінних речей.

Інертні гази (азот, аргон, гелій) та димові гази мають здатність зменшувати концентрацію кисню в осередку горіння. Вогнегасна кон­центрація цих газів при гасінні пожеж у закритих приміщеннях скла­дає 30-36% за об'ємом.

Галоїдовапі вуглеводні (хладон, чотирихлористий вуглець, броми­стий етил та ін.) є високоефективними вогнегасними засобами. їх вогнегасна дія заснована на гальмуванні хімічних реакцій горіння. Галоїдовані вуглеводні застосовують для гасіння твердих та рідких горючих матеріалів, найчастіше при пожежах у замкнених об'ємах. Вогнегасна концентрація цих речовин значно нижча за вогнегасну концентрацію інертних газів, наприклад, для бромистого етилу вона складає 4,5%, чотирихлористого вуглецю 10,5% по об'єму. У той же час слід зазначити, що більшість цих речовин є вкрай шкідливими, тому можуть застосовуватися за умови відсутності людей у примі­щенні. Відносно помірну токсичність має хладон 114В2, який забезпе­чує гасіння при концентраціях всього біля 2%. Але за вимогами безпе­ки евакуація людей повинна бути завершена до його використання. Особи, що беруть участь у ліквідації пожежі, можуть заходити у при­міщення, де використовують будь-які галоїдовані вуглеводні, тільки у спеціальних засобах захисту органів дихання.

Вогнегаспі порошки використовують для ліквідації горіння твер­дих, рідких та газоподібних речовин. Вогнегасний ефект застосування порошків складається з хімічного гальмування реакції горіння, утво­рення на поверхні речовини, що горить, ізолювальної плівки, утворен­ня хмари порошку, яка має властивості екрану, механічного збивання полум'я твердими частинками порошку та виштовхування кисню із зони горіння за рахунок виділення СО2. Найчастіше порошки засто­совують при горінні легкозаймистих і горючих рідин, електроустатку­вання, вуглецевих тліючих матеріалів, лужних та лужно-земельних металів та інших речовин (калію, магнію, натрію), які не можна гаси­ти водою та водяними розчинами.

Стиснуте повітря використовують для гасіння горючих рідин з метою перемішування рідини, що горить. Стиснуте повітря, яке пода­ється знизу, переміщує нижні, більш холодні шари рідини наверх, зменшуючи температуру верхнього шару. Коли температура верхнього шару стає меншою за температуру займання, горіння припиняєть­ся. Стиснуте повітря використовують при гасінні пожеж у резервуа­рах нафтопродуктів великої місткості.

Гасіння невеликих осередків пожежі може здійснюватись піском,покривалом з повстини, азбесту, брезенту та інших матеріалів. Метод полягає в ізолюванні зони горіння від повітря і механічному збиванні полум'я.

Вибір вогнегасної речовини залежить від характеру пожежі, вла­стивостей і агрегатного стану речовин, що горять, параметрів пожежі (площі, інтенсивності, температури горіння тощо), виду пожежі (у закритому або відкритому повітрі), вогнегасної здатності щодо гасін­ня конкретних речовин та матеріалів, ефективності способу гасіння пожежі.

Оскільки вода є основною вогнегасною речовиною, необхідно при­ділити особливу увагу створенню та працездатності надійних систем водопостачання.

Відповідно до протипожежних норм кожне промислове підприєм­ство обладнують пожежним водопроводом. Він може бути об'єднаним з господарсько-питним або водопроводом, який використовують у виробничому процесі. Воду також можна подавати до місця пожежі з водоймищ річок або підвозити в автоцистернах.

Нормами допускається обладнання окремого пожежного водопро­воду високого або низького тиску. Під час гасіння пожеж напір води в водопроводах високого тиску створюється спеціальними стаціонар­ними пожежними насосами. їх обладнують пусковими пристроями, які включають систему в роботу при одержанні сигналу про вини­кнення пожежі.

Водопровід високого тиску мас забезпечити подачу компактного струменя води на висоту 10 м, коли пожежний ствол розміщено на рівні самого високого об'єкта, при максимальному споживанні води з внутрішніх пожежних кранів. У водопроводах низького тиску напір води створюється за допомогою пересувних пожежних насосів (мото­помпи, автонасоси), які подають воду від гідрантів до місця пожежі. Напір в мережі пожежного водопроводу низького тиску повинен забезпечити висоту струменя не менше 10 м відносно землі.

Основними елементами устаткування водяного пожежогасіння на об'єктах є пожежні гідранти, пожежні крани, пожежні рукави, насоси та ін.

Пожежні гідранти використовують для відбору води із зовнішньо­го водопроводу. Біля місця їх розташування повинні бути встановлені покажчики з нанесеними на них: літерним індексом «ГІГ», цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика до гідранта, внутрішньо­го діаметра трубопроводу в міліметрах, зазначенням виду водопровід­ної мережі (тупикова чи кільцева).

Пожежний кран являє собою комплект пристроїв, який складаєть­ся із клапана (вентиля), що встановлюється на пожежному трубопро­воді і обладнаного пожежною з'єднувальною головкою, а також пожежного рукава з ручним стволом. Пожежні крани повинні розмі­щуватись у вбудованих або навісних шафах, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огля­ду їх без розкривання. Пожежні рукави необхідно утримувати сухи­ми, складеними в «гармошку» або скатку, приєднаними до кранів та стволів. Не рідше одного разу на 6 місяців їх треба розгортати та згор­тати заново. На дверцятах пожежних шаф повинні бути вказані після літерного індексу «ПШ» порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежної охорони.

Для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу об'єктів застосовуються первинні засоби пожежогасіння. До них відносяться: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізо­ляційного полотна або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожеж­ні відра, совкові лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо). їх застосовують для ліквідації невеликих загорянь до приве­дення в дію стаціонарних та пересувних засобів гасіння пожежі або до прибуття пожежної команди. Кожне приміщення, відділення, цех, транспортні засоби повинні бути забезпечені такими засобами у від­повідності з нормами. Фарбування первинних засобів гасіння пожежі та їх розташування виконуються згідно вимог ГОСТ 12.4.026-76. Як правило, первинні засоби пожежогасіння розміщуються на пожежних щитах або стендах, які встановлюються на території об'єкта з розра­хунку один щит (стенд) на площу 5000 м2.

Серед первинних засобів пожежогасіння особливе місце займають вогнегасники. Залежно від вогнегасних речовин, що використовують­ся, вогнегасники ділять на пінні, газові та порошкові.

Пінні вогнегасники застосовують при пожежах класів А і В для гасіння твердих та рідких горючих матеріалів, за виключенням речо­вин, які горять без доступу повітря або здатні горіти та вибухати при взаємодії з піною та електрообладнання, що знаходиться під напругою. За способом утворення піни пінні вогнегасники поділяються на хімічні та повітряно-механічні. Заряд хімічно-пінного вогнегасника ВХП-10 складається з кислот­ної та лужної частин. При приведенні вогнегасника в дію кислотна та лужна складові змішуються і відбувається хімічна реакція з інтенсив­ним виділенням вуглекислого газу. Частина цього газу іде на утворен­ня піни з розчину, який містить піноутворювач. Інша частина створює тиск (до 1 МПа), необхідний для викиду піни. Час дії вогнегасника 60 с, довжина струменя 6-8 м, кратність піни 8-Ю. У повітряно-пінних вогнегасниках (ВПП-5, ВПГІ-10) піна утворюється завдяки механіч­ному перемішуванню розчину піноутворювача стиснутим повітрям, яке міститься у спеціальному балончику. Кратність піни цих вогнегас­ників 55, дальність викиду піни - 4,5 м. За обмеженості сфери застосування, незручностей щодо утриман­ня пінних вогнегасників у стані готовності тощо їх випуск практично призупинено.

На даний час більш досконалими і такими, що відповідають тен­денціям у розвитку засобів пожежогасіння, є порошкові вогнегасники. Вони можуть застосовуватись при пожежах класів А, В, С, В і Е для гасіння загорань твердих речовин, рідин, газів та електрообладнання під напругою до 1000В. Порошкові вогнегасники випускаються двох типів: з пусковим балоном і закачні. У вогнегасниках з пусковим балоном (ОП-2, ОП-5Б, ОП-5М,ОП-9, ОП-50) корпус, в якому знаходиться пусковий балон з газом чи повітрям під тиском, заповнюється вогнегасним порошком. При приведенні вогнегасника в дію відкривається пусковий балон і порошок витискується з корпуса вогнегасника через сильфонну трубку. Враховуючи останнє, при використанні цих вогнегасників їх необхідно тримати у вертикальному положенні горловиною догори. У закачних вогнегасників (ОП-2(з), ОП-5(з)М, ОП-9(з), ОП-50(з)) відсутній пусковий балон, а тиск повітря чи газу підтримуєть­ся безпосередньо у корпусі вогнегасника. Це дає можливість контро­лювати наявність тиску у вогнегаснику а також підтримувати його потрібні параметри.

Загальний вид порошкових вогнегасників, які випускаються Чер­нігівським колективним підприємством «Пожтехніка», наведено на рис. 1.

Вуглекислотні вогнегасники випускають трьох типів: ВВ-2, ВВ-5 та ВВ-8 (цифри показують місткість балону у літрах). їх застосовують при пожежах класів А, В і Е для гасіння твердих та рідких речовин (крім тих, що можуть горіти без доступу повітря), а також електроуста­новок, що знаходяться під напругою до 1000 В за умови обмеження наближення до струмопровідних частин на відстань не ближче 1 м. Вуглекислота у вогнегаснику знаходиться у рідкому стані під тиском 6-7 МПа. При відкритті вентилю балона вогнегасника, за

Рис. 1. Загальний вид порошкових вогнегасників

рахунок швидкого адіабатичного розширення, вуглекислий газ миттє-ію перетворюється у снігоподібну масу, у вигляді якої він і викидаєть­ся з дифузора вогнегасника. Час дії вогнегасників цього типу 25-40 с, довжина струменя 1,5 – 3м.

Вуглекислотно-брометилові вогнегасники ВВБ-3 та ВВБ-7 за зов­нішнім виглядом та побудовою мало відрізняються від вуглекислот­них, їх заряджають сумішшю, що складається із 97% бромистого етилу та 3% вуглекислого газу. Завдяки високій змочувальній здатно­сті бромистого етилу продуктивність цих вогнегасників у 4 рази вища за продуктивність вуглекислотних. У зв'язку з високою токсичністю бромистого етилу вказані вогнегасники мають обмежене використан­ня і застосовуються в основному при пожежах класів В, С, Е. При цьому використання спеціальних засобів захисту органів дихання особами, що беруть участь у гасінні пожежі, є обов'язковим.

Вибір типу і розрахунок необхідної кількості вогнегасників прово­диться в залежності від їх вогиегасиої здатності, граничної площі, класу пожежі у приміщенні чи об'єкта, що потребує захисту відповід­но до чинних нормативів (див. ОНТП 24-86)

Громадські будівлі та споруді і промислових підприємств повинні мати на кожному поверсі не менше двох ручних вогнегасників. При захисті приміщень, в яких знаходяться електронно-обчислювальні машини, копіювальна та інша оргтехніка, а також телефонних станцій, архівів тощо, необхідно враховувати специфіку вогнегасних речовин у вогнегасниках, що можуть призвести під час гасіння пожежі до псу­вання обладнання, документів та інших матеріальних цінностей. Такі приміщення рекомендується забезпечувати вуглекислотними вогне­гасниками з урахуванням гранично допустимої концентрації вогне-гасної речовини.

Максимально допустима відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника має бути: 20 м – для громадських будівель та споруд, 30 м – для приміщень категорії А, Б, В (горючі гази та рідини); 40 м – для приміщень категорії В і Г, 70 м – для при­міщень категорії Д.

Приміщення, обладнані стаціонарними установками автоматично­го пожежогасіння, комплектуються вогнегасниками на 50% їх розра­хункової кількості.

Для гасіння великих загорянь у приміщеннях категорій А, Б, В застосовують стаціонарні установки водяного, газового, хімічного та повітряно-пінного гасіння.

До розповсюджених стаціонарних засобів гасіння пожежі відно­сять спринклерні та дренчерні установки. Вони являють собою розга­лужену мережу трубопроводів зі спринклерними або дренчерними головками і розташовуються під стелею приміщення, яке потрібно захистити, або в інших місцях – залежно від типу і властивостей вогнегасячих речовин.

У водяних спринклерних установках водорозпилюючі головки одночасно є датчиками. Вони спрацьовують при підвищенні темпера­тури у зоні дії спринклерної головки. Сплав, який з'єднує пластини замка, що закриває вихід води, плавиться, замок розпадається і розпи­лена завдяки спеціальній розетці вода починає падати на джерело зай­мання. Кількість спринклерних головок визначають з розрахунку 12 м2 підлоги на одну головку.

Дренчерна головка за зовнішнім виглядом мало відрізняється від спринклерної. Але вона відкрита - не має легкоплавкого замка. Вми­кання дренчерної установки при пожежі у приміщенні, що потребує захисту, здійснюється або за допомогою пускового вентиля, який від­кривається вручну, або за допомогою спеціального клапана, обладна­ного легкоплавким замком. В обох випадках вода поступає до всіх дренчерів і в розпиленому стані одночасно починає зрощувати всю площу, над якою розташовані дренчерні головки. Таким чином можуть створюватися водяні завіси або здійснюватися гасіння пожеж на великій площі. Замки спринклерних головок та контрольні клапа­ни дренчерних установок розраховані на температуру розкривання 72, 93, 141 та 182"С у залежності від можливої температури при поже­жі у приміщенні, що потребує захисту.

Спринклерні та дренчерні установки безперервно вдосконалюють­ся. На даний час застосовують дренчерні установки для гасіння пожеж ііовітряно-мсхапічігою піною, у яких звичайні дренчери замінені пін­ними, а керування автоматизоване. Кран автоматичного пуску зв'яза­ний із температурним датчиком, що знаходиться безпосередньо у при­міщені. Є також автоматичні вуглекислотні установки гасіння пожежі.

Одним з варіантів стаціонарних установок пожежогасіння є системи автоматичні модульні САМ-З.САМ-6, САМ-9 (див. рис. 2), у яких використовуються вогнегасні порошки. У цих системах принцип дії закачних порошкових вогнегасників суміщено з принципом дії теплово­го замка. При досягненні певної температури, що є свідченням вини­кнення у приміщенні пожежі, спрацьовує тепловий замок і автоматично починається розпилення порошка. Це забезпечує ефективне застосуван­ня таких САМ для протипожежного захисту об'єктів без участі людини.

САМ-3 САМ-6 САМ-9

Рис. 2. Загальний вид автоматичних модульних систем. Застосовуються САМ для гасіння пожеж класів А, В, С, а також Е.

________________________________________________________________________________


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.008 сек.)