 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Концепції державних фінансів у фундаментальних економічних теоріях
| Напрям / вчені | Зміст концепції |
| Меркантилізм | «Національне багатство» – загальне благо, необхідне для держави. Предметом дослідження є сфера обігу (передусім зовнішня, а також внутрішня торгівля і грошовий оборот), методи дослідження – описовий, історичний і порівняльний. На думку його представників, джерелом зростання національного багатства було накопичення грошей у вигляді дорогоцінних металів, а самі гроші розглядалися як активний фактор економіки |
| М. Лютер, Ж. Кальвін | обґрунтували протестантську доктрину підприємництва як богоугодну справу. Християнин не повинен прагнути до накопичення грошей і майна. Багатство може бути тільки в руках церкви, монарха або вищої аристократії |
| Ж. Боден | «Шість книг про республіку» (1576 р.): під республікою автор мав на увазі державу взагалі, обґрунтував положення про те, що ціна товарів визначається попитом і пропозицією. В економічній літературі його називають автором першої версії кількісної теорії грошей |
| Т. Мен | «Багатство Англії в зовнішній торгівлі» (1664 р.): багатство Англії – в зовнішній торгівлі, а баланс зовнішньої торгівлі є регулятором багатства. Успіхи накопичення багатства він пов'язував із розвитком промисловості |
| А. Монкретьєн | «Трактат з політичної економії» (1615 р.): політична економія є мистецтвом керування господарством у своїй державі; забезпечення насамперед приватного інтересу перед державним; управління розвитком суспільної допомоги приватній справі як основа ведення ефективної економічної діяльності |
| Школа фізіократів | Предмет дослідження – виробництво, яке обмежене землеробством. На підставі теорії природного порядку вони стверджували, що багатство створюється тільки в сільському господарстві. Багатства є продуктами землі і частково продуктами промисловості, але тією мірою, якою вони вже є результатом переробки того, що дала земля |
| Ф. Кене | «Економічна таблиця» (1758 р.): визнавав три функції грошей: міра вартості, засіб обігу і засіб платежу, вихідна категорія – «чистий продукт» – різниця між ціною і витратами, що використовуються на культурний обробіток землі. Захищає новий клас – фермерів |
Продовження табл. 3.3
| Напрям / вчені | Зміст концепції |
| Анн Р.Ж. Тюрго | «Роздуми про створення і розподіл багатств» (1766 р.): захищав свободу підприємця: не тільки сільськогосподарського фермера, а й промисловця. На його думку, свобода торгівлі і цілковите звільнення від усякого роду мита були б найнадійнішим засобом для того, щоб підняти всі галузі національної промисловості до найбільшої висоти, якої вони тільки здатні досягти |
| Класична політекономія | Здатність ринкової економіки до саморегулювання, а завданням держави є забезпечення економічно сприятливих умов для накопичення капіталу. Представники цієї школи багато уваги приділяли питанням фінансів, але не виділяли їх з політекономії, не вважаючи їх самостійною наукою |
| В. Петті | «Трактат про податки і збори» (1662 р.): трактування про багатство держави, значення грошей в економіці, методи їхнього використання, про ціну речей, яка визначається кількістю затраченого на її виробництво часу. Він підкреслював, що праця – це батько багатства, а земля – його мати |
| А. Сміт | «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.): узагальнив і систематизував накопичені економічні знання та здійснив теоретичне дослідження ринкової економіки. Із сфери фінансів він вивчив категорію капіталу, розробив теорію податків, стосовно якої всі податки сплачуються з прибутку капіталіста. А. Сміт сформулював «чотири основних правила оподаткування»: пропорційність, визначеність, зручність, необтяжливість |
| Д. Рікардо | «Початки політичної економії і податкового обкладання» (1817 р.): розвинув та доповнив ідеї А.Сміта. З огляду на трудову теорію вартості, Д. Рікардо вважав, що всі податки в будь-якому разі впливають або на капітал, або на дохід. Він дійшов такого висновку: податки – це «велике зло». Зі збільшенням оподаткування або урядових витрат зменшується споживання населення, що відображається на виробництві. Основною метою уряду, на думку вченого, має бути заохочення щодо накопичення капіталу, а всі податки повинні сплачуватися з прибутку капіталіста |
Продовження табл. 3.3
| Напрям / вчені | Зміст концепції |
| Історична школа Німеччини | Історична школа Німеччини формувалася в складних економічних і політичних умовах. Тоді, коли Англія перетворювалася на промислову майстерню світу, Німеччина була відсталою аграрною країною із дрібними середніми і ремісничими підприємствами. Перехід до індустріального розвитку починається лише з 1830 – 1840 рр. |
| Ф. Ліст | «Національна система політичної економії: міжнародна торгівля, торговельна політика і німецький митний союз» (1841 р.): нація є особливим суб'єктом економічної діяльності. Національне багатство полягає не в кількості «мінових цінностей», а в мірі розвитку продуктивних сил. До продуктивних сил одним із перших відносить розумовий капітал «живого людства». Збільшення продуктивних сил відбувається через інвестиції, спрямовані на виховання майбутніх поколінь |
| А. Вагнер | «Закон про постійне зростання державних потреб» (1892 р.): фінанси як наука досліджує проблеми: організації ефективного і незалежного фінансового контролю; нагляду за принципами економії; встановлення належного балансу між державними потребами і національним продуктом оподаткування тощо. А. Вагнер увів у науковий обіг категорію «фінансова економіка», під якою він розуміє державний бюджет. Стверджує, що держава і фінансова (фіскальна) економіка – це єдине економічне ціле, тому можна й треба говорити про перекачування коштів із матеріальної сфери до нематеріальної, остання є необхідною для всього економічного життя суспільства, для всіх приватних підприємств |
| К. Дітцель | «Система державних позик» (1855 р.): народ тим заможніший, чим більшу частку державних витрат поглинають відсоткові платежі. Державний кредит: підносить державу на вищу стадію господарського розвитку; створює для держави «невичерпний і незмінний фонд», з якого нація щодня і щогодини отримує вигоди; за рахунок кредиту нація задовольняє свої потреби; державні позики надаються кредиторами з вільних надлишків капіталу |
Продовження табл. 3.3
| Напрям / вчені | Зміст концепції |
| Маржиналізм | В економічний аналіз були введені граничні величини: гранична продуктивність, гранична одиниця, гранична корисність. Остання передбачає приріст корисності певних товарів у результаті їх збільшення на одну граничну одиницю. Гранична корисність дорівнює вартості (цінності) останнього найменш цінного товару. У поле зору маржиналізму потрапляє мікрорівень – економічні і фінансові відносини підприємців. Математичні методи аналізу дали змогу поставити питання про максимізацію економічної і фінансової діяльності фірми: її прибутку, ціни, витрат виробництва, інвестицій у довгострокові і короткострокові активи |
| А. Дж. Коен Стюарт | «Система прогресивного оподаткування доходів фізичних осіб» (1896 р.): гранична корисність доходу знижується в міру його зростання, створюються ідеальні умови для побудови прогресивної школи оподаткування |
| Кейнсіанство Дж. М. Кейнс | «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936 р.): ґрунтується на загальноекономічних ідеях, головна з яких – нездатність капіталістичної економіки «саморегулюватися». Ввів у науковий обіг термін «ефективний попит», тобто попит, який відображає рівновагу між споживанням і виробництвом, доходом та зайнятістю. Критерієм зростання ефективного попиту є збільшення інвестицій порівняно із заощадженнями. Найбільш дійовим інструментом державного регулювання економіки вчений вважав бюджетну політику. На його думку, збільшення обсягу державних витрат (державні інвестиції та поточні державні витрати) за рахунок податків і позик зможе простимулювати підприємницьку діяльність і забезпечити зростання національного доходу |
| Е. Хансен | «Економічні цикли та національний дохід» (1951 р.): впроваджував такі методи стимулювання ефективного попиту: стимулююча кредитна політика (низька ставка відсотка); розширення державних видатків; податкові знижки; політика «дешевих грошей» |
| Н. Калдор, Г. Шекл, X. Мінський, Р. Клауер | Представники посткейнсіанства вважали, що фінансова політика має стати головною і спрямовуватися на обмеження діяльності монополій і зменшення військових витрат. У «політиці доходів» вони підтримують цю ідею щодо збільшення державних асигнувань на соціальні потреби, збільшення соціальних реформ |
Продовження табл. 3.3
| Напрям / вчені | Зміст концепції |
| Неокласицизм | У другій половині ХІХ ст. в економічній науці розвиваються неокласичні напрями. У Великобританії з'являється так звана Кембриджська школа, на чолі якої стає Альфред Маршалл |
| А.Маршалл | «Принципи економічної науки» (1890 – 1891 рр.): поєднав теоретичні положення англійської класичної політекономії А. Сміта, Д. Рикардо, Дж. С. Мілля з ідеями маржиналізму. Предметом дослідження А.Маршалл вважав діяльність людей у сфері матеріального виробництва. Як стверджує А. Маршалл, політична економія, або економічна наука – Economics, займається дослідженням життєдіяльності людського суспільства і вивчає ту сферу індивідуального й суспільного розвитку, яка пов'язана зі створенням і використанням матеріальних благ |
| А. Пігу | «Концепція економіки добробуту», «Економічна теорія добробуту» (1924 р.): засновник теорії добробуту, досліджує широке коло економічних і фінансових проблем з метою знаходження шляхів до поліпшення життя людей. «Ефект Пігу», або «Ефект багатства»: суть полягає в тому, що в період класичної кризи перевиробництва відбувається падіння цін, тоді як так звані зовнішні ліквідні активи збільшуються (інвестиції в цінні папери та ін.). Власники таких активів почувають себе більш багатшими, через що збільшують свої витрати |
| Монетаризм | Економічні доктрини, що надають грошам першочергового значення та пов'язані з розробкою грошово-кредитної політики, спрямованої на регулювання грошової маси в обігу. Монетаристи розглядають стабільність грошової маси як найважливішу передумову стабільності економіки в цілому |
| М. Фрідмен | «Роль монетарної (грошової) політики» (1967 р): попит на гроші відносно стабільніший, ніж пропозиція, тому грошова політика має спрямовуватися на досягнення відповідності між попитом на гроші та їх пропозицією. Заперечує методи покриття дефіциту державного бюджету за рахунок грошової емісії та державних позик, оскільки це призводить не до зростання, а до перерозподілу сукупного попиту – попит з боку держави збільшується за рахунок зменшення приватного попиту. На думку М. Фрідмена, дотримання «грошового правила», що передбачає стабільне й помірне зростання грошової маси на 3 – 5 % щороку, незалежно від стану господарської кон'юнктури та фази економічного циклу, забезпечить неінфляційне збільшення та контроль за цінами |
Продовження табл. 3.3
| Напрям / вчені | Зміст концепції |
| Неолібералізм | Як напрям світової економічної думки відображає спадкоємність економічних концепцій і має своїм корінням ліберальні ідеї класиків англійської політичної економії, теоретиків історичної школи Німеччини та представників соціальної школи. Певною мірою ідеї ліберальної спрямованості можна знайти в працях теоретиків історичної школи Німеччини (наприклад, концепція розвитку), представників історичної школи («економічна соціологія»). Неолібералізм не відмовляється повністю від впливу держави на економіку. Він визнає її важливе місце і роль в економічному житті, але за умови, що це не порушує, а охороняє основи ринкового господарства. Таким чином, з одного боку, неоліберали визнають розладнання механізму саморегулювання, можливість (а в деяких випадках – і необхідність) державного втручання, передусім за допомогою основних інструментів і важелів державних фінансів. З іншого боку, вони вважають, що останнє повинно бути обмеженим як за масштабами, так і за своєю формою |
| Інституціоналізм | Напрям сучасної економічної думки, який з’явився в кінці ХІХ ст. в США. Об'єктами його дослідження є певні інститути (корпорація, держава, профспілки), а також правові, психологічні та морально-етичні аспекти, основоположником якого був Торстен Веблен |
| Т. Веблен | «Теорія дозвільного класу: економічне дослідження інституцій» (1899 р.): ввів до наукового обігу поняття інституту як особливої форми суспільного життя і людських відносин, розкрив його еволюційний характер |
| Д. Норт | «Інститути, інституційні зміни та функціонування економіки» (1990 р.): дав чітке та зрозуміле визначення інститутів. Згідно із його концепцією, інститути є «правилами гри» в суспільстві, або створені державою обмежувальними рамками, які формують взаємовідносини між людьми. Д. Норт виділяє формальні обмеження – закони, принципи, правила і неформальні обмеження – договори, угоди та норми поведінки. Учасниками цієї «гри» Д. Норт називає «організації», які створюються в різних напрямах розвитку |
Продовження табл. 3.3
| Напрям / вчені | Зміст концепції |
| Р. Коуз | «Природа фірми» (1937 р.): функціонування економіки визначається не тільки цінами товарів та послуг, як це стверджувала класична, а потім і неокласична теорія. Агенти виробництва – фірми – несуть значні витрати, пов'язані з самим процесом обміну. Перш ніж здійснити угоду купівлі-продажу, обидва контрагенти повинні здійснити найрізноманітніші трансакції (операції). Вони пов'язані з пошуком та вибором покупця (продавця), серйозною перевіркою його платоспроможності, фінансової стійкості і ліквідності, процесами страхування, кредитування, емісії цінних паперів та їх розміщенням, а також арбітражними, судовими та іншими витратами. До них належать також витрати, пов'язані з перерозподілом прав власності. Усі перераховані вище витрати отримали назву витрати трансакцій (трансакційні витрати) |
Таблиця 3.4
Поиск по сайту: