АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Філософія як особлива форма суспільної свідомості. Предмет філософії

Читайте также:
  1. Bending strain (майысу деформациясы)
  2. bending strain (майысу деформациясы)
  3. CASE-технология создания информационных систем
  4. I. ВВЕДЕНИЕ В ИНФОРМАТИКУ
  5. I. Определите, какое из этих высказываний несет психологическую информацию.
  6. I. Основная форма: помешательство.
  7. I. Предмет и метод теоретической экономики
  8. I. При каких условиях эта психологическая информация может стать психодиагностической?
  9. I. Что изучает экономика. Предмет и метод экономики.
  10. I.ПРЕДМЕТ ДОГОВОРА
  11. II. ОСНОВНОЕ ПОНЯТИЕ ИНФОРМАТИКИ – ИНФОРМАЦИЯ
  12. II. Соціальні відносини як форма прояву соціальних взаємодій.

Життя людини – це складний процес свідомого, цілеспрямованого, перетворювального впливу на навколишній світ і на саму себе для забезпечення свого існування, функціонування, розвитку.З появою людини виникає цілісний, воістину людський світ. Різні сторони цього світу відображаються у свідомості людини. Усвідомлення значення різних сторін для забезпечення існування та розвитку людини знаходить своє відображення в різних формах суспільної свідомості.Кожна з них є не лише відображенням певної сторони навколишньої дійсності, а виступає також як фактор, який забезпечує орієнтацію людини, обумовлює направленість її діяльності у певній сфері життя. Наприклад, наука як одна з форм суспільної свідомості озброює людину знанням властивостей, зв'язків, законів об'єктивної дійсності. Мораль виступає як усвідомлення людьми залежності їх життєдіяльності від характеру взаємних відносин в усіх сферах життя. Це усвідомлення відображається в правилах, нормах, принципах, які визначають характер поведінки людей, їх вчинки тощо. Подібне стосується й інших форм суспільної свідомості. Але перед людиною виникає потреба усвідомити не лише ставлення до різних сторін світу, а насамперед і до світу як певної цілісності та до самої себе. Таке усвідомлення знаходить своє відображення саме в філософії.Термін " філософія " (гр. "філео" – любов і "софія" – мудрість) – буквально тлумачиться як любов до мудрості. Але цей буквальний переклад далеко не вичерпує зміст філософії. Тут йде мова про здатність людини осягнути сутність світобудови, осягнути власну сутність, піднятися до усвідомлення сенсу свого життя. Усвідомлення сутності світу і своєї сутності, свого місця у світі, сенсу життя в єдності і є розумінням мудрості.Протягом всієї своєї історії філософія ставила і прагнула дати відповіді на важливі питання щодо людини. Чи є вона творцем своєї власної долі? Чи здатна вона стати володарем тих сил, у боротьбі з якими їй доводиться забезпечувати своє існування? Чи спроможна вона пізнати саму себе, проникнути в таємниці своєї душі? Чи може вона досягнути щастя і в чому воно полягає?

З ускладненням взаємозв'язків людини з умовами свого буття, а також відносин між самими людьми, виникла потреба у специфічному способі бачення, розуміння, аналізу, оцінки явищ, що визначає характер ставлення до них, характер вчинків та дій. Іншими словами, виникає потреба у світогляді, формування якого зумовило потребу в узагальненому погляді на світ і саму людину.

Отже, предметом філософії є відношення "людина – світ". Але, хоч філософія і виникла у далеку давнину, це не означає що відношення "людина – світ" вперше відображається саме в ній. Історично першими формами світогляду були міфологія та релігія. Світоглядне сприйняття дійсності залежить від певної системи конкретно-історичних умов. Тому виникнення міфології та релігії зумовлене дуже низьким рівнем розвитку людини.

Для з'ясування специфіки філософії необхідно визначити: що, як і чому саме так відображається в філософії, а також її соціальне призначення, тобто які функції вона виконує.

У практично-перетворювальній діяльності перед людиною постає питання: що за своєю природою є світ, в якому вона живе; що лежить в його основі?

У процесі практичної діяльності, в боротьбі зі стихією в людини історично формується уявлення про те що світ існує незалежно від бажань та волі людини що люди мають рахуватися з фактом об'єктивного існування світу. Людина постійно змушена узгоджувати свої цілі з об'єктивними, природними процесами. Вона переконується, що світ ніким не створено, він існує поза і незалежно від волі та бажань людей, що в його основі лежить матеріальне начало, що сама людина – продукт і частка цього світу.

Але, разом із тим, у трудовій і практичній діяльності, займаючись землеробством, виробництвом знарядь праці та засобів задоволення своїх життєвих потреб, підкорюючи собі сили природи, людина проймалася вірою в могутність свого розуму, ставлячи певні цілі практичної діяльності та домагаючись їх досягнення. Основою такого підходу було те, що саме трудовий процес починається з постановки мети і формування ідеального образу предмета, який прагне створити людина.

Перебільшення ролі свідомої, цілеспрямованої діяльності в практичному освоєнні дійсності веде до висновку, що в основі світу лежить духовне начало.

Ці два протилежні висновки визначали суть основного питання філософії як питання про відношення духу до природи, свідомості до матерії, мислення до буття.

Два протилежні висновки щодо розкриття природи світу знайшли своє вираження у вирішенні питання про те, що ж є первинним – матерія чи свідомість..Це перша сторона основного питання філософії. Різні відповіді у вирішенні цього питання обумовили виникнення двох основних напрямів філософії – матеріалізму та ідеалізму.

Матеріалізм виходить з того, що світ за своєю природою матеріальний, вічний, несотворимий, безкінечний у часі і просторі. Матерія – первинна. Свідомість е продуктом, властивістю високоорганізованої матерії – мозку, вона – вторинна. Матеріальний світ згідно з матеріалізмом існує сам по собі, незалежно ні від людини, ні від будь-яких надприродних сил. Людина – частка природи, її свідомість породжена природою, є її специфічною властивістю. Матеріалізм у різні історичні епохи набував різних форм та видів: наївний та зрілий (науковий матеріалізм), стихійний та філософськи осмислений, метафізичний та діалектичний.

Ідеалізм виходить із визнання первинності духу, свідомості, мислення та вторинності природи, матерії. Ідеалізм, як і матеріалізм, набував конкретних форм, наповнювався конкретним змістом на різних етапах історії.

Виокремлюють два види ідеалізму: об'єктивний та суб'єктивний.

Об'єктивний ідеалізм виходить з того, що над світом панує світовий розум (логос, дух, ідея, поняття та ін.), який із самого початку дається як самостійна сутність, а потім, перевтілюючись у матеріальні предмети, обумовлює їх реальне існування.

Суб'єктивний ідеалізм розглядає реальний світ лише як суб'єктивний світ людини. Речі не існують поза і незалежно від нас. Вони – продукти нашої свідомості, "комплекси", "зібрання" наших відчуттів і сприйняттів, породження органів чуття.

Крім цих основних способів вирішення основного питання філософії є ще дуалізм, який визнає матерію і свідомість, дух і природу, мислення і буття як дві самостійні основи.

До сфери основного питання філософії належить і питання про здатність і можливість людини пізнати навколишній світ, про межі пізнання, про його природу та істинність. Матеріалізм стверджує, що людина здатна пізнати світ, що наші знання відповідають матеріальним об'єктам, тримають в собі їх образи, можуть бути і є істинними знаннями.

Об'єктивний ідеалізм також ствердно відповідає на питання про пізнання світу, але вирішує його на ідеалістичній основі, виходячи з абсолютної тотожності розуму і дійсності.

Філософський напрямок, що заперечує пізнаванність світу, називається агностицизмом (від гр. а – заперечення і gnosis – знання; недоступний пізнанню). Це, як правило, суб'єктивний ідеалізм. Згідно з агностицизмом людина не може мати вірогідних (достовірних) знань, оскільки реальний світ для неї – всього лише світ її почуттів, які внаслідок обмеженості та індивідуальних особливостей людських органів чуття, спотворюють дійсність, не можуть дати вірогідного знання про неї.

Найважливішими у філософії є питання про загальну структуру світу та стан, в якому він перебуває. Це питання знаходить своє вирішення у двох основних концепціях – діалектичній та метафізичній.

Діалектика – концепція, згідно з якою світ за своєю структурою є єдиним цілим, де все взаємопов'язано і взаємозумовлено, а з погляду стану – вів знаходиться в русі, в розвитку.

Метафізика – концепція, згідно з якою світ за своєю структурою є сукупністю не пов'язаних між собою взаємопереходами предметів, явищ та процесів. Стосовно стану світу метафізика визнає рух і розвиток лише в певних межах – як зменшення і збільшення, як повторення.

Проблема загальної структури світу, що включає в себе і людину, і стан, в якому вона перебуває, є відносно самостійним питанням. Воно може вирішуватися в принципі однаково при різних підходах до основного питання філософії. Тобто матеріалізм, так само як і ідеалізм, може бути метафізичним і діалектичним.

 

2. світоглядна функція філософії. Філософія і свідомість


Світоглядна функція філософії полягає в тому, що, даючи людям загальний, цілісний погляд на світ, філософія дозволяє людині визначити своє місце і роль в цьому світі, робить його свідомим учасником цього процесу, ставить перед ним загальнолюдські цілі і завдання соціального прогресу. Ядро світоглядустановлять цінності - це феномени людської культури, що виступають як фактори вибору. Вони задають ціннісне ставлення людини до світу, тобто специфічно людський масштаб освоєння світу. Центральне місце, наприклад, у Канта займала тріада «Істина - Добро - Краса». Саме ці цінності визначають те, як людина відповідає собі, зокрема, на сформульовані Кантом питання. Філософія використовує раціональні форми обгрунтування ціннісних орієнтацій, у той час, релігія апелює до божественного авторитету і диву. У цьому криється одна з причин колізій, що виникають між цими формами обгрунтування світогляду. Філософія (від грец. phileo - люблю і sophia - мудрість) - це загально-світоглядна теорія. Об'єктом її пізнання є взаємовідношення людини і світу, причому людина і світ розглядаються в своїх найзагальніших (гранично загальних) і найсуттєвіших характеристиках. Предметом філософії є відношення "мислення - буття". Філософія є одночасно і системою знань (тобто впорядкованою і цілісною їх сукупністю), і пошуком розв'язання корінних світоглядних питань, бо вони невичерпні й остаточна відповідь на них ніколи не досягається. Множинність філософського знання характеризує його як світоглядне знання. Що ж таке світогляд? Світогляд - це сукупність гранично узагальнених поглядів на світ і місце в ньому людини, на відношення людини до навколишньої дійсності й самої себе. Зумовлені цими поглядами життєві позиції людей, їх переконання, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації та ідеали теж включаються до світогляду. Все це не просто знання, а й оцінка людиною світу й самої себе. Світогляд - це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту й дій, критичного сумніву і свідомої переконаності. Інтегральний характер світогляду передбачає його структурну складність, наявність у ньому різноманітних шарів і рівнів, з-поміж яких, насамперед, вирізняються емоційно-психологічний (світовідчуття) і пізнавально-інтелектуальний (світорозуміння) рівні. В ході історичного розвитку в філософії сформувався ряд її проблем. Це, насамперед, проблема буття, тобто того, що можна висловити про будь-які речі, явища, системи, відношення, процеси лише тому, що вони дійсно існують, наявні в світі. Відповідно, виникла й така галузь філософської думки, як онтологія (вчення про буття взагалі, про суще). Оскільки ж існують різні види буття - природа, людина, суспільство, то, відповідно, виділяються й філософія природи (раніше її називали натурфілософією), філософія людини (філософська антропологія), філософія суспільства (філософська соціологія).

3. .Гносеологічна функція філософії. Філософія і наука.

Відносини між філософією і наукою складні і суперечливі. Для з'ясування їх глибини і своєрідності можна користуватися виразами від і до або ще ні і вже ні. Інакше кажучи, відділити їх так складно, як визначити межі, в рамках яких філософія - уже не релігія, але ще не наука. Філософія прокладає шлях від релігії до науки, несучи образ і подібність того й іншого. Філософія, як наука, щось вивчає, будучи спорідненою з релігією - вчить. Філософія має дескриптивний (описовий, пояснювальний) характер і нормативний (розпорядчий). Вислови: від і до, ще ні і вже ні мають два розуміння: логічний та історичний. Використовують їх у логічному розумінні, коли говорять, що людина вже не звір, але ще й не ангел. У просторовому розумінні вислови вживаються як характеристики перехідних станів: юнак уже не підліток, але ще й не муж (чоловік зрілого віку). Обидва розуміння застосовуються філософією. Перехід від релігії до філософії і від філософії до науки, якщо мати на увазі логічний аспект, є трансформацією основоположного початку, джерела, а саме: здійснюється рух від віри до розуму (знання), від життя емоційно насиченого, до життя, що ґрунтується на розрахунку, критиці, аналізі. Філософія, залишаючись ще на ґрунті неясних сподівань, інтуїтивних прозрінь і відкриттів, набуває вже логічної суворості, доказовості і можливості публічного (об'єктивного) розгляду.

В історичному аспекті релігія передує філософії, а філософія передує науці. Та було б спрощеним логічне та історичне слідування розглядати як заміну і витіснення. Філософія своїм виникненням не заміняє релігію, а наука не витісняє філософію. Розвиток іде через збагачення культури. І все-таки в житті європейської цивілізації легко виявляються історичні пріоритети, тобто домінування того чи іншого елементу. На це вперше звертає увагу французький філософ Анрі Клод Сен-Сімон. Слідом за ним співвітчизник Огюст Конт сформулював спостереження: закон трьох стадій інтелектуальної еволюції людства. На першій, теологічній, стадії все пояснюється міфологічними і релігійними уявленнями. На другій, метафізичній, або філософській, стадії надприродні сили заміняються природними. Природа береться сама по собі. У поясненні формуються категорії, сутність, причина та ін. Нарешті, на третій, позитивній, або науковій, стадії знову відбувається заміна засобів пояснення. Пояснення стають конкретними і ясними. Виникає, формується поняття факт і як зв'язок факті» - закон. Огюст Конт вважав, що в третю стадію європейська інтелектуальна історія вступила в XIX ст. Почався тріумфальний хід науки, що поступово витісняє релігію і філософію. У сучасних умовах закон трьох стадій Огюста Конта є лише історичний інтерес. Цікаве спостереження покладене в основу напряму позитивізм. З точки зору позитивістів, називати напрям філософським некоректно, тому що суть у запереченні будь-якої пізнавальної цінності філософії. Підстава заперечення - невизначеність філософії, до її недоліків належить відсутність чіткості і обмеженості у постановці проблем, розпливчастість аргументації, зловживання багатосмисловими і туманними виразами. Філософія проголошена зведенням метафізичних спекуляцій, логічних суперечностей і лінгвістичних конструкцій, що взагалі не мають змісту. Необхідно очистити мову і мислення. Інтелектуальна санітарія зводилася до переведення дійсних проблем, інтуїтивно нащупаних філософією, у чіткі аргументовані наукові формулювання.

Багатообіцяна програма захопила немало відомих учених - математиків, логіків, фізиків, біологів. Проте, як будь-яке спрощення і спрямовуючий рух життя, позитивізм теж приречений. У 60-ті роки XX ст. позитивізм повністю себе вичерпав, став швидко втрачати значення. Але все, що з'являється в історії і якийсь час живе, зали­шає вклад і є повчальним. Кожному, хто серйозно збирається філософствувати, корисно зрозуміти, що мова - інструмент, виготовлений для спілкування, і людина має навчитися оволодівати мовою, спілкуватися, працювати. Причому мова - інструмент, засіб спілкування, може виявитися неадекватним новій ситуації — матеріалу або проблемі, що раніше не виникала. Отже, проблема розуміння потребує удосконалення мови - інструмента, засобу спілкування. Адже мова - це, насамперед, і засіб комунікації. Невизначеність мови повинна бути достатньою, щоб надати філософу творчу свободу, але не такою, щоб полонити мовними конструкціями, тобто мислителем у собі.

4. Методологічна фунція філософії. Одна із основних функцій філософії є методологічна функція. методологічну: відіграє роль загального методу, цілісної сукупності орієнтирів як практично-перетворюючої, так і пізнавальної діяльності. Осмислюючи й обґрунтовуючи стратегію реалізації людських ідеалів, формуючи принципи їх досягнення, філософія тим самим виконує методологічну роль. Процес пізнання й практичної діяльності може дати потрібний ефект, лише будучи відповідно упорядкованим і організованим. Якщо на перших порах секрети такої упорядкованості залишалися поза увагою людей, то в подальшому вони виділяються в спеціальний предмет раціонального пізнання й фіксуються як система соціально апробованих правил, нормативів пізнання й діяльності. Пізніше методологія стає предметом спеціальної теоретичної рефлексії, формою якої передусім є філософське осмислення принципів організації й регуляції пізнавальної діяльності, виділення в ній умов, структури й змісту знання, а також шляхів, що ведуть до істини. Методологічна функція філософії полягає у визначенні способів досягнення будь-якої мети, наприклад ефективного конструювання наукового пізнання, естетичної творчості, соціальної практики. Відповідно до специфіки філософії мова йде про такі методи, принципи дії, які мають фундаментальним, а не вузьколокальних значенням. Одним з таких методів є історичний метод: чим би ви не займалися, є резон враховувати історію цікавлять вас проблем. У філософії багато що робиться в плані прояснення змісту основних принципів науки, мистецтва, практики. Френсіс Бекон (1561 - 1626 рр.) у творах "Новий органон" та "Нова Атлантида" передбачив надзвичайно важливу роль науки в подальшому розвитку суспільства. Він вважав за необхідне розробити такий метод пізнання, який підніс би ефективність науки на якісно новий рівень.

Ф. Бекон запропонував свій метод продукування знань. Його кредо - не зупинятися на самих лише фактах, а слід їх узагальнювати; не користуватися тільки тим, що наявне. Він обстоював також дослідний шлях пізнання в науці, закликав опиратися на факти, експерименти. Був одним із засновників індуктивного методу пізнання.Бекон вважав послідовно проведену індукцію методом, спроможним перевірити старі знання і набути нові істинні знання (інформацію) про природу.Мислитель виходить із принципового положення, що достовірне, істинне знання (істина) має опиратися на якнайбільшу кількість фактів. Важливу роль в цьому процесі він відводив правильній систематизації фактів, що унеможливлює надто поспішні висновки (сходження до найбільш загальних аксіом). Метод, згідно із задумом Бекона, повинен забезпечити послідовне, безперервне, поступове сходження від численних фактів до найзагальніших аксіом - найдостовірнішим істинам науки.Індукція Бекона є вчення про методи, за допомогою котрих на підставі (наявності або відсутності) властивостей предметів, а також на основі змін в їх інтенсивності визначається відповідна і пов'язана з ними форма. Надійне визначення форм він розглядав як процес. На першому етапі дослідження в особливих "таблицях аналогій" дається огляд предметів, явищ природи, в котрих можна знайти ті властивості, які цікавлять того чи іншого вченого. На даній стадії дослідження важливо, щоб предмети мали хоча б деякі загальні властивості, відрізняючись між собою іншими рисами.На другому етапі дослідження форм даних властивостей у природі полягало у переліковуванні прикладів, котрі подібні з предметами першої таблиці, але в яких не спостерігається властивість, яку ми шукаємо. Відсутність властивостей доводить відсутність форми, що фіксується у "таблиці відхилень". Але, оскільки, згідно з Беконом, властивість і форма тісно пов'язані: збільшення чи зменшення властивостей вказує на збільшення чи зменшення форм, зафіксувати цю динаміку можна за допомогою "таблиці ступенів або порівнянь".Аналіз таблиці відхилень і таблиці степенів створює можливості для третього найважливішого етапу індуктивного аналізу - виключення тих із описаних властивостей предметів, котрі зустрічаються не у всіх об'єктів ("таблиця виключення")- Така таблиця (процедура) є умовою того, що дослідник впевнено наближається до досягнення загальної істини, а складання всіх таблиць забезпечує йому "перші жнива" - наукову гіпотезу про форму досліджуваних властивостей.Індуктивна методологія Бекона не заперечує дедуктивного дослідження, що йде від аксіоми до експерименту, до фактів. У "Новому органоні" він зауважує, що тлумачення і відкриття істини в природі охоплює два різних шляхи розвитку знання.

5. Культурно-виховна функція.
Однією з функцій філософії є ​​культурно-виховна функція.
Знання філософії, в тому числі вимог до пізнання, сприяє формуванню в людини важливих якостей культурної особистості: орієнтації на істину, правду, доброту. Філософія здатна захистити людину від поверхневих і вузьких рамок буденного типу мислення; вона динамізує теоретичні і емпіричні поняття приватних наук з метою максимально адекватного відображення суперечливою, що змінюється суті явищ.
Одним з показників високої культури мислення є здатність суб'єкта не обходити пізнавальні суперечності, тим більше не пасувати перед ними, а прагнути їх вирішити, подолати, актуалізуючи наявну частнонаучние інформацію, філософські категорії і проявляючи при цьому самостійність, нестандартність підходу. Діалектично розвинене мислення, не допускаючи формальнологіческіх протиріч, завжди прагне до вирішення реальних протиріч об'єкта і на такому шляху виявляє свій творчий, антідогматіческій характер.
Формування філософського мислення є одночасно формування таких цінних якостей культурної особистості, як самокритичність, критичність, сумнів. Вироблення сумніву не є, однак, розвиток скепсису (і в даному сенсі - скептицизму). Сумнів є одним з активних засобів наукового пошуку.
Сумнів, критичність і самокритичність не є антиподом віри або твердості переконань у правильності чиєїсь (або своєї) позиції. Навпаки. Філософія дає міцне загально і гносеологічне, підстава для послідовного саморозвитку сумніви в наукову впевненість, для гармонійного поєднання його з вірою у подолання помилок, помилок, в одержання більш повних, глибоких, об'єктивних істин.
Філософія дає людям спільну мову, виробляє у них єдині, загальнозначущі уявлення про головні цінності життя. Вона виступає одним з важливих факторів, що сприяють усуненню «бар'єрів комунікації», породжуваних вузькістю спеціалізації. Національна специфіка філософії полягає в тому, що вона черпає свій зміст із джерел народної мудрості, яка знаходить яскравий вираз у міфології, легендах, піснях, казках, віруваннях тощо. Філософські проблеми походження світу і самої людини, питання про смерть і безсмертя, про сенс людського життя поставлені ще в міфології раннього етапу становлення етносів. Розвинута міфологічна свідомість народу закладає фундамент для його філософського мислення. Наприклад, високий зміст античної філософії обумовлений перекладом на філософську мову багатої на світоглядні проблеми давньогрецької міфології.

Філософія як сфера теоретичного розв’язання світоглядних проблем, на відміну від інших наук, не може верифікувати свої дослідження, вона лише крізь, призму національного світовідчуття і світосприймання задовольняє прагнення людини збагнути смисл вищих моральних цінностей, граничних начал буття в певних історичних координатах. Зміна цих координат обумовлює і зміну характеру філософського осмислення світу

 

 

6.. Способи і форми буття філософії

У цьому бутті можна виокремити деякі найбільш характерні для людського буття форми. Серед них насамперед слід виділити предметно-практичну діяльність. Людина як фізичне тіло здійснює вплив на інші фізичні тіла з метою задоволення власних потреб. У цьому разі вона виступає як мисляча річ серед інших речей, що особливо підкреслювали матеріалісти минулого. Але тут можна зробити закид, що таке тлумачення недостатнє і навіть антигуманне. Водночас воно необхідне, адже немає тіла – немає і людини, хоча ми і "їмо для того, щоб жити, а не живемо для того, щоб їсти". Не задоволені елементарні потреби – не може існувати і зростати духовність.

Друга форма буття людини – практика соціального творення.

Людина – істота суспільна. Неможливо стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в ізоляції від інших людей, без запозичення знань та знарядь праці. Тому люди систематично докладають зусилля для створення оптимального для їх життя соціального устрою. Прикладами прояву соціального творення можуть слугувати соціальні революції, реформи, політичні перебудови, законотворчі зусилля тощо.

Третя форма буття людини – її самотворення, самодіяльність. Людина формує свій духовний світ, по-перше, пошуком ідеалів, що її приваблюють. По-друге, людина прагне одержати максимально адекватне уявлення про світ, в якому живе та пізнає. Нарешті, вона постійно конструює проекти перетворення світу (в тому числі і саму себе), прагнучи створення гідного себе середовища, в якому вона хотіла б жити.

Слід зауважити, що подібне "аналітичне" роз'єднання форм буття не означає їх реальної ізоляції. Навпаки, вони здатні існувати лише спільно. Буття людини приречене стати небуттям, якщо хоча б одна з цих форм буде ліквідована. В житті будь-якої людини обов'язково наявні всі форми буття, хоча розвинутість тієї чи іншої у різних людей суттєво відрізняється.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)