Практика як спосіб людського життя

В античній Греції філософ Арістотель говорив, що, спостерігаючи за гідною людиною, судять про неї за її ділами, оскільки інакше неможливо віднайти, якого вибору дотримувалась. Тут Арістотель вбачав у розумній діяльності призначення людини, вважав, що відмінність людини від усякої іншої живої істоти. Але поняття діяльності як принципу філософського пояснення людського способу буття найґрунтовніше з'ясовано в німецькій класичній філософії. Іммапуїл Кант, потім Йоганн Фіхте роз'ясняють зміст людської діяльності як спосіб соціального буття і як основу культури. Глибоко і ґрунтовно концепцію діяльності людини як основи предметного віту культури розробив Георг Гегель. Пізніше її прапгули усвідомити чимало філософів. Саме в діяльності людини джерела вчення Карла Маркса про практику, Сьорена К'єркегора про філософське явище волі, Ернста Кассірера про символічно-зиакові структури, Едмунда Гуссерля про життєвий світ, Макса Вебера і Толкотта Парсонса про соціальїгу дію тощо. І хоч кожен з філософів досліджує різні сторони людської діяльності, всі сходяться на тому, що діяльність - засіб, умова, рушійна сила і джерело формування соціальності.

Людська діяльність спрямована на створення нових умов існування людини та суспільства, перетворення навколишнього природного та соціального середовища (включаючи її саму) відповідно з своїми потребами. На відміну від природної дійсності, специфіка соціальної дійсності полягає в тому, що є суб'єкт, об'єктною реальністю, способом буття якої є людська діяльність. Поняття діяльності поширене в соціальній філософії, використовується як загально-наукова категорія. Часто говорять: діяльність рік, вулканічна діяльність, вища і нервова діяльність тощо. Якщо стосовно неживої природи поняття діяльності має образне значення, то в науці про живу природу міцно ввійшло як категорія, поняття про дію, творення. Власне, слово діяльність - не загальнонаукова, а соціально-філософська категорія. В такому значенні діяльність є поняття, що визначає будь-яке виявлення соціальної активності. На відміну від пристосовування біологічної системи діяльність соціальної системи стає пристосовницько-пристосовуючою активністю, виражає універсальність людини як соціальної істоти і становить єдність матеріального і ідеального, об'єктивного і суб'єктивного. Людська діяльність відтворює матеріальні умови суспільного життя, перетворює зовнішню природу у другу природу - неорганічне тіло суспільної людини. Друга природа - особливо техніка, мова (членороздільне мовлення) -не що інше, як культура, що виступає засобом спілкування, соціального наслідування, передавання від покоління до покоління усвідомленого, узагальненого досвіду - атрибуту соціальної системи.Праця як діяльність дією між людиною та природою, в результаті

якої за допомогою доцільного впливу людини на природу відбуваються зміни у предметі праці. Працею добуваються засоби до життя. Якщо людина-істота не тільки суспільна, а й природна, то праця визначається як речовинний процес обміну між людиною та природою. Це процес їх безпосередньої взаємодії. У соціально-філософському значенні праця є творення, що охоплює і матеріальну, і духовну творчість. Праця — споконвічний процес спільної діяльності людей і, отже, основа їх суспільної організації. У праці формуються зв'язки і взаємозалежності між людьми в суспільстві. І тому трудова діяльність формує соціальну солідарність людей, їх ціннісні орієнтири, їх волю, світогляд та інші соціальні якості. Більше того, праця створює саму людину як особистість.

51. Поняття матерії

вдавнину Поняття матерії є одним з фундаментальних понять філософії і природознавстві. Як і інші поняття науки, воно має свою історію.
У кожну історичну епоху зміст поняття матерії визначалося рівнем розвитку наукового знання про світ.
Слід вказати, що початкові уявлення про матерію виникли вже в глибокій старовині. Спираючись на повсякденний досвід і спостереження, стародавніматеріалісти висловлювали припущення про те, що всі явища навколишній наш світ мають якусь першооснову, незмінну і незнищувану речовинну субстанцію. В якості субстанції виступають: вода, повітря, вогонь і айнерон (невизначений речовина).
Стародавні греки висловлювали про необмежену подільності матерії. Так, на думку Анаксагора, світ являє собою сукупність нескінченного числа частинок - гомеомерий, кожна з яких, у свою чергу, складається з невичерпного кількості ще більш дрібних гомеомерий і т.д. без кінця. Вважалося, що будь-яка з цих часток містить в собі всі властивості матеріального світу.
Геракліт з Ефеса першоосновою всього сущого вважав вогонь. До речі, вогонь у Геракліта - це й образ вічного руху. "Цей космос, - доводив він, - один і той же для всіх, не створив ніхто з богів і ніхто з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що розмірно займаються й розмірено згасаючим".
Необхідно підкреслити, що у давньогрецькій філософії складається і релігійно - ідеалістичне розуміння матерії. Так, об'єктивний ідеаліст Платон розділив дійсність на світ ідей і світ чуттєвих речей. Істиною субстанцією, першопричиною світу, на його думку, виступає «світ ідей» тобто світовий розум бог.Матерія ж - це відстала, пасивна маса, яка породжується і приводиться в рух вищим духовним началом, що становить його сутність.
Відзначимо, що в XII-XIII ст. складається нове розуміння матерії, від пасивних уявлень древніх. У цей період від філософії відколюються і отримуютьрозвиток в якості самостійних галузей математичні, природничі та суспільні науки. У поглядах на матерію переважають атомістичні уявлення. Матеріяотожествляется з речовиною, що складається з неподільних атомів. Матерії приписується такі властивості, як протяжність, непроникність, інерція. Вага незмінна механічна маса.
Метафізичне розуміння матерії було піддано критиці основоположниками діалектичного матеріалізму. На неприпустимість отожествления матерії з речовиною і на безплідність пошуку першооснови всіх конкретних предметів вказував зокрема, Ф. Енгільс в роботі «Діалектика природи». Атоми вважав він не є простими, найдрібнішими частинками речовини, вони мають складну структуру. Матерія підкреслював Енгільс «є щось інше, як сукупність речовини, з якого абстраговано це поняття, а такі слова як матерія і рух, суть не більше як скорочення, в яких ми охоплюємо, своєрідно їх загальні властивості, безліч різних чуттєво сприйманих речей»
Визначення матерії В.І. Леніним
У роботі «Матеріалізм і емпіріокритицизм» В.І. Ленін дав наукове визначення матерії, що є результатом узагальнення основних досягнень природознавства того періоду «матерія є філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них» В.І. Ленін, перш за все, підкреслює об'єктивність існування матерії, її незалежність від відчуттів людини і свідомості взагалі.
Цілком очевидно, що ленінське розуміння сутності матерії принципово відрізняється від метафізичного.
Матерія не зводиться В.І. Леніним тільки лише до речових явищ і процесів, які сприймаються органами чуття людини безпосередньо або ж за допомогою приладів; вона охоплює собою всю об'єктивну реальність без будь-яких обмежень, тобто не тільки вже відомі явища дійсності, а й ті, які можуть бути виявлені і досліджені в майбутньому.
Матерія, таким чином, є все те, що існує поза свідомістю людини, не залежно від нього, як об'єктивна реальність. Матеріальними є не тільки речові предмети і фізичні поля, а й виробничі відносини в суспільстві, оскільки вони виникають і розвиваються в процесі матеріального виробництва незалежно від свідомості людей.
Теза про те, що у зв'язку з новими відкриттями фізики матерія зникла, був правомірно оскаржений В. І. Леніним, що захищав філософський матеріалізм. Характеризуючи справжній зміст вираження "матерія зникла", В. І. Ленін показує, що зникає не матерія, а та межа, до якого ми знали матерію, що те зникнення матерії, про яке говорять деякі вчені і філософи, не має відношення до філософського представлення про матерію, тому що не можна змішувати філософське поняття (термін) матерії з природничо уявленнями про матеріальний світ. З розвитком природознавства відбувається зміна одного наукового представлення про світ (матерії) іншим, більш глибоким і грунтовним. Однак така зміна конкретних наукових представлень не може спростувати зміст і значення філософського поняття (категорії) "матерія", яка служить для позначення об'єктивної реальності, даної людині в його відчуттях і існуючої незалежно від них.
В. І. Ленін розкриває і причини широкого розповсюдження «фізичного» ідеалізму серед дослідників. Багато фізиків, відзначає він, були збиті з пантелику тому, що не володіли діалектикою, змішували фізичні уявлення про будову і властивості матерії, які змінюються в міру нашого проникнення в глиб матерії, з філософським поняттям матерії, що відбиває незмінна властивість матерії бути об'єктивною реальністю, існувати поза нашою свідомістю. У зв'язку з цим В. І. Ленін вважає за необхідне розмежовувати філософське розуміння матерії та фізичні уявлення про її властивості і будову, підкреслюючи при цьому, що фізичні уявлення стосуються не всієї предметної дійсності, а лише окремих її сторін.
Ленінське визначення матерії зіграло важливу роль у критиці «фізичного» ідеалізму і метафізики. Будучи основою наукового світогляду, воно розкриває дійсну природу матеріального світу, озброює нас науковими уявленнями про нього, є фундаментом для узагальнення наукових даних, показує неспроможність сучасного ідеалізму, метафізики, агностицизму, служить знаряддям у боротьбі проти них. У цьому полягає світоглядне значення ленінського визначення матерії.
Розглядаючи матерію, як філософську категорію, що позначає об'єктивну реальність, В. І. Ленін тим самим продовжує матеріалістичну лінію у філософії. У його визначенні немає підведення категорії "матерія" під більш широке поняття, бо такого поняття просто не існує. У цьому сенсі відібрання "матерія" та "об'єктивна реальність" - синоніми. Матерія протиставляється свідомості, при цьому підкреслюється об'єктивність, як незалежність її існування від свідомості. Саме це властивість: існувати до, поза і незалежно від свідомості визначає сенс призначення філософсько-матеріалістичного уявлення про матерію. Філософська трактування матерії має ознаку загальності і позначає всю об'єктивну реальність. При такому розумінні матерії немає і не може бути посилань на фізичні властивості матерії, знання про які відносно.

Поиск по сайту: