Філософська Концепція Ансельма Кентерберійського

Ансельм (Anselm) Кентерберійський (1033 - 1109) - теолог, представник схоластики. З 1093 архієпископ Кентерберійський. Розумів віру як передумову раціонального знання: «Не шукаю зрозуміти, щоб повірити, але вірую, щоб зрозуміти». У протилежність умовиводів до буття Бога від буття речей розвинув т.зв. онтологічне доказ (онтологічний аргумент) буття Бога, що виводить її буття з самого поняття Бога як всесовершенной суті, необхідно що включає битійственность. Проявилися в цьому міркуванні розуміння буття як якогось «досконалості» і устремління до безпосереднього інтелектуальному споглядання Бога характерні для традиції августініанства. У полеміці про універсалія А. стояв на позиціях схоластичного реалізму. Крайній теологічний раціоналізм А. виявився в його трактаті «Чому Бог став чоловіком?», де він намагався чисто логічно довести необхідність втілення Бога в людині.

Основні твори: «Монолог», «Додаток до міркування» («Proslogion»), «Діалог про граматики»та ін А.К. продовжував швидше платонівську, ніж аристотелевську, традицію у філософії, тому його вчення не було схоластичним повною мірою. Проблема співвідношення віри й розуму вирішувалася А.К. в дусі августініанства: віра передує розуму («вірю, щоб розуміти»). Однак, за А.К., розум з допомогою мистецтва діалектики повинен прояснити істину, яка міститься в положеннях віри.

А.К. вважав, що раціональному доказу доступні всі «істини одкровення». Діалектика виявляється, таким чином, своєрідним знаряддям віри: християнське віровчення, з одного боку, обумовлює вихідні посилання діалектичного міркування, а з іншого - зумовлює і його кінцеві висновки. Спроба раціонально обгрунтувати догмати віровчення (створення світу з нічого, догмати Трійці, первородного гріха, спокутної жертви Ісуса та ін) здійснювалася А.К. на концептуальній основі філософського «реалізму». А.К. висунув так зване онтологічне доказ існування Бога. Він стверджував необхідність існування такого об'єкта, вище якого ніщо помислити не можна. З поняття Бога як максимального досконалості А.К. виводив реальність його буття.

Ототожнюючи, по суті, думка з буттям, виводячи онтологію з логіки, А.К. стверджував, що якщо Бог мислиться як сукупність всіх досконалості - він вічний, всеведучий, всеблагий, нескінченний і т.д., - то він повинен мати і предикатом існування, інакше все досконалості виявляться уявними. А.К. вдалося сформулювати у логічно чистому вигляді важливу проблему: чи можна здійснювати висновки від мислення до буття, переходити від чистої думки до фактичного існування. А.К. приділяв також увагу етичних питань (наприклад, свобода волі і свобода вибору), запропонував свою концепцію істини (вчення про референціальной, препозіціональной та актуальної істини) на основі вивчення семантичної функціональності мови і пошуку внутрішніх законів, що керують мовою.

Теорія мови Бога у А.К. порівнянна з «логосом» Платона і "Verbum" Августина (мова Бога - це точний образ природи речей, відповідно, слова людини -- неточні і неповні образи речей). Позиція «крайнього реалізму» А. К. багато разів піддавалася критиці філософської, починаючи від його сучасників і до Канта. Однак значення його вчення визначається, з одного боку, раціоналізацією августініанства, а з іншого, - розробкою концептуальної основи схоластичної філософії.

Поиск по сайту: