Закон єдності та боротьби протилежностей

Закон єдності і боротьби протилежностей вказує на джерело руху, розвитку предметів, процесів і явищ. Згідно з ним найважливішою умовою, що породжує розвиток, є діалектична суперечність. Виходячи з її всезагального характеру, всі предмети, процеси, явища суперечливі (тотожні і нетотожні собі). Це означає, що вони складаються з однієї чи більше пар протилежностей, полярних начал (плюс і мінус, притягування і відштовхування, асиміляція і дисиміляція, ворогуючі сторони у війні, гуманне й антигуманне, прекрасне й потворне, істина й омана та ін.). Вони не лише взаємо виключають, але й передбачають, взаємо обумовлюють одна одну, Гегель у свій час підкреслював, що будь-що в світі життєздатне лише тоді, коли спроможне вміщувати в собі суперечності й витримувати їх.

Вони охоплюють всі сфери буття (природу, суспільство, духовну сферу), хоч специфічно проявляються в кожній з них. Ми постійно стикаємось з ними, проте їх фіксування на рівні буденної свідомості не дає можливості зрозуміти сутності діалектичної суперечності. Досліджені вже нами "якість" і "кількість" вказують на роздвоєність предметів, яка може фіксуватися навіть нашими органами чуття. Проте діалектика прагне дослідити суперечності лише на рівні сутності речей, оскільки дані суперечності і є носіями розвитку. Щоб це дослідити, слід проаналізувати логічну структуру цього закону, тобто з'ясувати зміст категорій, які його описують: "протилежність", "тотожність", "єдність протилежностей", "суперечність", "конфлікт", "соціальна революція".

Отже, протилежності - це основні тенденції, сторони, властивості предметів, процесів, явищ (систем). їх співвідношення можуть бути різними (залежно від ступеня їх гостроти тощо). Це залежить від сили взаємодії протилежностей, яка обумовлюється додаванням чи відніманням до (від) однієї з них певної кількості матерії чи енергії. Залежно від цього й визначаються форми відношень між протилежностями (тотожність, відмінність чи ін.).

Все це говорить про те, що причиною розвитку будь-якої системи (предмета, явища тощо) є взаємодія між протилежностями. Вона й визначає співвідношення між протилежностями: починаючи від їх тотожності (діалектичної рівності) і завершуючи їх сильною протидією, яка може проявитися у формі антагонізму чи соціальної революції.

Для зручності розпочнемо з аналізу тотожності між протилежностями, хоча у реальному житті вона проявляється найрідше. Категорія "тотожність", яка є ЇЇ відображенням, фіксує ряд моментів: єдність протилежностей; момент переходу однієї протилежності в іншу само-тотожність, рівність, однаковість об'єкта з самим собою. Співвідношення протилежностей (взаємо доповнення, взаємо зміцнення), яке сприяє розвитку даної системи, називається гармонійним.

Розглядаючи тотожність предмета на певному етапі розвитку, ми бачимо в ньому як тотожність (не формально-логічна: А = А, а діалектична: А - А і не дорівнює), так і відмінність. З цього приводу Ф.Енгельс підкреслював, що "тотожність з собою вже з самого початку має своїм необхідним доповненням відмінність від усього іншого". Він підкреслював, що при додаванні чи відніманні до однієї з протилежностей певної кількості матерії чи енергії відношення між протилежностями змінюється. Настає їх нерівність, неоднаковість. Ця початкова нерівність називається в діалектиці відмінністю. Відмінність з собою (єдність стабільності й змінності) згодом стає помітною (суттєвою), виступає початковою стадією роздвоєння об'єкта на протилежності. Наприклад, у первісно-суспільному ладі після великих розподілів праці з'явилися відмінності в матеріальному становищі тогочасних людей. Пізніше ці відмінності переросли у свою протилежність (класову).

Протилежності ми постійно знаходимо не лише в предметах, а й в думках (духовній діяльності), які їх відображають.

Взаємовідношення протилежностей одночасно передбачає і їх єдність. Мається на увазі не подібність у різному, а взаємозв'язок і взаємодію різних явищ у межах певної системи. Ця єдність здійснюється через відмінність і протилежність моментів у цілому. Наприклад, у рості дерева брунька змінюється квіткою. Тому вони є моментами одного Й того ж процесу і це означає, що вони єдині, становлять ціле в цьому процесі.

Однак ці моменти, сторони, тенденції не тільки утворюють єдність, але й взаємо виключають одне одного. Роздвоєність предметів, процесів, явищ на протилежності становить не мертву, а внутрішньо неспокійну єдність, яка передбачає одночасно і боротьбу протилежностей. Останні не просто співіснують, а знаходяться в особливій взаємодії (взаємоперетворенні, взаємопроникненні). Визначальним моментом цього взаємозв'язку є така взаємодія протилежностей, яка виступає джерелом розвитку речі. Для відображення цього моменту використовується категорія "боротьба протилежностей". Під терміном "боротьба" розуміється така взаємодія протилежностей, результатом якої є виникнення іманентного джерела її розвитку. Як видно, діалектичне протиріччя відображає подвійне відношення в середині цілого (єдність протилежностей та їх суперечливість). І відокремити їх одне від одного неможливо. Суперечності наростають в міру посилення взаємодії протилежностей, по мірі того, як вони стають несумісними в межах об'єкта як цілого (виключають, заперечують одна одну). Тоді розв'язання суперечностей призводить до руйнації старого об'єкта і виникнення нового.

Вивчення процесу виникнення, наростання ("боротьба протилежностей") і розв'язання суперечностей підводить нас до розуміння джерела розвитку. Категорія "боротьба протилежностей" (дисгармонійний їх стан), яка відображає джерело розвитку, може бути застосована до всіх форм руху матерії. В ній відображається взаємодія (зіткнення), переборення, взаємні переходи явиш, які обумовлені внутрішніми зв'язками. Між такими протилежностями виникають гострі суперечності.

Діалектична суперечність - це суттєве відношення протилежних моментів всередині предмета як системи, що розвивається, в якому здійснюється конкретна єдність цих моментів і яка робить систему саморухомим цілим; взаємо визначеність цих моментів один через одного і одночасно через суворе їх взаємо заперечення. Суперечність постільки здійснюється, оскільки таким само чином розв'язується. Безперервне відтворення суперечності робить рух саморухом. Кульмінаційним моментом у розвитку суперечностей виступає конфлікт.

В.І Ленін зазначав, що єдність (збіг, рівно діяння, тотожність) протилежностей умовна, тимчасова, релятивна. Боротьба ж взаємовиключаючих протилежностей абсолютна, як абсолютний розвиток, рух. Ця боротьба завжди передбачає різноякісність елементів у складі певного цілого, оскільки одно якісні елементи в предметі не взаємодіють. Сутність діалектичної суперечності полягає в тому, що у взаємовідношенні, взаємозв'язках між протилежностями, коли вони взаємостверджують чи заперечують одна одну, боротьба між ними слугує рушійною силою, джерелом розвитку. Це пояснює рух, розвиток як саморух, саморозвиток, що здійснюється внаслідок дії власних законів. Тому джерело руху, розвитку слід шукати не в першооснові, чи в якійсь надприродній силі, а в розв'язанні цих суперечностей.

Будь-які суперечності теж постійно змінюються, розвиваються. Сила їх наростає, створюються передумови для здійснення стрибка. Як уже наголошувалося, це зумовлюється тим, і тоді, коли до однієї з протилежностей певною мірою прибавляється чи віднімається якась кількість матерії чи енергії. В ідеальних (духовних) утвореннях до протилежностей добавляється теж певна кількість духовних компонентів. Тоді сила взаємодії змінюється. А всяка зміна, як відомо, є не що інше як рух (у певних випадках - розвиток).

Отже, розвиток є роздвоєнням предметів, явищ на протилежності, і боротьба між ними. Єдність протилежностей виражає тут сталість об'єкта, є відносною, тимчасовою. Боротьба ж протилежностей є абсолютною, оскільки виникнення протилежностей, відмінностей, протиріч, їх розв'язання є одночасно і виникненням нових протилежностей, і нових суперечностей. У цій діалектичній формі здійснюється нескінченний процес розвитку об'єктивного світу й пізнання.

Як підкреслював Ленін, суперечність є суттю, ядром діалектики. У власному розумінні діалектика є виявлення протиріччя в самій сутності предметів. Характеризуючи метафізичну і діалектичну концепції розвитку, він писав: "Розвиток є "боротьба" протилежностей. Дві основні... концепції розвитку (еволюції) є: розвиток як зменшення і збільшення, як повторення і розвиток, як єдність протилежностей (роздвоєння єдиного на взаємовиключаючі протилежності і взаємовідношення між ними).

При першій концепції руху залишається в тіні саморух, його рушійна сила, його джерело, його мотив (або це джерело виноситься назовні - бог, суб'єкт ets). При другій концепції головна увага спрямовується саме на пізнання джерела "саморуху"... Тільки друга дає ключ до "саморуху" всього сущого; тільки вона дає ключ до "стрибків", до "перерви поступовості", "до перетворення в протилежність", до знищення старого і виникнення нового"1. "Боротьбу" слід розуміти в широкому плані як протиборство протилежних сторін, тенденцій; особливо, коли йдеться про природу.

З'ясування того, що основною причиною, джерелом розвитку є боротьба протилежностей, має вирішальне значення у виборі правильної концепції розвитку.

Залежно від функціонування різних форм матерії прояв протиріч буває різним. Серед них вирізняють внутрішні й зовнішні До перших відносять ті, що виникають між двома протилежностями в межах певного предмета, процесу, явища (асиміляція - дисиміляція тощо). До другого типу - протиріччя, що виникають між двома предметами, процесами, явищами (співвідношення суспільства і природи тощо). Внутрішні виступають джерелом розвитку, зовнішні - своєрідними умовами існування даного предмета.

Функціонують і так звані основні й неосновні протиріччя. Основні - це ті, що виникають внаслідок взаємодії провідних протилежностей предмета (системи) і характеризують його від початку виникнення й до кінця існування (боротьба між рабами й рабовласниками в рабовласницькому суспільстві, феодалами й селянами - в феодальному суспільстві і таке ін.). Неосновні - ті, що виникають у результаті взаємодії не визначальних протилежностей даного предмета чи системи, і які також проявляються від початку й до кінця його існування (боротьба між різними прошарками рабовласників - у рабовласницькому суспільстві, чи різними прошарками буржуазії в капіталістичному суспільстві і таке ін.).

У межах основних і неосновних протиріч виділяють ще головні та неголовні. До перших відносять ті, які виникають між провідними протилежностями (скажімо, тими, які раніше були вже названі), але характеризують даний предмет (систему) лише на певному етапі його розвитку. До неголовних відносять ті самі, що й до неосновних, але такі, що теж проявляються лише на певному етапі розвитку.

Існують ще й антагоністичні суперечності. Вони виникають між класами, соціальними групами, інтереси яких не збігаються в основному (економічному, політичному) питанні. Такі суперечності, здебільшого, не можуть розв'язуватися мирним шляхом, а вирішуються шляхом класової боротьби, революції. Неантагоністичні суперечності виникають між класами, соціальними групами, інтереси яких в основному збігаються, а в інших (менш важливих) - ні. Такі протиріччя розв'язуються, зазвичай, мирним шляхом.

Слід наголосити й на тому, шо закон єдності й боротьби протилежностей є законом, в силу якого всім речам, процесам і явищам (системам) притаманні внутрішні суперечності, які виступають джерелом їх змін і розвитку. Він проявляється в усіх сферах матеріальної й духовної дійсності (природі, суспільстві та пізнанні), виконує важливі методологічні функції, підкреслюючи, шо всі предмети, процеси і явища слід розглядати в їх адоорусі. Для цього необхідно:

- розкривати їх в усій складності й суперечливості (єдності протилежно діючих сил і тенденцій);

- досліджувати всі етапи розвитку протиріч, їх розгортання (перехід від етапу до етапу), накреслювати шляхи та методи їх розв'язання;

-уміти виділити типи протиріч, що дозволить глибше дослідити специфіку предмета і знайти оптимальні шляхи та методи їх розв'язання.

Поиск по сайту: