Веданта

Веданта, або пізня, уттар-міманса, зосереджена не на ритуальних приписах брахманів, а на філософії, викладеній в упанішадах.

У той час як традиційні ведичні ритуали продовжували практикуватися, також почало розвиватися розуміння, більш зорієнтоване на знанні (джнана). Це були містичні аспективедичної релігії, які грунтувалися на медитації, самодисципліні, і духовному розвитку, а не на ритуальних практиках.

Більш філософськи складна система веданти відображає основну сутність вед, викладену в упанішадах. Веданта багато в чому заснована на ведичній космології, гімнах і філософії. Одна з найдавніших упанішад, «Бріхад-араньяках-упанішада», датується приблизно Х століттям до нашої ери. Існує канон упанішад, званий муктіка, що складається з 108 упанішад, з яких 11 складають канон мукха і розглядаються як найдревнігі та найважливіші. Одним з основних внесків ведантичний думки можна вважати ідею невідммінності індивідуальної свідомості від свідомості верховного брахмана.

Афоризми «Веданта-сутр» представлені в загадковому, поетичному стилі, який дозволяє саму різну їх інтерпретацію. Через це веданта розділилася на шість шкіл, кожна з яких дала своє тлумачення текстів і створила до них свої власні коментарі. Деякі з них описуються нижче.

Адвайта

Адвайта часто вважається найвідомішою з усіх шкіл веданти. Адвайтав буквальному перекладі означає «неподвійність». Її основоположником прийнято вважати Шанкару(788-820), який продовжив філософську лінію деяких вчителів упанішад, зокрема лінію свого парам-гуру Гаудапада. Аналізуючи три стадії досвіду, він встановив єдину реальність брахмана, в якій індивідуальна душа і брахман єдині і не відрізняються. Особистісний аспект Бога, Ішвара, виступає як маніфестація Брахмана для матеріального розуму індивіда, ще перебуває під впливом ілюзорною потенції, званої авідья.

Вішішта-адвайта

Рамануджа (1040-1137) виступив основним поборником концепції Всевишнього який має певні форму, ім'я і атрибути. Він розглядав Вішну як початкову, особистісну форму Абсолюту і вчив, що реальність виявляється в трьох аспектах, як Вішну, як душа (джива), і як матерія (пракріті). З цих трьох, тільки Вішну є повністю самостійним і від нього залежить існування жживи і пракріті. Тому, філософська система Рамануджі відома як «особливий монізм».

Двайта

Як і Рамануджа до нього, Мадгвачарьі (1238-1317) ототожнив Брахман з Вішну, але його бачення реальності відрізнялося плюралізмом. Згідно з двайти, існує три основних реальності: Вішну, джива і пракріті, між якими існують п'ять основних відмінностей:

1. Вішну відмінний від джива

2. Вішну відмінний від пракріті

3. Джіва відмінні від пракріті

4. Кожна джива відмінна від іншої джива

5. Пракріті відмінна від іншої пракріті

Джива вічні за своєю природою і завжди залежать від волі Вішну. Це богослов'я намагається вирішити проблему зла тим, що душі вічні і ніколи не були створені.

Поиск по сайту: