Закон заперечення заперечення

Закон заперечення заперечення вказує на напрям і форми розвитку, на єдність сталості й змінності, на виникнення нового на основі певних моментів старого. Завдяки дослідженню співвідношення сталості, поступальності й повторюваності в процесі розвитку, Гегелю вдалось відкрити і осмислити цей закон.

Проте людство йшло до цього досить довго. Перші теорії про напрям і форми розвитку виникли лише в XVII - XVIII ст., які зводились переважно до двох концепцій: розвитку по колу і розвитку по висхідній лінії. Перша обумовлювалася тим, що різні зміни в природі часто мають циклічний характер (зміна пір року, дня і ночі тощо). Один із її авторів Дж. Віко вважав, що й суспільство проходить три стадії розвитку: дитинство, юність та зрілість (після третьої стадії суспільство старіє, деградує). Ця концепція ігнорувала головну тенденцію розвитку (рух уперед) і абсолютизувала повторюваність.

Виходячи з другої концепції, існує лише поступальний розвиток (по висхідній лінії). Цієї концепції дотримувалися Д.Дідро, К.Гельвецій, Ж.Кондорсе та ін.

Проте жодна з них не була науковою. Перша не враховувала прогресивного розвитку, друга - багатопланового процесу розвитку, його повторюваності, не розуміла ролі стрибків, зиґзаґів, зворотних рухів та катастроф.

Завдяки правильному розумінню співвідношення поступальності (подолання початкового рівня буття) й циклічності Гегелю вдалося вирішити питання напряму й форм розвитку. Він розумів розвиток як висхідний, поступальний рух уперед із повторенням деяких пройдених ступенів на новій, вищій основі.

З метою обґрунтування й осмислення цієї проблеми Гегель вводить категорію "діалектичне заперечення", яка відображає момент зв'язку, момент розвитку (заміну старої якості новою). Як наголошувалося, він виходив з того, що річ є суперечністю, оскільки містить у собі свою протилежність, а тому й має у собі своє заперечення. Воно проявляється в "протистоянні" підлеглої сторони визначальній, у формі якої існує сама річ. Заперечення є моментом (результатом) "боротьби" між цими протилежностями. Ф.Енгельс у свій час називав заперечення рушійним началом розвитку. "Істинне, природне, історичне і діалектичне заперечення... і є саме рушійне начало всякого розвитку - поділ на протилежності, їх боротьба і розв'язання"1.

Будь-яка із протилежностей предмета є носієм заперечення. Оскільки кожна річ, крім основних (провідних), має ще й неосновні протилежності, а отже, і суперечності, є їх сукупністю, то це означає, що і заперечень всередині предметів, процесів, явищ теж багато. Проте досліджуючи напрям розвитку важливо встановити відношення тієї сторони речі до своєї протилежності, яка є носієм майбутнього.

Як уже підкреслювалося, матеріалістична діалектика вважає розвиток саморозвитком, а заперечення - самозапереченням. Ф.Енгельс вказував, що не зовнішні сили призводять до заперечення, а процеси, які відбуваються в сутності речей, їх іманентні закони розвитку. Кожна річ містить у собі своє заперечення, яке є зародком нового. Останнє зумовлює перетворення даної речі в щось інше.

Діалектичне заперечення включає в себе триєдиний процес: деструкцію (руйнування, подолання тощо) попереднього, кумуляції (часткове збереження, спадкоємність, наступність) і конструкцію (формування, творення нового)2.

Перший момент забезпечує створення необхідних основ для майбутньої фази даного процесу. І хоча цей момент є провідним, проте не суцільним, не єдиним, і тому руйнує передумови розвитку для наступних фаз. Продовження цього процесу (його зв'язок, єдність, цілісність) забезпечується другим моментом (спадкоємністю, наступністю). Без нього не було б руху вперед. Та наростання процесу, його рух до нових форм вимагає й третього моменту (формування нових зв'язків, функцій тощо). Так, у кожному суспільстві на певному етапі можна спостерігати переборення всього того, що заважає його нормальному функціонуванню. Проте цей процес був би недостатнім без виявлення й підтримки всього здорового, цінного, що є в суспільстві. Цей процес включає принципово якісне оновлення в усіх галузях суспільного життя.

У кожній сфері матеріальної та духовної реальності заперечення проявляються по-різному. Ф.Енгельс з цього приводу писав: "Для кожного виду предметів, як і для кожного виду уявлень та понять, існує свій особливий вид заперечення, такого саме заперечення, що при цьому виходить розвиток". Розуміння того чи іншого типу заперечення передбачає як знання заперечення загалом, так і знання конкретної сфери реальності.

Заперечення відбувається всередині речі. Воно існує до того часу, доки існує сама річ. У кінцевому підсумку це заперечення призводить до перетворення речі в свою протилежність, до появи нової речі. На основі цієї речі теж може виникнути й виникає наступне (друге) заперечення. І так далі. Наприклад, коли зернина попадає в сприятливі умови (у грунт), відбувається процес додавання певної кількості матерії й енергії, "активнішою" стає протилежність під назвою "асиміляція". Вона й сприяє заміні зернини стеблом (перше діалектичне заперечення). Але ж це триває й далі, тобто в результаті другого заперечення стебло перетворюється в колос із зерном. Відбувається синтез, З'являється зерно, але не попереднє, а нове і в більшій кількості. Якщо роль першого заперечення виконує одна з протилежностей самої речі, що постійно змінюється, розвивається, то роль другого - одна з протилежностей речі, яка щойно утворилася. Напрям розвитку яскравіше проявляється в другому запереченні, хоча це помітно й раніше.

Кожна протилежність, що функціонує в речі, виконує роль не лише заперечення, а й містить у собі певне утвердження2. Після загибелі старого вона виступає тим стрижнем, на основі якого здійснюється синтез життєздатних елементів віджилої речі. Щодо другого заперечення, то воно слугує і формою утвердження наслідків розвитку відповідного об'єкта.

Заперечення, що відбувається в об'єктивній реальності, фіксується за допомогою категорій заперечення, наступності й конструкції, що перебувають у діалектичному взаємозв'язку. Категорія утвердження вводиться для позначення внутрішньо необхідного зв'язку між речами (старого й нового, які є взаємопов'язаними стадіями розвитку одного й того ж). Цим "одним і тим самим" є об'єктивна реальність.

Старе, як правило, зникає не безслідно, а концентрується в новому, зазнає в ньому переробки, тобто "зняття" (переборюється і разом з тим зберігається). Життєздатні елементи старого утримуються, синтезуються в новому.

У процесі розвитку категорія "заперечення" фіксує момент перервності, а категорії "наступності" й "утвердження" - моменти неперервності Тому загалом розвиток становить діалектичну єдність перервності й неперервності. Утвердження (конструкція) має внутрішній характер, є наслідком постійної боротьби протилежностей у самій речі.

Однак заміна одного явища іншим не завжди є розвитком. "Інше" може виявитися не новим, а навіть менш розвиненим від попереднього. І все ж в кінцевому підсумку нове прокладає собі дорогу через безліч випадковостей і тому є нездоланним.

Вважаючи головною тенденцією розвитку прогрес, матеріалістична діалектика водночас не заперечує й наявності таких змін, які не призводять до виникнення нового - регресу. Це протилежні категорії, які відображають істотні сторони розвитку. Якщо прогрес можна зобразити висхідною лінією, а регрес - низхідною, то їх єдність у найабстрактнішому вигляді можна зобразити однією висхідною лінією. При конкретнішому схематичному його зображенні, коли регрес виступає підпорядкованим моментом, розвиток нагадує собою спіраль.

Названі категорії в їх діалектичному взаємозв'язку описують закон заперечення заперечення. Подвійне заперечення в назві закону пояснюється тріадним характером заперечення (хоч і не завжди), а також означає безкінечність заперечення.

Отже, структура цього закону розкриває, по-перше, безперервність процесу розвитку, яка визначається тим, що будь-яка якість "старіє" і входить у суперечність з новим. По-друге, заперечення першого заперечення вказує на те, що другим запереченням якість, яка була піддана запереченню у вихідному пункті, ніби поновлюється на новому, вищому ступені1. Тому заперечення заперечення в ході розвитку є виразом нездоланності нового й поступального характеру розвитку.

Даний закон відображає розвиток у його формі та результаті. Повністю він проявляється лише у відносно закінченому циклі розвитку об'єкта. Завдяки цьому закону вимальовується загальна картина розвитку об'єкта (від його суперечливої єдності, через боротьбу і руйнування до синтезу в новій, вищій єдності).

Заперечення речі своєю протилежністю призводить до розв'язання відповідної суперечності шляхом зруйнування і перетворення ії в свою протилежність. Та розвиток на цьому не зупиняється. З виникненням нової речі народжується й нова суперечність, нове заперечення, яке і виступатиме рушійною силою подальшого розвитку.

Закон заперечення заперечення має велике методологічне значення, оскільки дозволяє зрозуміти внутрішню логіку й загальний напрям розвитку. Підкреслюючи минущий характер всього існуючого, він вказує на перспективу подій.

Усвідомлення тенденції поступального процесу дозволяє зрозуміти, в якому напрямі розвиваються події, і тому має велике теоретичне й практичне значення.

Діалектичне заперечення - це критичний метод освоєння й розвитку всього нагромадженого людством досвіду. Як метод він дає можливість зрозуміти, куди йде розвиток, що приречене на загибель, а що має свою перспективу, що є новим. Незважаючи на певні відступи, нове перемагає.

Закон націлює на бережливе ставлення до попереднього досвіду, на боротьбу проти віджилих порядків, за утвердження нового. І тут важливо виявити нове й підтримати його. Кожен має прагнути оволодіти почуттям нового, вбачати в ньому перспективу.

Закон дозволяє зрозуміти суперечливий характер історичного процесу, бачити те, що поступальний характер розвитку іноді переривається відступами, зиґзаґами, поворотами. І все ж прогресивна тенденція в кінцевому підсумку перемагає, людство рухається по висхідній лінії. Знання цього слугує нам основою оптимізму.

Отже, закони діалектики виражають найсуттєвіші зв'язки і відношення об'єктивного світу. Діючи в єдності та взаємозв'язку, вони характеризують складний багатогранний процес розвитку об'єктивної реальності. Так, процес переходу кількісних змін у якісні і навпаки, включає в себе і суперечливість, і діалектичне заперечення. Єдність і боротьба протилежностей, безумовно, включає в себе кількісно-якісні відношення і заперечення заперечення. В процесі заперечення єдине роздвоюється на старе і нове, між ними відбувається боротьба, перехід кількісних змін у якісні.

Поиск по сайту: