ТЕМА 11. КЕРІВНИЦТВО ТА ЛІДЕРСТВО В ОРГАНІЗАЦІЇ

Починаючи вивчення цієї теми, необхідно засвоїти вимоги до особистості менеджера: компетентність, організаторські здібності, вольові і морально-исихологічні риси, заповзятливість, комунікабель­ність. Особливу увагу слід приділити вивченню методів оцінки особистіших якостей менеджера та засобів самовдосконалення.

Вивчаючи цю тему, студентам необхідно засвоїти сутність і роль керівництва та лідерства в досягненні мети організації, ознайомитись з теорією лідерства: підхід з позицій особистих якостей, підхід з позицій поведінки, ситуаційний підхід.

Особливу увагу слід звернути на вивчення матеріалу щодо форм влади, які мають місце в процесі діяльності організації, на формування стилів керівництва.

Завершуючи розгляд теми, необхідно ознайомитись з підхода­ми до керівництва вітчизняних та зарубіжних вчених, особливостями американської, японської та німецької систем керівництва.

Враховуючи, що керівник є центральною фігурою апарату управління, від організації його особистої праці залежить успішна робота системи управління і організації в цілому.

Тому, починаючи вивчення даної теми, необхідно звернути увагу студентів на особливості управлінської праці, її предмет, засоби та результат, на роль менеджера; на види діяльності за змістом, характером ініціативи, за періодом, за предметом діяльності, за важ­ливістю і терміновістю. Зауважимо, що організація особистої праці менеджера включає її планування. Для цього він розробляє перспек-ітивні (річні та місячні) плани, оперативці (тижневі та щоденні) плани, планування часу як ресурсу. У плани менеджер включає витрати часу на роботу з документами, організацію проведення нарад, зборів, контактів з підлеглими на робочих місцях, ділові зустрічі і переговори та прийом відвідувачів.

Необхідно також засвоїти технологію обліку та аналізу витрат робочого часу на виконання передбачених робіт та вміння розробляти основні напрями наукової організації управлінської праці.

Менеджер, приймаючи рішення, повинен бути впев­неним у їх реалізації. З цією метою він вдається до адмі­ністрування, в основі якого — суто формальні важелі впливу, і застосовує свої лідерські якості, що посилює йо­го керівні позиції, зміцнює формальний статус. Сила впливу лідерських рис у керівника формує певний стиль керівництва, який може бути більш або менш ефектив­ним у різних управлінських ситуаціях.

Ефективність роботи колективу залежить не лише від сформованих у ньому стосунків, що забезпечують успішну взаємодію людей у процесі спільної роботи, а й від того, яким чином спрямовується їх діяльність, які форми впливу використовують для того, щоб спонукати людей до продуктивної праці. Ці питання належать до компетенції керівника.

Для того, щоб успішно здійснювати управлінські функції, менеджеру необхідно вміти вести за собою підлеглих. Виступаючи сьогодні в ролях керуючого, дипломата, вихователя, новатора і просто людської істоти, менеджер насамперед виявляє себе як лідер. Лідерські дії в сучасному менеджменті превалюють у всіх сферах професійної діяльності керівника будь-якого рангу.

Між керівництвом і лідерством існує певна різниця.

Керівництво — процес впливу на підлеглих за допомогою фор­мальних важелів для забезпечення виконання ними офіційно ви­значених доручень і вирішення певних завдань.

Основою керівництва є вплив і влада. Вплив — це поведінка однієї людини, яка вносить зміни у поведін­ку, стосунки, відчуття іншої людини. Влада — це мож­ливість впливати на поведінку інших.

Лідерство — здатність впливати на поведінку окремих осіб чи ро­бочої групи особистими якостями, які відповідають зовнішнім і внутрішнім потребам групи.

Лідерство ґрунтується на соціальній взаємодії у гру­пі людей, на визнанні професіоналізму та компетент­ності.

Керівника, який досяг влади лише завдяки своїй по­саді і керує людьми винятково з цих позицій, відносять до формальних лідерів. Його влада поширюється пере­важно на виробничі відносини і здійснюється за схемою «начальник — підлеглий» (він має владу над підлегли­ми, оскільки вони залежать від нього у питаннях розпо­ділу завдань, нарахування заробітної плати, просуван­ня по службі тощо).

Владні позиції керівника зміцнюються, якщо він, ок­рім формальних підстав керувати, завоює прихильність підлеглих завдяки особистим якостям — компетентнос­ті, рішучості, цілеспрямованості, енергійності, вмінню пробуджувати ентузіазм тощо, тобто виявить лідерські якості, що ґрунтуються на неформальній основі.

З позиції інтересів організації ідеальним є поєднан­ня формальних і неформальних основ влади. Менеджер, будучи лідером, здійснює свої управлінські функції че­рез призму неформального лідера. У підпорядкованому йому колективі складаються стосунки «лідер — послі­довник», які значно тісніші та результативніші, ніж відносини «начальник — підлеглий».

Лідерство підсилює керівні дії менеджера у таких сферах, як визначення цілей, координація зусиль під­леглих, оцінка результатів їхньої роботи, мотивування діяльності (через власний приклад, рішучість, впевне­ність, уміння вести за собою тощо), забезпечення групо­вої синергії; відстоювання інтересів групи за її межами, визначення перспектив її розвитку тощо.

Однак, як свідчить досвід, ефективний менеджер не завжди є ефективним лідером, і навпаки, їхні основні характеристики перебувають ніби в різних вимірах.

1. Менеджер спрямовує роботу інших і несе персо­нальну відповідальність за її результати, вносить поря­док і послідовність у роботу. Взаємодію з підлеглими він вибудовує переважно на фактах і в межах встановле­них цілей. Лідер надихає людей, вселяє ентузіазм, пере­даючи співробітникам власне бачення майбутнього і до­помагаючи їм адаптуватись до нового.

2. Менеджер переважно пасивні щодо цілей. Частіше вони орієнтуються на кимось встановлені цілі. Лідери ж, навпаки, самі визначають цілі й спрямовують зусил­ля своїх послідовників на їх реалізацію.

3. Менеджери схильні розробляти свої дії в деталях і в часі, планувати залучення і використання необхідних ресурсів для підтримування організаційної ефективнос­ті. Лідери ж досягають цілей прогнозуванням майбут­нього і шляхів його досягнення, не вникаючи в опера­тивні деталі й рутину.

4. Менеджери надають перевагу порядку у взаємодії з підлеглими, вибудовуючи стосунки з ними відповіднодо ролей підлеглих у запрограмованому ланцюжку по­дій або у формальному процесі прийняття і реалізації рішень. Це зумовлено тим, що менеджери відносять се­бе до особливого соціального інституту. Лідери підтри­мують працівників, які розуміють і поділяють їхні по­гляди та ідеї, враховують їх потреби, цінності та емоції і не пов'язують повагу до себе зі своїм статусом.

5. Менеджери забезпечують досягнення цілей пра­цею підлеглих, контролюючи їхню поведінку і реагуючи на кожне відхилення від плану. Лідери будують стосунки з підлеглими на довірі, мотивуючи і надихаючи їх.

6. Менеджери, використовуючи свій професіона­лізм, здібності та вміння, концентрують свої зусилля у сфері прийняття рішень; намагаються звузити набір способів вирішення проблеми; рішення часто прийма­ють на основі досвіду. Лідери розробляють нові й неод­нозначні способи вирішення проблеми, беруть на себе ризик і виявлення нових проблем, особливо в тому разі, коли існують можливості для отримання винагороди.

Дослідження свідчать, що значна група менеджерів має лідерські якості. Але ситуація, коли менеджер не є лідером, трапляється в житті часто. Водночас лідер не завжди обіймає керівну посаду і його вплив на оточую­чих може заважати менеджерові ефективно керувати.

У сучасному менеджменті виокремлюють п'ять основних форм влади: владу примусу, винагоро­ди, законну, експертну, харизматичну.

Ефективним вважають такого керівника, який поєд­нує у собі здатність впливати на поведінку інших людей не лише з позицій формальної влади, а й з позицій ви­знаного лідера, вміло використовуючи для цього всі форми влади. З огляду на це у теорії управління велику увагу приділяли вивченню лідерства як явища, у проце­сі якого сформувались три підходи: з погляду особистих рис людини, з позиції її поведінки, ситуаційний підхід.

На теперішній час, лідер — це не тільки формальний керівник, він водночас є наставником, стра­тегом і тренером.

В сучасних умовах – лідерство дає змогу підняти людське бачення на рівень більш широкого світогляду, вивести ефективність діяльності людини на рівень більш високих стандартів, а також сформувати особистість здатну досягти великих результатів за допомогою своїх неординарних здібностей. Процес лідерства дасть змогу вдосконалити внутрішньоуправлінську структуру відносин в організації, забезпечити постійний рух вперед для досягнення найкращих результатів, корисних як для суспільства, так і країни в цілому.

Контрольні питання для самоперевірки:

1. Які основні джерела влади менеджерів? Наведіть приклади особистих і інституціональних форм.

2. Які вимоги пред'являються до сучасного менеджера?

3. В чому полягають головні функції і завдання менеджерів вищого, середнього і нижчого рівнів управління?

4. Як ви розумієте поняття "влада"?

5. Чим відрізняється влада від впливу?

6. Що являється продуктом управлінської праці?

7. Як ви розумієте баланс влади керівників і підлеглих?

8. Назвіть способи впливу керівника на підлеглого.

9. Які сильні і слабкі сторони переконання?

10.Які способи позитивного впливу керівника на підлеглого вам відомі?

11. Якими здібностями повинен володіти менеджер?

12. Яка роль авторитету в управлінській діяльності менеджера? Які методи його формування існують?

13.Чи залежать методи впливу від специфіки країни, в якій вони використовуються?

14. Лідерство, вплив, влада та їхня характеристика.

15. Особливості та переваги американської, японської та німецької систем керівництва.

Література: 1, 12, 26, 60, 73, 79.

Поиск по сайту: