Типові хвороби технопарків

Закордонні аналітики виділяють наступні основні причини банкрутства технопарків і інкубаторів бізнесу:

• відсутність попиту на технопарк, на його землю, будинки і споруди;

• відсутність стабільної підтримки з боку засновників і лідерів місцевих органів влади і управління;

• відсутність “чемпіона” - сильного лідера команди менеджерів технопарку;

• бюрократичні методи керування технопарком;

• неправильно обрана організаційно-правова форма діяльності технопарку;

• неправильне географічне розміщення парку;

• слабкі зв'язки з науковими організаціями або повна відсутність таких зв'язків;

До цього переліку варто додати типово українські особливості:

• зміна вивісок;

• «статутна хвороба»;

• примітивізм концепцій;

• глобалізм;

• “технологічний” підхід;

• використання великої ідеї для досягнення дрібних цілей;

• «подвійний либонь».

Зміна вивісок. Слово «технопарк» в останні роки стало досить популярним, особливо після усвідомлення того факту, що «під технопарк» можна іноді одержати державні, а те й іноземні, субсидії. Не довго думаючи, деякі вузи, галузеві і академічні НДІ оголосили себе технопарками. При цьому вони виходили з того, що в їхніх стінах ведуться наукові дослідження, викладаються навчальні курси з ринкової економіки, здійснюється розробка і впровадження в промисловість нових технологій, а також, що важливо в даній ситуації, взяли до уваги, що на їхній території розташовані малі фірми, спільні підприємства, які орендують площі в материнської організації і користуються її устаткуванням. Для закріплення статусу технопарку в цьому випадку авторам такої логіки залишається зробити лише найменше - прибити біля входу у ВУЗ, НДІ, КБ вивіску «технопарк». І після цього можна сміливо просити фінансування. На основі лише формальних ознак можна зайти в набагато більше болото, чим те, у яке потрапили поляки під керівництвом И. Сусаніна. Як відомо з античної історії, общіпана курка може оголосити себе людиною на тій підставі, що вона без пір'я і на двох ногах, але вже стародавні греки розуміли, що на цій підставі їй не можна виписувати посвідчення особи.

«Статутна хвороба». Якщо організація, у якій працюють ініціатори нової структури, «по визначенню» не підходить під технопарк, то їм здається, що технопарк може бути легко створений. Роботу з організації нової, не зовсім знайомої структури, такі ініціатори починають із написання статуту. Дуже часто статут і договір засновників розцінюються як достатній для успіху справи набір документів.

Статут технопарку, як і статут будь-якої іншої організації повинен писатися, на нашу думку, в останню чергу. До цього повинна бути визначена місія (призначення) технопарку, пророблена концепція його діяльності, вироблені політичні пріоритети й економічні орієнтири та ін. Тільки після складання ретельно продуманого бізнес-плану і реального техніко-економічного обґрунтування можна писати статут.

Необхідно враховувати, що технопарк, як юридична особа, може мати будь-яку підходящу для конкретних умов організаційно-правову форму. Тому його статут нічим особливим не відрізняється від статутів АТ, ТОВ та ін. Справа не в статуті, а в концепції!

Примітивізм концепцій. Інколи за концепцію технопарку видавалася недбало переписана чернетка «Тимчасового положення про технопарк». Під цю «концепцію» просили мільярди рублів у цінах початку 1993 року на завершення довгобуду:

• у якості «концепції» використовувався план забудови місцевості в одному з підмосковних районів;

• для доказу “серйозності” намірів концепція складалася зі списку перших осіб міста й ряду відомств, який відвідали ініціатори;

• бажання організувати технопарк пояснювалося лише близькістю аеропорту, залізниці і необхідністю будівництва готелю для іноземців;

• «науковий» підхід до проблеми один раз звівся до того, що левова частина «концепції» складалася з переписки на китайській мові;

• але сама, вибачите, безсовісна спроба дістати державні кошти «під технопарк» була зафіксована, коли в якості «концепції» використовувався невиразний текст обсягом в одну сторінку із планом поверху якогось будинку.

Не потрібно бути пророком, щоб пророчити швидкий і повний крах технопарків, побудованих на фундаменті подібних «концепцій». Зрозуміло, якщо ініціатори насправді мали на увазі технопарк.

Глобалізм. Але вже якщо концепція пишеться, то чорнила не заощаджують! Під технопарк вимагають відвести сотні гектарів землі. У проект закладають широкомасштабне будівництво, аж до будівництва заводів, не говорячи вже про котеджні селища, п'ятизіркові готелі та ін.

На тлі такого колоса фігура наукового підприємця виглядає, звичайно, жалюгідною й нікому не потрібною. Не про нього думають автори. Нам відомий один з таких проектів, що всерйоз пророблявся ДКНТ Казахстану. В 1992 році, цей проект оцінювався в 25 мільярдів рублів. І це в той час, коли газети цієї держави майоріли тривожними заголовками, що хліба в суверенній державі залишилося на два місяці.

Один з російських проектів передбачав відвід під технопарк 500 гектарів землі в ближньому Підмосков'ї.

Реалії ж такі, що в умовах кризи, інфляції, дорожнечі важко, а то й неможливо (нема на що) поставити один єдиний будинок модульного типу для інкубатора бізнесу, відремонтувати хоча б частину корпусу, що пустує, ВУЗу, НДІ, відведеного під технопарк.

Найтяжча праця й серйозна державна допомога потрібні були Науковому парку МДУ, щоб зібрати трохи “модулів”, у яких він розміщається. І треба пам'ятати, що і на Заході (Сході, Півдні й Півночі) технопарки створювалися й створюються поступово, починаючи з єдиного будинку інкубатора і крок за кроком перетворюючись у «силіконові долини». Успіх технопарку або інкубатора у формулі: «Думай глобально, дій локально!».

«Технологічний» підхід. Не рідко доводиться зустрічатися із ситуацією, коли серед головних цілей і завдань технопарку є нові або новітні технології. Зовні все це виглядає достатньо пристойно. Але вникнувши в суть такого підходу, розумієш, що авторами такого проекту технопарк визначається як організація, що розробляє нові технології. На цій, до речі, підставі багато організацій вважають, що вони «уже технопарки».

Технопарк не місце для розробки нових технологій заради самих технологій. Для цього існують НДІ й КБ, ВУЗи й дослідницькі підрозділи підприємств, які дійсно вміють це робити і часом краще, ніж західні конкуренти. Але «якщо технологія не продана, то вона не створена», говорить відома формула американських фахівців в області інноваційної діяльності. Технопарк є місце комерціалізації технологій. Навіть якщо продуктом наукомісткої фірми є технологія, вона повинна мати збут, на неї повинен бути попит, тобто ця технологія повинна бути товаром, який купують. Якщо цей «товар» не купують, то це не є товар. Якщо в технопарку немає комерціалізації технологій, то це значить, що технопарк не виконує своєї основної функції, значить це не технопарк. Але навіть не це головне. Будь-які технології в технопарку відіграють підлеглу роль, оскільки технопарк є в першу чергу місце для людей, є інфраструктура підтримки підприємців, їхнього вирощування, виховання. «До технологій через людину» - от девіз будь-якого успішно діючого технопарку!

Використання великої ідеї для досягнення дрібних цілей. Технопарку потрібні будинки й земля. Багато закордонних технопарків створювалися шляхом використання будівель, що пустують, ремонту й переустаткування занедбаних складів, стаєнь, ферм і т.д. Земля звичайно вже належала засновникам, у яких не було ні ідей, ні коштів використовувати її яким-небудь іншим способом, крім як передати технопарку. Що ж стоїть за таким підходом? На наш погляд, такий підхід символізує філософію мінімізації первісних вкладень, поступовості й обережності при реалізації нової концепції, життєздатність якої ще повинна бути підтверджена життям.

В умовах України необхідність створення фізичної інфраструктури технопарку іноді слугує лише приводом для досягнення зовсім інших, у тому числі корисливих цілей. Тому потрібна ретельна експертиза будь-яких проектів організації технопарків, інкубаторів бізнесу або подібних структур. Так, технопарк вважається зручним приводом для отримання державних коштів на завершення довгобуду (вузівські корпуси, гуртожитки, корпуси НДІ й КБ, міські Палаци науки й техніки й навіть заводи). Більше того, якщо НДІ, приміром, розташований у діловому центрі міста, виникає ідея “витрусити” з нього власних співробітників, а площі, що звільнилися, здати в оренду іноземним, переважно фірмам, під виглядом розвитку соціальної сфери відкрити казино, ресторан, готель. Надалі, площі такого “технопарку” приватизуються й на цьому завершується “розвиток наукомісткого підприємництва з метою сприяння структурній перебудові регіональної економіки”.

Те ж саме й із землею. Під технопарк намагаються взяти як можна більшу ділянку, мотивуючи це тим, що технопарк не зможе вижити без котеджного будівництва.

«Подвійне либонь». Ця проблема за рівнем безвідповідальності ініціаторів «технопарку» гідна «Книги рекордів Гіннеса»! Либонь подвійне, тому що поширює свою дію на керівників організації, що засновує технопарк, наприклад, на ректора ВУЗу, і керівників вищестоящої організації, наприклад, на керівника відомства, до якого відноситься вуз. Керівник відомства думає: «Нехай у вузі створять щось ділове». Ректор сподівається: «Нехай відомство дасть гроші «під технопарк», які я використаю за своїм розсудом» (приміром, ремонт даху, виплата зарплати співробітникам, придбання устаткування та ін.).

В результаті група ініціаторів формально створює технопарк, що зовсім не цікавить ректора, що, хоча і є президентом парку, але грошей від відомства не одержав. Технопарк, не користуючись підтримкою хоча б ректора, не створює нічого відчутно серйозного й пропадає з поля уваги відомства, задоволеного, що не виділило вбогі гроші «під авантюру».

Скандал вибухає тоді, коли технопарк починає претендувати, наприклад, на вузівський корпус. Структура створена «навмання» і невідомо, що за структура створена, і це не відомо президентові цієї самої структури! Так це не «подвійний либонь», а «либонь у квадраті»!

Хотілося б на цьому завершити розгляд проблем, але більше того хотілося б, щоб таких проблем не було.

Поиск по сайту: