Стимулювання інноваційної діяльності

Держава покликана формувати цілі і принципи інноваційної політики та власні пріоритети в цій області. Цілями, як правило, є збільшення внеску науки та техніки в розвиток економіки країни; забезпечення прогресивних перетворень в сфері матеріального виробництва; підвищення конкурентоспроможності національного продукту на світовому ринку; зміцнення безпеки і обороноздатності країни; поліпшення екологічної ситуації; збереженя і розвиток наукових шкіл, що склалися. Одночасно, держава розробляє і принципи, на основі яких провадиться політика в науці і інноваційній сфері, а також механізм реалізації цієї політики. Ці принципи залежать від господарської системи, що склалася в країні, глибини впливу державних інститутів на економічну діяльність.

Державна інноваційна політика орієнтована на стимулювання створення сприятливого клімату для інноваційних процесів та виступає з’єднуючою ланкою між сферою наукової та інноваційної діяльності і виробництвом.

Для стимулювання науково-дослідної роботи в промисловій фірмі використовуються прямі і непрямі методи із урахуванням особистих здібностей дослідників, що впливають на продуктивність їх творчості.

Форми і методи стимулювання інноваційної діяльності на підприємстві можна поділити на три групи:

1 група — прямі економічні стимули: оплата праці, премії за раціоналізацію, участь у прибутках, оплата за підготовку та перепідготовку кадрів;

2 група — непрямі економічні стимули: доплата за стаж, пільгові послуги;

3 група — негрошові стимули: сприяння ініціативі, творчому характерові праці.

В основу стимулювання інноваційної активності, компанією покладено такі принципи:

· крозкріпачення ініціативи;

· всебічна підтримка новаторства вищим керівництвом;

· простота і чіткість патентних процедур;

· швидкість і гласність розгляду заявок;

· заохочення подання як індивідуальних, так і групових заявок (нагородження, присвоєння почесних титулів і звань; публікація результатів у бюлетенях і т.і.)

Для заохочення винахідництва кожн країна розробляє певну систему стимулів, яка створює сприятливі організаційні, творчі та психологічні умови.

Організаційні умови:

· розширення повноважень кваліфікованого персоналу в прийнятті рішень на робочому місці;

· гнучкі режими роботи;

· довіра в розпорядженні матеріальними та інформаційними ресурсами;

· інженерні кадри дістають змогу до 10-15% робочого часу використовувати на пошукові роботи, не включені до плану НДР;

· у багатьох компаніях формуються «ризикові фонди», на кошти яких створюються спеціальні підрозділи з розробки особливо важливих винаходів (так званий внутрішній венчур);

· різноманітні форми організації і винагороди подання ідей: технічні відділи, які відповідають за патентування ідей та збір передової науково-технічної, інноваційної іформаційної, «Ради з винаходів», комісії експертів, огляди, виставки, «системи пропозицій».

Стимулююча інноваційна політика становить складне комплексне явище, яке складає елементи, з одного боку – національної макроекономічної політики щодо створення сприятливого інвестиційного клімату реалізації інноваційних проектів, а з другого – запровадження на державному рівні спеціальних стимулів інноваційних технологічних змін. Ці дві групи елементів державної інноваційної політики реалізуються наступними заходами:

1. Забезпечення сприятливого для інвестування макроекономічного середовища:

• проведення політики низького та прогнозованого (оголошеного) стабільного річного рівня інфляції;
• проведення політики низького оподаткування нової виробничої діяльності;
• проведення політики інституційної легалізації структурного безробіття;
• проведення політики низької позитивної реальної відсоткової ставки банківської системи;
• проведення політики обмеженого державного позичання, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;
• проведення політики вчасної систематичної індексації вартості основних фондів та спрямовування амортизації на цілі реновації;
• проведення політики стабільного реального обмінного курсу гривні.

2. Запровадження спеціальних стимулів інноваційних технологічних змін:

• пряме державне фінансування інноваційних інвестицій по реалізації програм структурної перебудови економіки;
• пряме державне фінансування інвестицій в розвиток сучасної інфраструктури;
• застосування системи пільг щодо податку на прибуток при умові його використання на інвестування інновацій;
• запровадження статистичного обліку щодо обсягів та результатів використання інвестиційно-інноваційних податкових пільг;
• введення системи податкового кредитування приросту обсягів витрат підприємств на дослідження та розробки;
• запровадження системи стимулювання кооперації науки і виробництва в інноваційному процесі;
• вдосконалення економічних відносин щодо охорони прав промислової власності;
• введення в дію положення про дозвіл прискореної амортизації основних фондів підприємств;
• забезпечення умов щодо формування конкурентоздатного національного товаровиробника інноваційних продуктів;
• відстоювання прав та інтересів вітчизняних інноваторів на зовнішніх ринках.

Поиск по сайту: