 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Інструменти регулювання інноваційної діяльності
Тепер проаналізуємо і представимо конкретні інструменти такого втручання, які і є змістом того, що називають державною політикою у сфері науково-технічного прогресу.
1. Проведення державної науково-технічної політики через державні підприємства. Це може бути утворення нових галузей виробництва, які освоюють нові продукти й технології. Також можна рекомендувати державним підприємствам використовувати нову техніку, яка ще мало поширена і є продуктом піонерних розробок та джерелом підвищеного фінансового ризику для приватних підприємств.
2. Підтримка і прямий розвиток науково-технічної сфери. Тут можливо створення перспективних науково-дослідних інститутів і лабораторій, підтримка громадських наукових товариств, навчальних спілок, професійних організацій, надання гарантій окремим дослідницьким та технологічним проектам.
3. Створення державної інформаційної інфраструктури. Це розвиток загальнонаціональної інформаційної мережі з приєднанням до таких світових мереж: бібліотек, інформаційних центрів, різноманітних банків даних, установ для надання консультаційних, дорадчих та організаційних послуг інноваторам.
4. Розвиток та підтримка системи освіти в країні. Сюди входить повне або часткове утримання закладів загальної освіти, вищої освіти, спеціальної фахової підготовки, системи безперервного навчання і перекваліфікації робочої сили, курсів вузькопрофільного тренінгу та менеджменту.
5. Фінансова допомога. Це - надання інноваторам грантів, позик, субсидій, гарантованих кредитів, дослідницьких податкових кредитів, забезпечення дослідників та інженерів відповідним обладнанням та приладами, приміщенням та сервісом, експортне кредитування та ін. Якщо цей інструмент розглянути більш дрібно, то тут можна виділити:
а) пряме фінансування на створення нової продукції та технології,
б) надання позик, у тому числі безпроцентних,
в) державні дотації,
г) пільгове кредитування.
6. Податкові пільги. Надання підприємствам, установам, фізичним особам що приймають участь в інноваційному процесі різні податкові пільги. В свою чергу тут можна відокремити наступні інструменти:
а) зниження ставок податків на прибуток для підприємств, що здійснюють інноваційну діяльність;
б) податковий кредит на проведення досліджень та розробок;
в) виключення з прибутку, що оподатковується, поточних видатків на НДДКР;
г) пільговий режим оподаткування видатків на НДДКР при міжфірменній кооперації;
д) звільнення від деяких відрахувань до бюджету;
е) звільнення від сплати податку на прибуток та капітал власників акцій ризикових інноваційних фірм;
з) зниження державного мита для індивідуальних винахідників;
і) відстрочка сплати мита чи повне звільнення від нього для інноваційних продуктів.
7. Амортизаційна політика. Прискорена амортизація та інші амортизаційні пільги.
8. Створення сприятливого правового середовища для інноваторів. Це передусім розвиток державою патентного права, правничих засад виробництва та споживання якісної продукції: системи стандартизації і сертифікації виробництв та окремих видів продукції, регулювання монопольних підприємств і видів діяльності, дозвіл тимчасової монополії інноватора.
9. Підтримання високого суспільного статусу вчених, конструкторів, інженерів - усіх суб'єктів інноваційного процесу. Це здійснюється шляхом установлення різноманітних державних премій, проведення конкурсів, надання грантів, установлення почесних звань, пропаганда переваг інноваційного суспільства та його видатних діячів.
10. Посередництво державних установ у замовленні та реалізації інноваційної продукції. Це може бути державне замовлення (контракти) на розробку та впровадження продуктів інноваційного процесу, створення державних інституцій для поєднання науки й виробництва різних форм власності, наприклад, шляхом створення та сприяння розвиткові технопарків, виставок, ярмарок тощо.
11. Сприяння інноваційному розвитку соціальної сфери: охорони здоров'я, відпочинку, приватного та суспільного будівництва, транспорту, телекомунікацій, зв'язку тощо.
12. Установлення сприятливих умов міжнародної комерційної діяльності, а саме торговельних угод, зовнішньоекономічних тарифів, режимів валютного регулювання.
13. Відстоювання прав та інтересів вітчизняних інноваторів у міжнародній кооперації праці та захист у випадках недозволеної чи несумлінної конкуренції.
Останнім часом у розвинутих країнах пряма підтримка інноваційної діяльності дедалі більше замінюється непрямими методами регулювання. Причому частка державної підтримки в багатьох розвинутих країнах зростає. Так, уряд має приблизно 50-процентну частку у фінансуванні всіх витрат на дослідження і розробки у США, Німеччині, Франції, а на субсидування проектів реконструкції та технічного переозброєння держави витрачають від чверті до половини необхідних видатків.
· політика оподаткування інноваторів [6]
В економічній літературі окреслюють такі характерні риси сучасної податкової політики відносно інноваційного процесу:
1. Застосування системи пільг щодо податку на прибуток корпорації чи окремої фірми.
2. Галузева диференціація податкових пільг та їх гнучкість залежно від цілей та завдань національної політики технологічних змін.
3. Чітка цільова спрямованість податкових пільг та їх обов'язковий характер згідно з діючим законодавством, а не за суб'єктивними рішеннями чиновників.
4. Наявність гнучкої та обов'язкової системи загальнодержавного статистичного обліку використання податкових пільг.
Досвід розвинутих країн свідчить, що тільки комплексне скоординоване використання всіх кредитно-фінансових та податкових важелів дає змогу отримати позитивні результати в політиці підтримки інноваційної діяльності в країні. Причому треба постійно пам'ятати, що інноваційна діяльність - це передусім піонерний прорив у локальному місці економічної системи, тому він неможливий як масове явище і тому підтримка повинна мати точковий характер.
В розвинутих країнах останніми роками сформувалися три основні напрями податкової політики, що стимулює інвестиції в ризикові інноваційні проекти. Такі країни, як США та Великобританія, підтримують низький рівень оподаткування корпорацій і вважають це сильним стимулом для ризикових технологічних змін. У Німеччині, Іспанії та Італії додатково до низьких ставок податків існують спеціальні системи заохочування ризикових проектів. Франція застосовує іншу комбінацію - високі податки для всіх і різні спеціальні стимули інноваційного підприємництва. Це зайвий раз доводить, що для України потрібне не сліпе копіювання досвіду, а постійний пошук різноманітних форм, які на нашому історичному та ментальному ґрунті дадуть імпульс виробникам повернутися обличчям до науково-технічного, інноваційного типу розвитку.
· дослідницький податковий кредит [7]
Цей вид кредитування означає право вилучати з оподатковуваного доходу поточні витрати на дослідні та впроваджувальні роботи. Передбачається, що таке зниження суми податку на прибуток створює для фірми стимул до розширення видатків на розробку та впровадження нової техніки за рахунок власних коштів.
Системи такого типу кредитування інноваційної діяльності дуже різноманітні в різних країнах і постійно змінюються. Наприклад, у Франції під податкові пільги в межах "дослідницького податкового кредиту" підпадають такі видатки:
1) витрати на амортизацію основного капіталу, який придбаний у Франції і прямо використовується в науково-дослідницьких цілях;
2) витрати на науково-дослідницький персонал, безпосередньо зайнятий в НДДКР, як постійно працюючий у фірмі, так і за сумісництвом;
3) інші операційні видатки, але не більше 50 % від витрат на науковий персонал;
4) видатки на дослідницькі роботи, які здійснюються громадськими чи приватними установами під патронажем Міністерства наукових досліджень і промисловості та визнані як доцільні науковими та технічними експертами;
5) видатки на впровадження винаходів та закупівлю патентів.
Розміри дослідницького податкового кредиту задаються або через визначення максимуму суми, яку дозволяється відраховувати від податку, або у вигляді певного процента від загальної величини податкових зобов'язань щодо прибутку юридичної особи. Такий процент постійно змінюється. Наприклад, за різні періоди він становив у США 48, 25 і 20 %, у Франції — 25, 30 і 50 %, у Канаді — 20 і 30 % залежно від місця та характеру досліджень та розробок. Система дослідницьких податкових кредитів вважається однією з наймінливіших систем оподаткування, але жодну таку зміну в післявоєнний період експерти не оцінювали як таку, що погіршує фінансовий стан підприємств, які здійснюють інноваційну стратегію розвитку та витрачають значні суми на НДДКР.
· прискорена амортизація [8]
В передових країнах норми амортизації сьогодні виконують функцію створення передумов прискорення обігу основного капіталу і є стимулом для підприємств, які проводять активну політику технічного оновлення. Наприклад, в Японії дозволяється в перший рік виробництва окремих особливо важливих виробів мати до 25 % вартості такої продукції за рахунок амортизаційних відрахувань.
У США Законом про справедливе оподаткування та фінансову відповідальність, який був прийнятий у межах податкової реформи 1981р., строки амортизації науково-дослідного обладнання були скорочені до 3 років, іншого рухомого майна - до 5 років. Окрім цього, була введена 6% знижка для інвестицій в обладнання, яке амортизується за три роки, та 10% знижка для такого устаткування, яке буде списане протягом 5 років.
Згідно із Законом США про зміну податків з метою економічного оздоровлення у 1981 р. було здійснено перехід до використання принципу нерівномірного списання вартості основного капіталу протягом амортизаційного періоду. Строки такого списання були знижені настільки, що деякі економісти навіть стали заперечувати відповідність їх принципові періоду служби обладнання, бо було дозволено амортизувати більшу частину вартості основного капіталу в перші роки їх функціонування. Навіть було дозволено брати відстрочку в прискореному списанні вартості капіталу. Особливі пільги отримали нові компанії, яким дозволяється протягом перших п'яти років існування списувати вартість свого основного капіталу за вибором: нерівними частками чи навіть одночасно, що надало цим фірмам необхідний простір для маневру власними активами в процесі їх виробничого становлення і зростання.
Зауважимо, що пільговий режим амортизаційних списань дає змогу малим підприємствам Німеччини провадити інноваційний процес, модернізацію виробництва. На частку амортизаційних списань припадає близько 66% усіх капіталовкладень, на реінвестицію доходів – 27%, а на зовнішні джерела фінансування – 7%. З метою стимулювання малого бізнесу в Німеччині діє особлива амортизаційна ставка в розмірі 20% витрат на придбання рухомого майна. Крім того, у Німеччині є спеціальні норми амортизаційних відрахувань, які застосовують до всіх інвестицій, спрямованих на створення нових робочих місць, охорону навколишнього середовища, випуск технічно передової продукції експертних поставок. Вкладені кошти списують протягом трьох років: у перший рік амортизується 50% основного капіталу, у другий – 30%, у третій – 20%[9].
Додаткові грошові притоки, що було отримано при швидкій амортизації, стають додатковим фінансовим джерелом для активної інноваційної діяльності та виступають фінансовим активом, який не залежить від стану ринку позичкового капіталу. Останнє має позитивний сенс і в тому, що зменшує відношення позичкового капіталу до власного, підвищує ліквідність фірми, а отже, дає їй змогу взяти додаткові кредити банків.
· малий бізнес [10]
Значна державна підтримка технологічним змінам відбувається через підтримку малого бізнесу, який охоплює, зокрема, і багато інноваційних підприємств. Особлива увага надається підтримці в малому бізнесі венчурним фірмам. Так, в США ця підтримка вимагає:
- скорочення рівня податку на прибутки до 25 % для середніх фірм і до 10 % - для дрібних, якщо вони реінвестують прибутки в інновації;
- зобов'язання державних інноваційних компаній виділяти 5 % суми свого науково-дослідного бюджету на цілі передачі інновацій малому бізнесові;
- виділення до 10 % загальнодержавних видатків на прикладні дослідження малому бізнесу на наукові дослідження і розробки;
- стимулювання експорту продукції дрібних фірм (подвійне відрахування витрат на ці цілі з прибутку, 10-річна відстрочка платежів на ін.);
- скорочення періоду амортизації устаткування для дослідження і розробок з 5 до 3 років.
У Франції, малому бізнесу надаються пільгові кредити, звільнення від податку на прибутки на 5 років, якщо прибуток малих підприємств не перевищує 30 млн. франків.
Крім того нові підприємства в перші два роки роботи повністю звільняються від податків, на третій рік - обкладається лише 25 % їх прибутку, на четвертий - 50 %, п'ятий - 75 %,починаючи з шостого року і далі - 100 %.
В Індії також створено фонд допомоги малим підприємствам. Обсяг коштів на підтримку й розвиток малого бізнесу окремо виділяється в п'ятирічних планах і річних бюджетах.
У розвинутих країнах пільгами користуються і засновники малих підприємств, зокрема для них передбачено до 50 % знижки з податку на прибуток від вкладеного капіталу.
Значні пільгові умови для розвитку малого бізнесу створені у Великобританії. Загальна ставка податку з корпорацій тут становить 35%, однак, якщо дохід підприємства становить не більш як 200 тис. фунтів стерлінгів на рік, то податок зменшується до 25%. Крім того, якщо оборот підприємства становить не більш як 47,5 тис. ф.ст. на рік, то воно не сплачує ПДВ (ставка 17,5%)
У США поділ праці в інноваційній сфері між великими і малими підприємствами полягає в тому, що великі підприємства беруть на себе функцію тиражування, поширення нововведень, отриманих у сфері малого бізнесу - науково-технічних фірмах-інноваторах.
· відрахування у резервні фонди.
Важливим інструментом стимулювання інноваційної діяльності є відрахування у резервні фонди.
Із метою стимулювання НТП у Швеції фірми мають право вкладати до 50% прибутку в резервні фонди майбутніх інвестицій, які звільнені від оподаткування. Кошти цих фондів зберігаються у вигляді безпроцентних вкладів у Національному шведському банку, вони можуть використовуватися для придбання устаткування, фінансування наукових досліджень і розробок, а також будівництва.
Поиск по сайту: