О характере отдыха

В Москве мне негде погулять. Все знают, когда есть деньга, я гуляю в другом городе, в Цюрихе. Мне там, как и Ленину, очень нравится. Там такое биополе, такой воздух. Но в Москве я отдыхать не могу.

Из публикации «Живу очень хорошо и ничего не планирую» (АиФ. №51.1995)

Стверджувати, що подібного роду одкровення сприймаються всією аудиторією газети як свідчення якихось моральних пороків, було б наївно. Та її частина, що входить у бомонд, що добре забезпечена, звичайно ж, не побачить нічого особливого в тому, що хтось має шикарні машини, ногою відкриває двері в кабінет податкового міністра, їздить гуляти в Цюріх (тому що в Москві "розгулятися" ніде) чи має можливість похвалити таланти свого нащадка в найтиражному виданні країни. Інша ж частина аудиторії - ті ж вчителі, що непритомніють від недоїдання, шахтарі, які намагаються за допомогою страйків отримати свою "пайку", злиденні пенсіонери побачать у подібних одкровеннях знущання "знаті, що жирує," над народом, що бідує, і черговий привід відчути свою незначність, непотрібність, незважаючи на те, що реально вони робили і роблять потрібні для країни справи і здебільшого не менш талановито, ніж якась "зірка" - своє.

Але є пороки, що б'ють "наповал" практично всю аудиторію. Зразок їх представлено у розповіді майора міліції М.

...Сегодня в группировке я не просто свой человек, но и невидимый ее руководитель. Без меня не решается ни один важный вопрос. Приходится трудиться день и ночь: изучать оперативную информацию; при малейшем «наезде» на группировку милиции или прокуратуры уводить оперативников на ложный след; используя служебные возможности, уничтожать конкурентов; доставать оружие; прикрывать торговцев наркотиками из банды; консультировать организацию заказных убийств.

Иногда приходилось участвовать в криминальных разборках, разрабатывать и осуществлять операции по насильственному привлечению денежных средств в кассу группировки, их легализации через коммерческие структуры...

Мое личное состояние составляет более четырех миллионов долларов США. Немалые средства вложены в дело....Теперь у меня приличная тачка, загородный дом, оформленный на тещу... имеется недвижимость за границей... Через неделю я ухожу на пенсию и уезжаю на постоянное место жительства «за бугор».

Из публикации «Как я возглавил шайку бандитов» (Жизнь и кошелек. №6. 1997)

Такого роду сповіді, звичайно ж, набагато "крутіше" самороздягань естрадних кумирів. Часом по опису вбивств, кривавих злочинів вони можуть переплюнути американський трилер. Мало хто залишиться байдужим, читаючи щось подібне. Можливо, тому такого роду сповідей стає на сторінках преси усе більше.

«Вы просто удивительная красавица!»

Это особый вопрос по поводу моей красоты. Мне пришлось очень много работать над этим, потому что родилась я не особой красавицей. Но нужно отдать должное музыке и песням, которые сделали меня. Сцена как волшебница, я на сцене раскрывалась, становилась красивой, это великая вещь для меня.

Из публикации «Хочу пожить просто женщиной» (Московская правда. №1. 1996)

Автор інтерв'ю-сповіді немов не розуміє, що висловлене не в особистій бесіді (що, можливо, могло бути цілком доречним), а на сторінках газети його зауваження виглядає елементарними лестощами, а відповідь на нього співбесідниці - дрібним самозамилуванням, аж ніяк не прикрашає відому співачку, талант якої полягає зовсім не в її зовнішності. Крім того, інший читач, оцінюючи ці слова, скаже: "Напевно, Пугачова неважливо виглядає, коли журналіст її так нахвалює". Так що, ефект даного виступу міг виявитися аж ніяк не тим, на який була розрахована сповідь.

Зрозуміло, ніхто не змушує журналіста висловлювати свою думку з приводу того, про що розповідає герой сповіді. Як, утім, ніхто і не забороняє це робити. Деякі кореспонденти заявляють про своє ставлення до того, про що оповідає герой сповіді, цілком чітко й однозначно. Так, наприклад, вчинила Наталя Бояркіна, яка записала одкровення зірки американської естради Лайзи Міннеллі "Я живу тільки заради любові" (Аиф. № 51. 1997). Розповідь співачки про те, навіщо і скільки разів вона виходила заміж, як була алкоголічкою і наркоманкою і т.п., журналістка резюмує наступними словами: "Про свої пороки Лайза розповідає людям не соромлячись. У неї немає з цього приводу сорому і каяття. Що було, те і було... Якщо зірки завжди на очах і ніби під лупою, то навіщо здаватися краще, ніж ти є? ".

Як бачимо, кореспондентка цілком солідарна з тим, що сором і каяття у своїх пороках - речі не обов'язкові для людини, принаймні для естрадної зірки. Позиція виражена гранично ясно. Але в такий спосіб журналісти, "організуючі" сповідь, чинять досить рідко.

Поиск по сайту: