Як тепер ми знаємо, журналіст виявився правим: хоча і дещо раніше, у серпні 1998-го, у країні було оголошено дефолт, впав карбованець, народ в один момент зубожів

Міркуючи про те, як може розвиватися економічна ситуація в сьогоднішній Росії, автор матеріалу "Очікуються часткові реформи", опублікованого під рубрикою "Прогнози" у "Діловому вівторку" (додаток до "Московської правди". 2000. 25 січня), викладає три можливих варіанти цього розвитку. Перший сценарій - швидкого підйому економіки - виходить з кон’юктури, що сприятливо складаєть в середовищі великої когорти середніх і частини великих кампаній (це - мікрорівневий сценарій). Другий сценарій - подальшого розвалу економіки - виходить з несприятливих зовнішніх умов (величезні борги Заходу), зношеність виробничого устаткування, руйнування сільського господарства й ін. (це макрорівневи сценарій). І третій, проміжний, сценарій - швидкого росту окремих суб'єктів зі швидким оборотом капіталу - можливий у найнесприятливих умовах. Порівнюючи ці три сценарії, журналіст висловлює впевненість, що реалізується швидше за все третій сценарій.

У такій якості, наприклад, прогноз виступав на сторінках ЗМІ в період, що передував відставці уряду, що очолював Є. Примаков. Зокрема, цей прогноз став причиною невидимого, але цілком відчутного протистояння між "Аіф" і низкою ЗМІ інших політичних орієнтації. Почалося усі з публікації "Степашин готовий?" (АИФ. 1999. 3 березня), у якій газета висловила впевненість у тому, що Кремль от-от пред'явить ультиматум Є. Примакову, зажадає від його звільнити з уряду "червоних" віце-прем'єрів. Або буде розглянуто варіант зміни голови уряду. Цей прогноз газета повторила згодом через певний час.

Отставка Евгения Примакова и назначение на его место Сергея Степашина почему-то произвели в Москве эффект разорвавшейся бомбы... А ведь абсолютно ничего неожиданного не случилось.

Из заявления. (Независимая газета. 13 мая. 1999)

Саме тому і довелося щотижневику спеціально відновлювати ситуацію в публікації "Перевірено: факт!", поміщеної під рубрикою "Чиї прогнози точніше?". Газета нагадала, що після того, як був опублікований її останній прогноз, інші ЗМІ наполягали на тому, що крісло прем'єр-міністра займе міністр залізниць Н. Аксененко. Причому деякі видання поспішили опублікувати і біографію "претендента", що нібито підтверджувала неминучість призначення. І тільки після виходу указу президента про призначення Степашина прем'єр-міністром такі видання спохватилися. Виявилося, що їхній прогноз будувався не на фактах, не на знанні справжніх уподобань Єльцина, а на думці одного кремлівського інформатора, яка виявилась невірною. Далі "Аиф" вказав на те, що це не перший випадок, коли його прогнози виявлялися оперативнішими і достовірнішими пророкувань інших ЗМІ:

Так было и в случае с назначением Б. Березовского заместителем секретаря Совета безопасности в 1996 г. – сообщение показалось настолько невероятным, что его никто не решился цитировать. Дважды мы первыми предсказывали карьерные передвижения А. Чубайса... Весной нынешнего года мы раньше других рассказали о готовящемся аресте Б. Березовского...

Своє повернення до надрукованого "Аиф" пояснили тим, що дорожать довірою аудиторії, тому і змушені були нагадати про точність своїх прогнозів і викликаних ними обвинувачень з боку політичних опонентів:

Мы не хотим выглядеть лучше и умнее остальных. Но приходится вновь напоминать, что за нашими материалами никогда не стояли и не стоят интересы каких бы то ни было политических группировок. У нас по-прежнему нет спонсоров и покровителей ни во власти, ни в бизнесе. Этим, кстати, «Аргументы и факты» отличаются от многих других изданий и телеканалов. Даже публикуя сенсационные новости, мы не преследуем иных целей, кроме снабжения общества всесторонней информацией. Ну а в том, что наши прогнозы рано или поздно сбываются, читатель мог уже не раз убедиться.

Описана ситуація (а такі ситуації виникають у ЗМІ досить часто) повинна підказати молодому журналісту, що публікація в жанрі "прогноз", при всій вдаваній її легкості, - прерогатива добре підготовлених авторів. Мистецтво точного прогнозування - справа дуже важка, і ним треба опановувати, як і всяким іншим серйозним мистецтвом.

Версія

Коли 31 серпня 1999 р. у Москві на Манежній площі в торговому комплексі "Охотний ряд" відбувся вибух, версії про його характер, причини з'явилися практично у всіх міських газетах. Так, "Московський комсомолець" у публікації "Смертельний трюк на "Манежі" (1999. 2 вересня) дав чотири версії того, що трапилося: "чеченську", "ісламську", "політичну", "фінансову". "Известия" у матеріалі "Хто підірвав "Динаміт" (1999. 2 вересня) припустили, що підрив могли організувати або хулігани, або кримінальні елементи (здирники), або представники "Союзу революційних письменників". На думку "Комсомольської правди", висловленій в публікації "Вибухи усі ближче до Кремля" (1999. 2 вересня), вибухи могли бути здійснені або чеченськими терористами, або конкурентами підірваної фірми "Динаміт", або політичними супротивниками Юрія Лужкова. По кілька версій вибуху дали й інші видання.

Такою представляється версія "чеченського сліду" вибухів житлових будинків у Москві. З'явившись як "чисте" припущення, вона незабаром почала отримувати фактичні підтвердження. По-перше, з’явилися свідки, які бачили, що мішки з цукром, у якому містилася вибухівка, розвантажували люди "кавказької" зовнішності. Були створені фотороботи, а потім - з'ясовані прізвища осіб, що були присутні у будинку напередодні його вибуху та прибули у Москву з Чечні. Потім були арештовано кілька чеченців, на руках яких знайшли сліди дуже рідкісної вибухової речовини (гексогена), що застосовувався при підриві будинків і т.д. Усе це - ознаки правильно обраного напрямку розвитку версії.

Деякі газети після вибуху на Манежній площі 31 серпня висунули версію про те, що він є результатом рэкетирских розбірок. А через день після публікації, 3 вересня на Павелецком вокзалі була виявлена сумка, у якій лежали обріз мисливської рушниці, саморобний пістолет, димові шашки, ніж. Цей факт був запротокольований міліцією, і немає підстав піддавати його сумніву. Журналісти, що висунули версію рекетирської природи вибуху на Манежній площі, поспішили оголосити цей факт доказом на користь своїх припущень. Хоча і дотепер не ясно, чия сумка була знайдена і яке відношення вона має до згаданого вибуху. Подібна штучна прив'язка даного "криміналу" до висунутої версії, звичайно ж, не має жодних виправдань. А тому вона ніяк не сприяє розвитку версії, перетворенню її в обґрунтований доказ причин вибуху.

Автор публікації "Полювання на московського мера почалася в "Охотному ряду" (Московські відомості. 1999. 6 вересня) вважає, що вибух організований ворогами Юрія Лужкова, що "був єдиним об'єктом вибуху". Головний доказ на користь цього твердження - думка відомого артиста Йосипа Кобзона, який переконаний, що: "Вибух на Манежі був спрямований на зрив Дня міста в Москві. Адже саме тут, у торговому комплексі "Охотний ряд" і саме на 3-м рівні мав був відбутися один з центральних заходів Дня міста за участю Юрія Михайловича. Мер мав був вручити ключі від машини "Святогор" 50-мільйонному відвідувачу "Охотного ряду". А мені була надана честь виконати гімн Манежної площі... Ідеологам злочину не вдалося зруйнувати плани Юрія Михайловича. Хіба тільки акція перемістилася з 3-го рівня на 2-й. І гімн заспівав!.." І далі автор повідомляє читачам таке: "На користь слів на Кобзона говорять наступні обставини:

- по-перше, зважаючи на те, що вибух прогримів напередодні Дня міста, логічно припустити, що терористи намагалися у такий спосіб попсувати міському голові нерви, а москвичів, у яких він має великий авторитет, залякати і змусити сидіти вдома;

- по-друге, торговий центр на Манежі - одне з найулюблених архітектурних "дітищ" Юрія Лужкова, і теракт отримує ще і знущально-символічний характер: тобі тут дуже подобається, так на - отримуй;

- по-третє, присутня політична дискредитація Лужкова: якщо в місті відбувається таке – то мер не в змозі контролювати ситуацію, він - слабкий керівник. Навіть сама назва комплексу - "Охотний ряд" - має у цьому сенсі дещо містичний відтінок. Мовляв, почалося полювання на ненависного опонента".

Слабість наведених думок на користь викладеної версії очевидна. Адже і судження Й. Кобзона, і судження самого автора публікації є не що інше, як думки, що самі потребують підтвердження фактами. Без цього вони залишаються просто припущеннями. А версія, що спирається на припущення, такою і залишається. Інакше кажучи, використані автором доводи не послужили її подальшому розвитку по шляху перетворення на доказ.

Поиск по сайту: