Охарактеризувати теорію соціальної стратифікації – 15 б

- статус і роль, як концепції стратифікації – 7 б.

Складовою частиною концепції соціальної стратифікації є теорія соціального статусу. Згідно з нею соціальна нерівність — це нерівність статусів, що випливає зі здатності чи нездатності індивідів виконувати ту чи ту соціальну роль. Соціальний статус— позиція людини чи групи в суспільстві, яка визначається соціальними ознаками і демографічними особливостями. У соціології цей термін було вперше запроваджено англійцем Г. Д. Мейном.Соціальний статус — сукупність прав і обов’язків індивіда чи соціальної групи, пов’язана з виконанням ними певних соціальних ролей.Соціальну роль — певна модель поведінки, що відповідає даному статусу й характеризує його динаміку. Вона визначається сукупністю норм та очікуваннями з боку оточення. Нема ролі без статусу і статусу без ролі. Кожна роль має низку прав і обов’язків, які розкривають зміст статусів і забезпечують їх функціональний взаємозв’язок. Найбільш характерний для конкретного індивіда статус, з яким його ототожнює оточення, називається головним статусом. Головний статус визначає манеру поведінки, коло знайомих, стиль життя тощо.У соціології поряд з поняттям соціального статусу існує поняття особистого статусу. Він визначається тим місцем, що його посідає індивід у малій групі залежно від своїх індивідуальних властивостей. Особистий статус більш значніший для знайомих. Незнайомі ж більше цікавляться офіційним статусом, який визначається об’єктивними характеристиками індивіда.Розрізняють ще природний статус, який людина отримує з народження і досягнутий статус, якого людина набуває з часом, у процесі соціалізації.Різновидами соціальних статусів є: економічні (робітник, підприємець, власник, бізнесмен, банкір), професійні (вчитель, водій, слюсар), політичні (демократ, комуніст, шовініст), релігійні (священик, віруючий, прихожанин), демографічні (стать, вік, національність), сімейно-родинні (подружжя, дитина, брат, син). Вони є підструктурами соціальної структури суспільства, інституціальними сферами і репрезентовані відповідними інститутами: держави і права, виробництва, освіти (економічна й професійна підструктура), сім’ї і шлюбу (сімейно-родинна підструктура), релігії (релігійна підструктура).Кожне суспільство має величезну кількість статусів, лише професійних налічується кількасот тисяч. Кожний статус належить певній кількості людей, які утворюють соціальну групу. Отже, кожний статус у суспільстві репрезентований окремою соціальною групою. Сукупність усіх статусних груп утворює. соціальний склад населенняСтатусні групи посідають певне місце у статусній ієрархії. Остання утворюється громадською думкою. Статус професора, наприклад, скрізь цінується вище за статус прибиральниці. Місце певної статусної групи в ієрархії називається рангом. Ранги можуть бути високими, середніми і низькими. Чим більше суспільство цінує статус, тим вищий у нього ранг, тим більше у нього привілеїв, благ, пошанування, символів, слави.В суспільстві під впливом різних чинників відбувається статусне вирівнювання, уніфікація статусів — відповідність становища індивіда чи соціальної групи в ієрархічних системах статусів, що утворюються за різними критеріями: доход, влада, престиж. Так, багато людей намагається переїхати в більш престижний район проживання, навчати своїх дітей в більш престижних навчальних закладах, купувати більш престижні, дорогі автомобілі тощо. Реалізуючи свої намагання вони доводять до загального рівня виявлення різних складових свого статусу стосовно різних його параметрів.

Статусні групи, ранжовані за доходами, владою, престижністю професії, освіти тощо, утворюють соціальну стратифікацію. Отже, стратифікація складається з тих самих статусних груп, що й структура, тільки згрупованих за іншими критеріями.Зважаючи на те, що стратифікація — явище багатовимірне і складається із багатьох нашарувань, які не цілком збігаються одне з одним, для визначення місця в суспільній ієрархії кожної страти слід застосовувати комплекс методів:— аналіз статистичних даних, який дає можливість визначити ієрархію доходів, рівень освіти тощо;— вивчення громадської думки, що відбиває значущість і цінність того чи того соціального статусу, соціальної групи, професії;— соціологічні дослідження ціннісно-нормативної системи, які дають змогу виміряти міру впливу суб’єкта на прийняття управлінських рішень, його шанси на участь у політичній владі; характеристики еліти, можливості її тиску на державні структури, переваги і привілеї можновладців тощо.Концепції і теорії еліт знайшли подальший розвиток в серії публікацій вітчизняних учених-соціологів «Правляча еліта сучасної України», в яких висвітлюється процес становлення нової еліти в умовах кардинальних змін цінностей і соціальних норм, визначаються соціальні і психологічні характеристики цієї групи, що збагачує знання стратифікаційної структури суспільства.- маргінальність та маргінальні прошарки суспільства – 8 б.

Маргіна́л — суспільний індивід — людина, що перебуває на краю, на межі різних систем — культур, соціальних цінностей, і яка зазнає їхнього суперечливого впливу. В індивідуальному плані — це особа, що має групову приналежність без групової ідентифікації.

Цим терміном позначається поняття, що широко використовується в сучасному суспільствознавстві — соціальній філософії, культурології, соціології, психології, політології.

Поняття маргінал традиційно використовується для аналізу граничного положення особистості щодо якоїсь соціальної спільноти, що при цьому накладає певний відбиток на їїпсихіку та спосіб життя.

У соціології маргіналізація це процес соціального падіння або перебування у невисокому й заздалегідь програшному соціальному статусі. Маргіналізація нижчих прошарків населення притаманна ієрархічному й патріархальному суспільству; Маргіналізація літератури коли йдеться про занепад її впливу; Зазвичай маргіналізація призводить до матеріального зубожіння, і навіть до зникнення маргіналізованих груп (Mullaly, 2007). Маргіналізовані індивідууми часто обмежені в отриманні соціальних послуг, програм і соціальних привілеїв (Young, 2000). Розрізняють особисту, громадську і глобально-структурну маргіналізацію.

Категорію маргіналізації введено американським соціологом Р. Парком, з метою виявлення соціо-психологічної неадаптації мігрантів до умов міського середовища. У такій ситуації виявляються так звані «культурні гібриди», що балансують між домінантною в суспільстві групою, що повністю ніколи не приймає маргіналів, і групою, з якої вони виділилися.

У тому числі маргінал це:*Той, хто втратив колишні соціальні зв'язки і не пристосувався до нових умов життя (звичайно про представників національних меншин, мігрантів, вихідців із села). *Той, хто не визнає загальноприйнятих норм і правил поведінки.*Представник специфічних субкультур, політичних течій, релігій тощо.

Поиск по сайту: