Проектування ЦПП на регістрах зсуву

1Генератори цифрових кодів і розподільники. Крім перетворення інформації, виконання арифметичних операцій тощо регістри зсуву застосовуються в цифрових системах радіотехніки та зв’язку, обчислювальної техніки, автоматики також для діагностування і корекції похибок цифрових пристроїв, у колах їх керування і синхронізації, мікропрограмного керування вузлами шляхом розподілу перемикальних сигналів у певну кількість каналів і т. ін.

Для розв’язання подібних задач використовуються генератори кодової послідовності (ГКП) та розподільники імпульсів і рівнів (РІР). Серед різного типу ГКП здобули поширення генератори псевдовипадкових чисел і генератори зі сталими кодами, в яких сполучення нулів та одиниць у розрядах регістра залишається незмінним. На основі останнього типу ГКП будуються і РІР, які за видом сигналів поділяють на розподільники рівнів (РР), в яких активна величина потенціалу (лог. 1 або 0) діє протягом такту синхроімпульсів, та розподільники імпульсів (РІ), в яких активний сигнал триває протягом синхроімпульсу. Проте з точки зору схемотехніки розподільники є комбіновані, бо РІ утворюють з РР.

Згадані пристрої циклічної дії, що ґрунтуються на кодах зі сталим сполученням нулів і одиниць, можна побудувати, зокрема, на регістрах зсуву. Достатньо попередньо записане певне слово зсувати в кільцевому регістрі для отримання на його виходах періодично повторюваної послідовності чисел, яка і правитиме за вихідні сигнали ГКП та РІР. Просування через розряди регістра періодично повторюваної послідовності символів, наприклад, 000111000111... для стислості зручно позначити періодом у дужках: (000111). При цьому значення кодів N на виходах кільцевого регістра залежать від кількості його розрядів n. Так, просуванням праворуч наведеної послідовності символів через дворозрядний регістр (n = 2) на його виходах утворюватимуться коди N = Q ₁ Q ₀ = 00, 00, 01, 11, 11, 10, які далі повторюються. Стисло це можна позначити в десятковій системі кодів як N = (000111) = 0, 0, 1, 3, 3, 2. Детерміновані коди послідовності мають бути різними, тому дворозрядний регістр є неприйнятний для її формування, адже серед кодів є однакові. Розрядність регістра збільшують, поки не впевнюються, що серед вихідних кодів немає однакових, таку величину n і беруть за мінімальну. Так, просуванням цієї ж послідовності через трирозрядний регістр утворюються коди N = Q ₂ Q ₁ Q ₀ = (000111) = 0, 1, 3, 7, 6, 4, які є різні, отже, мінімальна кількість розрядів становить n = 3. Кількість різних кодів, що періодично повторюються на виходах ЦПП, називається його модулем. Зі збільшенням розрядності змінюються значення кодів, але їх кількість залишається незмінною, модуль визначається лише кількістю символів послідовності.

Замість попередньо записувати слово до кільцевого регістра, в ГКП і РІР формують послідовність символів запровадженням зворотного зв’язку між розрядами регістра. В ІС регістра зсуву приступним є лише вхід послідовного введення, тому зв’язок здійснюють між цим входом і виходами регістра за допомогою комбінаційних кіл.

2 Проектування ГКП. Вважатимемо заданою послідовність символів, яку легко визначити, виходячи з міркувань потрібних модуля, послідовності вихідних кодів, часових діаграм тощо.

Приклад 1. Для прикладу розглядатимемо послідовність символів з періодом (000111).Проектування можна виконати в такому порядку.

1) Визначаємо модуль М = 6, що дорівнює кількості символів у послідовності, та мінімальну кількість розрядів ГКП, яка становить n = 3, бо при n = 2, як зазначено вище, деякі з вихідних кодів будуть однаковими.

Для наочності будуємо робочий цикл перемикального графу ГКП. Під час зсуву числа з послідовності символів на один крок у бік старших розрядів значення початкового коду N = Q ₂ Q ₁ Q ₀ подвоюється (наприклад, 001 ® 010) і до молодшого розряду додається ще наступний символ x_N послідовності, тобто з надходженням чергового синхроімпульсу матимемо код N⁺ = 2 N + x_N. Але якщо є одиниця в старшому розряді, у наступному такті зсуву вона зникає, тому її вагу 2 ^{n- 1} перед подвоєнням треба відняти. Отже, наступний код можна визначити з виразу:

N ⁺ = 2 N + x_N, якщо N < 2 ^{n- 1}; N ⁺ = 2(N – 2 ^{n- 1} ) + x_N, якщо N ³ 2 ^{n- 1}. (3.1)

Так, у прикладі при n = 3 перший код утворюється трьома нулями послідовності символів (000111), тобто N = Q ₂ Q ₁ Q ₀ = 0. Другий код N ⁺ = 2×0 + + 1 = 1, бо N < 4 і наступний символ послідовності x_N = 1; так само третій код становить N ⁺ = 2×1 + 1 = 3 і т. д. Після останнього символу з періоду послідовності переходимо до його початку. У підсумку визначаємо робочий цикл N = Q ₂ Q ₁ Q ₀ = (000111) = 0, 1, 3, 7, 6, 4, який відображаємо перемикальним графом (рис. 3.1, а).

F Примітка. Робочий цикл можна визначити і безпосередньо з послідовності символів 000111000111... просуванням по ній трьох розрядів, але це не зручно для великих модулів і, як буде видно з подальшого, для побудови повного графу.

2) Мінімізуємо функцію збудження для входу послідовного введення SER, який для регістра прямого зсуву є входом молодшого розряду, отже, для регістра на D-тригерах функція має вигляд SER = Q ₀⁺. Тому діаграму термів (Вайча-Карно) можна побудувати і без таблиці відповідності (за багатьох розрядів така таблиця стає неозорою). Виходимо з того, що парні коди N = Q ₂ Q ₁ Q ₀ закінчуються на 0, а непарні – на 1, тому в клітинку діаграми з номером N вписуємо значення Q ₀⁺ = 0, якщо наступний код робочого циклу є парний, і Q ₀⁺ = 1, якщо непарний. Так, на діаграмі рис. 3.1, б номери клітинок відповідають станам N = Q ₂ Q ₁ Q ₀, що є вершинами робочого циклу графу, тому до нульової клітинки N = 0 вписуємо 1, бо наступний код N ⁺ = 1 є непарний; переходимо до вершини N = 1 і вписуємо до клітинки з цим номером також одиницю, бо наступний код N ⁺ = 3 теж є непарний і т. д. У підсумку заповнюємо шість клітинок відповідно до робочого циклу, а в двох порожніх клітинках функція має факультативні значення, бо у станах, що їм відповідають, за нормальної роботи пристрій не перебуває. Мінімізуючи звичайним чином, отримуємо функцію збудження

3) Перевіряємо функціонування пристрою, якщо випадково (внаслідок збою, дії завади або по ввімкненні джерела живлення) він опиниться в хибному стані поза межами робочого циклу. Пристрій, що автоматично за кілька тактів повертається до робочого циклу, є самовідновний, інакше – несамовідновний. З метою перевірки на самовідновність будуємо повний перемикальний граф. Для цього беремо будь-який стан поза робочим циклом і за (3.1) визначаємо наступний стан, але значення x_N підставляємо тепер з діаграми термів: для тих кодів, які згідно з виконаною мінімізацією входять до об’єднань одиниць, x_N = 1, а для всіх інших x_N = 0. Так, зі стану N = 2 з надходженням синхроімпульсу ГКП перейде до стану N ⁺ = 2×2 + 1 = = 5, бо N < 4 і x_N = 1, а зі стану N = 5 повернеться до N ⁺ = 2(5 – 4) + + 0 = 2, тобто замкнеться хибний цикл (рис. 3.1, в) з модулем 2, отже, ГКП є несамовідновний.

Такий ГКП, реалізований згідно з (3.2) на регістрі зсуву з перехресним зворотним зв’язком та інвертуванням біта старшого розряду, який називається також лічильником Джонсона (рис. 3.1, г), функціонує за часовими діаграмами на рис. 3.1, ґ. З метою випробування регістр керується сигналом MODE = LD/SHN (завантаження/зсув): при MODE = 0 він функціонує як регістр зсуву, а при MODE = 1 з надходженням синхроімпульсу до нього завантажується в паралельному коді слово зі входів d [2..0], яке переводить пристрій до хибного стану за межами робочого циклу. З діаграм видно, що в кожному розряді відповідно до тактів синхроімпульсів за нормальної роботи пристрою просувається послідовність символів по три нулі і три одиниці поспіль (отже, безпосередньо з діаграми легко записати період послідовності символів). Зі зсувом у розрядах ці послідовності утворюють вихідні коди згідно з робочим циклом графу, але після збою послідовність порушується і пристрій не в змозі самостійно вийти з хибного циклу.

4) Відновити нормальну роботу пристрою можна двома шляхами: а) коли регістр потраплятиме до хибного циклу, примусово встановити один зі станів робочого циклу (у прикладі можна обнулити) або б) скоригувати функцію збудження таким чином, щоб хибні цикли не утворювалися.

У ГКП застосовують другий шлях, тому з метою надати властивість самовідновлення пристрою коригуємо функцію збудження. Для цього без зміни робочого циклу необхідно розірвати хибний цикл (або всі хибні цикли, якщо їх декілька) зміною принаймні одного з переходів останнього. Якщо перевизначити п’яту клітинку одиницею (помічена зірочкою на рис. 3.2, а), дістанемо нову функцію збудження

. (3.3)

За наявності інших варіантів розглядаємо їх і вибираємо функцію меншої складності (у прикладі варіант довизначення другої клітинки нулем є рівноцінний, але в мішаному елементному базисі).

Враховуючи нові значення символів x_N після останньої мінімізації, будуємо так само скоригований повний перемикальний граф (рис. 3.2, б) і переконуємось, що при новій функції збудження ГКП є самовідновний, іна-кше добираємо інші варіанти перевизначення факультативних клітинок. Згідно з (3) коригуємо схему ГКП (рис. 3.2, в) і так само випробовуємо її шляхом переведення сигналом MODE до хибного стану (рис. 3.2, г). Як бачимо, за два такти ГКП автоматично повертається до робочого циклу. У випадку необхідності скоротити самовідновлення до одного такту по
трібно інакше довизначити факультативні значення функції (тут: всі клітинки).

3 Проектування розподільників. ГКП, в яких період послідовності символів містить лише одну одиницю, і є найпростішим типом розподільників рівнів. Записана до одного розряду одиниця циркулюватиме в кільцевому регістрі, утворюючи в кожному такті активний рівень по черзі в каналах розподільника. Тому й методика проектування РР аналогічна методиці проектування ГКП. Задана кількість каналів РР n визначає і кількість розрядів регістра n та період послідовності з n символів, серед яких є одна одиниця, а решта нулі. Якщо в каналах є паузи між тактами або, навпаки, активний рівень є в кількох тактах поспіль, період визначаємо за потрібними часовими діаграмами так само, як і в ГКП.

Приклад 2. Розглянемо побудову триканального розподільника, для якого період становитиме (001).

2) Користуючись цим графом, будуємо діаграму термів (рис. 3.3, б) і мінімізуємо функцію збудження для входу послідовного введення .

3) З метою перевірки на самовідновність будуємо повний перемикальний граф (рис. 3.3, в), який у прикладі крім робочого містить три хибні цикли: один за модулем 3, але з неправильним розподілом імпульсів, та два стійки стани (0 і 7), з яких розподільник не зможе вийти самостійно у випадку потрапляння до них. Отже, пристрій є несамовідновний.

4) Коригуємо функцію збудження (рис. 3.3, г) з метою надати властивість самовідновлення пристрою:

, (3.4)

будуємо скоригований повний перемикальний граф (рис. 3.3, ґ), переконуємось, що при новій функції збудження пристрій є самовідновний та згідно з (3.4) складаємо схему РР (на рис. 3.3, д без урахування виходів у_i).

У кожному такті активний рівень лог.1 (у випадку інверсних сигналів – лог. 0) діє тільки на одному з виходів Q_i (на рис. 3.3, е інтервал до появи сигналу MODE = 1), тому пропусканням синхроімпульсів через елементи збігу І легко утворити розподільник імпульсів (на рис. 3.3, д частина по виходах у_i). Аби синхроімпульси не потрапляли на краї сигналів Q_i, їх можна затримати за допомогою додаткових логічних елементів (у прикладі – буфер LCELL).

Штучним переведенням розподільника до хибного стану сигналом MODE (див. рис. 3.3, е) шляхом паралельного завантаження регістра переконуємось, що за один або два такти після збою пристрій автоматично повертається до робочого циклу – так само, як на повному перемикаль- ному графі.

4 Перетворення ГКП у розподільники. Перевагою розглянутого типу розподільників є простота і висока швидкодія, а недоліком – велика розрядність регістра і, крім того, для розподільників імпульсів ще велика потрібна кількість двовходових елементів І, що може виявитися неприйнятним для побудови багатоканальних РІ та РР. Послабити цей недолік можна шляхом перетворення у розподільники ГКП з модулем, удвічі більшим за розрядність регістра. З огляду на те, що всі вихідні коди ГКП є різні, шляхом їх дешифрування дістанемо кількість каналів розподільника, яка дорівнює модулю ГКП. Для цього вибираємо модуль М ГКП, що відповідає потрібній кількості каналів розподільника, отже, і кількості символів у періоді їх послідовності та за методикою п. 3.2 проектуємо ГКП.

Приклад 3. Розглянемо порядок зазначеного перетворення на прикладі шестиканального розподільника.

1) Задаємося періодом (000111) і одержуємо ГКП як у п. 3.1.2 (відповідає схемі і часовим діаграмам відносно виходів Q_i на рис. 3.4, а).

2) На виходах ГКП утворюється двійковий код Q [2..0], а РР має забезпечити рівень лог. 1 протягом такту тільки в одному каналі, що відповідає унітарному кодові на його виходах. Отже, завдання полягає в перетворенні двійкового коду в унітарний. Таку операцію, як відомо, здійснює дешифратор. Відповідно до розрядності вихідного коду ГКП n = 3 вибираємо двійковий дешифратор 3: 8 (див. рис. 3.4, а без урахування стробового

3) Визначаємо канали РР згідно з черговістю з’явлення в них активного рівня. Повний дешифратор 3: 8 має вісім виходів, кожний з яких активізується відповідно до вхідного адресного коду, відображеного робочим циклом перемикального графу (див. рис. 3.4, а). Тому два виходи з номерами хибних станів (2 і 5) не використовуються, а інші шість каналів у ₁ ... у ₆ нумеруємо в порядку активізації їх у часі згідно з переходами графу. У підсумку отримуємо РР (схема на рис. 3.4, а по виходах у ₁... у ₆), який функціонує за часовими діаграмами на інтервалі R/IN = 1 на рис. 3.4, б: на виходах у ₁... у ₆ по черзі протягом такту діє рівень лог. 1.

4) З’єднанням каналів РР у ₁... у ₆ з елементами І та пропусканням через них синхроімпульсів можна отримати РІ так само, як на рис. 3.3, д. Проте доцільно скористатися стробованим дешифратором, який виконує функцію демультиплексора, якщо на стробовий вхід (G 1 на рис. 3.4, а) подати синхроімпульси. Комбінований розподільник утворюється з додатковим елементом АБО: керувальним сигналом G ₁ = R/IN = 1 дешифратор стає перетворювачем до унітарного коду і пристрій функціонує як РР, а за рівня R/IN = 0 елемент АБО пропускає синхроімпульси на вхід G ₁ і демульти-плексор комутує їх до каналів у ₁... у ₆, тому пристрій функціонує як РІ (див. 3.4, б). Пересвідчитись про самовідновність розподільника, як і ГКП, можна випробуванням за допомогою сигналу MODE.

5 Особливості побудови реверсивних ГКП і розподільників. У випадку необхідності змінювати напрямок надходження кодів з виходів ГКП та сигналів у каналах розподільників природним є застосування реверсивних регістрів в основі побудови таких пристроїв. Розгляд почнемо з ГКП, бо на них ґрунтуються й розподільники.

Приклад 4. Для наочності й стислості зупинимося на тому самому прикладі послідовності символів з періодом (000111), що й у п. 3.1.2. Основа проектування реверсивного ГКП така сама, як і односпрямованого, тому достатньо відзначити лише її особливості.

1) Вважаючи ГКП односпрямованим, розрядність регістра n = 3 визначаємо так само і за відсутністю трирозрядних вибираємо чотирирозрядний реверсивний регістр (символ SHIFT REG. на рис. 3.5, а). Керувальним кодом S [1..0] = 1 утворюється регістр прямого зсуву (праворуч) зі входом послідовного введення SRSI, а кодом S [1..0] = 2 – у регістр зворотного зсуву (ліворуч) зі входом послідовного введення SLSI.

2) Визначаємо виходи регістра, на яких формується потрібна кодова послідовність. Виходимо з того, що для побудови односпрямованого ГКП на кільцевому регістрі з прямим зсувом необхідно, як і раніше, зворотний зв’язок здійснювати через вхід молодшого розряду SRSI, а виходами пристрою є виходи трьох молодших розрядів Q [2..0] = (QC, QB, QA). Для зворотного зсуву входові SLSI відповідає вихід старшого розряду QD, отже, у трирозрядному регістрі необхідно використовувати виходи Q [2..0] = (QD, QC, QB).

3) Формуємо вихідну шину ГКП Q [2..0], з якої знімається змінювана за напрямком кодова послідовність. Аби спрямувати пряму та зворотну послідовності до цієї шини, потрібно перемикати виходи регістра, що можна здійснити логічними елементами, але найдоцільніше скористатися мультиплексорами (в одному корпусі стандартних ІС міститься по чотири мультиплексори 2: 1 зі спільним адресним входом SEL). У прикладі за адресний вхід може правити розряд S ₁, який перемикає до виходів Y_i під час прямого зсуву рівнем S ₁ = 1 входи А_і, а під час зворотного зсуву рівнем S ₁ = 0 – входи В_і. Після з’єднань зазначених виходів регістра зі входами мультиплексора (QC, QB, QA) = (А 3, А 2, А 1) та (QD, QC, QB) = (В 3, В 2, В 1) схему на рис. 3.5, а можна уявляти еквівалентним трирозрядним регістром відносно виходів Q [2..0] та входів послідовного введення. Внаслідок цього для утворення реверсивного кільцевого регістра достатньо з’єднати SRSI = Q ₂ та SLSI = Q ₀.

4) Проектуємо односпрямований самовідновний ГКП за п. 3.1.2 і отримуємо схему з коригувальним ЦКП у колі зворотного зв’язку (див. рис. 3.2, в), який переносимо на нашу схему (елемент НЕ та два нижні елементи І-НЕ). Цілком зрозуміло, що проектувати такий самий ГКП зворотного напрямку немає сенсу, адже якщо перейменувати розряди, регістр зворотного зсуву перетворюється на регістр прямого зсуву. У нашому випадку достатньо поміняти місцями розряди Q ₂ і Q ₀ для коригувального ЦКП у регістрі зворотного зсуву (елемент НЕ і два верхні елементи І-НЕ). Природно, у регістрах більшої розрядності слід змінювати на протилежну всю нумерацію від старшого розряду до молодшого.

5) Через це робочі цикли перемикального графу (на рис. 3.5, а) при прямому (суцільні лінії) та зворотному (пунктирні лінії) зсуві перетворюються один в одного, якщо коди станів в одному графі читати в прямому напрямку, а в іншому – у зворотному. Наприклад код 1₁₀ = 001₂ при читанні у зворотному напрямку перетворюється на 4₁₀ = 100₂. Взаємо-зворотними є і коди 3 та 6, тому перехід від хибних станів 2, 5 (через симетричність читаються однаково в обох напрямках) відбувається в одному графі до стану 3, а в іншому – до стану 6 (зображено суцільною та пунктирною лініями).

6) Перемикання напрямку кодової послідовності сигналом S [1..0] наведено на часових діаграмах рис. 3.5, б. Для випробування ГКП на самовідновність сигналом S [1..0] = 3 у паралельному коді до регістра записується відповідно до найгіршого хибного стану число 2₁₀ = 010₂, яке при прямому зсуві слід подати до розрядів C, B, A, а при зворотному зсуві – до розрядів D, C, B. Відносно групи паралельного введення в останньому випадку воно становитиме d [3..0] = (D, C, B, А) = 0100₂ = 4₁₀, що й відображено на епюрі.

Приклад 5. Перетворення реверсивних ГКП у розподільники можна виконати так само, як і односпрямованих ГКП (див. п. 3.1.4). Якщо згорнути схему реверсивного ГКП (див. рис. 3.5, а) до символу (00gkp0 на рис. 3.6, а), то утворюється типова структура такого перетворення. При керувальному сигналі R/IN = 1 пристрій функціонує як реверсивний РР, а при R/IN = 0 – як реверсивний РІ. Часові діаграми (рис. 3.6, б) наведено для режиму РІ.

Приклад 6. Проектування простих реверсивних розподільників на основі ГКП з періодом послідовності символів, серед яких є лише одна одиниця, здійснюється за п. 3.1.3 з урахуванням особливостей, зазначених у п. 3.1.5. Приклад односпрямованого розподільника, розглянутий у п. 3.1.3, для реверсивного РІР ілюструється на рис. 3.7, а (самостійно доповніть його робочий цикл для утворення повного перемикального графу). Фрагменти випробування щодо самовідновності такого РІР наведено на рис. 3.7, б.

Поиск по сайту: