Індивідуально-консультативна робота. Підготувати доповідь на тему: «Вплив організаційної культури на діяльність менеджера»

Підготувати доповідь на тему: «Вплив організаційної культури на діяльність менеджера»

Тезисний матеріал до теми:

Планування є основною і первісною функцією управління від якої залежать усі інші функції, оскільки прийняті в процесі її реалізації рішення визначають характер їх здійснення.

Зміст процесу планування полягає у пошуку відповідей на три ключових запитання:

1) де організація знаходиться у даний момент (який стан, яка ситуація)?

2) чого організація прагне досягти (куди вона прямує)?

як організації потрапити звідти, де вона є, туди, де вона прагне опинитися?

Мета планування полягає в створенні системи планових документів, які визначають зміст та певний порядок дій для забезпечення тривалого існування організації.

До підфункцій планування відносяться: цілевстановлення, прогнозування, моделювання, програмування

Для того, щоб функція планування досягла зазначених вище позицій, вона повинна ґрунтуватися на таких принципах: первинності, повноти, точності, економічності, безперервності, гнучкості, масовості.

Принцип первинності. Планування логічно попереджає виконання всіх інших управлінських функцій.

Принцип повноти. Планування повинно охоплювати всі галузі діяльності підприємства, а також усі етапи, дії та операції як господарських, так і процесів управління. Якщо при плануванні щось випаде із сфери уваги менеджера, то неминуче виникнення у цій ланці “вузького місця”, тобто зривів, неузгодженості.

Принцип точності. При плануванні потрібно максимально досягти високої точності економічних параметрів, кількісних та якісних характеристик дій. В окремих випадках можливі відхилення параметрів без шкоди для загального ходу господарювання.

Принцип економічності. Витратоємкість планування повинна бути меншою за ефект, що очікується від запланованих показників, дій, процесів. Принцип безперервності. Планування досягає поставлених цілей тоді, коли воно здійснюється не епізодично, а безперервно як у часі так і у просторі. Принцип гнучкості. Якщо плани виявляються не досить обґрунтованими, то їх потрібно переглядати, оскільки догматизація їх призведе до руху у хибному напрямі.

Принцип масовості. Обґрунтовані плани можуть бути розроблені тільки при залученні до процесу планування співробітників, які виконуватимуть ці плани.

Класифікація планів:

- за критерієм широти охоплюваної сфери розрізняють стратегічні. тактичні й оперативні плани

- за критерієм часового горизонту планування плани поділяють на довгострокові (3-5 років) й середньострокові (1-3 роки);

- за ступенем конкретизації виділяють завдання й орієнтири.

До найважливіших складових планів, які менеджер повинен знати відносяться завдання та цілі.

Організаційна функція менеджменту – це свідомий процес, спрямований на об’єднання та впорядковану взаємодію елементів або частин (людей, ідей, речей) у ціле, у результаті чого утворюється життєздатна, продуктивна, стійка система.

Система - це цілісність сукупності взаємопов'язаних і взаємозалежних частин та елементів, які роблять свій конкретний внесок у характеристику цілого. Всі організації є відкритими системами.

Організація - це група людей, діяльність яких свідомо узгоджується і координується (свідомо або спонтанно) для досягнення певної мети.

Щоб група людей дійсно вважалась організацією вона повинна відповідати наступним вимогам:

1. Наявність по крайній мірі двох людей, які вважають себе частиною цієї групи.

2. Наявність по крайній мірі однієї мети (бажаного кінцевого стану або результату), яку приймають як загальну всі члени цієї групи.

3. Наявність членів групи, які навмисно працюють разом, щоб досягнути загальної для всіх цілі.

Організаційна структура - це форма поділу праці, що закріплює певні функції управління за відповідними структурними підрозділами апарата управління.

Організація має горизонтальний і вертикальний поділ праці, а також спеціалізацію праці.

Горизонтальний поділ праці - це розподіл всієї роботи на складові компоненти.

Вертикальний поділ праці - це діяльність з координування роботи інших людей залежно від підлеглості

Спеціалізація праці - розділення роботи на численні малі операції, які виконуються фахівцями.

Для того, щоб організація могла досягти поставленої мети, завдання мають бути свідомо скоординовані завдяки вертикальному розподілу праці.

Мотивація – це сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають людину до діяльності, спрямованої на досягнення цілей організації, а мотивування – це процес впливу на людину з метою її спонукання до певних дій, спрямованих на досягнення цілей організації.

Мотивація повинна забезпечувати:

- соціальну справедливість і розподіл матеріальних благ в залежності від кількості і якості вкладеної праці;

- стимулювання випуску високоякісної продукції та послуг, економію виробничих ресурсів, розвиток творчої ініціативи та інше;

- використання санкцій за порушення планової і договірної дисципліни та інші недоліки в роботі.

Мотивування – це складна категорія, для з’ясування природи якої важливо спочатку розібрати поняття “потреби”, “спонукання”, “мотиваційна структура”, “стимули”

Потреба – це особливий стан психіки індивіда, усвідомлена ним незадоволеність, відчуття нестачі (браку) чогось, відображення невідповідності між внутрішнім станом і зовнішніми умовами. При цьому потреби поділяють на: первинні – являються за своєю природою фізіологічними, природженими (їжа, вода, дихання, сон і т.ін.); вторинні – за природою психологічні (успіх, повага, прив’язаність, влада, потреба в належності до чого-небудь, до кого-небудь).

Спонукання (мотив) – це потреба, усвідомлена з точки зору необхідності здійснення конкретних цілеспрямованих дій. При цьому конкретні дії (поведінка) людини розглядаються як засіб задоволення потреби.

Стимули – це важелі або інструменти впливу на людей, які викликають дію певних мотивів. До них відносять широкий спектр конкретних засобів (усього того, що можна запропонувати людині як компенсацію за її дії).

Мотивацію можна визначити як дію на психологію людини, внаслідок якої у неї виникає бажання продуктивно працювати. Такими чинниками дії є: заробітна плата; матеріальна винагорода; матеріальні стимули; моральні стимули т.інше.

Потреби викликають у людини бажання (прагнення) до їх задоволення, отже, сутність мотиваційної функції менеджменту зводиться до того, щоб за допомогою стимулів спонукати персонал організації до дій для досягнення поставленої мети, домагатися перетворення завдань організації у власні цілі працівників.

Контроль - це функція менеджменту, застосування якої забезпечує досягнення цілей організації за допомогою оцінки, аналізу результатів діяльності та внесення необхідних коректив у виробничий процес.

Основним завданням контролю є якісна і кількісна оцінка результатів діяльності організації,попередження і своєчасне виявлення помилок та порушень в організації, ухвалення на основі цього контрзаходів, що знімають недоліки в управлінні і виробництві.

Сутність основного завдання контролю полягає в забезпеченні досягнення цілей і місії організації. Об'єктивність і необхідність контролю як функції менеджменту визначають такі фактори:

- невизначеність зовнішнього середовища (зміна складу працівників організації, законів, ринкової ситуації, політики тощо);

- зміни у внутрішньому середовищі організації (структура, поведінка людей, технології);

- небезпека виникнення кризових ситуацій;

- доцільність підтримки успіху організації;

- тиск з боку конкурентів;

- боротьба за ринки збуту товарів і т.ін.

Суб’єктами контролю виступають: державні та відомчі органи; колективні та колегіальні органи управління; громадські організації; лінійні та функціональні менеджери.

Метою контролю є сприяння тому, щоб фактичні результати найбільше відповідали очікуваним, а тому види контролю відрізняються за часом його здійснення в процесі управління організацією.

Контроль поділяється на:

- попередній;

- поточний;
-заключний.

Попередній контроль передбачає виконання і реалізацію правил, процедур, ліній поведінки (посадових, технологічних та інших інструкцій). Він застосовується у трьох основних сферах:

- щодо людських ресурсів;

- щодо матеріальних ресурсів;

- щодо фінансових ресурсів.

Поточний контроль здійснюється у процесі виробництва і управління організацією. через систему зворотного зв'язку. Це контроль дотримання технології виробництва, якості схвалюваних рішень і контроль їх реалізації тощо.

Цей вид контролю характеризується такими ознаками:

- має характер управлінської необхідності;

- має мету;

- використовує зовнішні ресурси, які перетворює в ресурси для внутрішнього споживання організації;

- коригує відхилення, які виникають у процесі управління з метою забезпечення досягнення цілей організації.

Заключний контроль - це контроль якості виконаної роботи або отриманого результату.

Він необхідний для врахування організацією можливих майбутніх ситуацій, з якими вона буде мати справу, а також для забезпечення мотивації (наприклад, при визначенні видів оплати праці).

Поиск по сайту: