Психолого-педагогічне вивчення дітей з порушеннями опорно-рухового апарату

ПДО дітей з ДЦП є досить складним у зв’язку з тим, що при ДЦП, як правило, спостерігається поєднання рухових та мовленнєвих порушень із затримкою формування окремих психічних функцій.

Рухові порушення у поєднанні з порушенням слуху та зору ускладнюють процес обстеження дитини й обмеженням використання експериментальних методик і тестових завдань.

Психолого-педегогічна діагностика психо-фізіологічних особливостей дітей із ДЦП вирішує кілька завдань. Найбільш складною є диференційна діагностика ЗПР та легкої РВ у дошкільників з ДЦП.

Крім того, дуже складно диференціювати РВ з ДЦП за недорозвитку. Слід зазначити, що у дітей із ДЦП потенційно збережені передумови до розвитку вищих психічних функцій, але численні порушення рухів, слуху, мовлення і т.д.; виражені астенічні прояви, низький запас знань внаслідок соціальної депривації маскують їх можливості і це призводять до гіпердіагностики РВ.

Диференційна діагностика розумового розвитку при ДЦП є досить складною, оскільки необхідно враховувати всі фактори, які обумовлюють психічний розвиток цих дітей, у тому числі сенсорну і соціальну депривації, складнощі організації мовленнєвого спілкування, моторні ускладнення.

Уніфікована система дифдіагностики дітей із ДЦП на сьогодні не розроблена. Найбільш об’єктивною залишається діагноситка, яка базується на довготривалому спостереженні у поєднанні з експериментальним обстеженням окремих психічних функцій і вивченням темпу набуття повних знань та навичок.

Як правило, завдання дифдіагностики розумового розвитку дітей із ДЦП вирішується лише з початком шкільного навчання.

Саме з цією метою у школах-інтернатах для дітей з порушенням опорно-рухового апарату відкривають спеціальні підготовчі класи, у яких протягом досить великого періоду часу за дитиною ведеться спостереження, аналізуються її можливості та визначається програма навчання.!!! Індивідуальний підхід.

Ще одним важливим завданням діагностики при ДЦП є комплексне вивчення дітей з метою розробки напрямів індивідуальної корекційної роботи. Для цього обов’язковим є ознайомлення з медичною документацією дитини, у якій висвітлено клінічна картина, динаміка змін стану дитини під впливом лікування, форма ДЦП і супутні синдроми. Ці знання дають можливість психологу правильно визначити адекватні методики й адекватний стимульний матеріал, врахоуючи клінічні характеристики під час якісного аналізу результатів.

Крім того, завданням психолого-педагогічної діагностики дітей з ДЦП є етапне обстеження, яке дає можливість оцінити зміни у стані дитини під впливом лікування, корекції і виховних заходів та виявити динаміку цих змін.

При психодіагностичному обстеженні дітей з ДЦП дуже важливо враховувати вік дитини.

У ранньому, дошкільному, молодшому шкільному віці особливу увагу слід звертати на особливості формування пізнавальної діяльності, а в підлітковому та ранньому юнацькому віці завдання обстеження пізнавальної діяльності залишається, але першочергового значення набуває вивчення особистісних особливостей дітей з ДЦП і їх професійних намірів, оскільки саме ці напрями визначають соціально-трудову адаптацію дитини.

Основним методом психодіагностичного обстеження дітей 3-4 років є спостереження, бажано в присутності матері, оскільки діти з даним типом порушення бояться незнайомих людей і незнайомих обставин.

Аналізуючи прояви психічної діяльності дитини необхідно, в першу чергу, виділити ті фактори, які впливають на гальмування розвитку пізнавальної діяльності (важкість рухового ураження, патологія артикуляційного апарату, порушення зору чи слуху) і визначити, що в структурі дефекту обумовлюється ураженням мозку, а що пов’язане з порушенням моторики та аналізаторів.

При проведенні психодіагностичного обстеження дітей 3-4 років слід враховувати наступне:

1. Відповідність рівня виконуваних дитиною завдань руховим можливостям та ступеню збереженості аналізаторів.

2. Можливості навчання дитини, показниками яких є темп набуття навичок і кількість вправ, необхідних у процесі навчання.

3. Характер допомоги дорослого і можливість її використання.

4. Здатність до самостійного виконання завдання.

5. Ставлення дитини до завдання, її активність.

6. Можливість частково пристосовуватись до рухового дефекту.

7. Використання немовленнєвих засобів комунікації (рухи очей, міміка, жести)

8. Стійкість уваги.

9. Участь дитини у спільній діяльності.

10. Уміння наслідувати дії дорослого та усвідомлювати їх.

Крім спостереження для обстеження дітей 3-4 років використовуються також і адаптовані до рухових уражень стандартизовані шкали, спрямовані на виявлення порушень у формуванні:

- сприймання;

- просторових та часових уявлень;

- наочно-дієвого, наочно-образного і словесно-логічного мислення;

- конструювання;

- графічних навичок;

- читання, письма, рахунку.

У заключенні вказуються обов’язкові дані про:

- спосіб пересування;

- рівень розвитку маніпулятивної функції;

- наявність супутніх порушень.

Поиск по сайту: