ВИСНОВКИ. Викладений у навчальному посібнику матеріал дозволяє зробити наступні висновки:

Викладений у навчальному посібнику матеріал дозволяє зробити наступні висновки:

1. Освітянська сфера, зокрема, вища школа, є важливим чинником суспільного розвитку. Рівень життя в тій чи іншій країні і рівень освіти населення – взаємообумовлені явища. Не випадково існують, наприклад, такі вислови: не тому в США багато університетів, що вона багата країна, а США багата країна тому, що в ній багато університетів. Або: країни, які економлять на освіті, приречені на бідність.

2. Світовий і вітчизняний досвід розвитку освіти свідчить про те, що ця галузь повинна бути об’єктом держбюджетного фінансування. Номінальний рівень матеріально-технічної бази вищої школи, її комп’ютерного та інформаційного оснащення, заробітної плати викладачів і співробітників, стипендії аспірантів і студентів повинен забезпечуватися за державний кошт. Це не виключає додаткових фінансових надходжень у вузи від надання різноманітних платних освітніх послуг, науково-дослідницької роботи, видавничої діяльності тощо.

3. Суспільство повинно забезпечувати рівні можливості для доступу до освіти всіх прошарків населення. Навчання в державних навчальних закладах повинно бути, як правило, безкоштовним. Це не виключає створення комерційних закладів освіти при відповідному їх ліцензуванні та акредитації, де навчання відбувається за кошти юридичних або фізичних осіб. Основною умовою вступу абітурієнта до закладу освіти повинен бути відповідний рівень його знань.

4. Визначними вежами розвитку світової освіти були: започаткування системи освіти в епоху Античності, створення університетської освіти в період Середньовіччя, інтеграція навчальних систем освіти в загальноєвропейський простір в ХХ – початку ХХІ століть.

5. На шляху розвитку як світової, так і національних систем освіти, зокрема, вищої, її рівень і зміст, обусловлювалися конкретними історичними, політичними, економічними та соціокультурними чинниками.

6. Українська національна система освіти, в тому числі вищої, формувалася й розвивалася в контексті розвитку світової цивілізації, вбрала кращі світові надбання при збереженні національної ідентичності.

7. Започаткування системи вищої освіти в Україні своїм корінням сягає в період Середньовіччя. Справжньою гордістю національної вищої школи є Києво-Могилянська академія, яка у XVII – XVIII ст.ст. стала центром освіти, науки й культури всіх слов’янських народів і діяльність якої виявила значний вплив на культурний розвиток, як України, так і інших країн, особливо Росії.

8. Формування та розвиток національної системи вищої освіти стримувалися втратою у XVIII ст. автономії України і переходом її земель до складу Російської та Австрійської імперій, шовіністична й антиукраїнська політика яких завдала значних втрат національній освітянській сфері. Більше ніж на століття головною метою українських демократично-прогресивних сил стала боротьба за українську мову та українську школу.

9. Відродження української школи та створення національної системи освіти розпочалося в роки національно-визвольних змагань 1917–1920 рр. і було продовжене в радянський період української історії. На цьому шляху були беззаперечні досягнення й трагічні втрати. У складі освітньої сфери СРСР українська вища школа в кінці 50-х – 60-х роках XX ст. займала пріоритетні позиції в освіті. До кінця 80-х – початку 90-х років XX ст. ці провідні позиції було втрачено.

10. Розвиток освітянської сфери незалежної України, у тому числі вищої школи особливо у 90-х роках XX ст. характеризується непослідовністю й безсистемністю. Тільки с кінця 90-х років XX ст. освітянська сфера стає об’єктом уваги урядових структур України.

11. Перше десятиріччя XXI ст. для вищої школи України визначене як період виведення національної системи вищої освіти на рівень світових стандартів з метою входження в загальноєвропейський освітянський простір у відповідності з Болонським процесом. На цьому шляху, як слушно відзначається в літературі¹, в системі вищої освіти в Україні потрібно буде знайти оптимальну відповідність між установленими традиціями у вітчизняній вищий школі і новими тенденціями входження у світовий освітянських простір. Ще раз нагадаємо про них:

- розвиток багаторівневої системи організації вищої освіти, яка забезпечує більш широку мобільність у темпах навчання і в виборі майбутньої спеціальності. Вона формує спроможність у випускника отримати на базі університетської освіти нові спеціальності;

- могутнє забезпечення вузів сучасними інформаційними технологіями, широке включення в систему Internet, інтенсивний розвиток дистанційних форм навчання студентів;

- університезація вищої освіти і процес інтеграції усіх вищих навчальних закладів з ведучими в країні і у світі університетами, що призводить до появи університетських комплексів;

- оновлення вищої професійної освіти з урахуванням вимог світових стандартів;

- неперервна освіта як основа соціального пошуку; адже сучасна цивілізація характеризується динамізмом, посиленням ролі особистості в суспільстві і виробництві, зростанням її потреб, гуманізацією і демократизацією суспільних відносин, інтелектуалізацією праці, швидкою зміною техніки і технології, які зумовлюють необхідність зміни формули “освіта на все життя” формулою “освіта через все життя”.

12. Головною проблемою сьогодення для вищої школи України є підвищення якості освіти. Адже, як слушно наголошує колишній міністр освіти України Михайло Згуровський² , помилки, допущені при побудові ринкових відносин в Україні, торкнулися й таких чутливих сфер, як вища освіта й наука. Зокрема, виникли протиріччя між сферою вищої освіти та ринком праці, протиріччя в самій системі освіти, сформувалася “нова ментальність” в освіті, за якою навчання – це не тяжка праця, а “комфортний процес, який не повинен передбачати будь-яких зусиль студентів над собою”. Ось чому слід погодитися з М.Згуровським у тому, що потрібно радикально змінити ситуацію на ринку праці, створити високотехнологічну економіку (економіку знань). Доцільно було б виділити низку провідних університетів, на яких покласти завдання підготовки кадрів і проведення наукових досліджень з “проривних” напрямків економіки України. Потрібно також підняти престижність дипломів державного зразка для випускників вузів.

13. Готуючись до входження в загальноєвропейський простір, важливо не розгубити надбання вітчизняної вищої школи, зокрема, в поєднанні у вузах навчально-методичної, виховної та науково-дослідницької роботи. Відомий наукознавець Дж. Бернал підкреслював, що “наука і освіта невіддільні. Суворий поділ університетської освіти й будь-яких наукових досліджень – це велика помилка для розвитку науки”.³ Українська вища школа має великий досвід впровадження науково-дослідницької роботи студентів у навчальний процес, створення спільно з науково-дослідними інститутами і виробництвом навчально-науково-виробничих комплексів та навчально-наукових центрів тощо. Не слід відмовлятися від завоювань вітчизняної вищої школи в розвитку студентського самоврядування, формуванні активної життєвої позиції студентської молоді, поглибленні її культурних знань і світогляду. Тільки у поєднанні вітчизняного досвіту, національних традицій з кращими світовими досягненнями у сфері вищої освіти вища школа України може досягти світового рівня й зайняти гідне місце у світовому освітянському просторі.

Поиск по сайту: