Міністри освіти українських радянських урядів (1917–1991)

Затонський Володимир Петрович (1888–1938) – партійний і державний діяч. Активний учасник установлення радянської влади в Україні. Закінчив фізико-математичний факультет Київського університету. Очолював Народний секретаріат освіти УНР з 5 грудня 1917 р. до 12 березня 1918 р., відділ освіти Тимчасового Робітничо-Селянського Уряду та Народний Комісаріат освіти УСРР з 8 січня 1919 р. до 20 квітня 1920 р. та з 30 жовтня 1922 р. до 14 березня 1924 р. Народний комісар освіти УСРР з 22 лютого 1933 р. до 22 грудня 1937 р. В 1925– 1927 – секретар ЦК КП(б)У, в 1927–1933 – голова Центральної Контрольної Комісії КП9(б)У і нарком Робітничо-Селянської Інспекції УСРР, в 1923–1924 – кандидат, у 1925–1937 – член Політбюро ЦК КП(б)У. Академік АН УРСР. У 1938 р. репресований.

Михайличенко Гнат Васильович (1892–1919) – навчався в одному з московських закладів освіти. За революційну діяльність був засуджений до каторжних робіт у Сибіру. Після листопада 1917 р. повернувся в Україну. Очолював Народний комісаріат освіти УСРР з 12 травня по 3 липня 1919 р. У листопаді 1919 р. був розстріляний денікінцями в Києві.

Гринько Григорій Федорович (1890–1938) – державний і громадський діяч. Навчався в Московському університеті. Очолював Народний комісаріат освіти УСРР з 16 лютого 1920 р. до 20 вересня 1923 р. У 1926–1929 – заступник голови Держплану СРСР, у 1929–1930 – заступник наркома землеробства СРСР, у 1930–1937 нарком фінансів СРСР. У 1937 р. репресований, у 1938 р. розстріляний.

Шумський Олександр Якович (1890–1946) – партійний та державний діяч. У 1915 р. вступив до Московського ветеринарного інституту, тоді ж приєднався до есерівського руху. З 1920 р. – член КП(б)У, згодом член її ЦК, займав відповідальні партійні та державні посади. Очолював Народний комісаріат освіти УСРР з 10 липня до кінця серпня 1919 р.; з 29 вересня 1924 р. до 2 лютого 1927 р. У лютому – березні 1927 р. на об’єднаному пленумі ЦК і ЦКК КП(б)У звинувачений у “націоналістичному ухилі” (т. зв. шумськізм) та направлений у розпорядження ЦК ВКП(б). У 1931–1933 – голова ЦК профспілки працівників освіти, член президії ВЦРПС. У 1933 засуджений до 10 років виправно-трудових таборів, з 1935 р. – на засланні. Загинув у Саратові.

Скрипник Микола Олексійович (1872–1933) – державний і громадський діяч. Навчався в Ізюмській реальній школі та Петербурзькому технологічному інституті. Активний учасник встановлення радянської влади в Україні. Один з організаторів створення КП(б)У, член її ЦК (1918). З квітня 1920 – нарком Робітничо-Селянської Інспекції УСРР, з липня 1921 – нарком внутрішніх справ УСРР. У 1922–1927 – нарком юстиції та генеральний прокурор УСРР, у 1927–1933 – нарком освіти УСРР. З лютого 1933 – заступник голови РНК УСРР і голова Держплану УСРР. У червні 1933 на пленумі ЦК КП(б)У звинувачений у “націоналістичних збоченнях” і помилках теоретичного й практичного характеру, що підштовхнуло його до самогубства.

Хоменко Григорій Семенович (1903–?) – навчався у Харківському інституті народної освіти. З 1934 р. очолював одну з великих шкіл м. Дніпро-петровська, а з 1 січня 1938 р. – Дніпропетровський обласний відділ освіти. Очолював Народний комісаріат освіти УРСР з 5 травня до 18 грудня 1938 р. 19 грудня 1938 р. ЦК КП(б)У звільнив Г.С.Хоменка з посади Наркома освіти.

Редько Федір Андрійович (роки життя невідомі) – даних про життєвий шлях Ф.А.Редька розшукати не вдалося. Він був багаторічним заступником двох попередніх Наркомів освіти. Очолював Народний Комісаріат освіти УРСР з 2 квітня 1939 р. до 28 травня 1940 р. Після звільнення від обов’язків Наркома освіти України був призначений заступником Голови РНК УРСР.

Бухало Сергій Максимович (роки життя невідомі) – очолював Народний Комісаріат освіти УРСР з 26 травня 1940 до 5 березня 1943 р. У липні 1944 р. призначений начальником створеного Управління в справах вищої школи при РНК УРСР. Управління існувало до 1955 р.

З липня 1944 р. в Україні змінилася система державного керівництва вищими навчальними закладами. При Раді Народних Комісарів УРСР створюється Управління в справах вищої школи, начальником якого було призначено С.М.Бухала. Керівництво початковою та середньою школами продовжувало здійснювати Міністерство освіти, яке очолювали П.Г.Тичина (у 1945–1948 рр.), М.О.Савчук (у 1948–1949 рр.), Г.П.Пінчук (у 1948–1957 рр.), І.К.Білодід (у 1957–1962 рр.) і ін.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 29 грудня 1954 р., за яким Міністерство вищої освіти СРСР із загальносоюзного було перетворено на союзно-республіканське, на Україні створено на початку 1955 р. Міністерство вищої освіти Української РСР. Міністром було призначено Б.А.Коваля, який до цього очолював Управління в справах вищої школи при Раді Міністрів УРСР.

До 1959 р. безпосереднє керівництво вузами в Українській РСР здійснювали 6 союзних міністерств і відомств та 7 республіканських. Координувало роботу міністерств з керівництва 114 вузами Міністерство вищої освіти УРСР. 22 червня 1959 р. Міністерство вищої освіти УРСР було перетворено на Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти УРСР. Того ж року міністром МВССО УРСР призначено А.Д.Скабу.

Скаба Андрій Данилович (1905–?) – український радянський історик, партійний і державний діяч. Закінчив Харківський університет. Академік АН УРСР (1967). Очолював міністерство вищої і середньої спеціальної освіти УРСР у 1959 р.

Даденков Юрій Миколайович (1911–?) – український радянський вчений у галузі гідравліки. Закінчив Харківський автомобільно-дорожний інститут. Член-кореспондент АН УРСР (1961). Очолював міністерство вищої і середньої спеціальної освіти УРСР з 1960 до 1973 року.

Єфименко Георгій Григорович (народився 30.01.1917 р.) – український радянський вчений у галузі металургії. Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут. У 1970–1973 рр. ректор цього інституту. Член-кореспондент АН УРСР (1973). Лауреат Державної премії УРСР. Очолював міністерство вищої і середньої освіти УРСР з 1973 до 1984 року. Ініціатор впровадження в навчально-методичну та наукову діяльність вищої школи багатьох ефективних форм і методів роботи.

Пархоменко Володимир Дмитрович (народився 16.12.1933 р.) – відомий вчений у галузі плазмохімії неорганічних речовин. Закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут. Ректор цього інституту в 1972–1984 рр. Член-кореспондент АПН України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки. Заслужений діяч вищої школи України. Очолював Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти УРСР з 1984 до 1991 року.

Поиск по сайту: