Ризик та психологічна теорія рішень

Психологічна теорія рішень вивчає проблеми впливу особистих рис суб’єкта на прийняття рішень, що пов’язані з ризиком.

Пристосуватися до ризику можуть допомогти дії, що зменшують ймовірність небажаних подій, чи величину потенційних збитків, або розподіл наслідків ризику серед інших промисловців чи підприємців, чи суспільства в цілому.

Для кожної стадії прийняття рішення характерні свої закономірності. Так, на стадії усвідомлення і попереднього оцінювання (вимірювання) ризику його суб’єкт фокусує свою увагу на одній-двох найважливіших, з його точки зору, характеристиках. Наприклад, на розмірі очікуваного доходу, коли мова йде про доцільність інвестицій, (причому, оцінюють по максимуму) і в той же час майже не замислюються про ймовірність втрат чи виграшу. Тобто інформація про конкретну ситуацію формується у суб’єкта ризику за два етапи: спочатку обирається одна з характеристик як деяке обмеження, а іншу вважають за критерій (ціль). При цьому відкидають усі альтернативи, які не відповідають вибраним обмеженням; далі з тих альтернатив, що залишилися, обирають ту, яка забезпечує найбільший рівень параметру, обраного за ціль. Як правило, характеристику “ймовірність одержання не меншого від деякого заданого значення прибутку” розглядають як обмеження, а “величину сподіваного прибутку” – як ціль.

Згідно психологічної теорії рішень важливо врахувати питання, пов’язані з внутрішнім чи зовнішнім пристосуванням особи до ризику.

Зовнішнє пристосування (екстравертність) щодо ризику полягає у спробі суб'єктом ризику якось модифікувати зовнішнє оточення (середовище), щоб одержати деякі переваги: маневрування ресурсами, маніпулювання поведінкою контрагентів (партнерів) під час укладання угод тощо.

Внутрішнє пристосування (інтравертність) до ризику є характерним для осіб, що не дуже вірять у можливості контролю над зовнішнім оточенням та прямого впливу на нього, їх основний інструмент - збір додаткової інформації, виграш у часі, підключення своїх керівників до процесу прийняття відповідальних рішень, генерація нових альтернатив.

Наприклад, приймаючи рішення стосовно великих інвестицій, деякі особи, що відповідають за прийняття рішень, будуть намагатися торгуватися з банком відносно умов позики, ставок відсотків, графіків виплат або залучити банк у справи свого підприємства на правах співучасника (зовнішнє пристосування). Іншими особами більше уваги приділяється збиранню інформації про можливості банку і його зацікавленість у наданні підприємству кредиту, чи осмисленню проблеми обхідних шляхів на випадок провалу операції і падіння авторитету особи на підприємстві (внутрішнє пристосування до ризику).

Поводження менеджера за умов ризику повинно орієнтуватися:

· на пошук «рушійної пружини» ризикованої ситуації (осмислення проблеми, формування управлінської задачі, розстановка сил), використовуючи ситуаційний аналіз;

· на відшукування зв'язку даної ризикованої ситуації з попередніми обставинами (історичний метод) та прогнозування загроз та збитків;

· на співставлення ризикової ситуаційної задачі з розвитком цілісної системи управління (системний підхід);

· на обґрунтування і використання технологій розв'язання управлінських задач в адекватних ситуаціях;

· на формування адекватного стилю управління (нова тактика в нових обставинах, обтяжених ризиком).

З цього випливає можливість створення технологічної ситуаційної матриці (алгоритму), яку можна подати такими основними операціями:

Операція 1. Аналіз та діагностика ризикованої ситуації (визначення головних задач, основних протиріч, домінуючих тенденцій).

Операція 2. Визначення управлінських цілей, методів і засобів їх вирішення.

Операція 3. Визначення чинників, що впливають на прийняття рішень.

Операція 4. Розробка альтернативи способів дії.

Операція 5. Оцінка кожної з альтернатив, вибір такої, що найбільше відповідає вимогам ризикованої ситуації.

Операція 6. Розробка конкретного способу (програми дій), що є найбільш ефективним з точки зору переведення певної ризикованої управлінської ситуації у більш сприятливу.

Особливу роль у вирішенні ризикових задач відіграють інтуїція менеджера та інсайд.

Інтуїція являє собою здатність безпосередньо, ніби раптово, без логічного продумування знаходити правильне рішення проблеми. Інтуїтивне рішення – це внутрішнє осяяння, просвітління думки, що розкриває суть досліджуваного питання. Інтуїція є неодмінним компонентом творчого процесу. Психологія розглядає інтуїцію у взаємозв’язку з чуттєвим і логічним пізнанням і практичною діяльністю як безпосереднє знання в його єдності зі знанням опосередкованим, раніше придбаним.

Інсайд – це усвідомлене рішення якоїсь проблеми. Суб’єктивно інсайд переживають як несподіване осяяння, збагнення. У момент самого інсайда рішення усвідомлюється дуже ясно, однак ця ясність часто короткочасна і має потребу у свідомій фіксації рішення.

У випадках, коли ризик розраховувати неможливо, ризикові рішення приймають за допомогою евристики.

Евристика являє собою сукупність логічних прийомів і методологічних правил теоретичного дослідження і відшукання істини. В першу чергу ці правила і прийоми рішення відносяться до особливо складних завдань. Ризик-менеджмент має свою систему евристичних правил і прийомів для ухвалення рішення в умовах ринку.

Поиск по сайту: