Методичні поради до вивчення теми. Капітал — це кошти, якими володіє підприємство для здій­снення своєї діяльності з метою отримання прибутку

Капітал — це кошти, якими володіє підприємство для здій­снення своєї діяльності з метою отримання прибутку. Функці­онування капіталу підприємства у процесі його використан­ня характеризується процесом його постійного кругообороту.

Отже, у процесі кругообороту капітал проходить три стадії:

• на першій стадії капітал в грошовій формі інвестується в оборотні, необоротні активи, перетворюється при цьому у продуктивний капітал;

• на другій стадії в процесі виробництва продукції виробни­чий капітал перевтілюється у товарну форму;

• на третій стадії товарний капітал після реалізації товарів обертається у грошовий капітал.

Основною метою формування капіталу є забезпечення потреб підприємства у придбанні активів та оптимізація його структури з точки зору забезпечення умов ефективності його використання. Важлива роль в економічному розвитку будь-якого суб'єкта господарювання та забезпечення задоволення інтересів держави та власників належить капіталу, що визначає його головним об'єктом фінансового управління підприємства.

Доцільність даного дослідження витікає з головних характеристик капіталу, які слід ретельно дослідити в процесі опрацювання даної теми.

У сучасних умовах структура капіталу є тим фактором, який безпосередньо впливає на фінансовий стан підприємства — його довгострокову платоспроможність, величину доходу, рентабель­ність діяльності.

Оскільки питання аналізу джерел формування капіталу тісно пов'язане з поняттям фінансування, необхідно розглянути основ­ні його види та ознаки їх класифікації.

До основних ознак класифікації видів фінансування відносять:

• форму капіталу, що залучається;

• походження капіталу;

• правовий стан капіталовласників (форма власності).

За формою капіталу, що залучається, розрізняють:

— грошові кошти;

— майнові внески.

За походженням капіталу фінансування поділяється на:

— фінансування, що здійснюється за рахунок внутрішніх джерел;

— фінансування за рахунок зовнішніх джерел.

За правовим станом капіталовласників розрізняють фінансу­вання за рахунок:

— власного капіталу;

— залученого капіталу.

Рис. 5.1. Основні змістовні характеристики капіталу як об’єкту управління

При цьому власний капітал необхідно розглядати в обліко­вому, фінансовому, правовому аспектах.

Аналіз власного капіталу має такі основні цілі:

* виявити основні джерела формування власного капіталу та визначити наслідки їх змін для фінансової стійкості підприємства;

* визначити правові, договірні та фінансові обмеження в роз­порядженні поточним і нерозподіленим прибутком;

* оцінити пріоритетність прав на отримання дивідендів;

* виявити пріоритетність прав власників у разі ліквідації під­приємства.

Рис.5.2. Склад джерел формування капіталу підприємства

Власний капітал підприємства містить дві основні складові:

Рис. 5.3. Основні цілі аналізу власного капіталу

Залучені кошти (позиковий капітал) являють собою правові і господарські зо­бов'язання підприємства перед третіми особами. Величина залу­чених коштів характеризує можливі майбутні вилучення коштів підприємства, пов'язані з раніше прийнятими зобов'язаннями.

Залучені кошти класифікують залежно від ступеня строковості їх погашення та способів забезпеченості.

За ступеням строковості погашення зобов'язання поділяють­ся на:

—довгострокові;

— поточні.

Кошти, що залучаються на довгостроковій основі, звичайно спрямовують на придбання активів тривалого використання, а пото­чні пасиви, як правило, є джерелом формування оборотних коштів.

Зобов'язання підприємства поділяються на:

— незабезпечені;

— забезпечені.

Важливість такої класифікації пов'язана з тим, що забезпечені зобов'язання у разі ліквідації підприємства погашаються в пріо­ритетному порядку.

Завдяки залученню позикових коштів підприємство отримує певні переваги. Однак за відповідних умов вони можуть призвести до погіршення фінансового стану підприємства, наблизити його до банкрутства. Тому важливим питанням в аналізі структу­ри джерел коштів є оцінка раціональності співвідношення влас­них та залучених коштів.

До основних показників, які характеризують структуру капі­талу, належать: коефіцієнт фінансової автономії (незалежності), коефіцієнт фінансової стійкості, коефіцієнт фінансування.

Структура капіталу підприємства формується під впливом безлічі як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. Найбільш суттєво впливають такі:

· темпи зростання обороту підприємства;

· податковий тягар;

· загроза поглинання підприємства;

· стан ринку капіталу;

· структура активів підприємства;

· потреба у фінансуванні масштабних нових проектів;

· рівень динаміки прибутковості підприємства;

· прийнятний рівень ризику.

Рис. 5.4. Фінансова структура авансованого капіталу

На співвідношення власних і залучених коштів впливає низка фа­кторів, обумовлених внутрішніми та зовнішніми умовами діяльності підприємства та обраної ним фінансової стратегії. До них відносять:

· спосіб розміщення джерел майна підприємства в активах;

· тривалість одного обороту коштів;

· співвідношення тривалості виробничо-комерційного циклу і строку погашення кредиторської заборгованості;

· структуру витрат підприємства.

Необхідно підкреслити, що оцінювати структуру капіталу підприємства слід в динаміці за ряд років, з тим щоб виявити ос­новні тенденції змін. Тому наступним етапом аналізу капіталу є аналіз змін у складі власного і залученого капіталу, який краще здійснювати за допомогою такої аналітичної таблиці.

Порівняння активів і пасивів підприємства дає змогу оцінити ефективність фінансової політики підприємства.

Кошти, що використовуються для формування капіталу під­приємства, мають свою ціну, її величина, або вартість капіталу, певною мірою визначається наявними у підприємства можливос­тями вибору джерел фінансування. У зв'язку з цим виникає необ­хідність вивчення питань, пов'язаних з методологією визначення вартості капіталу.

Сума коштів, яку необхідно сплатити за використання певного обсягу фінансових ресурсів, виражена у відсотках до цього обся­гу, називається ціною капіталу. Іншими словами, ціна капіталу вказує, яку суму слід заплатити за залучення одиниці капіталу з даного джерела.

Слід наголосити на тому, що не тільки залучений капітал має свою ціну, а й власний. Це обумовлено насамперед тим, що капі­тал може бути вкладений за межами підприємства. Тому вартість власного капіталу розглядають з точки зору упущеної вигоди.

Акціонер, вкладаючи капітал у діяльність підприємства, втра­чає інші можливості отримання прибутку від вкладення наявних У нього коштів. Відповідно компенсацію, або платою, за втрачену вигоду акціонеру повинні стати майбутні доходи у вигляді диві­дендів або/і підвищення вартості акцій.

149У зв'язку з тим, що проблема визначення вартості капіталу є складною, в економічній літературі, присвяченій цій проблемі, розглядають різні способи визначення «ціни» власного капіталу. Найбільш поширеними в практиці фінансового аналізу є підходи:

· на основі дивідендів;

· на основі доходів;

· на основі визначення «ціни» капітальних активів.

У процесі самостійного розгляду сутності кожного з указаних способів визначення вартості власного капіталу необхідно врахо­вувати, що використання певних методів розрахунку у вітчизня­ній практиці ускладнюється низьким рівнем розвитку ринку цін­них паперів, відсутністю стабільної інвестиційної та дивідендної політики, неможливістю надійного прогнозування розміру чисто­го прибутку в майбутньому.

Залучення позикового капіталу для підприємства — один із способів розширення його діяльності. При цьому окремі види залу­чених коштів (кредити банку, кредиторська заборгованість) мають для підприємства різну вартість. Незважаючи на велику кількість видів заборгованості, загальним підходом до визначення вартості залученого капіталу може бути такий: ціна залученого капіталу ви­значається відношенням витрат, пов'язаних із залученням фінансо­вих ресурсів, до самої величини капіталу, що залучається.

Оскільки основними елементами залученого капіталу є креди­торська заборгованість, кредити/позики банку або облігації, випу­щені підприємством, рекомендується вивчити алгоритм розрахунку їх ціни, з'ясувати вплив ставки оподаткування на рівень останньої.

Визначивши вартість окремих джерел фінансування — влас­ного і залученого капіталу, необхідно розрахувати середню вар­тість капіталу. Вартість капіталу підприємства може бути визначе­на як середньозважена величина вартості всіх категорій капіталу.

Головна мета розрахунку цього аналітичного показника поля­гає в тому, щоб отримати критерії відбору для майбутніх інвес­тицій, які оцінюються за ставкою дохідності, достатньої, щоб компенсувати витрати вкладників капіталу. Враховуючи, що сту­пінь участі різних вкладників капіталу у фінансування діяльності не рівноцінний, вартість окремих видів фінансування зважується виходячи з питомої ваги даного джерела в загальному обсязі фі­нансування.

Визначення ціни капіталу не зводиться тільки до розрахунку відсотків, які необхідно сплатити власникам фінансових ресурсів, а й характеризує ту норму рентабельності, яку повинно забезпе­чити підприємство, щоб не змінити своєї ринкової вартості. У зв'язку з цим аналіз капіталу доповнюється оцінкою ефективності використання власного і залученого капіталу, який рекомендує­ться здійснювати за допомогою таких показників дохідності:

* загальна рентабельність інвестованого капіталу;

* ставка рентабельності (дохідності) залученого капіталу;

* ставка рентабельності (дохідності) власного капіталу.

У процесі вивчення методології цього фрагмента фінансового аналізу необхідно звернути увагу на те, що залучення банківсько­го кредиту за певних умов є економічно виправданим, незважаю­чи на збільшення фінансових витрат, пов'язаних зі сплатою від­сотків. У разі, коли ціна банківського кредиту нижча, ніж рента­бельність вкладення капіталу в активні операції підприємства, використання залучених коштів є раціональним, оскільки забез­печує збільшення норми прибутку на вкладений капітал.

Це правило оцінки доцільності залучення позикового капіталу дістало назву ефекту фінансового лівериджу (важел)я, який можна описати такою моделлю:

ЕФЛ = (1-СП)*(ЕР-СССВ)* ПК/ ВК,

де ЕФЛ – ефект фінансового лівериджу,

(1-СП) – податковий гніт,

СП – ставка податку на прибуток,

(ЕР-СССВ) – діференціал важеля, тобто різниця між економічною рентабельністю активів і середньою розрахунковою ставкою відсотка по позиковим коштам;

ПК/ ВК – плече фінансового важеля, тобто відношення позикового до власного капіталу.

Проте слід зауважити, що безмежно збільшувати суму залуче­ного капіталу підприємство не може, оскільки існують певні об­меження у вигляді коефіцієнта поточної ліквідності та коефіцієн­та забезпеченості власними оборотними коштами.

Розглянувши взаємозв'язок, який існує між даними коефіцієнтами та рентабельністю власного капіталу, можна зробити такі висновки:

· по-перше, рентабельність власного капіталу (при збереженні коефіцієнта поточної ліквідності та коефіцієнта забезпеченості власними оборотними коштами на мінімальному рівні) можна підвищити за рахунок збільшення залучених коштів у складі па­сивів на довгостроковій основі;

· по-друге, при низьких обсягах продажу і прибутку досягти ви­сокого рівня рентабельності власного капіталу неможливо.

Процес оптимізації структури активів і пасивів підприємства з метою збільшення прибутку та підвищення рентабельності дістав назву ліверидж.

Розрізняють такі види лівериджу:

· виробничий;

· фінансовий;

· „виробничо-фінансовий”.

Виробничий ліверидж — це потенційна можливість впливати

на прибуток підприємства, змінюючи структуру собівартості продукції та обсяг її випуску.

Розраховується рівень виробничого лівериджу відношенням тем­пів приросту валового прибутку до темпів приросту обсягів продажу в натуральних одиницях. При високому його рівні навіть незначні зміни виробництва продукції призводять до суттєвих змін прибутку.

Фінансовий ліверидж: — це потенційна можливість впливати на прибуток, змінюючи обсяг і структуру власного та залученого капіталу.

Його рівень вимірюється відношенням темпів приросту чистого прибутку до темпів приросту валового прибутку. Незначні зміни валового прибутку і рентабельності авансованого капіталу в умовах високого фінансового лівериджу можуть призвести до значних змін чистого прибутку, що небезпечно при падінні обсягів виробництва.

Виробничо-фінансовий ліверидж: — загальний показник, що являє собою добуток рівнів виробничого і фінансового лівериджу. Він відображає загальний ризик, пов'язаний з можливим браком коштів для відшкодування виробничих і фінансових витрат.

Практичне заняття

Питання до обговорення

1. Аналіз загальної суми та структури, динаміки та структурної динаміки капіталу підприємства та його складових.

2. Оцінка ефективності використання капіталу.

3. Методичний інструментарій оцінки вартості основних складових елементів капіталу

4. Ефект фінансового важеля та його використання для оптимізації структури капіталу.

5. Поглиблений аналіз кредиторської заборгованості підприємств.

Питання для самопідготовки до теми 5

1. Принципи формування капіталу підприємства.

2. Фактори, що впливають на співвідношення власних і залучених коштів.

3. Аналіз вартості капіталу. Ціна основних джерел фінансування діяльності підприємства. Оцінка середньозваженої та граничної вартості капіталу.

4. Оцінка ефективності управління структурою капіталу на основі фінансового ливериджу.

5. Оцінка впливу структури активів і пасивів на рентабельність власного капіталу.

Поиск по сайту: