V. Вивчення нового матеріалу. 2)Історія використання лікарських рослин

План вивчення.

1)Вступ

2)Історія використання лікарських рослин.

3)Основні діючі речовини рослин біологічні особливості столових коренеплодів;

1) Вивчення досвіду народної медицини з її численним набором лікувальних засобів, аналіз їхньої дії дають можливість при сучасному розвитку фітохімії, фармакології й новітньої лабораторної техніки виявляти в них нові, раніше невідомі лікувальні компоненти й включати їх в арсенал медикаментозних препаратів сучасної лікувальної практики. Прикладом цього є родиола рожева (золотий корінь), секуринега гілкоцвітна, аралія маньчжурська, стефанія гладка й ряд інших рослин, які донедавна були відомі тільки в народній медицині.

Незважаючи на безліч синтетичних і антибіотичних речовин, що використовуються у сучасній медицині, інтерес до лікування засобами народної медицини не зник, більше того, він за останні десятиліття значно зріс, що певною мірою пояснюється ростом алергійних реакцій на прийом синтетичних препаратів. Багато хворих, особливо в сільській місцевості, де ще зберігся багатовіковий досвід народної медицини, більш охоче прибігають до лікування настоями й відварами цілющих трав.

Застосування засобів народної медицини дається з урахуванням класифікації хвороб, їх этропатогенетичною сутністю. При цьому лікарські рослини найчастіше призначаються у вигляді зборів, у яких одна рослина підсилює дію іншї. Серед них певний інтерес являють рецептурні прописи, які призначаються з урахуванням динаміки процесу хвороби й функціонального стану організму.

2) Серед всіх засобів народної медицини ліки рослинного походження користуються найбільшою популярністю, особливо ліки, отримані з рослин. Східна мудрість говорить, що «немає такої рослини, що не було б лікарський, немає такої хвороби, яку не можна було б вилікувати рослиною».

Перші записи про лікарські рослини належать шумерам, що жили в Азії за 3000 років До нашої ери. Лікування рослинами було широко поширене в Древньому Єгипті, там ще за 4000 років до нашої ери були добре відомі лікувальні властивості рицини, акації, білену, маку, м'яти, подорожника, верби й багатьох інших рослин.

У глибину століть іде історія лікування травами в Китаєві, Індії, Японії, Кореї, Лаосі, В'єтнамі, країнах Арабського Сходу, Середній Азії й Америці. Народна медицина не є ізольованим явищем тільки однієї країни або одного материка, вона є продукт мудрості всього людства. Але у зв'язку з різними кліматичними умовами, рослинним миром у кожного народу накопичувався свій власний досвід лікування травами й свій набір лікарських рослин.

У Росії лікарські рослини застосовувалися здавна; Вивчення численних писемних пам'яток показує, що лікування травами на території Русі вели ще скіфи, що жили в Північне Причорномор'я від Дністра до Дону (VII.століття до н. ери I століття н.е.). Досвід скіфів через покоління антів перейняли волхви. Із введенням християнства лікуванням травами стали займатися священнослужителі, які в основному обслуговували імущих людей, народ же лікували знахарі, травники.

Більшою подією для того часу стала поява книги «Ізборник Великого князя Святослава Ярославовича» (1073), у якій давався опис рослин, що виростають на Русі й найбільше часто застосовуваних для лікування. З поширенням писемності досвід народної медицини з усної спадщини став переноситься в книги. Зберігся екземпляр російського лікарського порадника «Мазі», укладачем якого була онучка Володимира Мономаха Євпраксія яка окрему главу присвятила зовнішнім хворобам із включенням хвороб порожнини рота (С. Я. Соколов, И. П. Замотаев, 1984). Лікування травами стає державною справою. В 1581 році Цар Всея Русі Іван IV наказує відкрити першу аптеку для обслуговування царського двору, і в цьому ж році по царському велінню була заснована Аптекарська хата, в обов'язок якої входив збір лікарських рослин, що виростають на землях Русі.

Особливе поширення збір і використання лікарських рослин прийняли при Петрі I, що власноручно сіяв лікарські трави у своєму городі. за наказом Петра I у Москві було організовано вісім приватних аптек, а в 1714 році створений аптекарський город, яким цар досить пишався. З тих пір лікарські рослини міцно ввійшли в офіційну медицину. Досвід народної Медицини вивчається на всіх рівнях медичної науки, і багато лікарських трав стають повноправними засобами лікування, Найвідоміші вчені, державний діячі, полководці, мандрівники, і практичні лікарі Російської держави приділяли велику увагу цілющим властивостям трав, уживаних простим народом.

А. Т. Болотов (1738-1833), М. В. Ломоносов (1711-1765), И. И. Шувалов (1727-1797), И. И. Лепьохін (1740-1802), С. П. Крашенинников (1711-1755), Н. М. Максимович-Амбодик (1744-1812), А. В. Суворов (1730-1800), М. И. Кутузов (1745-1813) надавали рослинам надзвичайно велике значення як лікувальному й профілактичному засобам, сприяли широкому впровадженню їх у народні маси.

А. В. Суворов у наказі по фінляндському корпусі в 1792 році, коли у військових частинах виникла велика захворюваність і смертність від цинги, дизентерії й інших кишкових захворювань, указував: «...12-і солдатське проносне ревінь і корінь коневного щавлю теж. 19-і обережності по кліматі: капуста, хрін, тютюн, літні трави; ягоди ж у свій час, спілі, у помірності, кому здорові». Пізніше він писав: «Строгим дотриманням солдатського здоров'я... за допомогою кислої капусти, тютюну й хрону немає скорбуту (цинги), а паче при чистоті».

М. И. Кутузов у наказі по військах молдавської армії в 1808 році про запобіжні заходи проти цинги пропонував: «...уживання ж щавлю й різних кислих трав у вариві солдатському всього більше сприяти буде попередженню цинготної хвороби. Також рекомендую я, щоб добродії начальники намагалися про заклад квасу для солдатів своїх як про напій, що кислотою своєю послужить досить до запобігання від цинги» (Р. Е. Альтшулер, Воен.-мед. журнал» 1950),

Великим шанувальником і пропагандистом народної медицини був професор Ф. И. Іноземців (1802-1869), що доводив необхідність якнайбільше використати в практичній медицині народних засобів лікування. Описав: «Іноді від наукової емпірії до: народного, котра при лікуванні хвороб неодноразово приносила нам незаперечну користь»,

С. П. Боткін (1832-1889) приділяв велику увагу діючих початків лікарських трав.

Вивчення діючих речовин лікарських рослин не припиняється й у наш час, Для цього в багатьох районах країни створені спеціалізовані дослідні станцій по виведенню лікарських рослин, які перебувають у віданні науково-дослідного інституту лікарських рослин (ИЛР). Інститут є центром дослідження нових лікарських рослин, вивчення досвіду народної медицини й розробки фітопрепаратів. У цей час арсенал наукової медицини безупинно поповнюється новими лікарськими препаратами, як запозиченими з народної медицини, так і вперше отриманими з рослин.

За останні два-три десятиліття стали популярними соки зі свіжих рослин, ягід і фруктів. Вважається, що соки мають більшу активність дії на органи й системи, є бактерицидними, містять більшу кількість вітамінів і елементів у порівнянні з відварами й настоями.

Найбільше часто рекомендують для прийому соки берези, ялини, сосни, яблук, граната, лимона, гарбуза, суниці, калини, брусниці, журавлини, кропиви, подорожника, чистотілу, матері-і-мачухи, деревію, капусти, хрону, редьки, моркви, буряка, картоплі й інших рослин. Найкращим уважається сік, приготовлений своїми руками.

3) Лікувальні властивості рослин обумовлені змістом у них активно діючих речовин, здатних впливати на організм у цілому, на його органи й системи. активних речовин, не постійне, воно міняється залежно від фази розвитку рослини, від ґрунту, на якій воно росте, практики заготівлі, обробки й зберігання.

Як показують проведені дослідження, серед діючих активних речовин рослин найбільший лікувальний ефект мають алкалоїди, глюкозиди, сапоніни, полісахариди, ефірні масла, органічні кислоти, флавони, фітонциди, вітаміни, хімічні елементи, пігменти, смоли, жирні масла.

Алкалоїди - складні органічні сполуки, що містять азот, здатні з'єднуватися з кислотами, утворюючи солі, що добре розчиняються у воді. На смак самі алкалоїди і їхні з'єднання гіркі й часто отрутні. Зміст алкалоїдів у рослинах не перевищує 2-3 % у перерахуванні на масу сухої рослини. Найбільша кількість їх у рослині отримується в період цвітіння або утворення насінь. До виділених з рослин алкалоїдам відносять морфін, атропін, хінін, кофеїн, папаверин, пілокарпін, ефедрин і ін. Найбільше алкалоїдомісткими рослинами є барбарис, ріжки, корінь раувольфии насіння чилибухи, мак і ряд інших рослин. Алкалоидоносні рослини застосовуються у вигляді водних настоїв.

Глюкозиди - це органічні речовини рослинного походження, що складаються із цукрової частини. Глюкозиді, одержувані в чистому виді, звичайно гіркі кристалічні речовини, добре розчинні у воді. І лікувальній практиці найбільше часто використаються серцеві глюкоїди, представниками яких є строфантин, эризимин, ликозидй наперстянки. Гликозидомісткими рослинами є идонис весняний, жовтушник сірий, кендирь коноплевый, конвалія травнева, морська цибуля, наперстянка червона й ін.

Сапоніни - це глюкозиді, що не містять у своєму складі азоту. Вони зустрічаються дуже часто, добре розчиняються у воді, при збовтуванні утворять Стійку піну, схожу на мильну. У медицині сапоніни використають як відхаркувальний засіб, а також як сечогінні, загальзміцнювальні, стимулюючі й тонізуючі речовини. Сапонінами багаті первоцвіт, солодець гола, хвощ польовий, бруньковий чай, аралія маньчжурська, женьшень, заманиха, элеутерокок.

Полісахариди - це складні вуглеводи. Для організму є одним з основних джерел енергії, що утвориться в результат обміну речовин При дослідженні в них виявлена Різноманітна біологічна активність: антибіотична противірусна, противопухлинна, антидотная. До полісахаридів відносяться камеді, слизи, пектинові речовини, інулін, крохмаль, клітковина.

Камеді це колоїдні напівпрозорі клейкі речовини різної хімічної будови (вишневий клей, аравійська камедь або гуммиарабік), добре розчинні у воді й нерозчинні в спирті, У медицині їх використають у якості емульгаторів. Сповільнюють всмоктування лікарських речовин в кишечнику, вони подовжують строк їхньої дії.

Слизи - це без азотисті речовини, які є пом'якшувальними й обволікаючими засобами. Вони використаються для захист слизової оболонки зева, шлунка, бронхів від впливу дратівних речовин при лікуванні шлунково-кишкового тракту. Найбільша кількість слизу втримується в лляному насінні, у ромашці аптечної, коріннях алтея, у коровяке, низці трехраздельной, насіннях подорожника, квітках липи серцеподібній і іншій рослинах,

Лекти - нові речовини широко поширені в природі, вони входять до складу міжклітинного речовини, що склеює, близьких до камедей і слизів. У присутності органічних кислот зі старому утворять студні, які володіють адсорбуючої, і протизапальною дією. Більше того, студениста речовина зв'язує стронцій і кобальт, видаляючи їх з організму.

Пектини - поліпшують травлення, сприяють видаленню з організму надлишків холестерину. Багато пектинів утримується в плодах суниці лісовий, шипшини, у ягодах журавлини, чорної смородини, у яблуках, апельсинах і мандаринах.

Ефірні масла — це складні суміші різних летучих речовин. Вони добре розчиняються в спирті й погано у воді. Залежно від хімічної будови одні з них мають болезаспокійливу властивість, інших - заспокійливої або збудливим, треті - зм'якшуючий кашель, бактерицидним, антисептичним і противоглистным. У деяких рослинах ефірного масла втримується до 20 %. До эфироолійних рослин відносяться м'ята, материнка, тимьян, лаванда, полинь гірка, троянда, герань, коріандр, кріп, аніс, кмин, лимон, апельсин і ін.

Органічні кислоти - це органічні сполуки із властивостями кислот. У вигляді солей або у вільному стані вони втримуються в клітинному соку. Найпоширенішими є - яблучні, лимонні, винно-кам'яні, щавельні, саліцилові, оцтова кислоти. Органічні кислоти збільшують виділення слини, жовчі, соку підшлункової залози, підсилюють перистальтику кишечнику, гнітять процеси гниття в товстому кишечнику, беруть участь в обміні речовин. Їх багато міститься в яблуках, лимонах, чорній смородині, шипшині, щавлі, журавлині.

Флавониди:- органічні сполуки, що мають жовте колір, не розчиняються у воді. Утримуються у квітках і листах багатьох рослин. У медицині використаються для зміцнення стінок судин, запобігають синцям й внутрішні крововиливам. Широко застосовуються при алергії, променевій хворобі. Флавониди і їхні з'єднання не отрутні. Вони втримуються в спориші, безсмертнику, терні.

Фітонциди - це органічні сполуки, які виробляються рослинами з метою самозахисту від мікробів, грибків і інфузорій, а також для активізації багатьох життєвих функцій самих рослин. Їх іноді називають антибіотиками вищих рослин. Фітонциди багатьох рослин зберігають свою активність протягом тривалого часу, вони стійкі до впливу високих і низьких температур. У медицині застосовуються при лікуванні захворювань шлунково-кишкового тракту, легеневих захворювань, ран, ангін і деяких шкірних захворювань. Фітонциди втримуються в цибулі, часнику, червоному стручковому перці, хроні, кочанній капусті, яблуках, мандаринах, лимонах, апельсинах, кропиві, шавлії, евкаліпті, березі, дубі, сосні, бузку, журавлині, брусниці, калині, черемшині.

Вітаміни - біологічно активні органічні речовини різноманітної хімічної будови, беруть активну участь в обміні речовин і утворенні ферментів. У цей час відомо понад 30 вітамінів. При захворюваннях потреба організму у вітамінах зростає. При недоліку їх в організмі порушується обмін речовин, знижується працездатність, затримується ріст молодого організму, наступає швидка стомлюваність. Вітаміни, входячи до складу ферментів, беруть участь в утворенні гормонів. Велике значення надається вітамінам при лікуванні захворювань нервової системи, шлунково-кишкового тракту, серця, органів кровотворення. Так, аскорбінова кислота (вітамін З) сприяє підвищенню протромбіну; фолієва кислота, що втримується в листах рослин, особливо шпинату, - утворенню еритроцитів; вітамін Д - нормального згортання крові. Вітамін Р підвищує міцність капілярів; вітамін У сприяє загоєнню ран і виразок, він утримується в капусті, зелених овочах, у медицині застосовується при лікуванні виразкової хвороби шлунка й дванадцятипалої кишки. Багато вітамінів перебуває в шипшині, обліписі, сосні, кропиві, лимона, чорній смородині, шпинаті, горобині, журавлині й багатьох інших рослинах і плодах.

Хімічні елементи втримуються в складі кожної рослини й живого організму. При їхньому недоліку порушується обмін речовин, різко знижується опірність організму до факторів зовнішнього середовища. Вони входять до складу ферментів, гормонів, вітамінів і беруть участь у процесах тихорєцького подиху.

Жирні масла - це складні ефіри гліцерину й жирних кислот. Утворяться в насіннях, а деякі, як маслинове масло у м'якоті плодів. У медицині найчастіше використаються для зовнішнього застосування, касторове й соняшникове масло приймають усередину.

Поиск по сайту: