Тема. Оздоблення виробів. Види швів для вишивання

Мета: ознайомити з історією і традиціями української народної ви­шивки, дати уявлення про класифікацію швів для вишивання, навчити розрізняти шви за технікою і способом виконання, виховувати художній смак, любов до традицій українського народу, формувати інтерес до історії української вишивки.

Обладнання: зразки швів, готові вироби, ілюстрації з журналів, зраз­ки тканин для вишивання, таблиця «Правила безпечної роботи у швейних майстернях».

Тип уроку: комбінований.

Структура уроку.

І. Організаційний момент................................ 1хв.

II. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів.. 5 хв.

III. Вивчення нового матеріалу із практичним закріпленням...... 31 хв.

1. Українська народна вишивка - вид декоративно прикладного мистецтва

2. Санітарно-гігієнічні вимоги і правила безпечної роботи при вишиванні.

3. Класифікація швів для вишивання

IV. Закріплення нових знань і вмінь учнів................. 5 хв.

V. Підсумки уроку...... ----------------------------- 2 хв.

VI. Домашнє завдання............................................ 1 хв.

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ

Бесіда.

1) Які шви для вишивання ви освоїли в 5 класі?

2.Намалюйте графічне зображення цих швів. (Один учень працює біля дошки, інші — у зошитах.)

2) Який вигляд має виворітний бік шва?

3) Які інструменти і матеріали необхідні для вишивання?

ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Українська народна вишивка — вид декоративно-ужиткового

Мистецтва.

Повідомлення учнів.

Учні виступають із заздалегідь підготовленими повідомленнями про українську народну вишивку.

Розповідь учителя.

Вишивка — це один із найулюбленіших і найпоширеніших в Україні видів декоративно-ужиткового мистецтва. У вишивці яскраво розкривається душа українського народу, його прагнення до краси. Це давнє і вічно молоде мистецтво.

Декоративним прикрашанням одягу і предметів побуту наші предки займалися віддавна, про що свідчать археологічні знахідки, писемні пам'ятки, відомості древніх істориків.

Всесвітньо відома золота пектораль із кургану Товста Могила (IV ст. до н. е.) біля м. Орджонікідзе (Дніпропетровська обл.), срібна амфора зі скіфського кургану Чортомлик (IV ст. до н. е.) неподалік від м. Нікополь (Дніпропетровська обл.) дають можливість ознайомитися з побутом скіфів. Відомо, що святкове вбрання скіфів було щедро прикрашене золотими нашивками із зображеннями грифонів, левів, оленів, декоративними швами, аплікаціями з кольорової шкіри. Орнаментами у вигляді смуг геометричного малюнка обшивали краї комірів, подоли, рукави. Штани скіфи розшивали узорами у вигляді завитків, зиґзаґів, ромбів, спіралей.

Одяг сарматів, які прийшли на наші землі після скіфів у III ст. до н. е., також свідчить про високий рівень мистецтва вишивання. При розкопках кургану Сватова Лучка (Луганська обл.) були знайдені лишки жіночого вбрання, вишитого бісером. Одяг багатих сарматів прикрашався золотим шиттям і нашивками, а одяг бідних — звичайною кольоровою вишивкою.

Про поширення вишивання в ранньослов'янський період свідчить срібна фігурка, знайдена в Мартинівському кургані на Черкащині (IV ст. н, є.). На ній збереглися рештку сорочки з довгими рукавами, прикрашеними широкою вишивкою геометричного орнаменту.

У період становлення Київської Русі (IX ст.) вишивка стає художньою і досягає високого рівня розквіту. Про це свідчить той факт що наприкінці IX ст. сестра Володимира Мономаха Анна заснувала в Києві школу, у якій навчали вишивати золотом і сріблом.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. на території України повсюдно діяли поміщицькі майстерні, у яких жінки-кріпачки вишивали одяг і різноманітні предмети побуту (скатертини, рушники, гаманці тощо). Однією з характерних рис української вишивок є яскраво виражена самобутність. У процесі історичного і культурного розвитку етнографічних регіонів (Поділля, Гуцульщини, Полтавщини, Полісся та ін.) складалася характерна, гама кольорів, орнаментальні мотиви і композиції, техніки вишивання, властиві саме цій місцевості.

Поиск по сайту: