АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Основні концепції сучасного документознавства

Читайте также:
  1. Аналіз сучасного села як фактора соціального розвитку
  2. Блок 17. КЛІМАТИЧНІ ПОЯСИ ТА ОСНОВНІ ТИПИ КЛІМАТУ.
  3. в практиці роботи сучасного загальноосвітнього навчального закладу
  4. В1.1 Основні історіософські концепції походження українського народу.
  5. Вcеукраїнського конкурсу-фестивалю сучасного музичного та вокального мистецтва
  6. Види, рівні та основні завдання моніторингу
  7. Визначте основні шляхи надання допомоги учням з особливостями психофізичного розвитку в адаптації серед здорових людей.
  8. Виконавчі комітети місцевих рад: формування, склад основні форми і методи діяльності
  9. Вимоги до сучасного керівника
  10. Влада як соц. явище. Концепції влади. Методи влади. Проблеми легітимності влади.
  11. Внутрішній аудит в системі управління суб'єктів господарювання. Основні завдання внутрішнього аудиту.
  12. Вопрос Основні положення досудового врегулювання господарського спору.

Розмірковуючи про історію українського документознавства вчені одностайно дотримуються думки, що стрімкий розвиток науки починається з 1990-х рр. Згідно з міркуваннями, котрі трапляються на сторінках солідних фахових видань і монографічних досліджень, до останнього десятиліття ХХ ст., окрім поодиноких фактів, говорити серйозно про розвиток документознавства в Україні не доводиться1. Справді, можна відзначити старання архівістів2, спеціалізованих кафедр окремих вищих навчальних закладів (наприклад, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка)3, редколегій часописів («Український історичний журнал», «Архіви України») і міжвідомчого збірника наукових праць «Історичні джерела та їх використання»4, форми колективної співпраці (конференції, наради), спрямовані на актуалізацію документознавчої проблематики5, унікальне подвижництво на кшталт постійних семінарів з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін центральних державних історичних архівів України у Києві та Львові6, утім, навряд чи можна наполягати на тому, що вітчизняне документознавство відбулося як наука до 1990-х рр.

Важливим організаційним проривом в українському документознавстві стало заснування галузевої наукової інституції - Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства (далі - УНДІАСД) (1994 р.), започаткування професійної освіти за напрямами підготовки «Документознавство та інформаційна діяльність» (1995 р.), введення документознавства у навчальні плани спеціальності «Історія, архівознавство» (1995 р.), першого фахового періодичного видання з документознавства - «Студії з архівної справи та документознавства» (1996 р.), затвердження паспорту наукової спеціальності 07.00.10 «Документознавство, архівознавствo» (2003 р.) та відкриття при УНДІАСД спеціалізованої вченої ради для захисту дисертацій із відповідної тематики (2003 р.)7.

Різноаспектними документознавчими дослідженнями у 1990-2000-х рр. увійшли в історію науки Інститут архівознавства й Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, відділ української історіографії та спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН України, спеціалізовані кафедри Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, вищі навчальні заклади, що готують фахівців із напряму «Документознавство та інформаційна діяльність» і т.д.



Зростання кола колективних учасників розбудови української документознавчої науки не нівелювало індивідуальні старання дослідників, а, навпаки, увиразнило їх. Найвідомішими з них є д.і.н., проф. С.Г.Кулешов, д.пед.н., проф. Н.М.Кушнаренко, д.і.н., проф. М.С.Слободяник та д.і.н., проф. Г.М.Швецова-Водка, які сміливо репрезентували науковому товариству власне бачення змісту й перспектив розвитку науки. Саме їх докладному висвітленню і присвятимо роботу.

Першим оприлюдненим авторським продуктом докладного аналізу змісту документознавства і перспектив його розвитку став підручник Н.М.Кушнаренко «Документоведение» (1997 р.)8, що витримав сім перевидань і, безперечно, є історіографічним фактом

Концепція Н.М. Кушнаренко

Вузловим моментом концепції Н.М.Кушнаренко стало визначення документознавства як науки про документ і документно-комунікаційну діяльність, яка «вивчає закономірності створення і функціонування документів, розробляє принципи побудови документно-комунікаційних систем і методів їх діяльності». Стверджуючи, що документознавство ретроспективно і прогностично досліджує документ як джерело інформації і засіб комунікації, Н.М.Кушнаренко відверто заявляє про себе як прихильника вивчення документа у контексті виконання ним головної місії, завдяки якій і розпочинається його «життєвий цикл», при цьому не конкретизуючи вид документа, спеціальне функційне призначення та середовище побутування. Відома дослідниця зайняла позицію, набагато ближчу до загальної документознавчої проблематики, аніж до її часткових випадків. Тому представлення об'єктно-предметної сфери дисципліни відбувається цілком очікувано. Н.М. Кушнаренко виступає із твердженням, що об'єктом документознавства як науки є комплексне вивчення документа - системного об'єкта, спеціально створеного для зберігання і розповсюдження (передачі) інформації у просторі і часі. Цей підхід створює підстави для міркувань, відомих під назвою «документологічні студії», в основі яких і лежить переконання у тому, що доречним є вивчення документа у загальному розумінні, а всі його види виступають не більше, ніж об'єктами інших наук, хоча й таких, що послуговуються загальними історією, теорією документа і методикою його вивчення. У цьому контексті предметом документознавства є «створення наукового знання про документ в єдності його інформаційної і матеріальної складових, … закономірності створення і функціонування документів у суспільстві».

Структурно харківська дослідниця виокремлює «дві підсистеми» документознавства - загальну й особливу. При цьому змістом загального документознавства є «загальнотеоретичні, історичні, організаційно-методичні проблеми науки про документ і документно-комунікаційну діяльність, тобто її сутність, об'єкт, предмет і структура, термінологія, концепції, встановлення співвідношення з іншими науками, закономірності і принципи розвитку та функціонування документа в системі документних комунікацій тощо», що виглядає цілком логічно у розрізі зазначених вище тлумачень об'єкта і предмета дисципліни. Варто належно поцінувати і погодитися із внутрішньою структурою загального документознавства: теорія документа, історія документа, історія і теорія документно-комунікаційної діяльності. Заперечення викликає відсутність методологічної (у т.ч. і методичної) частини у загальному документознавстві. Подібне можна було б проігнорувати у випадку її наявності у складі теорії документа.

Для успішнішого «прочитання» змісту загального документознавства у розумінні Н.М. Кушнаренко важливе значення має також з'ясування внутрішнього наповнення його складових. І тут примітним є розходження, наприклад, із С.Г. Кулешовим, В.В. Бездрабко, М.С. Слободяником та іншими дослідниками щодо тлумачення поняття «документологія», для яких воно виступає тотожним за змістом до «загального документознавства». На відміну від колег, Н.М.Кушнаренко ототожнює документологію лише (виділення) із теорією документа - ядром документознавства, що вивчає «загальнотеоретичну проблематику, пов'язану із поняттєвим апаратом, функційним аналізом документів, вивченням їх характеристик як матеріальних об'єктів і зафіксованої у них інформації, питань типологізації і класифікації документів, їх параметрів і властивостей як засобів комунікації і елемента документних фондів». Докладний аналіз такого підходу до окреслення змісту і значення теорії документа увиразнює декілька очевидних, спонукальних до роздумів моментів. По-перше, документ представляється системним матеріальним об'єктом, носієм інформації (засіб комунікації), який для практичної зручності зазнає впорядкування між собі подібними, у вигляді систематизації і класифікації. По-друге, документ вивчається у «безперервному існуванні» - від моменту створення до потрапляння в документаційний (у Н.М. Кушнаренко - документний) фонд. По-третє, опосередкована заувага про дослідження документа як процес передбачає наявність методичного арсеналу для провадження відповідних операцій, процедур, дій, спрямованих на його студіювання.

Для увиразнення змісту загального документознавства варто проаналізувати ще одне, за ознаками формальної логіки рівнозначне, відгалуження документознавства - особливе. Під «особливим документознавством» Н.М. Кушнаренко розуміє науку, що вивчає «особливості, характерні для окремих типів і видів документів (книги, патенти, ноти, карти, кінофільми, оптичні диски і т.д.), окремі процеси документно-комунікаційної діяльності (документування, документовидання, документокористування)». Окрім цього, в особливому документознавстві Н.М. Кушнаренко пропонує розпізнавати спеціальне і часткове. Витлумачуючи спеціальне документознавство як дисципліну, що вивчає особливості документів, котрі «є об'єктами бібліотечної, архівної, музейної справи, тобто специфіку документів, що функціонують в інформаційних центрах, бібліотеках, архівах, музеях і інших документно-комунікаційних структурах. … предметом спеціального документознавства (виділення у Н.М.Кушнаренко) може слугувати вивчення специфіки різних процесів документно-комунікаційної діяльності (документування, діловодство, фондознавство і т.д.)», дослідниця орієнтується на сфери функціонування документів, а не їх спеціальні види. Такий підхід можна пояснити розширеним тлумаченням змісту об'єкта документознавства. Утім, на наш погляд, навряд чи його можна визнати справедливим, оскільки на розмаїття документів, зосереджених у бібліотеках, музеях, архівах нашаровується ще й видова специфіка самих установ, що утруднює визначення об'єктно-предметної сфери спеціального документознавства. На наше глибоке переконання, і тут ми солідарні із С.Г. Кулешовим і Г.М. Швецовою-Водкою, спеціальне документознавство має всебічно вивчати спеціальні види документів, незалежно від сфери їх побутування. Окрім цього, упадає в око нерівнозначний добір об'єктів процесу документно-комунікаційної діяльності - «документування, діловодство, фондознавство», типів і видів документів - «книги, патенти, ноти, карти, кінофільми, оптичні диски і т.д.», тоді, як їм належало бути поняттями однієї категорії. У першому випадку автор ставить в один ряд окремий вид роботи з документами (документування), практичну сферу роботи з ними (діловодство), спеціальну галузь знань (фондознавство), а в іншому - види документів (книги, патенти), їх підвиди (кінофільм як різновид кінодокумента),особливі графічні знаки для фіксації музичної інформації (ноти) тощо. Порушення основоположного принципу логіки виокремлення складових одного ряду ставить під сумнів його логічні зв'язки.

Не зупиняючись на роз'ясненні часткового документознавства, Н.М. Кушнаренко зауважує лише на його предметі (на нашу думку, правильніше було б це назвати об'єктом науки), котрий складають окремі види і різновиди документів17. Тримаючи курс на окремі види (різновиди) документів, до розряду часткового документознавства потрапляють книгознавство, патентознавство, картознавство то що, що теж викликає у більшості колег неоднозначну реакцію - від твердого заперечення (наприклад, С.Г. Кулешов) до умовного прийняття (М.С. Слободяник)18.

Намагаючись деталізувати сутність особливого документознавства, Н.М. Кушнаренко вдається до виявлення критеріїв поділу його на окремі види. Підставою для визначення прикладів особливого документознавства стали «тип або вид документно-інформаційної системи (організації)», «вид документноінформаційної діяльності», «вид, різновид документа»19. У першому випадку результатом поділу виступили бібліотекознавство, бібліографознавство, архівознавство, музеєзнавство, інформацієзнавство, у другому - документне фондознавство, каталогознавство, вчення про зберігання документів, діловодство, а у третьому - книго-, патенто-, карто-, кінознавство, галузеве документознавство. У кожному з них Н.М.Кушнаренко залишає місце для вільних, інших варіацій «на тему» у вигляді типових для моменту лінгвістичних прийомів - «і так далі», «і тому подібне». У цьому разі судити про можливі авторські доповнення непросто, проте варто сказати за переліки наукових дисциплін, запропоновані Н.М. Кушнаренко, котрі ввійшли до складу особливого документознавства. Не вдаючись до детального аналізу кожної позиції, зауважимо, що список охоплює повноцінні, конституйовані наукові дисципліни (архіво-, книго-, патентознавство), галузі наукових знань (музеє-, картознавство), їх складові, сфери практичної роботи з документами (діловодство), і ті, галузі, які лише переживають період початкового становлення, або ж ті, що навряд чи можуть коли-небудь стати такими (вчення про зберігання документів).

Окремого коментаря заслуговує набір прикладів особливого документознавства, наприклад, потрапляння до одного переліку книго-, патенто-, карто-, кінознавства і галузевого документознавства, що, на наш погляд, виглядає не зовсім правомірним. На довершення міркувань про структуру документознавства, репрезентованих в аналізованому виданні, фрази «спеціальне і часткове документознавство є специфічним виявом загального» і «у сукупності із загальним особливе документознавство утворює єдине документознавство»20 дещо суперечать заявленим раніше поглядам, або є не зовсім співвідносними чи супідрядними з ними. Так, зазначаючи про загальне й особливе (у складі спеціального й часткового) документознавства як рівнозначні відгалуження «єдиного документознавства», автор твердить про спеціальне й часткове документознавства як специфічний вияв загального, тим самим ускладнюючи розуміння відносин між ними.

Одним із центральних концептів розуміння змісту будь-якої науки є визначення її місця у системі суміжних і споріднених наук, галузей знань, міждисциплінарних зв'язків між ними. Тому привертає увагу бачення складу дисциплін, котрі, на думку дослідниці, визначають зміст і трансформують структуру документознавства. Точкою опертя суджень про зв'язки документознавства з іншими науками виступає положення про його «становлення … як мета науки для всіх наук документно-комунікативного циклу» (виділення Н.М.Кушнаренко)21. До першого ряду наук, що найбільше впливають і визначають інтеграційний зміст документознавства, автор зараховує діловодство, книго-, бібліотеко-, бібліографо-, архівознавство, інформатику та ін. (тут збережено авторську послідовність).

При розширенні значеннєвих меж документознавства до нього, згідно з міркуваннями професора Н.М. Кушнаренко, входять історичне джерелознавство, музеєзнавство, семіотика, текстологія, кодикологія та інші дисципліни22. У поясненнях зв'язків між науками дослідниця так само виявляє прихильність ідеї узагальнюючої науки про документ, яка «вивчає документ у цілому, його властивості, структуру, форму, мову документування, способи сприйняття і обробки інформації, зафіксованої на матеріальному носієві»23 і, таким чином, узагальнює здобутки кожної з дисциплін, котрі оперують документами як «об'єктами, створеними спеціально для зберігання і передачі інформації»24. Призначення документознавства як метанауки полягає у «збагаченні спеціальних і часткових дисциплін розробками кардинальних теоретико-методологічних проблем, … методології», а ті, своєю чергою, продукують розмаїття часткових випадків підтвердження загальних схем, існуючих і народжуваних парадигм знань.

Упродовж 1997-2007 рр. Н.М. Кушнаренко неодноразово зверталася до теми структури і змісту документознавства, конкретизуючи й увиразнюючи окремі його положення або ж власне їх бачення і розуміння25. Очевидним є прагнення автора вибудувати структуру документознавства довкола єднання теорії документа й практики роботи з ним, ієрархізації їх частин, науки й освітньої діяльності26, справжнім призначенням котрої є підготовка «нової генерації фахівців, які володіють інтегрованими і диференційованими знаннями в галузі документознавства та інформаційної діяльності»27. Загалом Н.М. Кушнаренко належать серйозні розвідки про структуру і зміст документознавства, сферу досліджень, їх головні напрями та завдання, функційну природу документів як явища культури, засобу комунікації і джерела інформації, загальну характеристику окремих видів документів.

Нове бачення Г.М. Швецової-Водки

Близькою за змістом до концепції документознавства Н.М.Кушнаренко є концепція Г.М.Швецової-Водки, яку можна відстежити за багатьма працями 1990-х - початку 2000-х рр.28 Г.М. Швецовій-Водці належить першість серед українських науковців у зверненні до документологічної проблематики29. Утім, вона обрала доволі своєрідну позицію стосовно документології, відверто не оголошуючи себе ані її прихильником, ані противником. Як досліднику їй імпонують ідеї і відповідні документологічні засади теорії П.Отле30, а у плані методології - міждисциплінарні пошуки відповіді на питання: «Що є документ?» - центральний об'єкт дослідження документознавства.

Робочу дефініцію документознавства Г.М. Швецова-Водка подає просто й лаконічно - «наука про документ (виділення Г.М. Швецової-Водки), яка досліджує процеси створення і функціонування документів»31. Узагальнений образ історії документознавства складається із хронологічно послідовних етапів його представлення - від накопичення емпіричних знань про документ, їх диференціації й оформлення перших галузей наукових знань (дипломатика, палеографія, сфрагістика, археографія) до виникнення окремих наукових дисциплін. Такою справедливо називається документаційна наука чи документація П.Отле. Виклад розуміння, оцінювання бельгійським ученим значення ідей документації для наукових дисциплін, що мають справу з документами різного походження (бібліотечного, архівного, музейного), Г.М. Швецова-Водка продовжує історією інформаційної науки, інформатики, документалістики, які вважає генетично спорідненими. Історію документознавства, його загального і спеціального відгалужень дослідниця представляє у контексті світового розвитку наук про інформацію та специфіки середовища їх виникнення й еволюції у вітчизняному науковому просторі. Подібний підхід уможливив, уникаючи лінеарності, виважено представити історичні передумови становлення й основні етапи розвитку науки про документ, а з погляду методології сцієнтично підійти до з'ясування сенсу трансформаційних процесів її форми і змін у змісті. Автор неоднозначно оцінює існуючі версії документознавства (Н.Б. Зинов'єва, С.Г. Кулешов, Н.М. Кушнаренко, М.С. Слободяник та ін.)32, дискусії довкола документології, що є цілком виправданим з огляду на авторське бачення змісту документознавства та документології, яке різниться від концепцій інших учених. Примітною рисою суджень Г.М. Швецової-Водки про розвиток документознавства у другій половині ХХ ст. є очевидне прагнення узалежнити його від розвитку інших наук. Це відповідає загальновідомій аксіомі про міждисциплінарну природу сучасної науки. Відтак, на думку Г.М. Швецової-Водки, складно ігнорувати вплив книго-, бібліотеко-, бібліографознавства на розвиток передусім загального документознавства.

Сприймаючи різні погляди стосовно оцінки нинішніх течій і шкіл в українському документознавстві, науковець переконаний в існуванні двох головних концепцій. Перша з них представлена документологією, що вивчає загальні проблеми визначення та функціонування документа у всіх сферах суспільної діяльності, а друга - управлінським документознавством, котре досліджує документи, які створюються у сфері управління, «якими опікується діловодство і які після виконання своєї основної функції надходять для зберігання в архів»33. І хоча така репрезентація основних напрямів розвитку модерного документознавства дещо спрощена, утім, достовірна.

Залежно від розуміння змісту документознавства Г.М.Швецова-Водка розкриває його об'єкт, предмет вивчення і структуру34. Провадячи розгорнутий аналіз визначень об'єктно-предметної сфери наукової дисципліни сучасними зарубіжними (Н.Б.Зинов'єва) і вітчизняними (С.Г.Кулешов, Н.М.Кушнаренко, М.С.Слободяник) науковцями35, та відзначаючи сильні і слабкі аспекти тверджень колег36, Г.М.Швецова-Водка пропонує наступне бачення об'єкта документознавства - «документ як явище інформаційно-комунікаційної сфери діяльності суспільства» і його предмета - «визначення видів, структури і властивостей документа, а також закономірностей його створення та функціонування у суспільстві»37. Додаткове пояснення об'єкта дисципліни дозволяє установити, що у розумінні Г.М. Швецової-Водки документознавство має вивчати не тільки сам документ як єдність інформаційної, матеріальної та знакової його складових, але й усі (виділення) складові документальної інформаційної комунікації, що доводить близькість поглядів із концепцією документознавства Н.М.Кушнаренко38.

Структуру документознавства Г.М. Швецова-Водка узалежнює від «пересічення двох напрямів її диференціації» - аспектного й об'єктного. Історія документа, теорія документа, організація документаційної діяльності (створення та використання документа), методика або технологія її проведення, на думку дослідниці, є тими аспектами науки, які суттєво впливають на викристалізовування її будови. Об'єктний напрям диференціації структури документознавства конкретизує її на рівні таких внутрішніх утворень: документ загалом як явище інформаційно-комунікаційної сфери діяльності суспільства (загальне документознавство) та окремі види документа, системи документації; окремі процеси й операції документаційної діяльності (спеціальне документознавство). Таке бачення структури цілком відповідає її об'єктно-предметному визначенню39.

У межах самого документознавства Г.М. Швецова-Водка виокремлює загальну та спеціальну складові, які містять часткові дисципліни: теорія документа, теорія документних ресурсів, документна лінгвістика, документальні автоматизовані інформаційно-пошукові системи (АІПС), технологія збереження документів; і теорія документних потоків, управлінське документознавство, кінофотофоно-документознавство, електронне документознавство, картознавство, вчення про науково-технічну документацію, спеціальні види документів відповідно40, чим продовжує обстоювати і розвивати висловлені раніше думки.

Порушуючи питання місця документознавства у системі наук41, науковець відштовхується від одночасної належності дисципліни до різних циклів наук42, що гарантує йому багатогранні міждисциплінарні зв'язки. Такими конгломератами у концепції документознавства Г.М.Швецової-Водки виступають: дисципліни, які вивчають сферу інформаційної комунікаційної діяльності суспільства; науки, що досліджують окремі види чи типи документів, їх функціонування у суспільстві (історичні, книгознавчі та ін.); дисципліни, котрі студіюють знакові системи і мову окремо (документна лінгвістика, теорія редагування)43. У кожній конкретній міждисциплінарній взаємодії документознавство займає іншу позицію і матиме відмінне значення для розвитку зв'язків.

Для унаочнення міркувань промовисто показовим є перелік дисциплін, які, на думку Г.М. Швецової-Водки, тісно пов'язані із документознавством. Примітно, що першими у цьому переліку називаються соціальна інформатика, книго-, бібліотеко- та бібліографознавство, і лише потім - історичне джерелознавство, архівознавство, теорія справочинства (діловодства). Це ще раз підкреслює тяжіння концепції шановної дослідниці до відомих зразків теорій, вибудованих на книгознавчо-бібліографічно-бібліотекознавчому ґрунті. В унісон з нашим припущенням звучить авторська репліка про те, що основні проблеми загального документознавства (або документології) досліджуються переважно бібліотеко- та бібліографознавцями44. Подібне міркування вмотивувало резонне зауваження, що загальні питання бібліографознавства чи книгознавства, які так активно досліджуються представниками цих наук, необов'язково є загальнодокументознавчими, інакше кажучи, загальні бібліографознавчі (чи книгознавчі) студії не завжди можуть виступати тотожними за визначенням і змістом із загальними документознавчими. Разом із тим неоднозначно вивіреним виглядає визначення супідрядності між окремими дисциплінами, з якими контактує документознавство. Пояснення цьому перебувають на поверхні суджень дослідниці - невизначеність змісту, статусу окремих дисциплін і їх структур через початок формування наук або ж часи революційних для них змін, як-от у випадку із книгознавством45.

Пріоритетним у цій частині для Г.М. Швецової-Водки є з'ясування змісту документології, інакше кажучи, пошук відповіді на затребувані часом питання: чи можна її ототожнювати із загальним документознавством; теорією документа; комплексом наук, що вивчають документ у всіх його зв'язках? Тут проступає виразне вподобання Г.М.Швецовою-Водкою інформаційного підходу у визначенні природи, походження документології, її змісту, значення, статусу. Весь комплекс дисциплін, що досліджують інформацію, Г.М. Швецова-Водка пропонує об'єднати назвою «інформологія» (наука про інформацію), а також поділити цей комплекс дисциплін на такі частини, як теорія інформації, інформатика соціальна й інформатика прикладна (комп'ютерна наука). Соціальну інформатику науковець прирівнює до теорії соціальних комунікацій і називає ноокомунікологією. У межах останньої Г.М. Швецова-Водка виокремлює теорію соціальної інформації і документологію як комплекс наук про документ, який розглядається як засіб комунікації. Таким чином, концепція документології дослідниці демонструє тяжіння до інформаційних наук як засновкових для її розвитку, відкритість для новітніх інтерпретацій у рамках інтегральності гуманітаристики, парадоксально плідної співпраці цілковито протилежних тенденцій (диференційних і інтеграційних) розвитку наук про документ.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 |



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.)