Тема № 15. Правове регулювання ціноутворення

Україна згідно з Декларацією про державний суверенітет України та Законом України «Про економічну самостійність Української РСР» самостійно здійснює політику цін.

У відповідності до ст. 10 Господарського кодексу України одним із основних напрямів економічної політики, що визначається державою, є цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб’єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін.

Згідно ч. 2 ст. 12 Господарського кодексу України одним із основних засобів регулюючого впливу на діяльність суб’єктів господарювання є регулювання цін і тарифів.

При аналізі першого питання слід звернути увагу на положення Глави 21 Господарського кодексу України «Ціни і ціноутворення у сфері господарювання» (статті 189-192) та Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня 1990 року.

Відповідності до ч.1 ст.189 Господарського кодексу України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), які реалізують суб’єкти господарювання. При цьому термін «тариф» в даній частині вживається щодо господарських зобов’язань, пов’язаних з наданням послуг, і є встановленим компетентними органами розміром плати за надання послуг певного виду (наприклад, зв’язку, транспортування, зберігання тощо).

Згідно ч.2 ст. 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Суб’єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни – граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на яких встановлено державні ціни.

Вільні ціни визначаються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах – також за рішенням суб’єкта господарювання.

У практиці господарювання розрізняють два види вільних цін:

а) відпускні ціни, тобто ті, які встановлюються суб’єктом господарювання – виробником продукції (товарів). Інакше вони ще називаються цінами виробника;

б) договірні ціни, тобто ціни, що встановлюються у договорі за домовленістю сторін.

Державні (фіксовані та регульовані) ціни встановлюються:

- на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення (перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України);

- на продукцію (послуги) суб’єктів господарювання – природних монополістів (переліки видів продукції (послуг) зазначених суб’єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України);

- на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України.

Певні особливості має ціноутворення при здійсненні експортно-імпортних операцій. Відповідно до ч. 4 ст. 189 та ст. 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення» при здійсненні експортно-імпортних операцій у розрахунках із зарубіжними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

За загальним правилом контрактні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначаються її суб’єктами на договірних засадах з урахуванням попиту і пропозиції, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках під час укладення зовнішньоекономічних угод (контрактів).

Проте у ряді випадків Міністерство економіки України може запроваджувати на товари індикативні ціни, які є обов’язковими до використання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності всіх форм власності при укладенні та здійсненні зовнішньоекономічних угод (контрактів).

Під індикативними розуміються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту чи імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції, з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених згідно із законодавством України.

У відповідності до ч.3 ст. 19 Господарського кодексу України держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання у сфері цін і ціноутворення, а саме з питань додержання суб’єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги. У відповідності до ч.1 ст.13 Закону України «Про ціни та ціноутворення» державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

З метою забезпечення стабільності оптових і роздрібних цін законом можуть бути встановлені державні фіксовані та регульовані ціни на ресурси, які визначально впливають на загальний рівень і динаміку цін, а також ціни на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення, на продукцію (послуги) суб’єктів господарювання – природних монополістів, на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України. Органи місцевого самоврядування, у межах своїх повноважень, окреслених законом, мають право встановлювати комунальні фіксовані та регульовані ціни на продукцію та послуги, виробництво та надання яких здійснюється комунальними підприємствами.

Спеціалізований контроль за дотриманням державної дисципліни цін здійснює Державна інспекція з контролю за цінами. Щодо цін, встановлених на продукцію монопольних утворень, функції контролюючого органу покладено на Антимонопольний комітет України. Звернемо увагу на правове становище Державної інспекції з контролю за цінами.

Основними завданнями Державної інспекції з контролю за цінами є:

організація та здійснення відповідно до законодавства функцій з контролю та нагляду за дотриманням центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суб’єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування цін (тарифів);

проведення цінових спостережень на споживчому та товарних ринках.

Основні питання.

1. Поняття та види цін, їх функції.

2. Правове забезпечення ціноутворення в Україні.

3. Контроль за додержанням дисципліни цін.

Питання для самоконтролю.

1.Законодавство України про ціни та ціноутворення.

2.Ціна у господарських зобов’язаннях.

3.Вільні ціни.

4.Державні та комунальні ціни.

5.Особливості ціноутворення при здійсненні експортних та імпортних операцій суб’єктами господарювання.

6.Державний контроль та нагляд за цінами та ціноутворенням.

7.Правове становище Державної інспекції з контролю за цінами.

Завдання.

1. Подайте повний перелік нормативно-правових актів, якими регламентується ціноутворення в залежності від його юридичної сили в наступній схемі:

Теми рефератів.

1.Ціна у господарських зобов’язаннях.

2.Державний контроль та нагляд за цінами та ціноутворенням.

3.Правове становище Державної інспекції з контролю за цінами.

Рекомендовані нормативні акти:

1,2,4,6,7,9,10,23;

Рекомендована література:

71, 85, 93-96,100,101, 117-119,122, 124,125,128,129.

Поиск по сайту: