Тема: Танцювально-рухова терапія

План.

1. Поняття про танцювально-рухову терапію.

2. Особливості використання танцювально-рухової терапії з дітьми.

3. Вправи танцювально-рухової терапії.

1. ПОНЯТТЯ ПРО ТАНЦЮВАЛЬНО-РУХОВУ ТЕРАПІЮ.

Як відомо, в танцювально-руховій психотерапевтичній роботі головна увага приділяється тому, як рух відчувається, а не як його бачать. Ведучі цих груп використовують інструментарій танцю — вагу, простір, час, щоб розширити можливості виражати себе та свій креативний світ. Якщо хтось не володіє якимось аспектом рухового потенціалу, у нього можуть виникати різні проблеми. Наприклад, люди, які не відчувають своєї ваги, можуть мати труднощі при спілкуванні, намагаючись примусити партнера вислухати свою точку зору. Люди, які завжди з'являються як «задурманені наркотиками», можуть майже буквально бачити все крізь призму туманного й не чіткого особистісного простору. А людина, яка завжди поспішає, може несвідомо побоюватися уповільнитися, щоб не відчувати травматичну емоцію.

Працюючи з м'язовими патернами й концентруючись на взаємовід­ношенні між психологічними та фізіологічними процесами, танцюваль­ний терапевт допомагає людині розпізнавати, виявляти, переживати свої почуття й конфлікти. Людина може через рухи й рухову взаємодію розви­вати самосвідомість, відпрацьовувати емоційні затиски, досліджувати аль­тернативні моделі поведінки, отримувати чіткіше сприймання себе та інших, викликати такі зміни у власній поведінці, які сприятимуть здорово­му фізіологічному функціонуванню та психологічному стану.

3. ВПРАВИ ПРАКТИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

Вправа 1

Мета: знайомство учасників групи один з одним, створення позитив­ної атмосфери для подальшої роботи групи.

Завдання, знайти комфортне місце в просторі, протягом 2—3 хв руха­тися, вимовляючи своє ім'я; вибрати два—три рухи (будь-які або танцю­вального характеру), які на цей час найбільш повно змогли б представити ваше ім'я, охарактеризувати вас. Голосно промовляйте своє ім'я, викону­ючи відповідні рухи. Учасники групи стають у коло та по черзі представ­ляють своє ім'я рухом («ім'я + рух»). Під час першого показу всі дивлять­ся на учасника та намагаються вловити характер його рухів. Наступні два рази ім'я та рух повторює разом вся група. Таким чином по черзі кожний учасник групи представляє своє ім'я.

Завершуючи цю вправу, проводимо загальний танець імен учасників групи. Починаючи з імені та рухів першого учасника без зупинок по черзі виконуємо рухи всіх учасників групи, на першому колі, промовляючи в голос імена, на другому — лише виконуємо рухи. Може бути знайдено якийсь загальний фінальний рух групи.

Обговорення:

—Які рухи було найлегше виконувати?

—Які складніше?

—Які відчуття, почуття, емоції виникали під час роботи?

— Чи виникали якісь інші асоціації стосовно рухів учасників та їх імен?
Якщо діагностика тренера чи висловлювання учасників групи свідчать

про те, що хтось із групи ще не готовий розпочинати роботу, ведучий може запропонувати ще одну вправу, звернувшись до учасників: «Що потрібно зробити для того, щоб ваш стан змінився, і ви змогли б розпочати заняття?».

Вправа2

Мета: розвиток досвіду контакту.

Інструкція: група у двох шеренгах, по команді ведучого всі рухають­ся назустріч один одному й невербально вітаються. Після кожного кон­такту шеренга зрушує на один крок. У кожний новій парі необхідно вико­ристовувати нову форму вітання.

Обговорення:

— Чи виникали труднощі при виконанні завдання?

— Чи впливало на варіант привітання те, із ким саме ви віталися?

—Чи знайшли ви для себе якісь нові варіанти невербального привітання?

Вправа З

Мета: «розігрів» групи, розвиток досвіду контакту, усвідомлення особ­ливостей власної поведінки.

Інструкція: група поділяється навпіл, дві шеренги стають одна на­впроти одної. У парах, один навпроти одного, учасники штовхають один одного долоня в долоню, а потім:

• тестову —якщо проводити цю техніку на початку і наприкінці тренінга, то багато людей ясно сприймають ступінь і якість особистісних змін;

• психокорекційну —в поєднанні з іншими техніками усвідомлення й трансформації «Стежка танцю» дозволяє людині знайти способи вира­ження себе, розширити діапазон реакцій і форм взаємодії. Крім того, сам по собі рух, наповнений особистісним змістом, має позитивний психо­фізіологічний вплив.

Вправа 5

Мета: мобілізація уваги учасників групи; розвиток виразних здібнос­тей учасників.

Інструкція: всі по черзі виконують якусь дію. Робити це потрібно не­вербально, але намагатися, щоб усі зрозуміли, яку дію ви виконуєте. Пер­ший починає виконувати певну дію, всі разом за ним повторюють її. За сигналом ведучого виконувати дію починає наступний учасник (по колу), усі разом повторюють цю дію якийсь час і т.д., поки коло не замкнеться.

Після того як вправа завершена, ведучий запитує, звертаючись до гру­пи, яку дію виконував перший учасник, яку — другий тощо. При цьому щоразу ведучий уточнює в «авторів»: чи правильно їх зрозуміли.

Вправа 6

Мета: розвиток досвіду контакту.

Група поділяється на пари. Ведучий дає команду поконтактувати різни­ми частинами тіла. Спочатку зустрічаються кисті рук, лікті, потім—голо­ви, плечі, спини, коліна, ступні ніг. Після кожного контакту пари зміню­ються (фото 3).

Обговорення:

—Які почуття виникали під час виконання вправи?

—Якими частинами тіла було легше контактувати, якими складніше?

—Чим саме ці контакти відрізнялися?

Вправа 7

Мета: розвиток досвіду контакту, усвідомлення особливостей власної поведінки.

Інструкція: в парах стати один навпроти одного або сісти зручно так, щоб руки могли зустрітися. Заплющити очі. По команді рукам необхідно:

—знайти одна одну;

— познайомитися;

— проявити симпатію;

— потанцювати; -—побитися;

— помиритися;

— попрощатися.

Вправа виконується 5—7 хв.

Обговорення:

—Які почуття виникали на різних етапах виконання завдання?

—Які дії було виконувати легше, які складніше?

Вправа 8

Мета: розвиток досвіду контакту, усвідомлення особливостей власної поведінки.

Інструкція: група поділяється на пари. Усі стають один навпроти од­ного. Дайте можливість рукам зустрітися з руками того, хто стоїть на­впроти. Не розводячи долонь, зробіть декілька спроб контакту:

— ви активні, ваш партнер цілком пасивний, не ухиляється від контак­ту, не виявляє ініціативи, самостійних рухів не робить (як віск);

— ви активні, партнер активний, але не виявляє ініціативи, й робить тільки ті рухи, що «йдуть» за вашими;

— ви активні, партнер виявляє активність, протидіє будь-якому вашо­му руху;

— партнер активний, ви протидієте будь-якому його руху;

— ви пасивні, партнер активний.

По закінченню вправи ведучий проводить обговорення почуттів, що виникли під час виконання вправи, та пропонує кожному усвідомити, яка з виконаних ролей була більш складна, а яка була звичною, комфорт­ною.

Вправа 9

Мета: розвиток навички відчуття іншої людини.

Інструкція: група поділяється на пари. Руки простягнути долоня до долоні, не зводячи їх, між долонями залишається проміжок 5 мм. Ваш партнер починає рухатися. Намагайтеся рухатися за ним, не змінюючи відстань між долонями.

Обговорення:

— Які труднощі були при виконанні завдання?

— Чи були відмінності між початком та наприкінці виконання зав­дання?

Вправа 10

Мета: розвиток навички відчуття іншої людини.

Інструкція: робота в парах. Один із партнерів вільно рухається протя­гом 5 хв. Інший спостерігає, а потім віддзеркалює першого, повторюючи основні етапи й форми його руху (фото 4). Зміна ролей.

По закінченню вправи, в парах дати зворотний зв'язок один одному: обговорити почуття, які виникли при спостереженні та після перегляду «ско­роченого» відтворення. Той, хто спостерігав, говорить обов'язково від пер­шої особи: «Коли я спостерігав за тобою (твоїми рухами), я відчував...».

Вправа 11

Мета: розвиток розуміння невербальної мови іншої людини.

Інструкція: в парах стати один за одним на відстані трьох кроків. Пер­ший починає вільно рухатися, досліджує простір. Другий рухається за ним, повторюючи всі його рухи протягом 15 хв. Помінятися ролями. Це завдання бажано виконувати в просторі, де є цікаві предмети або склад­ний ландшафт.

Обговорення:

—Які почуття виникали під час виконання вправи?

— Чи були якісь труднощі?

—Чи були відмінності між початком та наприкінці виконання завдання?

Вправа 12

Мета: розвиток навички розуміння та використання мови тіла.

Інструкція: кидаючи один одному м'яч, називати вголос ім'я того, кому кидаємо. Той, хто одержує м'яч, приймає таку позу, яка б передава­ла його внутрішній стан. Інші, повторюючи позу, намагаються відчути, зрозуміти стан цієї людини.

Після завершення вправи можна задати питання групі: «Як вам здаєть­ся, який стан у кожного з нас?». Після того як про когось із учасників висловлюють кілька гіпотез, варто звернутися до самої людини, щоб вона сказала, який у неї стан.

Вправа 13

Мета: розігрів групи.

Уся група в колі. Один учасник показує рух. Група одночасно рухаєть­ся за ним, повторює рух, не відстає. По черзі, кожний із учасників групи повинен три рази побути в ролі того, хто показує рухи.

Вправа 14

Мета: освоєння простору, матеріального й групового.

Ведучий повідомляє, що в цьому експерименті необхідно усвідомлю­вати все, що з вами відбувається: емоції, бажання, що ви з ними робите, реалізуєте ці бажання чи ні.

Інструкція:

1. Заплющити очі, рухатися, усвідомлюючи, з чим ви в контакті, як ви відчуваєте себе, як взаємодієте з навколишнім світом, які фантазії з'явля­ються, коли ви починаєте контактувати, як ви повертаєтеся до контакту тут і зараз.

2. Розплющити очі. Рухатися, взаємодіяти тільки з об'єктним світом, не вступаючи в контакт з людьми, які приваблюють вас. Ви можете контакту­вати з об'єктами або уникати контакту.

3. Із розплющеними очима, мовчки взаємодіяти з людьми, вступаючи в контакт, якщо є бажання, і виходити з контакту.

4. Із заплющеними очима, продовжуючи рухатися, вступати в контакт або уникати контакту. Як ви взаємодієте із самим собою і з іншими людь­ми в цій ситуації.

5. Зупинитися, із заплющеними очима, побути в контакті з тим, із ким ви зараз виявилися в парі, мовчки. Якщо пари немає знайти її.

6. Розплющити очі, мовчки постояти, зберігаючи позу, продовжити контакт із цією людиною з відкритими очима. Відзначити зміни, що відбу­дуться у вашому контакті, коли ви побачили, хто ваш партнер.

7. З тим, із ким ви виявилися в парі, поділитися враженнями. Після цього знайти ще одну пару — і в групах по 4 учасники обговорити весь хід експерименту.

Обговорення.

Вправа 15

Мета: мобілізувати увагу, дати можливість учасникам усвідомити їхні регулятивні ресурси, створити почуття групи, розвинути руховий потен­ціал.

Інструкція: кожний учасник вибирає якийсь рух, по черзі усі демон­струють його. При цьому необхідно бути уважними і намагатися запам'­ятати всі рухи, коли всі запам'ятали рухи один одного, той, хто починає, виконує спочатку свій рух, а потім рух того, кому він захоче передати хід. Усім треба бути дуже уважними, щоб не пропустити той момент, коли буде виконаний ваш власний рух і право ходу перейде до вас. Той, кому передають хід, повинен буде зробити свій рух і передати хід далі. Необхід­но звернути увагу на одне обмеження: не можна передавати хід назад, тобто тому, хто тільки що передав його вам. Під час вправи ведучий про­понує учасникам діяти швидше.

Обговорення:

- Які у вас були труднощі?

- Який у вас настрій зараз?

Як правило, утруднення виникають у людей з недостатньо розвину­тою здатністю до концентрації уваги. Під час вправи виникає мож­ливість усвідомити це й спрямувати зусилля на подолання власного недоліку.

Вправа 16

Мета: спостереження, загострення уваги на процесі розуміння між партнерами.

Інструкція: в роботі приймають участь дві людини, свідок (спостерігач) і людина, яка рухається. Cвідок (спостерігач) сидить і спостерігає за тим, хто рухається, він присутній усвідомлено, він відповідальний за свідо­ме усвідомлення обох: як себе — спостерігача, так і того, хто рухається.

Спостереження — це процес взаємодії, і тому містить у собі питання переносу й контрпереносу. Тобто, автентичний рух можна здійснювати, коли є діада—спостерігач і людина, що рухається, тобто, принаймні, двоє людей. Хоча ця діада може існувати в різних формах: група й одна людина, один свідок і кілька виконуючих рухи.

Спостерігач і той, хто рухається зустрічаються й домовляються між собою: скільки часу буде продовжуватися рух і обговорення. Спостерігач знаходить місце, де він буде сидіти, а інший знаходить місце, де хоче поча­ти рух, закриває очі й починає слухати, що відбувається всередині — об­рази, почуття, звуки, спогади, думки — і якось виражає це своїм тілом. І цей досвід, ці рухи можуть бути такими, які спостерігач бачить або не бачить. Свідок спостерігає, а людина, що рухається, також відстежує свої переживання, відчуття, думки, спогади, почуття, можливо, звуки. Той, хто спостерігає утримується в стані усвідомлення, усвідомлення свого досві­ду й усвідомлення своєї реакції на те, що відбувається з тим, хто рухається. Він також відповідальний за ліміт часу і безпеку руху в кімнаті, хоча той, хто рухається також відповідальний за безпеку власного руху. Свідок пока­зує, коли час закінчений, потім вони зустрічаються й розповідають про свій досвід.

Свідку потрібна велика чутливість для вербалізації досвіду. Він повин­ний бути дуже обережний і говорити тільки про свої власні переживання. Таким чином, він несе відповідальність за свої проекції, не дає ніяких інтер­претацій і оцінок. Вербальне свідкування має визначену і просту форму: свідок говорить: «я бачив...», «я почував...», «я уявляв собі, що...», і опи­сує, що.

Той, хто рухався говорить про свій досвід. Свідок говорить тільки про ті епізоди, які описував той, хто рухався.

Наприклад:

Той, хто рухався. Коли я лежав на підлозі, я згадував, як мені було три роки. Я — у селі: я перевернувся і встав, і підняв руку, щоб махнути «до побачення»матері. Той, хто рухався просить зворотний зв'язок.

Свідок. Я бачив, як ти перевернувся і встав. Коли я бачив це, то відчував сум; почав думати про свою матір. Я уявляв, що мати може приїхати і побачити мене.

Автентичний рух загострює увагу на процесі розуміння між партнера­ми. Коли людина відчуває, що її чують, вона починає слухати інших. Коли ми розвиваємо в собі тонкого й підтримуючого спостерігача, ми можемо дозволити іншим виявляти їх власний досвід руху і переживати рух. Через слухання історій руху власного тіла кожний може пізнати самого себе.

Коли людина починає працювати в автентичному русі, вона може зу­стрітися з основними страхами: ненавистю до тіла, страхом знайти по­рожнечу усередині, страхом нерухомості, страхом самотності, страхом виявитися нелюбимим. Коли вона закриває очі й слухає своє тіло, з'яв­ляється потенціал для прийняття себе такою, якою вона є.

Якщо людина здатна відкрито зустріти свій страх, вона розуміє, на­скільки багатий її внутрішній світ. Часто студенти запитують, чому їхній перший досвід в автентичному русі такий серйозний, чому їхні перші танці такі сумні. Найчастіше людина витісняє в несвідоме те, що вважає негативним — свій сум, свої провини, свій страх. Але під цим шаром невираженого — здоровий людський досвід. Це той ресурс, з якого з'яв­ляється автентичний рух.

Застосовуючи автентичний рух, людина розвиває діалог між свідоміс­тю й підсвідомістю. Існує кілька основних джерел руху: особисте несвідо­ме (особиста історія); колективне несвідоме (трансперсональне і крос-культурне); надсвідоме (зв'язане з енергіями, що виходять за межі власно­го «Я»).

Вправа 17

Мета: концентрація уваги на тілесних порушеннях і утрудненнях.

Інструкція: після рухової розминки, що складається з рухів відповід­них стану кожного учасника, пропонується знайти собі місце, прийняти зручну позу й уважно стежити за своїм диханням. Що відбувається в тілі?

Тепер необхідно покласти руки на область серця, щоб вказівні пальці торкалися тіла. Дихаючи, отримайте якусь інформацію від серця. Що воно хоче розповісти вам?

По закінченні, зробіть відповідний малюнок, дайте йому назву та на­
пишіть 3—5 характерних для малюнка слів.

Після цього, робота продовжується в трійках. Перший учасник тримає свій малюнок. Інші учасники по черзі танцюють, дивлячись на малюнок, і через 1—2 хв говорять кожний своє слово, яке їм спадає на думку. Зміна ролей та обов'язковий зворотній зв'язок.

Вправу можна проводити стосовно любого внутрішнього органу лю­дини. Отриманий досвід досить глибинний і може бути інтимним, тому дуже важливо учасникам тактовно будувати зворотній зв'язок.

Вправа 18

Мета: спільна творча діяльність в групі.

Виконується під запис музики М.Равеля «Болеро».

Танець починають один або два учасники за власним бажанням. По­ступово до них приєднуються інші. Наступний учасник намагається співвідносити власний танець із танцями попередників. Бажано, щоб гру­па була єдиним організмом, але кожен із учасників мав змогу індивіду­ально-пластичного вияву, імпровізації, почував свій взаємозв'язок зі всією групою, знайшовши в ній своє місце.

Семінарське заняття №1

Поиск по сайту: