Тема 2. Закони, принципи, методи та функції управління. Національні моделі менеджменту

1. Сутність і зміст основних законів управління

2. Поняття й еволюція принципів управління

3. Методи менеджменту

4. Функції менеджменту

5. Національні моделі менеджменту

Питання 1. Сутність і зміст основних законів управління

Категорії «закон» і «закономірність» відносяться до однієї групи. Як і закон, закономірності встановлюють загальні, суттєві і необхідні зв΄язки між досліджуваними явищами, які не залежать від волі і свідомості людей. Відмінність між ними визначається характером і рівнем розвитку науки.

Закономірність - первинна стадія формулювання закону або частковий прояв його дії.

Закони менеджменту мають економічний зміст. Але врахування лише економічних законів в управлінні недостатньо для ефективної роботи організацій.

Менеджмент - це специфічний вид трудової діяльності, тому його відносини і залежності формуються під впливом власних законів.

До основних законів та закономірностей менеджменту відносять:

1.Єдність (інтеграція) сиситеми управління. Система управління складається з таких компонентів:

- механізм управління — це сукупність цілей, принципів, методів, прийомів, форм і стимулів менеджменту, взаємозалежний вплив яких забезпечує найбільш ефективний розвиток організації й суспільства в цілому;

- об'єкт управління — комплекс діяльності людей, виділений із соціального середовища, або як ланка соціальної системи (наприклад, підприємство), або як особлива функція, що вимагає спеціального механізму управління (наприклад, управління фінансами, збутом, персоналом тощо);

- функції управління — особливі види діяльності, що виражають напрямки або стадії здійснення цілеспрямованого впливу на зв'язки й відносини людей у процесі життєдіяльності організації й управління ним;

- організаційна структура, що відображає склад і підпорядкованість різних елементів, ланок і щаблів управління, які функціонують для досягнення певної мети. Функції і структура управління — дві неподільно взаємозалежні й взаємообумовлені складові єдиного цілого — організації системи управління, що є відповідно змістом і формою процесу управління. Процес формування організаційної структури — це
насамперед організаційний розподіл завдань і функцій за підрозділами апарату управління.

- кадри управління — працівники, що здійснюють функції управління або сприяють їхньому здійсненню, тобто професійно беруть участь у процесі управління і входять в апарат управління;

- процес управління — вплив органів і кадрів управління на об'єкт управління за допомогою обраних методів для досягнення запланованих цілей. Процес управління визначають об'єктивні соціальні закони і водночас він певною мірою залежить від суб'єктивних факторів.

Ці елементи неподільно взаємозалежні й взаємообумовлені складові єдиного цілого — організації системи управління, що є відповідно змістом і формою процесу управління

2. Пропорційність між елементами системи управління, керованої й керуючої підсистем (виробництва й управління). Розмір і межі керуючої системи залежать від масштабів й особливостей керованої системи.

На кожному підприємстві має бути забезпечене відповідне співвідношення між основним і допоміжним виробництвом, між постійним і змінним, основним і оборотним капіталом, їхніми структурами; між чисельністю працівників вищої і середньої кваліфікації та працівників окремих категорій тощо.

3. Оптимальне зіставлення централізації й децентралізації управління.

4. Спеціалізація управління.

5. Демократизація управління.

6. Економія часу в управлінні.

Питання 2. Поняття й еволюція принципів управління

Принципи визначають спосіб діяльності, взаємодії і виступають правилами, нормами управлінської діяльності.

Основоположний принцип менеджменту — забезпечення прибутковості бізнесу, процвітання підприємництва і максимум добробуту персоналу фірми.

Принципи раціонального управління вперше було сфор­мульовано основоположниками наукового менеджменту — Ф. Тейлором, Г. Емерсоном, А. Файолем. Ці принципи і сьогодні не втратили своєї актуальності. Завдання менеджера — знайти їм розумне застосування, а головне — пра­вильно співвіднести між собою, розглядаючи їх як цілісну систему.

Теорія і практика менеджменту виділяє цілу низку сучасних принципів ефективного управління:

- децентра­лізація управління фірмою з метою забезпечення тісного співробіт­ництва органічно взаємодіючих структурних елементів, наділених широкою самостійністю;

- зростання чисельності працівників, що за­лучаються до вироблення управлінських рішень;

- підвищення готовності кожного до інновацій, динамічного оновлення продукції;

- використання нестандартних режимів роботи персоналу з гнучкими параметрами;

- застосування нових спо­собів стимулювання праці й новаторства, орієнтованих на індивіду­альні, групові, соціальні потреби;

- здійснення програм довгостроко­вого професійного, посадового розвитку ключових груп працівників, включно з плануванням кар'єри та ін.;

- опора на систему гнучкого лідерства серед персо­налу й особисті контакти працівників з навколишнім середовищем фірми;

- відхід від команд, директив, розпоряджень і перехід до корпоративної організаційної культури менеджменту, що базується на єдності інтересів, загально­людських цінностях і цілях діяльності фірм, партнерстві, співробіт­ництві, взаємній вигоді, взаємодії, а не на владі та підпорядкуванні;

- гармоній­на взаємодія формальної і неформальної організації, коли головна роль приділяється першій, а існування другої лише мається на увазі;

- орієнтація діяльності фірми на загальнолюдські інтереси.

Поиск по сайту: