Макроекономічні моделі економічного зростання

Основними показниками динаміки економічного росту на макроекономічному рівні є ріст ВВП, а також темпи зростання промислового виробництва розраховуючи на душу населення. Значення цих показників мають істотну залежність від кількісних і якісних характеристик трудових ресурсів, землі, капіталу й господарського механізму, що забезпечує їхній вплив на економічний ріст.

При оцінці економічного розвитку розрізняють екстенсивний і інтенсивний типи економічного росту. Якщо при екстенсивному типі розвитку економічний ріст досягається завдяки кількісному збільшенню факторів виробництва, то при інтенсивному - шляхом підвищення якісті використання факторів. Більше того, у цьому випадку економічний ріст можливий і при зменшуваних темпах капітальних вкладень, і навіть при зменшенні їхнього фізичного обсягу. З розвитком і освоєнням досягнень науково технічного прогресу (НТП) інтенсивні фактори стають переважними. Складність вивчення економічних систем на макроекономічному рівні унеможливлює проведення експерименту. Тому основні функціональні залежності встановлюються тільки при їхньому прояві на основі аналізу аналітичної інформації, та основі кібернетичних підходів з використанням методу чорного ящика.

У міру зростання ролі НТП і розвитку нових наукомістких технологій, змінюються прояви впливу основних факторів на економічний ріст. Це підтверджується різноманіттям моделей економічного росту, серед яких найбільше часто застосовується виробнича функція (ВФ). Якщо на початкових стадіях досліджень ВФ розглядалася як лінійна функція, то вже на початку ХХ століття В.Леонтьев представив її як деякий баланс між витратами й випуском. Аналіз статистичної інформації з оборонної промисловості США за період з 1899 по 1922 рік, дозволив американським ученим Ч.Коббу й Р.Дугласу побудувати ВФ виду:

Y = A K a L β,

де: Y - обсяг виробництва; K - обсяг капіталу; L - трудові ресурси; A - коефіцієнт пропорційності; a і b - коефіцієнти еластичності виробництва по витратах капіталу й праці. Обмеження в моделі мають наступний вигляд: A > 0; a,b > 0;a + b = 1. Змінні Y, K, L відображають характер виробничої діяльності, A, a і b - числові параметри моделі.

Для пошуку числових параметрів на підставі статистичних даних за період дослідження було побудовано систему рівнянь:

ln(Y_t) = ln(A) + a ln(K_t) + b ln (L_t),

де: Y_t, K_t, L_t - фактичні спостережувані значення; A, a і b - числові параметри моделі були знайдені за методом найменших квадратів, як змінні, які мінімізують вираження:

За результатами проведених досліджень за розглянутий період були визначені значення A» 1.01, a» 0.25, b» 0.25 Але значення цих коефіцієнтів не були постійними, вони змінювалися в кожному наступному періоді й були різними для різних галузей в одній і тій же країні й тим більше в інших країнах, що вказувало на динамічний характер залежностей, обумовлений впливом НТП. Так, мультиплікативна виробнича функція економіки США, яка була розрахована за даними за 1980-1995 рік мала вигляд:

Y = 2,248 K 0,404 L 0,803,

де: Y, K - вимірюваються в млрд.долл.США, а L - в млн.працівників.

В 1942 р. голландський економіст лауреат Нобелівської премії Ян Тинберген почав спробу врахувати вплив НТП на економічний ріст. У його інтерпретації ВФ прийняла наступний вид:

Y = A K a L β e^rt, (1.8.1)

де: e^rt – фактор часу. ПФ такого роду являє собою найпростіший вид динамічної функції. У міру росту впливу НТП на економіку усе більше актуальним ставав прямий вимір внеску НТП.

В 40-ві роки ХХ століття розвиваються Кейнсианские теорії Р.Харрода й Э.Домара, які ґрунтуються на вивченні структурних зрушень між споживанням і заощадженням у складі доходу. Із цих позицій вплив НТП на економічний ріст характеризує ситуацію, при якій середня й гранична продуктивності капіталу залишаються незмінними. Незважаючи на ріст капиталовооруженности праці (K/L), гранична продуктивність капіталу не знижується, що було б у випадку відсутності технічного прогресу, оскільки він як би збільшує кількість праці в тій же пропорції, у якій зростає капітал. Таким чином, він є працезбільшуваючим і може бути представлений ВФ вигляді Y = F (K, AL). Це уявлення відомо як Харрод-Нейтральний технічний прогрес.

В 50-е роки ХХ століття одержала розвиток неокласична теорія Р.Солоу, що ґрунтується на вивченні структурних зрушень між працею й капіталом у складі виробничих ресурсів. Під Солоу-Нейтральним розуміється капиталоузбільшуваючий технічний прогрес, і виробнича функція має вигляд Y = F (AK, L).

Загальновизнаною є модель технічного прогресу англійського економіста, лауреата Нобелівської премії 1972 року Джона Хикса. У своєму аналізі він розглядає два фактори економічного росту — праця й капітал, виділяє три типи науково-технічного прогресу: нейтральний, працезберегаючий і капиталозберегаючий. Відповідно виробнича функція Кобба-Дугласа має вигляд Y=AF(K,L), де А - технологічний параметр, що показує темпи приросту віддачі від факторів виробництва в ефективних одиницях. Ефективні одиниці праці показують, скільки реальних одиниць праці й капіталу, що володіють певною віддачею, довелося б затратити на виробництво продукції при відсутності технічного прогресу. Продуктивність праці й капіталу росте рівними темпами.

Таким чином, в 50-80е роки була запропонована й обґрунтована в роботах Я.Тинбергена, Р.Солоу, Р.Харрода, Дж.Хикса концепція екзогенного (привноситься ззовні) НТП. Однак спостерігається недостатньо цілісна оцінка НТП, тому в 80-е роки з'являються моделі ендогенного НТП, засновані на ідеї нагромадження людського капіталу.

Показовими моделями з ендогенним НТП є модель П.Ромера, Ф.Агийона й П.Хоувитта[1]. П.Ромер розділяє економіку на три основних сектори. У першому дослідницькому секторі «провадяться нові знання». У другому секторі знання трансформуються в засоби виробництва (технологічне встаткування). Третій сектор за допомогою засобів виробництва, витрат праці й людського капіталу забезпечує випуск кінцевої продукції. Капітал К у моделі П.Ромера представляється як сума його складових x, витрачених на придбання необхідних засобів виробництва:

,

де: х – список засобів виробництва, використовуваних одною фірмою для випуску кінцевої продукції; a,b - деякі технологічні параметри.

У моделі Ф.Агийона й П.Хоувитта зростання досягається завдяки конкуренції між фірмами, що здійснюють технологічні нововведення. Збільшення інтенсивності потоку інновацій, масштабу впливу інновацій на економіку й частки кваліфікованої робочої сили, пов'язаної з виробництвом проміжних товарів (людський капітал у сфері НДДКР) приведе до росту й розвитку економіки.

Інтерес представляє модель Узавы, у якій уводиться функція ефекту праці [2]:

,

де: А(t)- ефект праці; L(t) – кількість праці.

Пошук шляхів підвищення адекватності ВФ реальним економічним процесам триває. Перехід до інформаційного суспільства й розвиток економіки знань актуалізує нові фактори, що здійснюють істотний вплив на макроекономічну динаміку.

За останні 50 років якісні зміни темпів росту відбулися в ряді країн Америки, Європи й особливо в Азії [3, 5]. Тому інформація про рівень ВВП, праці й капіталу, яка накопичена за цей період є основою для виявлення нових особливостей застосування ВФ при прогнозуванні економічного росту.

Виконав логарифмічне дифференцування ВФ (1.7.1) отримуємо наступне:

y = ak + bl + r,

де: y – средньорічний ріст національного продукту, l – ріст ресурсів праці, k – ріст капіталу, r – ріст національного продукту, завдяки науково-технічногго прогресу. З цього отримуємо:

r = y - ak - bl,

Чисельний аналіз впливу науково-технічного потенціалу на економічне зростання можна визначити на підставі макроекономічних показників (Табл.1.8.1).

Наприклад, в США в 2007 році темп зростання національного доходу складав 2,2% на рік. Темпи зростання ресурсів праці і капіталу склав – 1,1% і 0,9% відповідно. При α = 0,25 и b = 0,75 можна записати наступне рівняння для розрахунку r:

r = 0.022 – 0.25 x 0.09 – 0.75 x 0.011,

з якого отримуємо, що r = 0,011444. Приймаючі все зростання за 100%, можна підрахувати, що на 52% (0,011444: 0,022) зростання досягнуто за рахунок інтенсивних факторів економічного зростання і на 48% за рахунок экстенсивного розширення використання праці і капіталу.

Для порівняння в Китаї у 2007 році зростання ВВП на 13% було досягнуто на 94% за рахунок інтенсивних факторів економічного зростання і тільке на 6% за рахунок екстенсивного розширення ресурсів праці і капіталу. Темпи зростання ВВП можуть підвищуватися не тільке за рахунок науково-технічних досягнень. Суттєве зростання може бути забезпечено за рахунок збільшення здобичі і експорту корисних копалін. Наприклад, для Росії темпи зростання у більшої частині забезпечуються часткою нафтогазового комплексу. Тому, при оцінці внеску науково-технічного потенціалу необхідно виключати частку нафтогазового комплексу з ВВП.

Табл.1.8.1. – Макроекономічні показники США, Китаю і Японії.

Источник: Conference Board and Groningen Growth and Development Centre (http://www.conference-board.org/economics/).

Поиск по сайту: