Оцiнка біологічного віку

Для того, щоб стежити за процесами старіння людини і вчасно вживати заходи зі збільшення активної працездатності, повноцінного життя, необхідні сучасні методи діагностики процесів, пов'язаних зі старінням.

Біологічний вік — справжній ступінь старіння організму пов'язаний з певними показниками життєдіяльності людини. Біологічний вік можна визначити, що дозволить визначити тенденції старіння організму.

Вікова норма і норма старіння

Норма у фізіології та медицині — загальне позначення рівноваги організму людини, її органів та функцій, що забезпечують оптимальну життєдіяльність в умовах навколишнього середовища. Структурна і функціональна норма організму — основа його загальної стійкості (резистентності) – забезпечує здоров'я, працездатність, здатність до адаптації та збереження активного довголіття. На значному матеріалі показано, що, в залежності від територіальної, професійної та соціальної приналежності осіб, частка стійких типів дорослого населення коливається від 25 до 90%, причому зменшення її пов'язане з впливом несприятливого середовища.

У біології та медицині поширене розуміння норми як середньостатистичного варіанту («математична норма»). Це дуже суттєва, але все ж недостатня категорія, оскільки нормальна (оптимальна) життєдіяльність та здоров'я можуть зберігатись у досить широкому діапазоні мінливості фізіологічних показників. Отже, норма має включати не тільки математичну норму, але й серію відхилень від неї у відомих межах.

Хоча межі вікових норм часом досить розмиті, вони все ж визначають періодизацію онтогенезу, перш за все, основних його етапів — становлення, зрілості і згасання, тобто існує запрограмована необхідна послідовність зміни норм. Це передбачає наявність вікової норми для кожного вікового періоду і кожної популяції.

На відміну від періоду розвитку, межі «норм» на етапі “в'янення” визначити значно важче, оскільки тут немає різких переходів між літнім, старечим долгожительским віками. Такі межі досить умовні й значною мірою визначаються середньою тривалістю життя, коливання якої різко змінюють і уявлення про межі старості. Ця межа може змінюватись і під впливом змін структури і здоров'я населення. У періоді старіння існують труднощі розмежування норми та патології, між якими далеко не завжди можна провести чітку грань. Отже, саме поняття «норми старіння» певною мірою дискусійне.

Ще І. І. Мечников вважав «нормальним» (природним) внутрішньо зумовлене згасання життя без патологічних явищ. Однак виявляється воно вкрай рідко. Виходячи з неможливості чіткого розмежування фізіологічного й патологічного старіння, деякі вчені вважають, що відлік вікових змін потрібно вести від ідеалізованої «єдиної норми» в 20-25 років. Тобто надалі визначається не норма, а величина відхилення від цього стандарту. У цьому випадку, отже, заперечується існування межі між старінням і віковою патологією, а численні пристосувальні зміни на етапах старіння розглядаються як «хвороби компенсації» (В. М. Дильман, 1968).

Протилежна позиція (В. В. Фролькіс, 1975, 1978) полягає в тому, що немає і не може бути єдиної «ідеальної норми» для всіх віків і етапів розвитку: спочатку організм наче «ще» не є нормальним, а після 20-25 років він «вже» не нормальний. Безсумнівно, що обидві ці точки зору мають раціональний зміст і висвітлюють різні боки складної проблеми «норми старіння».

Однак повне заперечення норми позбавляє геронтологію та практичну медицину конкретних «точок опори». Якщо головна фізіологічна особливість старіння -уповільнення адаптивних процесів і звуження меж оптимального функціонування є спадково зумовленою, то вона могла б скласти основу «норми старіння». У реальності ж на неї впливають багато випадкових зовнішніх і внутрішніх чинників. Дійсно, при надзвичайній рідкості фізіологічної старості в сучасному суспільстві у більшості літніх і старих людей спостерігаються ті чи інші форми передчасної старості, зумовленої різними захворюваннями, стресом і багатьма іншими причинами.

Принципово важливо, що в процесі індивідуального розвитку норма (здоров'я) постійно взаємодіє з патологічними елементами. Це різні порушення функціонального і біохімічного порядку, генетичні та імунні дефекти або морфологічні відхилення. Ці варіанти біологічних процесів, у тому числі і з явною патологією, здебільшого цілком сумісні з життєздатністю в індивідуальному розвитку. Американський біохімік Р. Вільяма (1960) вважав навіть, що взагалі не можна говорити про нормальну з усіх поглядів «стандартну» людину, бо особа в тому чи іншому відношенні відхиляється від норми. Отже, постійна компенсація здоров'я відбувається не тільки в старості, але фактично, починаючи вже від народження. Вона здійснюється безперервно як особливу властивість здоров'я; ця внутрішня суперечлива єдність здоров'я і патології, яку не можна розірвати, існує протягом усього життя людини. На практиці в геронтології і клінічній медицині зазвичай використовуються вікові норми або, точніше, нормативи, тобто типові для даного вікового етапу межі коливань морфо-функціональних ознак. Оскільки для періоду старіння характерно не тільки повільний «спадний» розвиток, стареча інволюція, але й досить високий рівень пристосувальних можливостей, при виділенні вікових «норм», крім звичайних тестів, необхідні й функціональні проби і, особливо, проведення повторних обстежень. Для розробки вікових нормативів потрібен також ретельний підбір контингенту обстежуваних осіб, найбільш наближених до фізіологічного старіння. Це мають бути люди, які ведуть активний спосіб життя, тобто зберігають фізичні і розумові здібності, достатні для нормального життя і самообслуговування, нерідко і для професійної роботи. З цією метою необхідні тривалі «поздовжні» спостереження одних і тих же осіб, зазвичай протягом 10-15 років. Саме вони дозволяють визначити індивідуальні особливості темпу й характеру старіння, його фізіологічний або патологічний тип.

Наведена вище вікова періодизація теж є нормативом. Однак реально старіння людини далеко не завжди збігається з хронологічним (паспортним) віком, на якому будується періодизація. Вона умовна, як і будь-яка класифікація. Існують суттєві розбіжності в індивідуальних терміни вікових змін протягом спадної фази розвитку. Зниження фізіологічних показників може відбутись уже до 30-35 років або до початку третього десятиліття чи навіть ще раніш, а відносна «молодість» може бути описана у 80-90 років. У літньому віці індивідуальні відмінності темпів особливо значні, і є значно більшими, ніж у молодості або зрілості, але саме темпи та інтенсивність старіння є найважливішими показниками життєвості, що визначають саму тривалість життя.

Для оцінки індивідуальних темпів розвитку (старіння) використовується категорія біологічного віку.

Біологічний вік у періоді старіння і методи його оцінки

Біологічний (функціональний) вік — фундаментальна характеристика темпів розвитку (старіння). У період розвитку він визначається досягнутим рівнем морфо-функціонального дозрівання на фоні популяційного стандарту.

У періоді в'янення біологічний вік — це ступінь істинного старіння, рівень життєздатності та загального здоров'я організму. Він визначається як «сукупність показників стану індивіда, в порівнянні з відповідними показниками здорових людей цього ж віку даної епохи, народності, географічних та економічних умов існування» (Чеботарьов Д.Ф., 1978).

Біологічний вік, крім спадковості, великою мірою залежить від умов середовища і способу життя. Тому в другій половині життя люди одного хронологічного віку можуть особливо сильно відрізнятись за морфо-функціональним статусом (біологічним віком). Молодше свого віку зазвичай виявляються ті особи, у яких сприятливий повсякденний спосіб життя поєднується з позитивною спадковістю (великий запас життєвих сил і відсутність факторів ризику).

Основні прояви біологічного віку при старінні — порушення найважливіших імовірностей смерті або зниження тривалості життя. Кожне з них відображає протягом біологічного часу і пов'язане з ним збільшення біологічного віку (Войтенко В. П., 1987).

Методи оцінки біологічного віку та його основні критерії. Введення поняття «біологічний вік» пояснюється тим, що календарний (хронологічний) вік не є достатнім критерієм стану здоров'я і працездатності людини, яка старіє. Серед однолітків за хронологічним віком зазвичай існують значні відмінності за темпами вікових змін. Розбіжності між хронологічним і біологічним віком, що дозволяють оцінити інтенсивність старіння і функціональні можливості індивіда, неоднозначні в різні фази процесу старіння. Найвищі швидкості вікових зрушень відзначаються у довгожителів, у більш молодих групах вони незначні. Тому визначати біологічний вік має сенс лише в осіб старше 30-35 років. Його оцінка при старінні є необхідною для геронтологів, клініцистів, соціальних працівників при вирішенні соціально-гігієнічних завдань, діагностиці захворювань, судженні про здоров'я та ефективності заходів щодо уповільнення темпів старіння і продовження активної старості.

Вважається, що при фізіологічному старінні організму хронологічний і біологічний вік повинні збігатися. У випадку відставання біологічного віку від хронологічного можна припустити більшу тривалість життя, в протилежному варіанті — передчасне старіння. Тобто, мова йде про фізіологічну або передчасну (патологічну) старість.

Вже описано окремі зовнішні, й функціональні психологічні прояви старіння організму. Однак далеко не кожна мінлива з віком ознака може використовуватись для визначення біологічного віку в цьому періоді. Через різночасность вікових зрушень у різних системах і функціональних показниках можливі значні розбіжності. Так, наприклад, при значному в'яненні шкіри, появі зморшок і сивини серце й мозок можуть працювати цілком справно, тобто біологічний вік виявляється нижчим, ніж якщо судження про нього грунтувалося б тільки на зовнішньому вигляді. І, навпаки, при «здоровому» вигляді у людини можуть бути хвороби окремих органів. Отже, оцінка біологічного віку можлива тільки на основі ретельного і всебічного медико-антропологічного обстеження.

Пошук таких критеріїв старіння — найважливіше завдання геронтології. Навряд чи можна визначити такі тести тільки за даними так званого «поперечного» спостереження, тобто, одночасного обстеження осіб похилого та старечого віку, згрупованих за віком з інтервалом 5-10 років. Адже при цьому досліджуються представники різних поколінь, які піддавалися впливу неоднакових факторів життя і виховання (харчування, характер праці, ряд інших біологічних і соціальних факторів). Тому додатково необхідні значно більш трудомісткі тривалі «поздовжні» спостереження, що вимагають, звичайно, багато часу й витрат. Проте тільки з їх допомогою можна визначити індивідуальні особливості темпів і характеру старіння, супутніх хвороб, факторів ризику та критерії біологічного віку.

Оцінка різних запропонованих тестів за величиною коефіцієнта кореляції (зв'язок максимальний при його значенні, що дорівнює + 1,0) показала, що багато з описаних раніше проявів старіння мають досить високі зв'язки з хронологічним віком. Так, коефіцієнт кореляції показника остеопорозу п'ясткових кісток дорівнює 0,78, а життєвої ємності легень - ЖЄЛ) — до - 0,77, систолічного артеріального тиску -до 0,64-0,71 і т. д. Однак далеко не завжди сильний зв'язок ознаки з хронологічним віком може допомогти адекватно оцінити біологічний вік і передбачити тривалість життя. «Сильні» зв'язки з паспортним віком простежуються і в посивінні волосся або еластичності шкіри, що, як уже згадувалось, дають мало інформації про терміни майбутнього життя і біологічному віці. Слід, мабуть, виходити з того, що біологічне старіння характеризується, в першу чергу, зміною життєвості протягом життєвого циклу. Ця якість поки не може вимірюватись прямим шляхом. Складність полягає і в тому, що вікові зміни розвиваються з різною швидкістю, і відмінності настільки великі, що швидко зміни, які розвиваються, гублять людин перш, ніж велика частина розвиваються повільніше, стають помітними. Тому перші вважаються хворобами, а другі просто віковими змінами; якби медицина могла справлятись з першими досить ефективно, інші теж могли б розвинутись у хворобу. Отже, не всі хронічні пошкодження, що поступово розвиваються, можна віднести до суто вікових зрушень і вважати їх корисними показниками біологічного віку. Ймовірно, лише в майбутньому можна буде вирішити питання чи визначати біологічний вік за допомогою великої кількості не пов'язаних між собою змін, або ж на основі лише кількох, найбільш інформативних.

До нині існує велика кількість запропонованих різними дослідниками тестів різного обсягу, в залежності від цілей дослідження. Переважає думка, що біологічний вік має визначатись на інтегративній основі клініко-функціональних параметрів, бути придатним для амбулаторних умов, забезпечувати об'єктивність, надійність і ефективність діагностики. У якості критеріїв біологічного віку можуть бути використані й різні морфологічні, меншою мірою – психологічні показники, що відображають загальну і професійну працездатність, здоров'я і можливості адаптації. Останнім часом велике значення надається вивченню вікових змін на молекулярному рівні.

Для ілюстрації цього наведемо кілька прикладів. Комплекс тестів для амбулаторного дослідження за програмою тривалого спостереження старіння (Інститут геронтології АМН СРСР);

I. Антропометричні дані й загальні показники старіння: зростання стоячи, зростання сидячи, окружність грудної клітки, плечовий діаметр, вага, товщина шкірної складки, рентгенографія кистей.

II. Функціональні показники стану органів і систем: пульс, артеріальний тиск, частота дихання, життєва ємність легень, максимальна затримка дихання на вдиху і видиху, м'язова сила кистей (динамометрія), рентгеноскопія органів грудної клітини, гострота зору, простий тест на пам'ять, ЕКГ, швидкість розповсюдження пульсової хвилі, реоенцефалографія, визначення вібраційної чутливості, тест на психомоторний темп.

III Лабораторні дослідження: загальні аналізи крові, сечі; біохімічні дослідження крові (холестерин, лецитин, цукор крові).

Скорочений метод визначення біологічного віку для дорослих, осіб: кардіо-пульмональна система (систолічний артеріальний тиск, ЖЄЛ, артеріальний парціальний тиск кисню); органи чуття, психіка (зір, слух, здатність до переключення уваги); руховий апарат (еластична здатність сухожиль); стан зубів (кількість здорових зубів). Нормою вважалось відхилення біологічного віку від хронологічного в межах 5 років; якщо воно становило від 5 до 10 років вниз, результат оцінювався як «хороший», понад 10 років — як «дуже добрий». При відхиленні вгору, відповідно, результат оцінювався як "невелике передчасне старіння» і «передчасне старіння».

Один з найбільш розроблених антропологічних критеріїв біологічного віку для періоду зрілості й старіння ґрунтується на детальному вивченні й оцінці вікового остеоморфного статусу (за рентгенографією кисті). Метод апробовано в антропологічних дослідженнях кількох тисяч осіб у 20 етнотериторіальних спільнотах колишнього СРСР, і показав свою придатність для оцінки традиційного індивідуального біологічного віку в старіючих популяціях, а в груповому масштабі як інтегральний показник рівня санітарного благополуччя популяції, й пристосованості у відношенні впливу середовища проживання. Цей підхід дав позитивні результати і при обстеженні осіб долгожителів Абхазії.

При визначенні «вікових норм» і біологічного віку людини слід враховувати стать, індивідуальні й конституціональні особливості, а також належність до певної еколого-популяційної групи, вплив соціальних факторів та інші обставини.

Біологічний вік чоловіків і жінок.

У суспільній думці існує вкорінене уявлення про раніше і швидше старіння жінок. Це знайшло відображення у перевагах, які зазвичай віддаються тим шлюбам, коли чоловік старший нареченої. Однак, тут змішуються два явища, що не цілком збігаються. За біологічними процесами, як вважають геронтологи, жінки старіють повільніше й живуть довше на 6-8 років. Наприклад, аналогічні зміни в тканинах старих жінок і чоловіків наступають в останніх раніше на 8 років, тобто, біологічне старіння жінок відбувається пізніше. Велика життєздатність жінок зберігається протягом усього життя. Спочатку закладається більше хлопців, і протягом перших років життя і навіть другого-третього десятиліть може зберігатись певне переважання чоловіків, але вже до кінця третього десятиліття кількість осіб обох статей майже зрівнюється, а далі зростаючими темпами посилюється кількісна перевага жінок. Серед довгожителів віком 100 років це співвідношення складає приблизно три--чотири жінки на одного чоловіка. Ймовірно, певну роль можуть відігравати захисна функція жіночих статевих гормонів, зокрема естрогену, що мають антисклеротичну дію, загальна стійкість жіночого організму як адаптація до підвищених біологічних навантажень при народженні. Після клімаксу у жінок швидше розвивається атеросклероз.

3 іншого боку, як уже згадувалося, у жінок раніше й різкіше припиняється дітородна функція. Це теж свого роду адаптація, захист старіючого організму від вже непосильного для нього навантаження, пов'язане з вагітністю і пологами. Жіноча в'янення нерідко супроводжується маскулінізаціей: огрубіння голосу, рис обличчя, зміни фігури, ходи, жестів, поява волосся на обличчі (на підборідді, верхній губі), тенденція до полисенію.

Однак ці процеси аж ніяк не є обов'язковими і можуть індивідуально сильно варіювати. Зазвичай у здорових жінок клімакс протікає безболісно, хоча можуть бути і порушення кровообігу («припливи») і деякі захворювання. Саме на цих явищах і грунтується уявлення про більш ранньому старінні жінок, хоча воно, як ми бачили, і не цілком адекватне загального старіння, відображаючи просто більш раннє «відцвітання» жінок, нерідко пов'язане з втратою сексуальної функції.

У чоловіків в'янення менш чітко і розтягується на більший термін, але воно рівномірно підводить до постаріння всього організму. Тому чоловіки довше зберігають свій репродуктивний потенціал і мають більш молодий вид. Проте це збереження сексуальної здатності не поширюється на справжню життєздатність організму: у них сильніше виражені склеротичні процеси, більш високий бюлогічний вік, а загальні життєві шанси нижче, ніж у жінок аналогічного хронологічного віку. Тривалість життя чоловіків менше, ніж у жінок.

Біологічний вік і конституція.

Темпи старіння, як і розвитку, певною мірою залежать і від конституції людини. Так наприклад, В. П. Войтенко (1979) виділяє два типи старіння репродуктивної системи жінок, пов'язані з особливостями гормональної конституци. Слід також зазначити, що в період літнього віку (60-69 років) деякі найважливіші параметри життєвості, наприклад, гормони щитовидноє залози, ОРЕ, холестерин та інше, виявляють у своєму розподілі усередині груп «двувершінность» (бімодальному), що свідчить про виділення в літньому віцє двох різних субпопуляцій — варіантів старіння. Цікаво, що на порозі довгожительства, у жінок 80-89 років, розподіл знову стає одновершинною. При цьому, у потенційних довгожителів спостерігається як би «омолодження» деяких функцій, як наприклад, більш високий рівень основного гормону щитовидноє залози тироксину, ніж у попередніх вікових групах; є дані і про деяке підвищення метаболізму лімфоцитів у осіб 90 років, у порівнянні з 70-79-літніми, а також про більш низькому холестерин у довгожителів.

Неодноразово відзначалася зв'язок бюлогічного віку з морфологічноє конституцією — ознаками статури, наприклад, з відносною масою тіла і розвитком жирового компонента. Встановлено підвищену частота астеноідного варіанту при уповільнених темпах старіння скелета в деяких середньоазіатських групах.

Найбільш важливий аспект — зв'язок біологічного віку із зовнішніми (екзогенними) факторами, особливо в екстремальних умовах навколишнього середовища. Навколишнє середовище — це комплекс не тільки природних, але і соціальних умов. Особливу роль серед зовнішніх чинників грають антропогенні, тобто, створювані діяльністю самої людини. За сприятливих кліматичних і, особливо, соціальних умовах біолопчний вік дещо відстає від хронологічного. Протилежна картина відзначається, наприклад, в умовах сильного стресу (фашистські концтабори), підвищення фону іонізуючої радіації (чорнобильці).

По суті саме розподіл показників біологічного віку дозволяє оцінити санітарний состеяніе і благополуччя в популяції. У чоловічих груп сучасного сільського населення виявляється деяке зниження темпів старіння скелета у напрямку з півночі на південь. Відносно високі темпи спостерігалися у корінних народів Півночі — ненців, чукчів, ескімосів, бурят. Щодо найнижчі швидкості старіння були у абхазів, деяких груп грузин, каракалпаків та інших. 3 віком роль середовищних впливів поступово посилюється.

Вельми значно і вплив соціальних факторів: у групах з підвищеним довголіттям широко поширені традиції поваги до людей похилого віку, їх особливий соціальний статус. Надзвичайно важлива роль соціальних перетворень, спрямованих на підвищення здоров'я, при освоєнні нових екстремальних екологічних ніш, таких як космос, вахтові поселення на півночі, в пустелі і т. д.

Роль етнічної приналежності у визначенні бюлогічного віку менше, ніж екології. Нагадаємо, що мова весь час йде про остеоморфном статус, тобто, старінні скелета. За цим показником в екстремальних районах існує обмеження індивідуальної різноманітності біологічного віку, тобто, вікової динаміки скелетних ознак. В комфортних же регіонах відмічено підвищення різноманітності. Таким чином, кожній зонально-кліматичної області властиві свої особливості перебігу «низхідного етапу» онтогенезу, і вони більшою мірою асоціюються із зовнішніми чинниками, ніж з етнічною приналежністю. Було також відзначено підвищення рівня статевого диморфізму в темпах старіння скелета у населення південних районів, особливо з високим відсотком довгожителів.

Передчасне старіння

Передчасне старіння на відміну від фізіологічного (природного) — дуже поширене явище в різних групах сучасного людства.

Поняття «фізіологічного старіння» було введено І. І. Мечниковим, хоча він мав на увазі під цим, швидше, якийсь людський ідеал, який реалізується досить рідко. Мірою наближення до нього можна вважати характер старіння в деяких довгожительских групах. Для більшості ж літніх і старих людей характерні різні ступені передчасної старості. У цьому випадку біологічний вік звичайно більш-менш випереджає хронологічний, тобто, нормативи, які йому відповідають. Для реального розмежування цих двох типів старіння запропоновані такі визначення:

«Фізіологічне старіння» має на увазі природне початок і поступовий розвиток характерних для даного виду старечих змін, що обмежують здатність організму пристосовуватися до навколишнього середовища.

«Передчасне старіння» — будь-яке часткове або більш загальне прискорення темпу старіння, що приводить до того, що дана особа випереджає середній рівень старіння своєї вікової групи.

Передчасне старіння може залежати від багатьох причин — як внутрішніх (в тому числі, і спадковості), так і від впливу зовнішніх (середовищних) чинників. Старіння може сприяти клінічного прояву хвороби, бути іє безпосередньою причиною чи наслідком. У медичному та соціально-економічному плані найбільше значення має передчасне старіння в асоціації з віковими хворобами, які розвиваються швидко, призводять до постаріння та інвалідності. Багато фахівців вважають, що атеросклероз, наприклад, є одним з основних факторів, що визначають характер старіння і його темп. Існує навіть думка, що атеросклероз не захворювання, а широко поширені вікові зміни серцево-судинної системи, що займають особливе місце по частоті і тяжкості проявів в літньому віці. При передчасному старінні функціональний стан серцево-судинної системи погіршується більшою мірою, ніж при фізіологічному («нормальному») старінні. Прогресуючий склероз судин мозку за своїми симптомами багато в чому нагадує старече постаріння в таких ознаках, як зміни постави, шкіри, волосся і т. д. Прояви церебрального склерозу і старіння переплітаються так тісно, що перший іноді навіть розглядають в якості можливої «моделі передчасного старіння».

За окремими показниками особи з передчасним старінням випереджали норму для фізіологічного старіння на 10-15 років, хоча інші характеристики можуть майже не порушуватимуться віковими зсувами. У більшості обстежених центр ваги тіла був зміщений кпереди, що може бути викликано змінами в хребті.

3начно змінюється ендокринна формула: так, наприклад, у чоловіків 45-55 років з явищами передчасного старіння знижена виділення чоловічих статевих гормонів і підвищена — жіночих. Ослаблена загальна імуннологічна реактивність, в крові збільшений вміст холестерину.

При передчасному старінні в ще більшій мірі, ніж зазвичай, виявляється різночасність (гетерохронність) вікових змін різних систем організму.

Ознаки передчасного старіння помічені і при деяких інших хронічних захворюваннях, як, наприклад, туберкульозі, виразкової хвороби, цукровому діабеті дорослих, психічних травмах та інше. Виявляються вони й при імунної недостатності. Особливу роль відіграють психічний і емоційний стрес, недоїдання, іонізуюча радіація.

Моделлю прискореного старіння деякі геронтологи вважають і так званий синдром хронічної втоми. Особливо часто він спостерігається у ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, в осіб з екологічно неблагополучних районів, у післяопераційних хворих з подальшим хіміо-та променевою терапією, у хворих хронічними запальними захворюваннями, бізнесменів з надмірними психоемоційними навантаженнями. На початкових стадіях не виявляється соматичних змєн. Лікування цього синдрому зазвичай комплексне: нормалізація режиму праці та відпочинку, дієта, вітамінотерапія, водні процедури, лікувальна фізкультура, імунокорекцєя та єнше. По ряду імунологічних, клінічних, психологічних показників відзначено відомий паралелізм у літніх людей та ВІЛ-інфікованих, особливо щодо змєн в центральній нервовій системє.

До синдрому передчасної старості, таким чином, можуть привести багато зовнішніх та внутрішніх чинників. Особливе місце при ранніх проявах старіння займають синдроми передчасного старіння спадкової природи, що представляють вже явну патологію. Це так звана прогерія.

Розрізняють прогерію дітей і дорослих. Прогерія у дітей зустрічається дуже рідко. У деяких випадках вона проявляється вже в 5-8 місяців, в інших — в 3-4 роки. У ранньому дитинстві розвиток дитини протікає нормально, але потім настає різке уповільнення зростання і фізичного розвитку та розвивається карликовість. Дитина набуває старечий вигляд. Відзначено такі типові ознаки старіння, як посивіння, облисіння, зморшкуватість шкіри, атеросклероз, підвищений холестерин й артеріальний тиск, кіфоз грудного відділу хребта. Паращитовидні залози рудиментарні або відсутні. Але все ж при цьому синдромі виражені не всі ознаки природного старіння, а лише деякі. Середня тривалість життя таких хворих 13 років, смерть наступає до 30 років від коронарної хвороби.

Прогерія у дорослих наступає пізніше, звичайно на третьому-четвертому десятиліттях, частіше у чоловіків. Зростання в цей час вже повністю або частково закінчено, але є ряд рис, спільних з дитячою прогерією. Характерна низькорослість, облисіння, посивіння, тонка суха шкіра, різкі риси обличчя, а також остеопороз, звапніння судин, порушення статевого розвитку, слабо виражений діабет дорослих; змінена функція щитовидної і околощитовидних залоз. Але в цілому стан організму менше відхиляється від норми, ніж при дитячій прогерії. Тривалість життя рідко перевищує 40 років.

До числа хвороб людини спадкової природи, з ознаками прискореного старіння відносяться синдроми Тернера та Дауна, при яких може бути навіть більше ознак старіння, ніж при інших захворюваннях, в тому числі і прогерії. При синдромі Тернера такі ознаки з'являються вже в 15-17 років, тривалість життя теж зменшена.

У літературі описані також випадки «раптового старіння» у дорослих людей. Вони зустрічаються рідко і, як вважають, є нейро-ендокринною реакцією на важкий емоційний шок (переляк, страх) або нещасний випадок. Ці прояви мають лише зовнішню схожість з прогерією, вони не обумовлені спадково і можуть бути зворотніми. Так, волосся може випасти за добу, а на його місці виростають сиві волоси. До числа відомих випадків відносяться, наприклад, раптове постаріння одного залізничника, який впав з паровоза і переніс травму голови, або поліцейського, який зазнав шок при раптовому вибуху газу.

Поиск по сайту: