Тренувальні ефекти спорту

Цілеспрямованість дій, а також пластичність самого «об'єкта» тренування — організму людини, що надзвичайно легко змінюється, — визначають винятково великі масштаби оздоровчого впливу ефектів тренованості в процесі спортивного тренування.

Найзагальніший вияв цих ефектів у реальних умовах занять спортом — збільшення рухових можливостей організму, що характеризує досягнення нового, вищого рівня життєдіяльності. Ці висновки мають найважливіше значення. Тільки суттєвим недоліком у розробці теоретичних основ медицини можна пояснити те, що донині зміни цього роду належним чином не враховуються при оцінці оздоровчих ефектів. Принципово правильна позиція сучасної, на відміну від традиційної, медицини, що знайшла своє віддзеркалення у відомій преамбулі Статуту ВООЗ, яка розглядає здоров'я не тільки як відсутність захворювань, але і як стан найбільшого фізичного, психічного і соціального комфорту. З такої позиції стає ясним виняткове значення фізичного, особливо спортивного, тренування, що забезпечує розвиток ефектів стимуляції функцій, які, збільшуючи резерви організму, укріплюють здоров'я людини.

Ще суттєвішою є роль стимулюючих ефектів, забезпечуваних фізичним тренуванням, якщо зіставити все, що відомо про його вплив на організм, з уявленнями про якість життя людини, її свободу й активність. Кожен, хто випробував на собі вплив фізичного тренування, простежив зростання можливостей власного організму, що поступово розвивається, здатності ефективніше і легше, без особливих зусиль, виконувати повсякденні обов'язки. Збільшуючи свободу життя людини, допомагаючи їй подолати багато обмежень (функціональні, морфологічні, психологічні), що утруднюють діяльність, фізичне тренування й, особливо, спорт роблять неоцінний внесок у здоров'я особи.

У біологічному аспекті, ефект тренованості є рядом різних явищ: від кардинального удосконалення загальної функціональної і структурної організації, що простежується при всебічному, гармонійному тренуванні, для особистих, не поліпшуючих (а іноді й погіршуючих) загальний стан організму спеціалізацій — при однобічній підготовці спортсмена.

Оздоровчий ефект якнайповніше формується при різнобічному фізичному тренуванні, що здійснюється відповідно до можливостей організму. Важливо мати на увазі, що навіть незначний, але гармонійний розвиток рухових здібностей дає набагато більше для загального покрашення функціонального стану організму, ніж значно потужніше, але однобічне покращення однієї з рухових якостей.

Винятково важливий компонент ефекту тренованості — здатність до швидкого відновлення реакцій організму на фізичні навантаження, що формується в процесі систематичних занять, — майже не змінюється в умовах однобічного тренування. Однобічний тренувальний ефект, що передбачає підготовку до бігу на 3000 м, вимагає розвитку багатьох м'язових груп, добре тренує серцево-судинну систему й органи дихання, не покращує здатності серця до відновлення після короткочасних фізичних навантажень. Однобічна підготовленість не має суттєвого оздоровчого ефекту й у тому випадку, коли організм виявляється достатньо підготованим до короткочасних навантажень як швидкісного (біг на 100 м), так і силового (підтягування на турнику) плану.

Особливо велика можливість не реалізувати оздоровчий вплив фізичного тренування при заняттях спортом існує в двох випадках: 1) при використанні видів спорту, в основі яких лежить рухова навичка, що забезпечує стимулюючу дію лише вузької спрямованості, не залучаючи до діяльності основний м'язовий масив (наприклад, стрільба); 2) у видах спорту, що реалізують потужні стимулюючі впливи на весь організм, якщо використовувані дії перевищують можливості організму або, що буває набагато частішим, певних його ланок. При цьому замість оздоровчого ефекту розвивається патологічний процес. Це можуть бути пошкодження області зап'ястка і променево-зап’ястного суглоба у гімнастів, пошкодження ліктьового суглоба у тенісистів, запалення окістя гомілки і кісток стопи у бігунів, типові переломи в результаті систематичної мікротравматизації (їх називають переломами від зносу кістки). До таких травм належить, наприклад, перелом у верхній третині малогомілкової кістки у стрибунів або передпліччя у списометальників і т.п.

Основним засобом запобігання цих ситуацій, крім загальновідомих правил, що передбачають правильну організацію тренувального процесу, є всебічна підготовка спортсмена. Саме тому в процесі занять спортом так важливо використовувати потужні оздоровчі впливи ефектів тренованості, ніде вони так сильно не виражені, як у спорті. Проте при цьому варто прагнути до уникнення як надлишків, так і «перекосів» функцій.

Уникнути небезпеки спеціалізації у видах спорту, яким властива однобічність впливів на організм або які характеризуються свого роду початковим «перекосом» таких впливів (наприклад, веслування на каное або теніс з їх асиметричними руховими актами), можна за рахунок використання так званих деспеціалізуючих впливів. Найбільш ефективним є включення в програму тренувальних дій діяльності інших, раніше непрацюючих м'язових груп. Показово, що навіть на етапі спеціальної підготовки до змагань використання так званих допоміжних вправ виявляється украй ефективним: вони допомагають уникнути перетренованості і сприяють підвищенню спеціальної працездатності.

Отже, небезпека спеціалізованого впливу тренувальних дій може бути усунена за рахунок правильної, такої, що враховує біологічні особливості організму людини, методики тренувального процесу. При цьому організм суттєво покращує функціональні можливості, виходить на новий, вищий рівень життєдіяльності, в якому поєднується економічність витрачання енергії у спокої та при невеликих навантаженнях зі здатністю до потужних пристосувальних реакцій в умовах граничних навантажень.

Поиск по сайту: