ТЕРМІНИ (ВИЗНАЧЕННЯ ТА КОМЕНТАР). TERMINI (DEFINITIO ET COMMENTARIUM)

TERMINI (DEFINITIO ET COMMENTARIUM)

1. Secundum tabulas testamenti – спадкування за заповітом.

2. Testamentum — заповіт — це розпорядження спадкодавця щодо свого майна на випадок смерті. По характеру заповіт є однобічною угодою, тобто волевиявленням однієї особи. У процесі становлення і розвитку інституту спадкування оформилися кілька видів заповіту: а) quod calatis comitiis – перед куріатними коміціями; б) procinctum – заповіт воїна перед легіоном; в) per aes et libram – за допомогою міді і ваг, що фактично являла собою штучне пристосування вже знайомого нам інституту mancipatio* для розпоряджень на випадок смерті. Відбувалося це так. Спеціальна довірена особа спадкодавця виступалася як мнимий покупець. Здійснювався як би звичайний обряд mancipatio, але у формулу купівлі вносили nuncupatio.

3. Nuncupatio – спеціальне доповнення до формули мнимої купівлі,що, власне, і ставало testamentum (тобто заповітом), оскільки в ньому передбачалася доля майна на випадок смерті колишнього власника. При цьому відбувається не тільки зміна назви, але і суті заповіту (з доповнення до іншого договору він перетворюється в акт розпорядження майном). Заповіт міг бути як усним, так і письмовим; відбувалося це в присутності 7 свідків, які в останньому випадку скріплювали підписами підпис спадкодавця.

4. Testamenti factio activa – правоздатність особи складати заповіт, оскільки при його складанні необхідно було дотримання не тільки формальних моментів, але і ряду вимог до його змісту. Ця правоздатність не визнавалася, наприклад, за перегинами (іноземцями), universitas – членами приватних корпорацій тощо.

5. Testamenti factio passiva – правоздатність осіб, які за заповітом стають спадкоємцями.

6. Substitutio – призначення іншого спадкоємця на випадок, якщо перший умре раніш або відмовиться від прийняття спадщини (на відміну від institutio – просте призначення спадкоємця. Якщо institutio heredis покладалося висловлювати в категоричній формі: «Нехай спадкоємцем буде Тиций» або «Я наказую Тицiю бути спадкоємцем», то substitutio вже мало умовний характер:«Нехай спадкоємцем буде Тицiй, якщо останній його не прийме, то нехай спадкоємцем стане Сей».

7. Seccesio ab intestato – спадкування без наявності заповіту, коли померлий не залишив заповіту або якщо останній з якихось причин не набирав чинності (пізніше такий вид спадкування почали називати „ спадкування по закону)”.

8. Uxor indodata – відповідно до права Юстиніана передбачалось одне спеціальне правило стосовно так званої „бідної вдови”, для якої у випадку смерті чоловіка має однакові права з спадкоємцями першої черги (але може отримати не більше ¼ спадщини).

9. Bona vacantia – „ виморочна ” спадщина (якщо немає спадкоємців взагалі, то воно переходить в прибуток держави, церкви тощо).

10. Sui heredes – особи, що перебували під безпосередньою владою померлого і внаслідок його смерті, ставши persona sui juris (особою власного права), повинні бути призначеними спадкоємцями або позбавленими спадщини прямим розпорядженням спадкодавця.

Для s ui heredes і призначених у заповіті спадкоємців момент відкриття спадщини збігався з моментом прийняття останнього. Ці особи не могли відмовитися від спадщини або відстрочити його прийняття. Тому вони називалися heredes necessarii — обов'язковими спадкоємцями.

Всі інші спадкоємці були більш незалежні щодо прийняття спадщини або відмови від неї і тому називалися heredes voluntarii — добровільними спадкоємцями.

Цивільному праву були відомі два способи вступу цих осіб у права спадкування: cretio — урочиста заява, зроблена при свідках, і pro herede gestio — дії, що підтверджують вступ у спадкоємні права (оплата боргів, продаж майна спадкодавця й ін.).

11. Hereditas jacens – „лежача спадщина” – термін з часу відкриття спадщини і до її прийняття.

12. Transmissio delationis — спадкоємна трансмісія. Особлива юридична категорія. Суть її полягала в тому, що у випадках, коли спадкоємець умирав, не встигнувши прийняти спадщину (але після того, як ця спадщина відкрилася), його спадкоємне право й обов'язки (включаючи борги) переходили до його спадкоємців.

Якщо борги спадкоємця були великими і злиття майна останнього і спадщини бути невигідним для кредиторів спадкодавця, претор надавав їм пільгу — beneficium separationis. Це означало, що спадщина зливалася з майном спадкоємця тільки після задоволення за рахунок спадщини вимог кредиторів спадкодавця. Але якщо пасиви спадщини перевищували активи, це було невигідно для спадкоємця. Для того, щоб захистити останнього і не збільшувати невиправдану кількість відмовлень від прийняття спадщини (а спадкоємцеві не залишалося нічого іншого, якщо він не хотів своїм майном відповідати по боргах спадкодавця), Юстиніан установив правило про beneficium inventarii. Це вже була пільга для спадкоємців, що полягала втому, що вони могли протягом 90 днів із дня відкриття спадщини в присутності нотаріуса і свідків скласти опис спадкоємного майна, після чого несли відповідальність по боргах спадкодавця лише в межах описаної спадщини.

13. Hereditatis petitio – цивільний позов для захисту прав спадкоємців Цей позов можна було подати проти будь-якого порушника: і проти того, хто видавав себе за спадкоємця, і проти того, хто безпідставно утримував у себе спадкоємне майно. У цілому він нагадував віндикаційний позов.

Поиск по сайту: