ПЕРША ТА ДРУГА ВІДМІНА ІМЕННИКІВ)

Œ ЧАСТИНИ МОВИ

У латинській мові існує 10 частин мови:

1. Substantivum – іменник 6. Adverbium – прислівник

2. Adiectivum – прикметник 7. Praepositio – прийменник

3. Verbum – дієслово 8. Coniunctio – сполучник

4. Pronomen – займенник 9. Interiectio – вигук

5. Numerale – числівник 10. Particula – частка

 Іменник (Nomen substantivum)

£ Граматичні категорії іменника.

Genus (рід): 1) genus masculinum (m) – чоловічий рід; 2) genus femininum (f) – жіночий рід; 3) genus neutrum (n) – середній рід.

Numerus (число): 1) Numerus singularis (sing.) – однина; 2) Numerus pluralis (plur.) – множина.

Сasus (відмінок):

1. Nominativus (Nom.) – називний, номінатив (хто? що?) – відмінок

підмета та іменної частини присудка;

2. Genetivus (Gen.) – родовий, генетив (кого? чого? чий?) – відмінок

неузгодженного оз­начення;

3. Dativus (Dat.) – давальний, датив (кому? чому?) – відмінок

непрямого додатка;

4. Accusativus (Acc.) – знахідний, аккузатив, (кого? що?) – відмінок

прямого додатка;

5. Ablativus (Abl.) – орудно – місцевий, аблатив, (ким? чим? де? куди?

звідки? коли? чому? як?) – відмінок обставини;

6. Vocativus (Voc.) – клична форма,вокатив – відмінок звертання.

£ Відміни (Declinatio).

У залежності від закінчень gen.sing. ла­тинські іменники поділяються на 5 відмін:

Ø gen.sing. 1 відмінизакінчується на – ае;

Відмінювання іменника здійснюється за до­помогою його практичної основи, до якої дода­ються відмінкові закінчення (для кожної відміни вони є різні). Практичну основу іменника (тобто його незмінювану частину) отримаємо, якщо від фор­ми gen.sing. (родового відмінка однини) відкинемо відмінкове закінчення. Отже, не­обхідно завжди знати форму не тільки назив­ного, але й родового відмінків.

£ Запис іменника у словнику.

У словнику вка­зуються форму іменника в nom.sing., його закінчення в gen.sing., а також зазначають рід іменника.

Наприклад: culpa, ae, f "провина, вина"; adversarius, і, m "супротив­ник"; civis, is, m, f "громадянин"; casus, us, m "ви­падок, казус"; dies, ei, m "день".

Досить часто в gen.sing. поряд з відмінковим закінченням вказується й останній склад ос­нови, в якому відбулися зміни, порівняно з фор­мою nom. sing.

Наприклад: civitas, atis, f "громадянська община"; iudex, icis, m "суддя" тощо.

£ Перша відмінаіменників.

До 1 відміни належать іменники жіночого роду, яківnom.sing. мають закінчення – а, в gen.sing. – ae, наприклад: iustitia, ae f "юстиція", pecunia, ae f "гроші, майно", querella, ae f "скарга".

До 1 відміни належить також група іменників чоловічого роду, які мають закінчення nom.sing. -a, gen.smg. –ae і означають здебільшого назву профе­сій: agricola, ae m "землероб", nauta, ae m "моряк", scriba, ae m "писар", collega, ae m "колега".

Відмінкові закінчення 1 відміни:

Зразок:

За першою відміною, подібно до іменників, відмінюються також прикметники, числівники і займенники, які закінчуються на -a: grata

Зразок:

£ Друга відмінаіменників.

До другої відміни належать іменники, а та­кож прикметники, числівники та займенники, які в nom.sing. закінчуються на: - us, - er, - іr (чоловічий рід) та на – um (середній рід).

В gen.sing. вони мають спільне закінчення: -і: populus, і m "народ", arbiter, tri m "суддя", vir, і m "муж", argumentum, і n "доказ".

Як виняток, до другої відміни належать іменники жіночого і середнього роду на -us: humus, i f "земля, грунт", vulgus, i n "народ, натовп".

Зразок відмінювання в однині:

Зразок відмінювання у множині: