ТЕРМІНИ (ВИЗНАЧЕННЯ ТА КОМЕНТАР)

TERMINI (DEFINITIO ET COMMENTARIUM)

1. Оbligatio — зобов'язання, що у древньому римському праві розумілось спочатку як actio – спосіб придбання речей і аctio in personam – спосіб захисту громадянських прав від порушень з боку іншої особи.

У найдавніші часи державна влада взагалі не втручалася у відносини приватних осіб — реагувати на порушення інтересів було справою самих потерпілих. Однак такому станові речей противився римський розум, що у принципі не допускав нераціональність, нелогічність, ускладненість відносин. І тому поступово сформувалися погляди, згідно з якими помста потерпілого повинна бути замінена якимись діями, спрямованими на усунення несправедливості, наприклад, шляхом угоди між потерпілим і порушником про те, що останній сплатить роеnа – штраф, тобто визначену суму для компенсації порушеного інтересу.

Таким чином, оbligatio – це правовий зв'язок між суб'єктами права, внаслідок чого одна особа — debitor ( боржник) — повинна що-небудь дати, зробити або надати іншій особі — creditor — під погрозою застосування (у випадку невиконання обов'язку) засобів судового захисту.

2. In jure cessio — мнимий судовий процес, у якому відбувалася уступка права власності. Набувач речі позивав проти відчужувателя про витребування речі, а відчужуватель від цього позову не захищався (визнавав право позивача). Претор підтверджував право набувача і виносив вердикт, яким підтверджув волю сторін.

3. Conventio — поняття, що означало „ згода, домовленість ”; цей термін корелювався також з терміном contractus – договір, забезпечений позовним захистом, та з терміном pactum – неформальна угода, що не мала позовного захисту.

Відрізняли 4 види контрактів: а) verbis – вербальний контракт, зобов'язання, що встановлюються шляхом проголошення учасниками майбутнього договору відповідних словесних формул; б) litteris – літеральний контракт, зобов’язання, що встановлюється внавслідок здійснення відповідного запису ( див. нижче „еxpensilatio”), а пізніше шляхом видачі боргової розписки; в) re – реальний контракт, що виникає внаслідок передачі відповідних речей; г) consensus – сенсуальний контракт, при якому для встановлення зобов'язань досить було простої згоди (домовленості) сторін.

4. Stipulatio — один із вербальних контрактів. (Це зв'язано з тим, що укладається він шляхом проголошення визначеної словесної формули, що не супроводжується, однак, якими-небудь спеціальними обрядами. У процесі висновку такого договору майбутній кредитор задає майбутньому боржникові питання: чи зобов'язується останній зробити якусь дія, на що дається позитивна відповідь потенційного боржника).

Предметом цього контракту міг бути не тільки nexum – позика грошової суми або інших речей, але практично здійснення будь-яких дозволених дій, наприклад: dotis dictio – угода про придане, jurata operarum promissio – урочиста обіцянка вільновідпущеників зробити якісь послуги своєму патрону. Крім того, перевагою stipulatio було те, що з'явилася можливість установлення зобов'язання за участю декількох осіб: з додатковим кредитором (adstipulatio) і додатковим боржником (adpromissio). Ще однією перевагою стипуляции було те, що завдяки її абстрактному характерові стало можливим novatio, тобто відновлення зобов'язань. Для цього досить було зробити стипуляцию про здійснення тієї ж дії, що виступало предметом старого зобов'язання, але на нових умовах. Зокрема, так можна було змінити термін сплати боргу, замінити боржника, кредитора тощо.

5. Expensilatio був контрактом літеральним (або либральним), що укладається в письмовій формі шляхом записів у прибутковій і видатковій книгах, яку вів кожен «добрий» батько сімейства.

Спочатку такі записи тільки фіксували видачу й одержання грошей, але згодом ними стали користуватися для встановлення нових зобов'язань. Для цього запис про видачу (і відповідно про надходження) грошей провадилася майбутніми учасниками контракту до реального платежу, унаслідок чого і виникало зобов'язання про передачу даної суми.

6. Mutuum — позика, договір, відповідно до якого гроші (pecunia) або інші замінні речі (тобто речі, визначені родовими ознаками – genus res), передавалися у в ласність боржника, що повинен був повернути ту ж суму грошей або таку ж кількість речей після закінчення терміну договору.

7. Commodatum — позичка, безкоштовне надання індивідуально-визначених речей у тимчасове користування з вимогою повернення цих речей після закінчення терміну договору. У відносинах позички брали участь два суб'єкти — commodat (позикодавець), якому належало передане майно, і commodatarium (коммодатарий, тобто позикоодержувач), якому це майно передавалося. Позичка приводила до передачі майна в користування, а не у власність, чим вона відрізнялася від позики.

Предметом позички можуть бути лише індивідуально-визначені речі, незамінні і неспоживані, тобто ті, що зберігали свою субстанцію, незважаючи на користування ними.

8.Depositum — збереження, договір, за яким одна сторона — депозитант передає іншій стороні — депозитарію — речі на збереження протягом визначеного терміну або без вказівки останнього. Як правило, предметом могли бути індивідуально-визначені речі, але можливо було і збереження родових речей.

9. Pignus — речове право або спосіб забезпечення контрактів. У випадку, якщо це речове право, то pignus або інший вид застави повинен бути віднесений до actio in rem і тому не є реальним контрактом. Якщо ж це сфера actio in personam, то можливо й оцінку його як різновиду контракту.

Поиск по сайту: