ТЕРМІНИ (ВИЗНАЧЕННЯ ТА КОМЕНТАР). TERMINI (DEFINITIO ET COMMENTARIUM)

TERMINI (DEFINITIO ET COMMENTARIUM)

1. Injuria – замах на особистість (особу). У залежності від ступеня delictum (правопорушення) у древньому праві передбачались різні покарання — від допущення помсти за тяжкі тілесні ушкодження до штрафу за удари.

2. Furtum — крадіжка, злодійство, що трактуються дуже широко, охоплюючи практично усі випадки свідомого викрадення чужої речі, у тому числі і грабіж, розбій тощо. Наслідки цього делікту розрізнялися в залежності від того, був пійманий порушник на гарячому чи ні. Так, пійманий на гарячому міг бути за певних умов (у нічний час) убитий на місці (Закони XII таблиць). Децемвіри пропонували піддавати вільних людей, пійманих на крадіжці на гарячому, тілесному покаранню, рабів же карати батогом і скидати зі скелі. Якщо ж річ відшукувалася в кого-небудь при формальному обшуку, присуджувався штраф у розмірі потрійної вартості речі. У випадку пред'явлення позову про крадіжку, при якій злодій не був пійманий на гарячому, суд міг присудити стягнення на користь потерпілої особи подвійної вартості речі. Оскільки по цивільному праву розшук порушника був ще справою самого потерпілого, то йому дозволялося робити обшук, хоча загальним правилом була недоторканність житла. Обшук проводився з дотриманням формальностей.

3. Damnum injuria datum — ушкодження або знищення чужих речей. Ушкодження майна, не сполучене з його присвоєнням у древньому праві ще не було єдиною підставою виникнення delicta privata (приватних деліктів) і регламентувалося на казуїстичному принципі: конкретне порушення — конкретна відповідальність. Наприклад, злісна порубка чужих дерев волокла штраф — 25 асів за кожне дерево, навмисний підпал дому або складених біля нього скирт хліба карався бичуванням і смертю.

Пізніше ці казуїстичні рішення були замінені lex Aquilia ( цей закон був прийнятий близько 286 р. до н.е. за пропозицією трибуна Аквілія і містив три розділи, останній з яких містив загальні положення про ушкодження чужої рухомості). Штраф на користь потерпілого був не відшкодуванням збитку, а наслідком забороненої дії.

4. Actio de effusis et dejectis («вилитого або викинутого») – один із квазиделиктов (quasidelictum – начебто делікт ) – тобто позов про заподіяння шкоди чимось вилитим або викинутим з вікна приміщення. Хазяїн приміщення повинен був у такому випадку відшкодувати шкоду в подвійному розмірі. При цьому не мало значення, чи це його провина або це зробив хтось із членів його родини (домашніх). У випадку заподіяння тілесної шкоди вільній людині розмір відшкодування визначав суддя. Якщо ж таке правопорушення спричинило смерть, то будь-який римський громадянин міг пред'явити позов про стягнення штрафу в розмірі 50 000 сестерціїв (50 золотих).

5. Аctio de positis et suspensis («поставленого або підвішеного») – позов про про створення погрози. Кожний міг пред'явити у такому випадку позов про стягнення штрафу в 10 000 сестерціїв (10 золотих) з хазяїна приміщення, не чекаючи факту заподіяння шкоди.

6. Actio ficticia — позов з фікцією, коли претор пропонував судді допустити існування якоїсь обставини (фікцію) і з урахуванням цього вирішити справу.

7. Actio popularis — позов, що міг бути пред'явлений кожним римським громадянином у «інтересах римського народу». Такий позов міг бути, зокрема, пред'явлений у відношенні а ctio de positis et suspensis чи аctio de effusis et dejectis.

Поиск по сайту: