Основи еволюційного вчення

Еволюція – процес історичного розвитку органічного світу шляхом поступового пристосування живих систем до безперервно мінливих умов існування.

Основні положення еволюційної теорії Ж.Б. Ламарка:

· види рослин та тварин не є сталими, вони змінні;

· все живе виникло з неживого без втручання нематеріальних сил, можливе самозародження живого із неживого;

· існуючі види рослин та тварин сформувались поступово, в результаті тривалого пристосування організмів до умов навколишнього середовища;

· ознаки, що виникають у процесі індивідуального розвитку організму, можуть успадковуватись;

· еволюційні зміни в організмі можуть виникати під впливом умов існування, що змінюються або в результаті вправляння чи невправляння органів;

· основною рушійною силою еволюції органічного світу є постійне прагнення живої природи до вдосконалення;

· виникнення у організмів доцільних ознак зумовлюється їхніми внутрішніми потребами.

Ламаркізм – перша цілісна еволюційна теорія з матеріалістичною ідеєю змінюваності органічного світу.

Основні положення еволюційної теорії Ч. Дарвіна:

· жива природа в процесі історичного розвитку безперервно змінюється і розвивається;

· всі сучасні види є нащадками вимерлих предкових форм;

· еволюція органічного світу відбувається на основі спадкової мінливості під дією боротьби за існування, результатом якої є природній добір;

· спадкова мінливість зумовлює появу змін, що виникають у кожного організму незалежно від умов навколишнього середовища та передаються нащадкам;

· корисні у даних умовах ознаки і властивості організмів дають їм можливість виживати у боротьбі за існування: внутрішньовидовій, міжвидовій та боротьбі з умовами навколишнього середовища;

· нагромадження корисних ознак та властивостей у одного виду приводить до утворення різновидностей, підвидів, а далі – нових видів, що географічно чи екологічно ізолюються, а їхні представники уже не можуть схрещуватися між собою;

· еволюція живої природи носить пристосувальний характер, але, у зв’язку із різними умовами існування, кожне пристосування є відносним.

Дарвінізм – це теорія, що найкраще пояснює еволюцію органічного світу з матеріалістичної точки зору.

Основні положення синтетичної теорії еволюції, створеної в 30-х роках ХХ століття:

· єдиним джерелом спадкової мінливості є мутації;

· усі еволюційні зміни відбуваються у популяціях – елементарних одиницях еволюції;

· елементарними факторами еволюції є хвилі життя, ізоляція та дрейф генів;

· механізмом еволюції є мікроеволюція, видоутворення та макроеволюція;

· рушійною силою еволюції є природній добір, що діє на сукупність фенотипів популяцій;

· природній добір буває рушійний, стабілізуючий та розвиваючий;

· основними шляхами еволюції є ароморфоз, ідіоадаптація та дегенерація;

· основними напрямками еволюції є біологічний прогрес або біологічний регрес.

Рушійні сили еволюції

Спадковість – загальна властивість живих організмів зберігати і передавати особливості будови і функцій від предків до потомства

Мінливість – загальна властивість живих організмів набувати нових ознак, відмінностей між особами у межах виду.

Природний добір – процес у результаті якого виживають і дають потомство переважно особини з корисними в даних умовах спадковими змінами.

Природній добір буває:

Боротьба за існування – складні відносини особин всередині видів, між видами та з неживою природою, спрямовані на збільшення чисельності своєї популяції.

Штучний добір здійснюється людиною. Людина добирає особини з корисними для себе ознаками і спрямовує дію добору у бажаному напрямку.

Мікроеволюція – це еволюційний процес всередині виду, що приводить до утворення нових популяцій, підвидів та видів.

Вид – велика група особин, здатних до самовідтворення і підтримання своєї чисельності.

Вид – сукупність особин, що характеризуються спадковою подібністю морфологічних, фізіологічних і біохімічних особливостей, здатних вільно схрещуватися та давати плодюче потомство.

Критерії (особливості) виду:

Структура виду:

Вид → Підвиди → Популяції

Популяція – сукупність особин одного виду, що займають певну територію (ареал), вільно схрещуються між собою та, у деякій мірі, ізольовані від інших популяцій.

Популяція – елементарна одиниця еволюції.

Способи видоутворення:

Географічне видоутворення – поділ ареалу виду горами, річками чи іншими перешкодами, в результаті чого популяції опиняються у дещо різних умовах існування. Пристосування до різних умов існування може привести до закріплення та передачі по спадковості певних ознак, а, отже, і утворення нового підвиду, виду ча вищих таксономічних одиниць.

Екологічне видоутворення – популяції потрапляють у різні умови середовища (або відбувається зміна умов середовища), що також приводить до появи нових пристосувальних ознак, а пізніше до виникнення вищих таксонів.

Макроеволюція – процеси, які приводять до формування надвидових структур: родів, рядів, родин і т.д. Макроеволюція відбувається в історично грандіозні проміжки часу і недоступна безпосередньому вивченню. Макроеволюція здійснюється на основі мікроеволюційних процесів.

Напрямками макроеволюції є:

· біологічний прогрес як зростання пристосованості організмів до навколишнього середовища, яке характеризується збільшенням чисельності, розширенням ареалу, прогресивною диференціацією (збільшенням числа систематичних груп, що складають даний таксон);

· біологічний регрес – явище протилежне біологічному прогресу, тобто зниження пристосованості організмів до умов навколишнього середовища, яке характеризується зниженням чисельності, звуженням ареалу існування, поступовим зменшенням видового різноманіття групи, може призвести до вимирання деяких видів.

Докази еволюційного розвитку органічного світу:

Ембріологічні: подібність зародків тварин різних класів хребетних. Біогенетичний закон Ф. Мюллера та Е. Геккеля: кожна особина у своєму онтогенезі повторює історичний розвиток – філогенез.

Палеонтологічні: скелети та зкам’янілі рештки викопних перехідних форм тварин, залишки рослин, філогенетичні ряди (наприклад, філогенетичний ряд коня).

Порівняльно-анатомічні: загальний план будови багатьох організмів схожий і, при цьому, чітко простежується тенденція до ускладнення будови у вище організованих тварин, порівняно з нижче організованими. Також порівняльна анатомія як наука дає відомості про порівняльну будову живих організмів, а також про: аналогічні органи – різні за будовою, але виконують однакові функції (крило комахи і птаха), гомологічні органи – схожі за будовою незалежно від виконуваної функції (передня кінцівка кроля, кажана, голуба, людини), рудименти – органи, що в процесі еволюції втратили своє значення (очі у кротів, залишки скелету кінцівок у змій, кістки таза у кита, апендикс, волосяний покрив тулуба та кінцівок у людини), атавізми – прояви у окремих організмів ознак, властивих далеким предкам (поява хвоста та багатососковості у людини).

Напрямки еволюції (шляхи досягнення біологічного прогресу):

Ароморфоз – еволюційні зміни, що ведуть до підвищення організації, збільшують інтенсивність життєдіяльності, не є вузькими пристосуваннями до умов існування (наприклад, перехід від риб до земноводних чи від плазунів до птахів чи до ссавців).

Ідіоадаптація – дрібні еволюційні зміни, що сприяють пристосуванню до певних умов життєвого середовища (пристосування покритонасінних до запилення, пристосування рослин до випаровування води).

Дегенерація – еволюційні зміни, що ведуть до спрощення організації (паразитичні плоскі та круглі черви).

Поиск по сайту: