Культурологічні концепції масової та елітарної культур

Щодо історичності (джерел та місця в історичній шкалі) масової культури та причин її формування висловлюють різні погляди. Досить поширеним є визначення масової культури як поняття, що охоплює численні і різнорідні явища культурного етапу, розпочатого у XX ст., які дістали розвиток у зв’язку з науковотехнічною революцією, значним оновленням і постійним розширенням комунікаційних та репродуктивних систем (масова преса і книговидання, аудіо і відеозапис, радіо, кіно і телебачення, ксерографія, телекс і телефакс, супутниковий зв’язок, інтернет та інші комп’ютерні технології тощо), глобальним характером інформаційного обміну. Таким чином, масова культура розглядається як породжений масовою комунікацією феномен.

Найпотужнішим засобом формування масової культури в наш час найчастіше вважається телебачення. Шляхом систематичного розповсюдження серед чисельно великих аудиторій різноманітних інформаційних повідомлень здійснюється ідеологічний, політичний, економічний (наприклад, засобами реклами), організаційний, духовний вплив на значні маси людей. Зміст повідомлень масової комунікації охоплює весь спектр психологічного впливу на аудиторію – від інформування і навчання до переконання і навіювання. Внаслідок отримання однакової інформації (тиражованих знань, духовних цінностей, соціальних норм) стандартизуються, стають стереотипними й уявлення, смаки, поведінка чисельно значних аудиторій або мас, у результаті чого і виникає феномен масової культури.

Так, канадський соціолог і культуролог Герберт Маршалл МакЛюен вважав, що характер і зміна культурних епох зумовлюються розвитком засобів комунікації, до яких він відносив мову, гроші, дороги, друк, науку, телебачення, комп’ютерну техніку і т. д. Наприклад, за племінного ладу домінувала усна мова, сприйняття здійснювалося завдяки слуху і тактильності, що, на думку МакЛюена, забезпечувало неподільну єдність людини і суспільства, цілісність міфологічного мислення. З винайденням друкарського верстата поширення набувають візуальне сприйняття, національні мови і держави, крайні форми індивідуалізму й раціоналізму, які формують відокремлену й індивідуалістичну “індустріальну”, “друкарську” людину. У XX ст. електронні засоби комунікації ніби “продовжили” центральну нервову систему людини, в певному розумінні усунули простір і час на нашій планеті, створивши феномен “глобального села” та своєрідних “глобальних обіймів” усіх людей – тобто людську масу і масову культуру. Нові комунікаційні засоби цілісно втягують людину в усе, що відбувається навкруги, долучають її до всіх світових подій, тобто в сучасному світі, як у давньому невеликому поселенні або в селі, всі про все і про всіх усе знають. Людина масової культури – це “нова племінна людина”, яка відрізняється від прадавньої племінної людини тим, що її цілісне сприйняття та її міфи формуються електронною інформацією.

МакЛюен прогнозував, що на зміну “глобальному селу” має прийти “кінцева фаза продовження людини – технічне відтворення свідомості, коли творчий процес буде колективно й корпоративно поширено на все людство”.

Згідно з іншим підходом, масова культура формується також у XX ст., але насамперед унаслідок урбанізації, індустріалізації виробництва та стандартизації продукції. В даному разі вона розглядається як культура суспільства масового споживання. Причому індустріалізація виробництва і стандартизація продукції взаємодіють із процесом формування субкультурних груп (етнічних, вікових та ін.), зорієнтованих на певні зразки товарів і послуг. Відповідаючи соціальнопсихологічним очікуванням масової аудиторії, масова культура задовольняє її потреби не тільки в споживанні промислових товарів, а й у таких специфічних товарах, якими є художня культура та послуги у сферах дозвілля, розваг, спілкування, емоційної компенсації або психологічної розрядки тощо. Фактично в умовах ринкової економіки всі артефакти функціонують одночасно і як предмети споживання, товар, і як культурні цінності. Для обслуговування цих функцій масової культури в різних її галузях створюються багатопрофільні конкурентні експертні групи, що складаються з менеджерів, продюсерів, фахівців у сфері засобів масової інформації, реклами і маркетингу та інших професіоналів, завданням яких є вивчення, прогнозування та формування попиту на той чи інший вид масової продукції. В концепціях даного типу часто робиться певний наголос на художньоестетичному ракурсі масової культури, чому сприяє надзвичайне поширення в ній таких феноменів, як мода, дизайн, реклама. Одним із найхарактерніших явищ масової культури XX ст. став попарт, про який ітиметься далі.

Однак далеко не всі культурологічні концепції масової культури трактують її як феномен виключно постмодерного етапу історії, Існує також точка зору, згідно з якою передумови поділу культури на масову й елітарну формуються від самого початку історії людства.

Згадаймо, що і за МакЛюеном, власне, формування сучасної масової культури засобами масової комунікації (тобто створення “глобального села” і “нової племінної людини”) в дечому нагадує культурну комунікативну ситуацію давнини (тобто село як таке і колишню племінну людину). В даному ракурсі корисно буде також згадати, що такі поняття, як езотеричний та екзотеричний, використовуються при аналізі культур фактично всіх епох і типів.

Згадаймо, що езотеричним називається дещо таємне, недоступне для більшості, для загалу, і навпаки, призначене, відкрите, зрозуміле, доступне тільки окремому колу посвячених, обраних, спеціалістів. Хоча цей термін використовується насамперед для характеристики різноманітної інформації та знання, однак очевидно, що групи людей, які володіють езотеричною інформацією, особливими знаннями, мають і особливий статус у суспільстві, тобто цілком можуть бути названі культурною елітою. Водночас фактично в кожній культурі присутній екзотеричний, тобто доступний і зрозумілий для кожного (тобто для масової аудиторії), варіант культурної життєдіяльності, який може бути співвіднесений з поняттям масової культури,

В контексті даної проблеми можуть бути розглянуті й такі, наприклад, явища культури, як кастове суспільство з його очевидним поділом на обрану еліту і широкий загал та існування в більшості історичних суспільств двох культур – аристократичної і народної. До того ж характерно, що в абсолютній більшості сфер життєдіяльності існували, так би мовити, два варіанти їх реалізації, які умовно можуть бути названі елітним і масовим: стильова архітектура і масова забудова, професійне мистецтво і фольклор, релігійна філософія і спрощені виклади Святого Письма (наприклад, так звана “Біблія для жебраків”), досить високий рівень теоретичних знань та освіти меншості і володіння суто практичними життєво необхідними навичками й тотальна в деякі епохи безграмотність більшості.

Таким чином, навряд чи можна вважати масову та елітарну культури характерним тільки для сучасної культурної епохи явищем. Інша річ, що в сучасності набувають нового характеру їхні взаємовідносини.

Так, Хосе ОртегаіГассет вважає специфічним явищем XX ст. порушення (а подекуди навіть і руйнацію) ідейнокультурного зв’язку еліти і мас, внаслідок чого в суспільстві відбувається соціальна дезорієнтація і виникає феномен “масового суспільства” (“повстання мас”). Разом з тим він убачав специфіку нового етапу розвитку художньої культури в тому, що коли раніше мистецтво, на його думку, було зверненим до мас, то модернізм або авангард XX ст. є мистецтвом, призначеним для еліти. Тому це мистецтво не обов’язково має бути загальнозрозумілим і популярним у масах.

Хай там як, ГансГеорг Гадамер, говорячи про процеси в сучасному світі, який, за його словами, загалом зазнає “зрівнялівки” через промислову революцію, пише: “Неминуче ще чіткіше розмежування між масою і тими небагатьма посправжньому творчими талантами, які існуватимуть з масою поруч у часі. Таким же чином і далі існуватиме суспільство, яке з технічної точки зору буде значно розвинутішим, ніж наше, тому що в ньому співіснуватимуть, урівноважуючи один одного у всезростаючому розмаїтті стосунків, генії адаптації та творчі новатори”.

Поиск по сайту: