ПИШІТЬ ДЛЯ МАСОВОЇ АУДИТОРІЇ

Гірше всього, коли журналіст пише текст для абстрактної масової аудиторії. Певний усереднений загал, до якого ми будемо звернутися, буде наче шліфувальний камінь, який усереднить текст, зробить його гладким, наче відполірована куля, знищить красу матеріалу. До маси підсвідомо звертаються монологічними зворотами, оскільки вона в своїй абстрактності абсолютно мовчазна і не здатна вести діалог. Тоталітарна журналістика радянських років, яка пропагувала «вічні цінності», задовольнялася уявленням про новий тип людей — «радянський народ», який легко засвоює будь-яке гасло і готовий скандувати його на площах без втоми і сумніву.

23.2.1. Писати для конкретної людини. Професійний журналіст ніколи не пише для «когось», чиє ім'я йому невідомо, а обличчя уявляється ідеальною маскою з рисами сотень людей. Він пише кожного разу, неначебто звертаючись до конкретної людини, у якої є власне ім'я, обличчя і який добре знайомий авторові. Важливо бачити цю людину, розуміти, що їй потрібно, чого вона хоче і чого прагне уникнути. Саме цю людину потрібно переконати в своїй правоті, вразити фактами, поділитися сумнівами, щоб з її вуст почути здивоване «Оце так!» або захоплене «Ого, а я і не здогадувався!».

23.2.2. Писати для опонента. Західні посібники радять вибирати у якості такого слухача або читача не того, хто охоче повірить вам або слухатиме без критичного погляду, а непримиренного опонента або прискіпливого боса, який готовий вчепитися в кожне невірно сказане слово, в неточно сформульовану думку або не зовсім достовірний факт, розкритикувати вас, висловити свій сумнів. Це не тільки дисциплінує і примушує бути уважнішим до дрібниць, це примушує шукати по-справжньому вагомі аргументи і використовувати тільки ті факти, які дійсно здатні працювати на вашу ідею.

Подібний підхід позбавить від багатьох помилок, до яких журналісти іноді підсвідомо схильні, — від поблажливості, поспішності, легковажного ставлення до проблеми, від невірного тону і т.д. Немає нічого більш неприємнішого для читача, ніж поблажливе поплескування по плечу в стилі «нічого, друже, ти, звичайно, мало що знаєш, ти темний, але я тут якраз для того, щоб тобі розказати і тебе просвітити». Спілкування з аудиторією повинне відбуватися на її рівні, її мовою, в її системі понять. Поблажливість і спрощення, зарозумілість і розв'язний тон — все це тільки відлякує, примушує відкласти убік газету, переключити канал, зніяковіти, а то й відчути роздратованість. Хороший текст сприймається органічно й природно, його інтонація зрозуміла, а слова ніби тільки що почуті. Хороший текст це те, про що кожний може сказати — «я і сам так само думаю», з чим легко погодитися і що приємно зрозуміти.

23.2.3. Писати для різної аудиторії. При цьому добрий журналіст завжди відчує різницю між аудиторією кольорового глянсового журналу, щоденної газети і випуском телевізійних новин. Кажучи про одне і те ж, він легко вибере потрібний і доречний в даній ситуації тон і мову. Звичайно, образ аудиторії повинен завжди бути перед вами, коли ви пишете щось для різних видань. Не слід думати, що єдиний стиль — це завжди добре. Частіше всього це ознака снобізму, зарозумілості, що веде зрештою не до пошани, а до нерозуміння. Писати для дітей складніше, ніж для дорослих, — це відомий феномен, оскільки в тій простоті, яка потрібна дітям, криється величезна складність попереднього осмислення. Якщо ми прагнемо наблизитися до аудиторії, то і вона піде нам назустріч. Це процес обопільний. Зрештою ми завжди досягаємо результату, коли нас прагнуть зрозуміти і прийняти нашу позицію, і вступаємо в небезпечну гру, якщо оспорюємо, злимо або дратуємо співбесідника.

Поиск по сайту: