ДИСКРЕТНІСТЬ ЖУРНАЛІСТСЬКОГО ТЕКСТУ

Розглядаючи типологічні особливості текстів журналістики, слід виділити ще одну їх рису, яка є, мабуть, найцікавішою і значущою в технологічному відношенні, має безпосереднє відношення до методології журналістики як професії. Йдеться про дискретність тексту, опублікованого в ЗМІ.

Дискретність означає роздробленість, фрагментарність об'єкту, коли він не є цілісним, неподільним, складається з різних частин. Дискретною є популярна нині мозаїка (puzzle), в якій картина будь-якого розміру і складності складається з сотень і тисяч дрібних деталей, поєднаних між собою. Порівняння стане більш зрозумілим, якщо розглядати як елемент дискретності не окремо взяті твори та тексти, а їх сукупність. Статті, замітки, інтерв'ю, репортажі і т.д. по'єднуються у випуск газети, сюжети - в програму. Газета дискретна за визначенням - вона мозаїчно змальовує картину одного або двох днів, одного тижня, телепрограма теж дискретна, бо частинами мозаїки є сюжети, підводки ведучого, заставки й інші елементи, які всі разом створюють цілісність години, кількох годин, дня.

В більш загальному значенні газети, що вийшли в один день, об'єднуються в нову сукупність єдиного метатексту (цілісної сукупності всіх текстів), який складається з окремих публікацій, по'єднаних у випуски, які, у свою чергу, складають історію одного дня міста, регіону, країни, світу. Віртуальність подібного метатексту жодною мірою не зменшує його єдності, його цілісності, з одного боку, а з іншого - ще краще ілюструє присущу журналістиці дискретність.

Мозаїчне, фрагментарне полотно соціальної дійсності, яке створене з незліченної безлічі фрагментів - публікацій, не має аналогів. Література цілісна, твір письменника, навіть будучи складовою частиною літератури взагалі, а в широкому розумінні - мистецтва, може існувати самостійно та теоретично незалежно від інших творів. «Ромео і Джульєта», «Війна і мир», «Собор» існують і існуватимуть самі по собі, навіть будучи вирваними з соціально-історичного і літературного контексту, вони самі - цілісний, динамічний, наповнений життям світ. Їм не треба піклуватися про те, що було до них і що буде після них, їм не треба прив'язуватися до проблем сьогодення, не треба думати про те, чи писав хтось ще на цю тему. Літературні твори позбавлені питань, цілком очевидних для журналіста.

Важко собі уявити журналіста, який вважав би, що його твір може зайняти весь газетний простір і при цьому газета сприйматиметься як і раніше. Кожний журналіст розуміє, що його робота - тільки частина, більш менш яскрава, більш менш талановита, більш менш інформативна ніж інші.

Журналіст повинен враховувати цю обставину, коли пише і коли збирає матеріал для статті. Абсолютно очевидно, що велика кількість наслідків дискретності накладають відбиток і на те, що саме, і на те, як пише журналіст. Тематика і стиль, формат і об'єм, жанрова структура і позиція, манера викладу і сукупність підходів видання, в якому буде опублікована робота журналіста, - це тільки мала частина обмежень і умов, які ставить перед ним дискретне єство масової інформації. Професійний журналіст легко вписується в будь-який формат, розуміючи правила гри, він без ускладнень вміщає свої думки і факти в необхідний об'єм, підстроюється під необхідну стилістику, враховує формат і контекст свого видання. При цьому він не відчуває гіркоти і дискомфорту, коли його текст обробляється редактором, щоб «вмонтувати» його у випуск. Більш того, він розуміє, що його твір тільки виграє від того, що знаходиться в професіонально підібраному оточенні, яке може не тільки посилити ефективність його матеріалу, але і додати йому нового, більш глибокого соціального звучання.

Недосвідчені журналісти болісно переживають, коли їх текст безжально шматують редакційні ножиці, і вимагають, всупереч здоровому глузду, залишити все як є, мотивуючи своє бажання тим, що «це просто геніальна річ!». Досвідчений редактор в процесі синхронізації «геніальності» і раціоналізму легко знаходить вихід, роблячи свою роботу. Він, стоячи на варті інтересів всього номеру чи випуску, керуватиметься саме його пріоритетами, отчого виграє і читач, і здоровий глузд.

Структура, методика журналістського тексту завжди підпорядковані принципу «монтажності» з іншими подібними текстами, принципу дискретності. Робота журналіста, за рідкісним виключенням (Уотергейт трапляється не так часто), це копітке і відповідальне заповнення мозаїчного полотна ретельно підібраними елементами. Проте, коли картина предстає у всій своїй пишності, коли весь тираж дійшов до аудиторії, він може з гордістю говорити - я теж автор цього полотна. І гордитися, тому що без нього - це була б зовсім інша історія.

Дискретність як типологічна характеристика журналістики не несе на собі ні негативного, ні позитивного відтінку, з її існуванням слід рахуватися, оскільки це просто одне з обов'язкових правил професіоналізму.

Поиск по сайту: